Правова система. Право в роки війни спрямовувалося на виконання основних завдань і функцій держави з оборони країни і охорони соціалістичної власності

Право в роки війни спрямовувалося на виконання основних завдань і функцій держави з оборони країни і охорони соціалістичної власності. Найбільш суттєві зміни і доповнення були внесені в цивільне, трудове, земельне і колгоспне право, кримінальне право і кримінальний процес. Розвиток всіх цих галузей права в УРСР визначався суворою централізацією і відбувався на основі і у відповідності з змінами і доповненнями в загальносоюзному законодавстві.

Цивільне право. Умови воєнного часу висунули на передній план питання захисту права власності, яке тимчасово виходило з володіння як фізичних, так і юридичних осіб. Були розширені права наркоматів і спрощено порядок передачі майна міждержавними підприємствами та установами. Незмінним залишався порядок передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах.

Постановою РНК УРСР від 4 вересня 1941 року “Про збереження житлової площі за військовослужбовцями і про порядок оплати житлової площі сім’ями військовослужбовців у воєнний час” встановлювалося, що на період війни житлова площа зберігається за всіма категоріями військовослужбовців. В тих випадках, коли ця житлова площа залишається незасе-леною, квартплата за неї не стягується. Мешканці, які оселилися на площі вказаних осіб, зобов’язувались після повернення військовослужбовця негайно її звільнити, у разі відмови вони підлягали виселенню в адміністративному порядку. В такому ж порядку поверталася житлова площа евакуйованим. Порядок адміністративного виселення громадян був визначений постановою РНК СРСР “Про порядок адміністративного виселення осіб, які самочинно зайняли житлову площу” від 1 липня 1943 року. Якщо житлова площа евакуйованого була заселена згідно з ордером міської Ради, справа про її повернення розглядалася судом.

Ряд змін було внесено про питання позовної давності. З метою забезпечення прав осіб, які знаходилися на фронті, терміни позовної давності в справах цих осіб вважались продовженими на весь період знаходження в збройних силах СРСР. Було припинено також плин шестимісячного терміну, встановленого ст. 430 ЦК УРСР для прийняття спадщини відсутніми в місці його відкриття спадкоємцями. Указ від 14 березня 1945 року розширив коло спадкоємців і дозволив заповідати на користь сторонньої особи при відсутності спадкоємців по закону.

Сімейне право. Війна залишила багатьох дітей сиротами. На вирішення цієї проблеми було спрямовано ряд нормативних актів: постанова Раднар-кому УРСР від 15 лютого 1942 року “Про влаштування дітей, які залишились без батьків”, постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 року “Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством”, постанова Раднаркому УРСР від 27 березня 1943 року “Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими окупантами, замордовані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР”, постанова Раднаркому СРСР від ЗО липня 1944 року “Про заходи боротьби з бездоглядністю і безпритульністю дітей в Українській РСР”. Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудовиховних колоній, створенню надзвичайних комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів. Було вдосконалено порядок усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 року “Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадського стану Української РСР”. 8 липня 1944 року було прийнято указ Президії Верховної Ради СРСР “Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання “Мати-героїня” і заснування ордена “Материнська слава” та медалі “Медаль материнства”, який збільшив державну допомогу вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям. Указом були внесені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлучення. Так, права і обов’язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого було можливим лише через суд.

Трудове право. Потреби оборони призвели до необхідності введення трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудовій мобілізації підлягало працездатне населення міст, з числа тих, хто не працював в державних установах і на підприємствах. Мобілізовані направлялись на важливі виробництва і будови за місцем проживання. Трудова повинність використовувалась для виконання будівельних робіт на оборонних спорудах, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, зв’язку, електростанцій та інших важливих об’єктів, що мали оборонне значення. Трудова повинність поширювалась на чоловіків від 16 до 55 років, а жінок від 16 до 50 років.

