Загальна характеристика наукового дослідження 7 страница

Рекомендація 3. Іноді гіпотеза містить у собі припущення того, що в результаті експерименту збільшаться або зменшаться індивідуальні відмінності між випробуваними. Таке припущення добре перевіряється за допомогою критерію Фішера, який дозволяє порівнювати дисперсії до і після експерименту. Зауважимо, що, користуючись критерієм Фішера, можна пра­цювати тільки з абсолютними значеннями показників, а не з їх рангами.

Таким чином, у всіх випадках, коли дослідник оцінює результати ста­тистичного аналізу матеріалів дослідження, він повинен використовува­ти статистичні критерії.

СТАТИСТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ – це статистичний показник, що дозволяє прийняти або відкинути ту чи іншу гіпотезу в залежності від наукового обґрунтування її імовірності.

Критерії поділяються на параметричні і непараметричні.

Параметричні критерії спираються на параметричні методи оцін­ки достовірності, в основі яких лежать закони розподілу одиниць спос­тереження в генеральній їх сукупності. Ці критерії передбачають складні математичні розрахунки. Вони містять формули розрахунків середніх значень і дисперсій (критерій Ст'юдента, дисперсійний аналіз тощо). До розрахунків такого типу звертаються тоді, коли значення ознаки мо­жуть представлятися за інтервальною шкалою і підпорядковуються роз­поділу за законом нормального розподілу. Нормальний розподіл іноді називають "гауссовим", згідно з ім'ям автора, який описав цю статичну закономірність. Такий розподіл вказує на деяку ідеальну форму розта­шування величин — симетричну.

Наприклад:

в дослідженнях інтелекту великої групи осіб отримують колоподібну форму кривої лінії.

Її інтерпретація така: результати більшості досліджуваних концент­руються навколо середнього рівня.

Використовуючи параметричні критерії, визначають параметри, у межах яких може знаходитися, з більшим або меншим ступенем імовір­ності, істинне значення статистичного коефіцієнта.

Наприклад:

t-критерій Cm 'юдента використовується:

• для встановлення схожості-відмінності середніх арифметичних зна­чень в двох вибірках (x_1«х₂) або, у загальному вигляді, для вста­новлення схожості-відмінності двох емпіричних розподілів;

• для встановлення відмінності від 0 деяких мір зв'язку: коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона, рангової кореляції Спірмена, точково-бісеріальної і ранґово-бімеріальної кореляції і коефіцієнту лінійної регресії;

• для встановлення схожості-відмінності двох дисперсій у двох за­лежних вибірках.

F-критерій Фішера використовується:

• для встановлення схожості-відмінності дисперсій у двох незалеж­них вибірках (Д₁ «Д₂);

• для встановлення відмінності від 0 коефіцієнта детермінації h² «0;

• для встановлення наявності-відсутності впливу фактора в диспер­сійному аналізі.

Використання параметричних критеріїв пов'язано з деякими обме­женнями. При порівнянні параметрів вибірок вимагається, щоб вони були ви йняті з генеральних сукупностей, які мають нормальний розподіл, і ознака була виміряна в шкалі інтервалів. Але параметричні критерії ви­користовують весь обсяг інформації про ознаки, які порівнюються; в порівнянні з непараметричними критеріями це забезпечує вищу значущість.

Непараметричні критерії спираються на непараметричні методи оцінки достовірності результатів статистичного дослідження. Вони ви­користовуються по відношенню до такої досліджуваної сукупності, яка найчастіше є малою вибіркою.

У таких випадках неможливо встановити закон розподілу такої су­купності на одиниці спостереження.

Непараметричні критерії не передбачають складних математичних розрахунків і визначення типу розподілу величин, а оперують ранґами, частотами.

Наприклад:

X² -критерій Пірсона дозволяє:

• встановити схожість-відмінність між емпіричним і теоретичним розподілом, між двома і більше емпіричними розподілами;

• встановити наявність взаємозв'язку між ознаками в таблицях спо­лучення (встановлювати відмінність від 0 коефіцієнтів сполучен­ня (g,k_г ,с)).

