ГЛЙВП 19 9 страница

Землі, на яких розташовані природні заповідники, запо­відні зони біосферних заповідників та національні природні парки, перебувають у державній власності.

Землі та розташовані на них регіональні ландшафтні пар­ки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульова­ного заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, що включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки при­роди, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зо­ологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистец­тва можуть перебувати як у державній, так і в інших формах власності (комунальній або приватній).

20*

Землі з розташованими на них ботанічними садами, ден­дрологічними та зоологічними парками, створеними до прийняття Закону України «Про природно-заповідний фонд України», не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній або комунальній власності.

У разі зміни форм власності на землю, на якій розташова­ні заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, пар­ки—пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання. Штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мис­тецтва) на приватизованих землях можуть бути об'єктами приватної власності.

Підставою для набуття права комунальної власності на землі природно-заповідного фонду є передача їх державою іншим суб'єктам права власності, а також придбання їх орга­нами місцевого самоврядування в порядку, встановленому п. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» від 21 травня 1997 р.

Землі природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених Земельним кодексом, Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодав­ства України, можуть використовуватися у природоохорон­них, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освхтньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколиш­нього середовища. Ці основні види використання земель та об'єктів природно-заповідного фонду, а також використання їх для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рос­лин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливства, рибальс­тва та ін. можуть здійснюватися лише за умови, що таке ви­користання не суперечить цільовому призначенню земель та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони земель, відтворення та використання природ­них комплексів, розташованих на цих землях.

Вимоги щодо використання земель природно-заповідного фонду встановлені законодавством залежно від їх виду та статусу, тобто стосовно конкретних територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до статей 16, 21, 24, 26, 28, ЗО, 32, 34, 36, 38 і 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Основною метою Загальнодержавної програми форму­вання національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки, затвердженої Верховною Радою України 21 верес­ня 2000 р.! є збільшення площі земель природно-заповідного фонду країни для збереження природних екосистем відповід­но до вимог щодо функціонування національної екологічної системи у Всеєвропейській екологічній мережі.

Землі природних заповідників. Ділянки землі та водно­го простору з усіма природними ресурсами повністю вилуча­ються з господарського використання і надаються заповід­никам у порядку, встановленому Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК України.

На землях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільово­му призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Перелік заборонених ви­дів діяльності передбачено ст. 16 цього Закону.

Землі природних заповідників згідно зі ст. 150 ЗК України віднесено до особливо цінних. Погодження питань, пов'яза­них з вилученням особливо цінних земель, належить до пов­новажень Верховної Ради України (п. «г» ст. 6 ЗК) у порядку, передбаченому ст. 151 ЗК України.

Землі біосферних заповідників. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду інших категорій та інших зе­мель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. При цьому Закон передбачає функціональне зо­нування: заповідна зона — її правовий режим збігається з ре­жимом природних заповідників; буферна зона — її режим та­кий, як іу охоронних зон цих заповідників; зона антропогенних ландшафтів — включає території традиційного користування; зона регульованого заповідного режиму, до складу якої входять регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, включені до складу біосферного заповідника.

Землі національних природних парків. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами

¹ ГЬлос України. — 2000. — 14 листопада.

вилучаються з господарського використання і надаються цим паркам у порядку, встановленому Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК України. До складу території національ­них природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників і землекористувачів.

На території національних природних парків встановлю­ється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціо­нальним зонуванням.

Землі регіональних ландшафтних парків. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучен­ня земельних ділянок у їх власників або користувачів. У разі необхідності вилучення земельних ділянок для потреб регіо­нальних ландшафтних парків провадиться у порядку, вста­новленому статтями 149—151 ЗК України На землях цих пар­ків запроваджується функціональне зонування у такому са­мому порядку, як і на землях національних природних парків.

Землі заказників. Найбільшу частину земель природно-заповідного фонду займають заказники¹. Оголошення заказ­ників проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. На їх території обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим Положенням про заказник. Господарська, нау­кова та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням за­казника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони довкілля. Власники або користувачі земельних діля­нок, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі пам'яток природи та заповідних урочищ. Оголо­шення пам'яток природи та заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користува­чів. На території цих об'єктів забороняється будь-яка діяль­ність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану, а також порушує природні проце­си, які відбуваються у природних комплексах. Власники або

¹ За станом на 4 січня 1994 р. заказників загальнодержавного зна­чення є 227, а місцевого значення — 1709 (Програма перспективного розвитку заповідно! справи в Україні. Заповідники). — Відомості Верхов­ної Ради України. — 1994. — № 48. — Ст. 430.

