Глави 13

І

І І

ськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ве­дення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.

Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землеко­ристувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.

Важливе значення мають також прогнозні та передпро-ектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою облас­тей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм ви­користання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими приро­доохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

У процесі реалізації зазначених завдань важливим є про­ведення державної землевпорядної експертизи, яка визна­чає: питання правового забезпечення проектних рішень; від­повідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані про­ектною документацією рішення відносно знімання, збере­ження та використання родючого шару ґрунту при прове­денні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес — це загальний порядок вико­нання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: пору­шення клопотання про проведення землевпорядної дії; підго­товчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складан­ня проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної доку­ментації; затвердження проекту; перенесення проекту в на­туру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних

матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

§ 7. Контроль за використанням та охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель являє со­бою одну з важливих функцій державного управління у зазна­ченій сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавс­тва України. Варто звернути увагу на те, що контроль здій­снюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відно­син, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) сто­сується всіх земель, незалежно від форм власності.

Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України «Про державний контроль за ви­користанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.¹.

Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задово­лення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.

Його конкретні цілі визначаються основними формами ді­яльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона зе­мель; забезпечення екологічної безпеки людини.

Офіційний вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1432.

Державний контроль за використанням земель здійсню­ють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель-. них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи зе­мельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здій-

снюють державний контроль за додержанням земельного за­конодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земель­них ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувача­ми; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земель­них ділянок.

Органи Державного комітету України з питань земельних ресурсів здійснюють державний контроль за: раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; поверненням самовільно зайнятих ділянок у ста­ні, придатному для використання; виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок нормативними документами та затвердженими проектами із захисту земель від водної та вітрової ерозії, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення та від ін­ших процесів погіршення стану земель.

Важливого значення набуває контроль за рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збережен­ням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначен­ням; збереженням та експлуатацією протиерозійних гідро­технічних споруд і систем, захисних лісонасаджень, встанов­ленням і збереженням межових знаків; наданням достовір­них даних про наявність, стан використання земельних угідь за Державним земельним кадастром, а також інформації про наявність земель запасу.

Крім того, органи Держкомзему здійснюють контроль за проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкці­єю, введенням у дію, експлуатацією та ліквідацією об'єктів, що негативно впливають на стан земель; своєчасним і якіс­ним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобі­гання і ліквідації псування земель, їх забруднення виробни­чими та іншими відходами і стічними водами, а також при добування корисних копалин, виконанні будівельних, геоло­горозвідувальних, пошукових та інших робіт.

13 — 4-123

Спеціально уповноваженими органами з питань еколо­гії та природних ресурсів є Міністерство охорони нав­колишнього природного середовища України, державні уп­равління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.

Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Прези­дента України від 29 травня 2000 р., воно здійснює згідно з законодавством державний контроль за додержанням норм і правил у сфері використання та охорони природних ресур­сів, у тому числі землі.

Мінекоресурсів України має право обстежувати підпри­ємства, установи та організації незалежно від форм власнос­ті, включаючи військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевір­ки додержання вимог щодо охорони земель.

Важливою новелою ЗК України є запровадження такого різновиду контролю, як самоврядний контроль за викорис­танням та охороною земель. Його здійснюють сільські, се­лищні, міські, районні та обласні радами відповідно до Зако­ну України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Районні та обласні ради безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які дають змогу опосе­редковано контролювати додержання вимог земельного за­конодавства. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної рад вирішуються питання земельних відносин, затверджуються правила забудови і благоустрою населених пунктів області.

Вперше ЗК України встановлює норму, що передбачає здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Мінекоресурсів України 27 лютого 2002 р., громадський контроль здійсню­ють громадські інспектори. Вони призначаються відповідни­ми органами місцевого самоврядування і діють на підставі Положення, затвердженого Держкомземом України¹.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст.631.

Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони земель є: безпосередня участь громадськості у спра­вах поліпшення екологічної ситуації; надання допомоги ор­ганам державного контролю у забезпеченні додержання ви­мог земельного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень земельного законодавства, ліквідація їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

З метою координації роботи громадськості, широкого за­лучення її до розробки та виконання заходів щодо охорони земель, бережливого ставлення до земельних ресурсів і під­тримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підроз­ділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів Украї­ни можуть створюватися на громадських засадах штаби гро­мадських інспекторів.

§ 8. Моніторинг земель

Моніторинг земель — важлива функція управління у сфе­рі використання та охорони земель. Його об'єктом є землі Ук­раїни незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг зе­мель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшен­ням сільськогосподарських угідь, забрудненням земель ток­сичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'яза­них з утворенням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очис­ними спорудами, а також іншими промисловими об'єктами.

До завдань моніторингу земель належать: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз еколо­гічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану зе­мель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх нас-

лідків; інформаційне забезпечення ведення державного зе­мельного кадастру, землекористування, землеустрою, дер­жавного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Моніторинг земель здійснюється відповідно до загально­державних і регіональних (місцевих) програм. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яку отримано у процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На ос­нові зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і реко­мендації, які направляються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та ін­ших державних органів для вжиття заходів щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків. Отримані мате­ріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси у навколишньому середовищі, рівень забруднення ґрунтів, що дає можливість органам державного управління пред'являти до землекористувачів певні вимоги щодо усунен­ня правопорушень у сфері використання та охорони земель.