Відбулися значні зміни в діючому трудовому законодавстві. Указом Президії Верховної ради СРСР “Про режим робочого часу робітників і службовців на період війни” від 26 червня 1941 року директорам підприємств дозволялося встановлювати обов’язкові понаднормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Згідно з указами від 9 квітня 1942 року і 9 січня 1943 року скасовувалися чергові та додаткові відпустки, їх було замінено грошовою компенсацією, виплата якої була тимчасово призупинена. Відпустка надавалася тільки підліткам до 16 років.

В умовах воєнного часу велике значення мала трудова дисципліна. Поряд із заохоченням добросовісних працівників росло застосування примусових заходів до порушників трудової дисципліни. За ряд порушень трудової дисципліни поряд з дисциплінарною відповідальністю застосовувалась кримінальна.

На вирішення проблеми інвалідів війни була спрямована постанова РНК УРСР “Про працевлаштування і побутове обслуговування інвалідів Вітчизняної війни” від 20 квітня 1943 року.

Колгоспне і земельне законодавство воєнного часу було спрямоване на подальше обмеження прав селян і значно погіршувало їх становище. 13 квітня 1942 року РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову “Про підвищення для колгоспників обов’язкового мінімуму трудоднів”. У 1944— 1945 роках на час збирання врожаю був встановлений обов’язковий вихід на роботу працездатних колгоспників і навіть підлітків у віці від 14 років, незалежно від того, виконали вони мінімум трудоднів чи ні. Дисциплінарна влада органів управління колгоспу поширювалась на всіх осіб, які працювали в ньому, незалежно від їх членства в колгоспі.

У 1945 році було прийнято ряд актів, спрямованих на боротьбу з так званим розбазарюванням земель колгоспів. Тільки в УРСР колгоспам було повернуто сотні тисяч гектарів землі.

Кримінальне право. В роки війни суттєві зміни відбулися в області кримінального права. 6 липня 1941 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР “ Про відповідальність за поширення у воєнний час брехіивих чуток, які викликають тривогу серед населення”. Він встановлював сувору відповідальність у вигляді тюремного ув’язнення терміном від 2 до 5 років, якщо злочин за характером не вимагав більш тяжкого покарання. Антира-дянські чутки кваліфікувались як контрреволюційна агітація. 15 листопада 1943 року було прийнято указ “Про відповідальність за розголошення державної таємниці або за втрату документів, що містять державну таємницю”, який передбачав покарання за вказані дії позбавлення волі терміном до 5 років. За ті ж дії, якщо вони спричинили або могли спричинити небажані наслідки, застосовувалось позбавлення волі терміном до 10 років. З 19 квітня 1943 року згідно указу “Про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства” для спеціальних суб’єктів кримінального права (так називали фашистських злочинців і їх посібників) вводяться особливі міри покарання — страта через повішення і каторжні роботи терміном від 15 до 20 років.

У грудні 1942 року розширюється склад такого злочину, як спекуляція (до нього включається продаж махорки і самогону в великих кількостях). Проявилась загальна тенденція до розширення гіпотез багатьох статей Кримінального кодексу. В січні 1942 року крадіжка особистого майна за обтяжуючих обставин (під час повітряного нальоту, нападу ворога тощо) прирівнювалась по аналогії до бандитизму.

Багато уваги приділяє законодавець боротьбі з розкраданням. Злочинні зазіхання на державну і колгоспну власність кваліфікувалися за Законом від 7 серпня 1932 року. Указом від 23 серпня 1942 року “Про відповідальність за розкрадання пального в МТС і радгоспах” встановлювалось покарання до 5 років тюремного ув’язнення. Зросла також відповідальність за посягання на особисту власність громадян. Отже, кримінальне право воєнного часу характеризувалося рядом особливостей: більш широко став застосовуватися принцип аналогії і відплата як одна із цілей покарання. З’явився ряд нових складів злочинів: самовільне залишення роботи (грудень 1941 року), ухилення від військового обліку (січень 1942 року), приховування трофейної зброї (січень 1942 року) тощо. Було розширено коло діянь, що входило до поняття “спекуляція”. Кримінальна відповідальність стала застосовуватися за дії, які раніше карались адміністративним законодавством.