U-критерій Манна-Уітні встановлює схожість-відмінність двох емпіричних розподілів (при виявленні різниці в рівні досліджуваної оз­наки) для незалежних вибірок.

Т-критерій Вілкоксона вирішує саме ту задачу, тільки у випадку за­лежних вибірок.

Критерій Крускала-Уолліса і Фрідмана є відповідно розширення­ми критеріїв Манна-Уітні і Вілкоксона на три та більше вибірок. Ці кри­терії виступають непараметричними аналогами дисперсійного аналізу.

Перевагою непараметричних критеріїв є відсутність жорстких вимог до розподілу ознаки, можливість їх використання по відношенню до явищ, які виміряні в різних видах шкал. Вважається, що непараметричні кри­терії є менш чутливими до "забруднень" в дослідженнях.

Досліднику-початківцю допоможе зорієнтуватись у методах матема­тичного аналізу схема з переліком статистичних критеріїв і алгоритмами їх відповідності дослідницьким завданням і умовам можливих розра­хунків (див. таблицю).

Таблиця

Класифікація завдань і методів рішення

3.6 Аналіз та інтерпретація зібраних даних

Найвідповідальнішим етапом наукової творчості є аналіз і узагальнення зібраних даних. На цьому етапі здійснюється відтворення цілісного уяв­лення про досліджуваний об'єкт, але вже з точки зору сутнісних відносин.

Фактичний матеріал класифікується за різними підставами: форму­ються статистичні ряди, полігони розподілу, виявляються тенденції роз­витку стабільності, стрибки у формуванні якостей об'єкта експеримен­тального впливу і дослідження. Індуктивні і дедуктивні узагальнення фактичного матеріалу будуються відповідно до вимог валідності, репре­зентативності і надійності.

Надійність психолого-педагогічних досліджень

Валідність експерименту пов'язана з відповіддю на запитання, чи можна довіряти одержаним даним, наскільки відповідають дійсності виявлені зв'язки між ознаками (об'єктами).

Надійність визначається як постійність результатів, одержаних при застосуванні методики кілька разів.

Припустимо, що вимірювалась згуртованість групи протягом кількох років і виявлено, що з року в рік вона підвищується. Важливим момен­том дослідження в цьому разі буде встановлення того, випадковою чи не випадковою є зафіксована дослідником тенденція, і якщо не випадкова, то наскільки.

Суттєвий недолік багатьох психолого-педагогічних досліджень і спо­стережень (і особливо в діяльності викладача, куратора груп), що різко знижує їх наукову значущість — це нехтування перевіркою отриманих результатів на валідність і надійність. Виявивши ті чи інші цікаві для нього залежності або зв'язки, педагог-дослідник тут же часто робить їх надбанням гласності на засіданнях кафедри, конференціях і, що ще гірше,, починає негайно вносити корективи у свою роботу, вважаючи отримані дані серйозною основою для цього. Але в процесі проведення експеримен­ту ніхто не застрахований від збоїв, неточностей. Тут може бути і нечітке формулювання питань або завдань, і неадекватне розуміння їх студентами, невдалий підбір досліджуваних, і, нарешті, недостатність самої вибірки.

Ось чому перевірка на валідність і.надійність будь-якого досліджен­ня — від вивчення часу на виконання завдання і до вивчення ціннісних орієнтацій, установок, колективної думки та інших психолого-педагогіч­них феноменів — обов'язкова складова частина будь-якого експерименту.

Так звана екологічна валідність включає в себе відповідь на запитан­ня, чи можна висновки, які зробив дослідник, інтерпретуючи отримані дані, використати ширше, перенести їх на більш широкий клас саме тих об'єктів. Наприклад, аналізуючи результати анкетування студентів І кур­су, викладач виявив очевидну орієнтацію студентів на зовнішні і фізичні дані своїх друзів. Результати дослідження примусять його щось перебу­дувати у виховній роботі з групою, посилити моменти з формування соці­ально значущих рис у спрямованості особистості студентів.

Однак викладач, який не перевірив результати на валідність, зробить помилку, якщо перенесе отримані дані на інші групи студентів І курсу, вирішивши, що для цього віку характерною є закономірність, яку він виявив у процесі дослідження.

