Основні риси правової системи

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 року кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні — Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік, на республіканському — кодексів майже з усіх галузей права. Вінцем кодифікаційної роботи стало видання Зводу законів СРСР і Зводу законів Української РСР.

Ряд спільних постанов ЦК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР, прийнятих у 1976 році, визначили завдання по кодифікації законодавства, створенню систематизованих актів, які б охопили всю чинну систему законодавства. Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням, що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у правозастосовчих органах.

Конституційне законодавство СРСР і союзних республік розвивалося у двох напрямках: прийняття нормативних актів з удосконалення організації і порядку діяльності органів законодавчої і виконавчої влади, з одного боку, а з іншого — створення проекту нового Основного закону для суспільства “розвинутого соціалізму”.

Серед законів, які були спрямовані на удосконалення радянської представницької системи, слід назвати Закон про вибори до Верховної Ради СРСР (липень 1978 року), Закон “Про порядок відкликання депутата Верховної Ради СРСР” (квітень 1979 року), Закон “Про статус народних депутатів СРСР” (квітень 1979 року) тощо.

В листопаді 1978 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про основні права і обов’язки районних Рад народних депутатів”, а також аналогічні акти про права і обов’язки міських, районних (в містах), селищних і сільських Радах. У червні 1980 року — Закон про повноваження крайових, обласних, окружних і обласних (автономних) Рад. Всі ці загальносоюзні акти віддзеркалювались у діяльності республіканських органів влади і управління.

Конституційна реформа. Рішення про конституційну реформу було прийнято ще в 1962 році. Але ідея швидкого вступу до комуністичного суспільства в кінці 60-х років поступово розчиняється у нових формулюваннях. Все настирніше стали підкреслюватися такі моменти, як активне залучення громадян в управління суспільством, підвищення ролі громадських організацій, зміцнення громадського самоврядування тощо. Проект нової Конституції було підготовлено тільки в травні 1977 року. Тоді ж проект був схвалений Пленумом ЦК КПРС. 7 жовтня 1977 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію про прийняття і оголошення Конституції СРСР. 20 квітня 1978 року Верховна Рада УРСР прийняла Конституцію УРСР.

Вона складалася з преамбули і десяти розділів: основи суспільного ладу і політики; держава і особа; національно-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР; Ради народних депутатів УРСР; місцеві орган й державної влади і управління УРСР; державний план економічного і соціального розвитку УРСР; державний бюджет УРСР; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столиця УРСР; дія Конституції УРСР і порядок її зміни.

Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. За Конституцією, УРСР визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право зносин з іноземними державами. Головною гарантією суверенітету було закріплення за союзною республікою права виходу із складу СРСР, але механізму здійснення цього права передбачено не було, що свідчило про декларативний характер даної

конституцінної норми. Нова Конституція була пронизана ідеями, що були спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи. Ст. 6 Конституції проголошувала комуністичну партію “керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи”.

Декларативні лозунги Конституції в значній мірі розходились з реальним життям. Так, ст. 48 гарантувала громадянам України свободу слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Ст. 49 надавало право об’єднуватись у громадські організації, що сприяють розвитку політичної активності та самосвідомості, задоволенню їх різноманітних інтересів. Ст. 52 гарантувала громадянам недоторканість особи, ніхто не міг бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або за санкцією прокурора. Але фактично ці статті не збігалися з реальним життям.

Адміністративне законодавство. Як і раніше, норми адміністративного права були складовою частиною цивільного, трудового, фінансового та інших галузей права. 13 жовтня 1980 року вперше в історії загальносоюзного законодавства були прийняті Основи законодавства Союз РСР і союзних республік про адміністративне правопорушення, які стали базою для кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність. 7 грудня 1984 року був прийнятий Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Він був першою спробою кодифікації адміністративного законодавства після Адміністративного кодексу УСРР 1927 року.

Кодекс мав завданням охорону суспільного ладу УРСР, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції УРСР і законів, поваги до прав, честі і гідності інших громадян.

Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення складався з п’яти розділів: загальні положення; адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; органи, уповноважені розглядати спра-. ви про адміністративні правопорушення; провадження в справах про адміністративні правопорушення; виконання постанов про накладання адміністративних стягнень. В Кодексі були сформульовані положення про адміністративну відповідальність, визначено коло органів і осіб, уповноважених накладати адміністративні стягнення, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення. Вперше в радянському праві давалося визначення адміністративного правопорушення (проступку). Приводився вичерпний перелік адміністративних стягнень. Встановлювався вік адміністративної відповідальності — 16 років.

Прийняття Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення значно поліпшило регулювання суспільних відносин в галузі державного управління.

Цивільне право. У період, що розглядається, діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року. Прийняття Конституцій СРСР і УРСР розширило сферу цивільно-правового регулювання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від ЗО жовтня 1981 року були внесені зміни і доповнення як до загальносоюзного, так і до цивільного законодавства України.