Державна система моніторингу навколишнього природ­ного середовища загалом покладається на Міністерство охо­рони навколишнього природного середовища України. Моні­торинг земель є складовою загального моніторингу довкілля. Структуру, завдання та зміст моніторингу земель визначено у Положенні про моніторинг земель, затвердженому постано­вою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р.¹

Ведення моніторингу земель покладається на Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерс­тва охорони навколишнього природного середовища Укра­їни, Міністерство аграрної політики України, Національне космічне агентство України, інші зацікавлені міністерства та відомоства. Органи Держкомзему надають усім заінтересо­ваним суб'єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансфор­мацію земель, заходи щодо запобігання негативним проце­сам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики надає інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості ґрунтів сільськогосподарського призначення; Націо-

Зібрання постанов уряду України. — 1994. — № 1. — Ст. 5.

нальне космічне агентство України — архівну та поточну ін­формацію з дистанційного зондування Землі.

Складовою моніторингу земель є моніторинг родючості грунтів, який проводиться спеціально уповноваженим орга­ном виконавчої влади з питань аграрної політики.

§ 9. Державний земельний кадастр

Термін «кадастр» означає систематизовану сукупність да­них стосовно кількісної та якісної характеристик відповідних видів природних ресурсів чи явищ.

Державний земельний кадастр — один з різновидів кадас­трів природних ресурсів, до яких, крім нього, включаються: водний кадастр, лісовий кадастр, кадастр тваринного світу, кадастр рослинного світу та ін.

Державний земельний кадастр являє собою єдину дер­жавну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянка­ми та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі і землекористувачів.

Оперативність і точність даних земельного кадастру за­безпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.

Ведення державного земельного кадастру — одна з функ­цій державного управління у сфері землекористування та охорони земель. Його значення полягає в тому, що він є дер­жавним інформаційним ресурсом. Призначення державного земельного кадастру полягає в забезпеченні необхідною ін­формацією органів державної влади й органів місцевого са­моврядування, заінтересованих підприємств, установ та ор­ганізацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у скла­ді природних ресурсів, контролю за використанням та охоро­ною земель, економічного й екологічного обґрунтування біз­нес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК).

Державний земельний кадастр складається з відповідних складових, кожна з яких має визначене законодавством ці­льове призначення.

Кадастрове зонування земель — це розділення їх на зе­мельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Кадастрове зонування включає встановлення: місця розташування обмежень щодо викорис­тання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оці­ночних районів та зон; кадастрових номерів (території адмі­ністративно-територіальної одиниці) (ст. 197 ЗК).

Кадастрові зйомки згідно зі ст. 198 ЗК — це комплекс робіт, що виконуються для визначення та відновлення меж земель­них ділянок. Вони включають: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з су­міжними власниками і землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин зе­мельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання земель; виготовлення кадастрового плану.

Бонітування ґрунтів відповідно до ст. 198 ЗК становить порівняльну оцінку якості ґрунтів за їх основними природни­ми властивостями, які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Воно проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Економічна оцінка земель — це оцінка землі як природно­го ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому госпо­дарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі. Вона повинна з достатньою точністю відобразити відміннос­ті в якості земель з точки зору економічної родючості ґрунтів при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.

Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок різного цільового призначення. Вона визна­чається в умовних кадастрових гектарах або грошовому виразі.

Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при зміні суб'єктів права власності на земельні ді­лянки, ціноутворенні, визначенні ставок земельного податку

тощо. Вона визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земель­них ділянок може бути нормативною та експертною.

Державна реєстрація земельних ділянок є складовою ав­томатизованої системи державного земельного кадастру та необхідним елементом виникнення суб'єктивного права власності та права постійного користування на земельну ді­лянку. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку вини­кає після одержання її власником або користувачем докумен­та, що посвідчує право власності чи право постійного корис­тування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Державний реєстр земель складається з двох частин — книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, дого­ворів оренди землі з зазначенням кадастрових номерів зе­мельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку (ст. 202 ЗК).

Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державно­го земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. функцію з дер­жавної реєстрації земельних ділянок покладено на Держав­ний комітет України по земельних ресурсах.

Облік кількості земель відображає відомості, які характе­ризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. При обліку кількості земель виділяють землі: у межах населе­них пунктів; за категоріями; за формами власності; зрошу­ванні й осушенні землі тощо (ст. 203 ЗК).

Облік якості земель відображає відомості, які характери­зують земельні угіддя за природними властивостями та на­бутими властивостями, що впливають на їх родючість, а та­кож за ступенем забруднення ґрунтів. Він містить: класифі­кацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; характе­ристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і поживних рухомих речовин, механічним складом ґрунтів; характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь тощо.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом України, обласними головними управліннями, Київським та

Севастопольським міськими головними управліннями, місь­кими (міст обласного та районного значення) управліннями (відділами), районними відділами земельних ресурсів, які є територіальними органами Держкомзему України.