На відміну від природничих наук, де можна проводити будь-яку кількість вимірювань і як завгодно міняти перемінні, можливості викла­дача вищого навчального закладу завжди обмежені тими чи іншими ме­жами (тому що об'єктом дослідження виступає колектив, спільність лю­дей, феномени їх спілкування і взаємодії). Тому статистичні ряди в психолого-педагогічному експерименті не настільки багатопланові і великі, і однозначна інтерпретація одержаних фактів часом дуже важлива і ви­магає особливої обережності. Це потребує високого професіоналізму до­слідника і є можливим лише за умов його фундаментальної методологіч­ної озброєності, знання ним законів матеріалістичної діалектики, уміння орієнтуватися на них у науковій і практичній діяльності.

Отже, як визначити, чи є отримані результати точними тільки для даної ситуації і даного об'єкту дослідження, або є можливим їх екстраполювати (переносити) і на інші однорідні об'єкти, і, як прийнято в математичній ста­тистиці, на більшу вибірку або навіть на всю генеральну їх сукупність. Ви­явивши якусь закономірність шляхом вивчення, наприклад, діяльності ко­лективу кафедри або студентської групи, дослідник не може не запитати себе, а чи закономірна вона для інших груп, подібних до першої за основними ознаками. Це завдання можна вирішити шляхом вибіркового методу. В його основі лежать два поняття: генеральна сукупність і вибіркова сукупність.

Генеральна сукупність — це найбільш загальна сукупність об'єктів, об'єднаних якоюсь загальною ознакою. Так генеральну сукупність скла­дають, наприклад, студенти одного курсу або цілого навчального закла­ду, всі студенти країни чи тільки юнаки серед них, члени збірної коман­ди країни, чи просто команда вищого навчального закладу. Таким чи­ном, за розмірами генеральна сукупність може бути дуже широкою, середньою і порівняно малою. Все залежить від того, наскільки чітко ви­значаються її параметри і межі.

Частина об'єктів генеральної сукупності, яка виступає безпосереднім предметом дослідження і підлягає спостереженню, називається вибірко­вою сукупністю.

Для дослідника завжди важливим є питання про чисельність вибір­ки, бо від цього залежить її репрезентативність.

Репрезентативність — це властивість вибіркової сукупності відтво­рювати характеристики генеральної сукупності. Чим репрезентативні­шою є вибірка, тим надійнішим є отримані результати. Необхідно врахо­вувати, що середня вибірка варіаційного ряду ніколи не буде дорівнюва­ти середній всієї генеральної сукупності, тобто всього класу об'єктів, частина яких стала об'єктом дослідження. Природно, що чим більший обсяг вибірки, тим точніше вона представляє генеральну сукупність і тим менша різниця в їх середній. Існують критерії надійності, яким повинна задовольняти різниця між середніми вибірками і генеральною сукупністю. Якщо відмінності є більшими, ніж заданий критерій, то вибірка вважаєть­ся непрезентативною, а результати досліджень — ненадійними. Помил­ка репрезентативності вказує на величину розбіжності між середнім арифметичним генеральної сукупності і середнім арифметичним вибір­ки. Знаходження величини помилки і порівняння її з допустимими критеріями дозволяє остаточно встановити, чи можна довіряти отрима­ним даним і вважати їх закономірними, а не випадковими, а також виз­начити рівень їх значущості.

Величину помилки репрезентативності розраховують за формулами:

де s — середнє квадратичне відхилення вибірки,

n — обсяг вибірки.

Коли досліднику відомий обсяг генеральної сукупності, для визна­чення величини помилки репрезентативності користуються формулою:

де s — середнє квадратичне відхилення вибірки,

п — обсяг вибірки,

N — об'єм генеральної сукупності.

Але для оцінки вірогідності дослідження важливо знати не тільки величину помилки, але й точність проведених розрахунків.