Вони були спрямовані на зміцнення державної та суспільної власності, розширення цивільно-правових гарантій, охорони особистих немайнових прав громадян, вдосконалення зобов’язальних відносин, планової та договірної дисципліни, підвищення ролі прямих договорів.

Сімейне право. Сімейні відносини в Україні регулювалися прийнятими 27 червня 1968 року Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю і Кодексом про шлюб та сім’ю УРСР, затвердженим 20 червня 1969 року. Кодекс складався з шести розділів: загальні положення; шлюб; сім’я; опіка і піклування; акти громадянського стану; застосування законодавства України про шлюб та сім’ю до іноземців і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім’ю іноземних держав, міжнародних договорів.

Кодекс встановлював порядок і умови одруження, регулював особисті й майнові відносини, які виникають в сім’ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, відносини, які виникають в зв’язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

Дійсним визнавався тільки шлюб, укладений в органах ЗАГСу. Релігійний обряд одруження не мав юридичної сили. Кодекс допускав розірвання шлюбу як в судовому порядку, так і в органах ЗАГСу. Підтверджувалася спільність майна, надбаного подружжям під час шлюбу. Були визначені обов’язки батьків по вихованню дітей.

В цілому сімейне законодавство розвивалось у напрямку зміцнення сім’ї, охорони інтересів матері та дитини, збереження здоров’я молодого покоління.

Житлове законодавство. У період, що розглядається, вперше в історії радянського права була проведена кодифікація житлового законодавства. У 1981 році були прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а ЗО червня 1983 року — Житловий кодекс УРСР. Він мав сім розділів: загальні положення; управління житловим фондом; забезпечення громадян жилими приміщеннями, використання жилих приміщень; забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація і ремонт; відповідальність за порушення житлового законодавства; вирішення житлових спорів; заключні положення.

Житловий кодекс закріплював право громадян на житло, деклароване Конституцією УРСР 1978 року. Були конкретизовані житлові права і обов’язки громадян. Житлові права охоронялися законом. Визначався поря-

док надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житлових умов. Житловий кодекс регулював також питання управління житловим фондом центральними і місцевими органами влади. Норми кодексу передбачали відповідальність службових осіб і громадян за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства.

Трудове право. Загальні принципи радянського трудового права і норми, що регулюють трудові відносини, містили прийняті 15 липня 1970року Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. 10 грудня 1971 року був прийнятий Кодекс законів про працю У РСР.

Він складався з вісімнадцяти розділів: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітна плата; гарантії і компенсації; гарантії про покладання на працівників матеріальної відповідапьності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охорона праці; праця жінок; праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами, організаціями; державне соціальне страхування; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

12 серпня 1983 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ про внесення змін до трудового законодавства. Зміни були спрямовані, перш за все, на зміцнення трудової дисципліни, що було характерним для командно-адміністративної системи.

Природноресурсове законодавство. У період, що розглядається, посилюється негативний тиск на оточуюче природне середовище, викликаний науково-технічним прогресом. Значно погіршується природне довкілля, вичерпується ряд природних ресурсів. Все це вимагало правової охорони навколишнього природного середовища. В СРСР ця проблема почала вирішуватися з прийняттям нормативних актів, які регулювали, перш за все, раціональне природокористування.

Особлива увага приділялась охороні землі. 13 грудня 1969 року були прийняті Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних рес-. публік, а 8 липня 1970 року — Земельний кодекс УРСР. Він складався з одинадцяти розділів: загальні положення; землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; землі державного лісового фонду; землі державного водного фонду; землі державного запасу; державний земельний кадастр; державне землевпорядкування; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства.

Як і раніше, основною підвалиною земельного права було виключне право власності держави на землю.

10 грудня 1970 року були прийняті Основи водного законодавства Союзу РСР і союзних республік, а 9 червня 1972 року затверджується Водний кодекс УРСР. Основу водних відносин складала, як і у випадку з землею, державна власність на воду.

9 липня 1975 року були затверджені Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про надра. На тій же основі були побудовані і прийняті у 1977 році Основи лісового законодавства Союзу РСР і союзних республік.

25 червня 1980 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про охорону атмосферного повітря і Закон про охорону і використання тваринного світу.

На початок 80-х років в СРСР складаються всі умови, необхідні для виділення природоохоронної діяльності в окрему функцію держави, що в свою чергу привело до формування галузі екологічного права.

Кримінальне право. Значні зміни до радянського кримінального права вніс Закон СРСР “Про внесення доповнень і змін до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік” від 11 липня 1969 року. До Основ, а згодом і до Кримінального кодексу УРСР були внесені положення про особливо небезпечного рецидивіста, про умовно-дострокове звільнення від покарання, про погашення судимості тощо.

У 1970 році в радянське кримінальне право вводиться новий інститут — умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці.

У 1972 році вводиться поняття тяжкого злочину і вичерпний перелік його видів.