§ 10. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель являє собою механізм ціноутворення, кредитування, пільгового оподаткування, виділення бюд- '. жетних і позабюджетних коштів, компенсації зниження до­ходів тощо, за допомогою якого забезпечується раціональне використання земельних ресурсів, створюються сприятли­ві умови для ведення товарного сільськогосподарського ви­робництва, збереження та відтворення родючості ґрунтів,: захисту земель від негативних наслідків антропогенної ді­яльності людини.

Змістом зазначеного стимулювання є: надання податко­вих і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загально­державними і регіональними програмами використання та охорони земель; виділення коштів з державного або місцево­го бюджету громадянам та юридичним особам для віднов­лення попереднього стану земель, порушених не з їхньої ви­ни; звільнення від плати за земельні ділянки, що перебува­ють у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшен­ня їх стану згідно з державними та регіональними програма­ми; компенсація з бюджетних коштів зниження доходу влас­ників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової кон­сервації деградованих та малопродуктивних земель, що ста­ли такими не з їхньої вини.

Передбачені ст. 205 ЗК України кредитні та податкові пільги, зокрема виділення коштів державного та місцевого бюджетів, звільнення від плати за земельні ділянки, ком­пенсація з бюджетних коштів зниження доходу власників землі і землекористувачів, урегульовані Законом України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р. (зі змінами від 8 лютого 2001 р.).

Як зазначено в ст. 206 ЗК Украши, використання землі в Ук­раїні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону України «Про плату за землю» у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі.

Плата за землю, як елемент механізму економічного сти­мулювання, запроваджується з метою формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ве­дення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моні­торингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

І'і

ПРПВОВЄ РЕГУЛЮВАННЯ РИНИОВОГО ОБІГУ.ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

§ 1. Юридична природа ринкового обігу земельних ділянок

Здійснення земельної реформи змінює суть і характер зе­мельних правовідносин, веде до появи нових інститутів зе­мельного права, серед яких можна назвати інститут правово­го регулювання ринку землі.

З правової точки зору ринок земель — це врегульовані нормами чинного законодавства суспільні відносини, що ви­никають у процесі здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу, а також реалізації фізичними і юридич­ними особами, державою і територіальними громадами га­рантованого Конституцією України суб'єктивного права власності та інших прав на земельні ділянки, формування і функціонування інфраструктури ринку землі, державного і самоврядного регулювання ринку землі на національному, регіональному та місцевому рівнях, забезпечення захисту прав учасників ринку землі.

Об'єктом таких правовідносин є земельні ділянки, які не заборонені законом для вільного відчуження від однієї особи до іншої. Суб'єктом ринкових земельних правовідносин вис­тупають фізичні і юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування, які можуть бути учасниками цивільно-правових відносин. Зміст цих правовідносин ста­новлять права та обов'язки всіх учасників ринкових земель­них відносин.

Відповідно до Указу Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки»

від ЗО травня 2001 р. одним з принципів формування земель­них відносин у найближчі п'ять років є включення землі у ринковий обіг. При цьому у чинному законодавстві України, яке присвячене регулюванню ринкових земельних відно­син¹, не розкривається юридична сутність поняття «обіг зе­мельних ділянок».

Щоб розкрити правову природу цього поняття, необхід­но виходити з того, що об'єктом ринкових земельних пра­вовідносин є земельна ділянка з характерними для неї фі­зичними та юридичними ознаками (нерухомість, обмеже­ність у просторі, неможливість переміщення з одного місця на інше, правовий титул, права та обов'язки особи). З ура­хуванням фізичних ознак земельні ділянки як об'єкт суб'єктивного права фізично не можуть передаватись з рук у руки від однієї особи до іншої. Тому вживання словосполу­чення «обіг земельних ділянок» характеризує економічний аспект ринку землі.

У юридичному значенні це поняття слід розглядати через призму врегульованих нормами чинного законодавства суспільних відносин, що виникають між особами з приводу набуття і реалізації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, права оренди земельних ділянок. Тому обіг земельних ділянок має означати перехід прав на земель­ну ділянку від однієї особи до іншої. При цьому підстави, спо­соби, правові форми і порядок передачі прав на земельні ді­лянки мають визначатися у чинному законодавстві. Так, чинним ЗК України встановлено, що перехід прав на земель­ну ділянку може здійснюватись відповідно до закону шляхом прийняття адміністративного рішення, укладення цивільно-правової угоди, рішення суду.

З урахуванням викладеного обіг земельних ділянок (пере­хід прав на земельні ділянки) — це врегульовані нормами чинного законодавства суспільні відносини, що виникають між відповідними суб'єктами у процесі переходу прав на зе­мельні ділянки з підстав і в порядку, передбаченому законом, договором, рішенням суду.

¹ Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку та регулюван­ня ринку земель населених пунктів, Інших земель несільськогосподар-ського призначення» від 4 лютого 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 6. — Ст. 205.

Дата добавления: 2014-11-20