Довірча вірогідність, якою виступає надійність, — це вірогідність, з якою гарантується точність розрахунків при визначенні генеральної середньої (за допомогою вибіркової). Оскільки число, що виражає вірогідність у відповідності з визначенням вірогідності, не виходить за межі одиниці, надійність, що виражається числом, має значення менше одиниці, може бути доповнена до одиниці, так би мовити вірогідністю, що залишилась. Така вірогідність називається рівнем значущості.

Наприклад, якщо надійність р дорівнює 0,95, то доповненням до по­вної вірогідності, що дорівнює одиниці, є величина 0,05. Таким чином, рівень значущості b тут дорівнюватиме 0,05. Очевидно, надійність на на­лежному рівні забезпечується об'ємом вибірки, тому надійність і об'єм вибірки завжди взаємопов'язані.

Англійський статистик Ст'юдент склав таблицю, де кожному значенню надійності відповідає об'єм вибірки. Ця таблиця дає можливість визначити критерії надійності і об'єм вибірки, які відповідають заданій надійності.

Критерій Ст'юдента (критерій t) дозволяє досліднику ще до початку експерименту визначити, який об'єм вибірки йому буде необхідний при тому рівні значущості, який він собі задав (0,1; 0,05; 0,01; 0,005). Рівні значущості 0,05; 0,01; 0,005 відповідають надійності 0,95; 0,99; 0,995.

Наприклад:

Після обробки результатів відповідей 36 студентів на запитання анке­ти: "Як часто твої погляди і смаки співпадають з поглядами і смаками твоїх однокурсників?" — одержана величина середньоарифметичної зва­женої дорівнює 3,2 (див. формулу 2.3). Чи можливо на підставі цього вважати, що серед студентів інших паралельних груп цього навчального закладу (чи інших закладів) буде отримано той же результат або, інакше кажучи, яка вірогідність повторення цієї події в інших групах? Для цьо­го необхідно перш за все визначити помилку репрезентативності.

Визначимо величину помилки репрезентативності в обробці відповіді 36 студентів на питання анкети:

Знайдена помилка свідчить про те, що середня відповідей студентів на питання анкети може поширюватися і на інших студентів паралель­них груп. Однак неточність такого припущення дорівнюватиме 0,23 бала.

Заплануємо надійність p що дорівнює 0,95, якій згідно з таблицею Ст'юдента при кількості досліджуваних понад ЗО відповідає критерій на­дійності 2,0. Знайдемо величину абсолютної похибки рахунку (помилку репрезентативності помножимо на критерій надійності).

Нижня довірча межа буде дорівнювати 3,2 - 0,46 = 2,74 (середньо­арифметична зважена плюс величина абсолютної похибки). Таким чином, найбільш очікувана відповідь всіх студентів паралельних груп на питання анкети знаходиться в межах 2,74 <х> 3,66 при рівні значущості 0,05 (тобто десь посередині між "інколи" і "часто"). Інакше кажучи, з кожних 100 сту­дентів у 95 — обов'язково очікуються відповіді в межах "інколи — часто" (2,74 - 3,66 бала).

Аналіз і узагальнення даних дослідження

На етапі аналізу і узагальнення зібраних даних науковець-початкі­вець стикається з найбільшими труднощами, тому що він повинен не тільки сформулювати свою точку зору з питання, що вивчається, але й знайти переконливі докази правильності оцінки зібраного матеріалу. Першочергового значення при цьому набувають логічні і формалізовані методи дослідження.

Не може бути конкретних рекомендацій, які питання повинні бути поставлені і обґрунтовані дослідником у процесі аналізу і узагальнення зібраних ним матеріалів. Ці питання залежать від теми, завдань і методів дослідження, а також від обсягу і характеру накопичених матеріалів. Але можна виділити основні напрями роботи дослідника з аналізу і узагаль­нення зібраних ним даних.