У 1980 році до складу зґвалтування як особливо обтяжуюча обставина вводилося зґвалтування малолітніх. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1981 року “Про посилення відповідальності за хуліганство” було підвищено кримінальну відповідальність за це діяння, встановлено стислі строки розслідування і судового розгляду справ про хуліганство. Встановлювалась більш сувора відповідальність за хуліганство, особливо пов’язане із застосуванням або спробою застосування зброї. У 1982— 1985 роках у кримінальне законодавство були внесені зміни, спрямовані на боротьбу з рецидивною злочинністю, з розкраданням державного і громадського майна, з спекуляцією.

Слід визначити, що головною тенденцією у розвитку кримінального права було посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу.

Процесуальне право. Законодавство про кримінальне судочинство отримало свій розвиток у ряді нормативних актів. 11 липня 1969 року було затверджене загальносоюзне Положення про попереднє взяття під варту. Попереднє взяття під варту допускалося ним як виключна міра: тільки у випадках, коли існували підстави припускати, що звинувачуваний сховається від слідства або перешкоджатиме встановленню істини при розслідуванні злочину, продовжуватиме злочинну діяльність або може ухилитися від виконання вироку.

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 11 липня 1969 року і 3 лютого 1970 року була розширена участь захисника у кримінальному процесі.

Захисник допускався до участі у справі з моменту оголошення звинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред’явлення йому для ознайомлення усіх матеріалів справи, але за постановою прокурора захисник міг бути допущений до участі у справі і з моменту пред’явлення звинувачення.

Свій подальший розвиток основні принципи процесуального права отримали в Конституції УРСР 1978 року. В ній було проголошено: здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності усіх громадян перед законом; участьу суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду цивільних і кримінальних справ у всіх судах; незалежність суддів та народних засідателів та підкорення їх тільки законові; гласність судового розгляду; право осіб, які беруть участь у справі, виступати в суді рідною мовою, а також знайомитися зі справою через перекладача; право звинуваченого на захист.

Слід підкреслити, що більшість демократичних принципів процесуального права не знаходило втілення у практичній діяльності правоохоронних органів.

Виправно-трудове право. 11 липня 1969 року були прийняті Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а 23 грудня 1970 року — Виправно-трудовий кодекс УРСР. Цей Кодекс складався з таких розділів: виправно-трудове законодавство Союзу РСР і УРСР; загальні положення; виконання покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, вислання і виправних робіт без позбавлення волі; порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення волі; заслання; вислання; виправних робіт без позбавлення волі; підстави звільнення від покарання, допомога особам, звільненим із місць ув’язнення, спостереження і нагляд за особами, звільненими від відбування покарання; участь громадськості у перевихованні засуджених.

8 лютого 1977 року до Основ виправно-трудового законодавства було включено новий розділ — порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 березня 1983 року було затверджено Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дня другої половини 60-х — першої половини 80-хроків характерною була абсолютна монополія комуністичної партії на владу. Неототалітарний режим прикривався доктриною “загальнонародноїдержави “, яка формувалась в контексті ідеології переходу до комуністичного суспільства. Вона передбачала суттєву трансформацію соціальної бази радянського суспільства, розмиття граней між різними класами і прошарками, між містом і селом. Припускалось розширення колегіальних і демократичних засад в державному управлінні з наступним перетворенням його в “Народне громадське самоврядування “. Технократична тенденція, яка проглядалась в керівництві економікою і державою, прийшла в зіткнення з ідеологічною доктриною партійності. В кінці 60-х років перемогу отримав жорсткий неототалітарний режим. З 1972 року консервативні тенденції, які орієнтувалися на такі пріоритети як важка і оборонна промисловість, шьське господарство і енергетика, беруть зверхність над реформаторським лібералізмом і технократизмом. Одночасно відбува^шся персоналізація влади /зміцненняпозицій пар-т ійно-державної бюрократ ії.

Головною тенденцією розвитку держави і права була жорстка централізація державного механізму, правоохоронних органів, правової системи.

Бюрократична партійно-державна номенклатура намагалася зберегти командно-адміністративний стиль управління. Панування бюрократичної номенклатури призводило до порушень владою законності, прав і свобод громадян.

Україна у складі Союзу РСР, незважаючи на проголошену і закріплену Конституцією суверенність, політична і ідеологічно залежала від владного диктату Москви.

Таким чином, суспільно-політичне і правове життя України розвивалося в умовах наростання гострої кризи неототалітарногорежиму. На черзі дня стало питання про саму можливість його існування.

Рекомендована література

1. История государства и права Украинской ССР/Отв. ред. Б.М. Бабий.— К., 1976.

2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина.— К., 1996.— 4.2.

3. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. —Львів, 1996.

4. Історія України. Нове бачення: У 2т. /Зазаг. ред. В.А. Смолія,—К., 1996. — Т. 2.

5. Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України: У 2 ч.— К., 1995.-4.2.

6. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. — К., 1996. — Т. 2.

7. Шляхами віків: довідник з історії України.— К., 1993.

Дата добавления: 2014-11-20