В умовах війни широко використовувалось умовне засудження, а також відстрочка виконання вироку до закінчення воєнних дій з направленням засудженого до штрафного батальйону.

Кримінально-процесуа.іьнеправо. Кримінально-процесуальне законодавство СРСР, яке діяло до війни, не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу.

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила “Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районі воєнних дій”. За цим Положенням військові трибунали розглядали справи у складі трьох постійних членів суду після 24 годин після вручення копії звинувачувального висновку. Судові справи в трибуналах розглядалися без участі народних засідателів, без прокурора і адвоката. Особиста участь свідків у судовому засіданні вважалась необов’язковою. Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані чи змінені тільки в порядку нагляду. Про кожний вирок, що засуджував до вищої міри покарання, військовий трибунал негайно повідомляв голову Військової колегії Верховного Суду СРСРі головного військового прокурора Червоної Армії або Військово-Морського флоту. В разі неодержання протягом 72 годин повідомлення про припинення виконання вироку такий приводився в дію.

Цим Положенням керувалися не тільки військові трибунали, але й загальні суди незалежно від місця їх діяльності.

Щодо вимог процесуального законодавства відносно забезпечення повного, всебічного і об’єктивного розслідування всіх обставин справи, вірне її вирішення по суті, охорону прав учасників процесу, то їх значення під час війни було чисто формальним. Продовжував активно діяти позасудо-вий репресивний апарат.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Друга світова війна призвела до страшних наслідків для України. 42 відсотка всіх збитків, спричинених війною Радянському Союзу, припадали на Україну. За приблизними підрахунками в жорнах війни загинуло 5,3млн чоловік, 2,3млн українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Загальні збитки економіки сягали 40 відсотків.

Не зрозумілою для більшості українського народу залишилася ідея інтегрального націоналізму. Як і в роки першої світової війни, українці часом зму-мені були воювати один з одним. Боротьба з фашизмом загострювалась боротьбою між прибічниками радянської влади і Української незалежної держави, спроба відновлення якої у червні 1941 року закінчилася поразкою. Але ця спроба знову ж таки показала невгамовну тягу українців до власної державності.

Війна потребувала перебудови держави і права України згідно з умовами воєнного часу. Ця перебудова здійснювалась у суворій відповідності зі змінами, що відбувалися в державному механізмі та законодавстві Союзу СРСР. Централізація держави і права, яка с характерною для тоталітарного режиму, особливо посилюється в роки війни. Діяльність надзвичайних органів влади, трибуналів, позасудовихрепресивних органів була візитною карткою командно-адміністративної системи. Будівництво казармового соціалізму

продовжувалось. Але війна принесла і деякі позитивні моменти. Вперше за багатовікову історію український народ возз ‘єднався в єдиній державі. Переможне закінчення другої світової війни значно підвищило міжнародний авторитет України, яка стала одним з фундаторів ООН.

Рекомендована література

1. Городинський 3. Українська Національна Рада: історичні нариси.— К., 1993.

2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина.— К., 1996.— Ч.2.

3. История государства и права Украинской ССР/ Отв. ред. Б.М. Бабий.— К., 1976.

4. Історія України. Нове бачення / За заг. ред. В.А. Смолія.— К., 1996.

5. Кульчицький В. С. та ін. Возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною (соціально-політичні і правові основи).— Львів, 1985.

6. Кульчицький В. С. та ін. Входження Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України (1939— 1945рр.).—Дрогобич, 1995.

7. Кульчицький В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України.—Львів, 1996.

8. Лебедь Микола. УПА.- Дрогобич, 1993.

9. Советское право в период Великой Отечественной войны.— М., 1948.— 4.1,2.

10. СубтельнииО. Україна:історія.— К., 1992.

11. Read Anthony, Fisher David. The deadly embrace: Hitler, Stalin and the Nazi-Soviet Pact 1939-1941. N.Y.-London, 1988.

Дата добавления: 2014-11-20