Перш за все, усі зібрані дослідником дані необхідно належним чином згрупувати. Групування повинно бути цілеспрямованим, витікати із цілей і завдань даного конкретного дослідження. Ознаки, покладені в основу такого групування, можуть бути різними. Іноді це буде розподіл об'єктів, що вивчаються, за віковою, статевою або професійною ознакою, в іншо­му випадку — за ступенем виникнення того чи іншого порушення психіч­них або психологічних реакцій організму під впливом певних зовнішніх подразників, в третьому — за часом виникнення або зміни явища, що ви­вчається, і т. ін. Дуже важливо, щоб ознаки групування не були випадко­вими, їх необхідно вибирати так, щоб сутність явища або предмета, що вивчаються, могла бути повніше і впевненіше розкрита згідно з обраною робочою гіпотезою даного психолого-педагогічного дослідження. Отже, групування матеріалу витікає із суті тих задач, якими керувався дослід­ник в процесі його збору і накопичення.

Інше завдання цього аналізу, що притаманне будь-якому досліджен­ню, полягає в тому, щоб критично оцінити всі дані, які були отримані на попередніх етапах наукового дослідження. Така критична оцінка є необ­хідною по відношенню до даних, які були знайдені при вивченні інфор­маційних джерел, і даних, отриманих в результаті власних досліджень автора. Особливу увагу тут потрібно приділити визначенню ступеня до­стовірності та типовості зібраних даних. Усі сумнівні або значно відмінні від інших дані, особливо отримані експериментальним шляхом, мають ретельно перевірятися. Дослідник повинен бути впевненим, що вони не є результатом погрішності методичного або технічного характеру. У ви­падку, коли впевненості з якісного боку проведеного дослідження немає, такі дані необхідно вважати недостовірними, і вони підлягають вилучен­ню із матеріалів дослідження. Про це обов'язково потрібно зробити за­стереження і пояснення. Це не значить, що дослідник повинен відкинути всі дані, які суперечать робочій гіпотезі або не вкладаються в межі прий­нятої для даного дослідження концепції як такі, що є недостовірними. Навпаки, ці дані підлягають найретельнішій перевірці. І якщо в резуль­таті перевірки дослідник переконається у доброякісності цих даних, він спробує знайти пояснення причин виявленого відхилення від очікува­них ним результатів.

Найважливішим елементом аналізу і узагальнення матеріалів дослі­дження після того, як було проведено їх цілеспрямоване групування, є зістав­лення зібраних даних. Метою такого зіставлення є виявлення ступеня збіжності або, навпаки, розбіжності зібраних даних між собою, їх відповід­ності цілям і завданням даного дослідження і, зокрема, тим теоретичним посиланням і концепціям, які складають суть робочої гіпотези.

Фактографічну базу для такої обробки результатів складають різно­манітні матеріали, які були первинно систематизовані, критично оцінені і статистично оброблені на етапі збору і накопичення фактичних даних (рис. 3.3). Кількість і характер цих матеріалів залежатиме від конкрет­них цілей дослідження, його об'єкту і головне від методів, які використо­вував дослідник для досягнення цих цілей.

Більшість науково-дослідних робіт в освітянській галузі базуються на вивченні літературних та інших інформаційних джерел, які висвітлю­ють ті чи інші боки досліджуваної проблеми. Тому огляд літератури, що базується на її вивченні та історіографічній розробці, є одним із видів матеріалів, які, як правило, використовуються для наукової обробки ре­зультатів. Якщо ж у процесі психолого-педагогічного дослідження здійснювався патентний пошук, то серед вказаних матеріалів буде пред­ставлений і критичний огляд патентної документації.

Якщо при виконанні психолого-педагогічного дослідження викори­стовувався метод спостереження, то дослідник після первинної обробки даних матиме аналітичні та статистичні таблиці, які містять зведені дані протоколів проведених спостережень і оброблених згідно цілей і завдань дослідження документів звітності, показників хронометражу й різних психологічних методик.

Аналогічні аналітичні та статистичні таблиці, що узагальнюють дані анкет, опитувань, висновків експертів, використовуються на цьому етапі після реалізації різних методик соціологічного методу.

У всіх випадках використання експериментального методу матеріа­ли для заключної статистичної обробки обов'язково міститимуть зведені аналітичні та статистичні таблиці, що складаються шляхом вибірки не­обхідних фактичних даних з протоколів спостереження.

Найважливіші фактичні дані можуть мати вигляд виписок і репро­дукцій відповідних фрагментів первинних джерел (наукових публікацій, архівних документів) або як реальні натурні продукти (твори, комп­лексні контрольні роботи і т. ін.) та їх відображення (фотографії, кіно­плівки тощо).

Зіставлення фактичних даних проводиться в різних напрямах і поміж різними об'єктами дослідження:

по-перше, об'єктами такого зіставлення можуть бути фактичні дані, отри­мані в результаті використання різних методів дослідження або методичних прийомів, наприклад, даних, одержаних за допомо­гою спостереження або шляхом здійснення моделювання;

по-друге, зіставляються і порівнюються фактичні дані, отримані в різних групах учасників дослідження, наприклад, результати експери­ментів за участю студентів V курсу і магістрантів;

по-третє, зіставляються фактичні дані, отримані в результаті дослі­дження, з відповідними гіпотетичними положеннями, що ви­пливають із робочої гіпотези, яка висунута дослідником і підля­гає перевірці.

Для більшої наочності й зручності зіставлення вказаних фактичних даних використовують аналітичні і синхронічні таблиці. У них зіставля­ються і порівнюються однорідні показники або події, що відбувалися, і явища, що спостерігалися і зафіксовані в різних джерелах. Якщо ж дані, що зіставляються, виражені числовими показниками і коефіцієнтами, складають зведені статистичні таблиці або використовують графічні за­соби зображення цих показників у вигляді динамічних кривих або різних діаграм.

У результаті зіставлення фактичних даних, отриманих різним шля­хом у процесі психолого-педагогічного дослідження, можуть бути запро­поновані наступні оціночні критерії:

• фактичні дані співпадають повністю або з незначними відхилення­ми між собою;

• має місце суттєва невідповідність між фактичними даними, які зіставляються;

• фактичні дані повністю не співпадають або навіть суперечать одне одному.

У всіх випадках, якщо в результаті здійсненого зіставлення фактич­них даних будуть одержані негативні оціночні критерії, треба спробува­ти з'ясувати причини виявленої невідповідності між ними, а це вимагає здійснення оцінки ступеня репрезентативності та достовірності самих фактичних даних, що отримані в процесі завершеного дослідження.

При цьому, зіставляючи часткові особливості накопичених даних, по­трібно в них шукати риси, що є загальними для всієї сукупності; це має особливо важливе значення для вирішення основних завдань дослідження. У тих випадках, коли виявлені розбіжності несуттєві або дані не супере­чать положенням робочої гіпотези, завдання дослідника може вважатися виконаним. Коли ж виявиться, що ці розбіжності є значними або супере­чать робочій гіпотезі, дослідження не може вважатися завершеним. У цьо­му випадку задача дослідника полягатиме в тому, щоб зрозуміти сутність встановлених розбіжностей, пояснити їх причини. Нерідко це пов'язано з необхідністю пошуку нових шляхів і способів наукового дослідження.

Критична оцінка і зіставлення даних дослідження неминуче пов'я­зані з виявленням залежностей між ними. Починати цю роботу необ­хідно ще в період збирання і накопичення матеріалів дослідження. Уже на цьому етапі дослідник може в процесі спостерігання за об'єктом, що його цікавить, або в ході експерименту виявити залежності між певними фактами і умовами їх виникнення. Але найбільш повно і всебічно він зможе це зробити після того, як процес збору і накопичення даних буде завершений. Тоді у його розпорядженні буде значно більше підстав для ішявлення якісної сторони і визначальних значень тих чи інших взаємо­діючих зв'язків і залежностей. Виявити їх допомагає відповідне групу­вання і належна статистична обробка зібраних даних; цьому сприяє скла­дання різних аналітичних таблиць, графіків і діаграм.

У процесі аналізу цих даних важливо визначити характер виявлених залежностей:

• за їх значенням — суттєві або несуттєві;

• за їх відношенням між взаємодіючими елементами — пряма, непря­ма, опосередкована.

У результаті логічного і статистичного (кореляційного) аналізу за­лежностей між фактичними даними, які характеризують об'єкт дослі­дження, можливо дати оцінку цій залежності. Як правило, її визначають як малу (слабку), середню (помірну) і велику (сильну). Це, у свою чергу, дозволяє визначити напрями взаємозв'язків між елементами об'єкта до­слідження, як визначальні, або вирішальні, і супутні, або другорядні.

Формулювання підсумкових висновків дослідження

За результатом аналізу і синтезу зібраних даних, їх критичної оцін­ки, зіставлення і виявлення можуть бути виділені загальні риси і законо­мірності досліджуваних факторів і явищ. На основі об'єктивно пізнаних закономірностей здійснюються:

• ретроспективна ревізія висунутої гіпотези з метою переведення її в ранґ теорії, у тій її частині, в якій вона виявилася переконливою;

• формулювання загальних і часткових висновків у цій теорії, які' допускають її контрольну перевірку і відтворення експерименталь­ного ефекту в інший час і в іншому місці іншими дослідниками, але при суворому виконанні ними умов експерименту;

• оцінка адекватності методів дослідження і вихідних теоретичних концепцій з метою збільшення і удосконалення методологічного знання і включення його в загальну систему методології науки;

• розробка прикладної частини теорії, що адресується тим чи іншим категоріям споживачів або рівням практики. Рекомендації повинні розроблятися виключно в такій формі, в якій практика спроможна їх спожити.

Це і складає сутність наукового узагальнення, яке повинно лягти в основу підведення загального підсумку дослідження. Основним відоб­раженням його, як правило, вважають підсумкові висновки, які обов'яз­ково повинні логічно витікати з попередньо викладеного матеріалу.

Але підсумкові висновки не повинні перетворюватися в простий пе­релік фактів, що виявлені в процесі дослідження.

Не можна допускати такого положення, коли при підведенні під­сумків за будь-яким питанням завершеного дослідження висловлюється теоретична концепція або робиться практичне припущення, які не об­ґрунтовані належно даними аналізу, і узагальнення матеріалів цього до­слідження.

Призначення висновків — в тому, щоб на основі узагальнення отри­маних дослідником фактів вивести будь-які закономірності об'єкта, який вивчається, розкрити його сутність, продемонструвати невідомі до ниніш­нього часу залежності і зв'язки. Важливо також викласти думку автора про значення отриманих результатів дослідження для розвитку теорії питання, що вивчається, і можливості їх використання в практиці фар­мацевтичних (медичних) навчальнріх закладів. Особливу увагу автор дослідження повинен звернути на чіткість і ретельність формулювань підсумкових висновків. їх редакційна обробка повинна виключати мож­ливість помилкового розуміння або невірного тлумачення результатів дослідження.

Основними вимогами до висновків за результатами дослідження є такі:

1. Результати повинні бути сформульовані за допомогою конкрет­них суджень (про що говориться і що стверджується).

2. Власні результати чітко виділяються.

3. Вказується, чим власні результати відрізняються від результатів інших авторів.

4. Аргументованими і критичними оцінками обґрунтовується новизна результату порівняно з відомими рішеннями за усіма аспектами.

5. Обґрунтовується істинність результату. Це роблять, виходячи з прийнятих і сформульованих передумов і визначень понять, вве­дених в роботу на основі правил і законів формальної логіки.

6. Вказуються науково-практичні задачі, які вирішуються за допомо­гою отриманих результатів.

Часто підсумкові висновки психолого-педагогічних досліджень завер­шуються пропозиціями або рекомендаціями автора стосовно шляхів і спо­собів використання дослідження в практиці вищих навчальних закладів.

Реалізація результатів виконаного дослідження

Цінність завершених науково-дослідних робіт, що виконуються в га­лузі освіти, залежить від ступеня реалізації їх результатів у освітянській теорії та практиці. Психолого-педагогічне дослідження втрачає своє зна­чення, якщо його сутність і результати залишаються невідомими для широкого кола освітянської громадськості, для фахівців з цієї галузі. Якщо ж завершене психолого-педагогічне дослідження має прикладне значення, то впровадження в практику фармацевтичних (медичних) за­кладів освіти його результатів повинно представляти логічний підсумок усієї попередньої роботи дослідника.

Дата добавления: 2014-11-08