користувачі земельних ділянок, оголошених пам'ятками при­роди чи заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі ботанічних садів. Земельні ділянки з усіма при­родними ресурсами вилучаються з господарського викорис­тання і надаються ботанічним садам у порядку, встановлено­му Законом України «Про природно-заповідний фонд Украї­ни» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК Ук­раїни. Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту ор­ганізації території ботанічного саду.

Землі дендрологічних парків. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського вико­ристання і надаються дендрологічним паркам у тому самому порядку, як і ботанічним садам. На їх землях забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

Землі зоологічних парків. Земельні ділянки з усіма при­родними ресурсами вилучаються з господарського викорис­тання і надаються зоологічним паркам у тому самому поряд­ку, як і для інших природно-заповідних територій. Правовий режим цих земель регулюється Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України», Земельним кодексом Укра­їни, а також Положенням про зоологічний парк загальнодер­жавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультури від 20 лютого 1998 р. № 21/46 ^і. На землях зо­ологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збере­женню сприятливих умов для життя тварин парків.

Землі парків—пам'яток садово-паркового мистецтва. Ого­лошення їх проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок у їх власників або користу­вачів, які беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. На землях цих парків забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Разом з тим, забезпечуєть­ся проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здій­снюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки та рубки догляду з підсадкою дерев та чагарників і т. ін.

Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. — С. 231.

§ 2. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання

До земель іншого природоохоронного призначення нале­жать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову

цінність (ст. 46 ЗК).

При цьому згідно з п. «г» ч. 1 ст. 164 ЗК України до охорони земель включено збереження природних водно-болотних угідь. Таким чином, законодавство України передбачає особ­ливий правовий режим для деяких видів земель водно-болот­них угідь, згідно з яким вони не віднесені ні до земель лісово­го або водного фондів, ні до земель природно-заповідного фонду. Цей особливий правовий режим земель природних водно-болотних угідь регулюється також міжнародними кон­венціями, учасницею яких є Україна.

Під водно-болотними угіддями розуміються райони мар­шів боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські ак­ваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує 6 м.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про затвер­дження Концепції збереження екологічного різноманіття Ук­раїни» від 12 травня 1997 р. № 439^і передбачається прове­дення інвентаризації земель водно-болотних угідь націо­нального, регіонального та місцевого значення, розробка і прийняття заходів щодо їх охорони та відтворення.

Законом України «Про Загальнодержавну програму роз­витку водного господарства» від 17 січня 2002 р.² визначено заходи щодо відтворення та збереження водно-болотних угідь. Загальнодержавною програмою охорони та відтворен­ня довкілля Азовського і Чорного морів, затвердженою Зако­ном України від 22 березня 2001 р.³, та передбачено подаль­ший розвиток законодавства, що регулює правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення.

¹ Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишнього
середовища». — 1998. —Т. 4. — С. 163.

² Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 25. — Ст. 172.

³ Там само. — 2001. — № 28. — Ст. 135.

На виконання положень міжнародних конвенцій постано­вою Кабінету Міністрів України «Про заходи по охороні вод­но-болотних угідь, що мають міжнародне значення» від 23 листопада 1995 р. № 935^і визначено перелік таких водно-болотних угідь України.

Постановою Кабінету Міністрів «Про порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення» України від 29 серпня 2002 р. № 1287² встановлено також правовий режим земель цих угідь. Відповідно до цього Порядку статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплав­них лук і лісів, а також водних об'єктів — природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних чи солонкуватих, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду, земель водного та лісового фонду України.

Визначення водно-болотних угідь такими, що можуть бу­ти заявлені для надання їм міжнародного статусу, здійсню­ється Мінекоресурсів за поданням наукових установ та ін­ших заінтересованих організацій і громадян.

Землі водно-болотних угідь можуть бути як у державній, так і комунальній або приватній власності. Якщо на терито­рії водно-болотного угіддя створюється об'єкт природно-за­повідного фонду, режим охорони такого угіддя і використан­ня його земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо на території водно-болотних угідь міжна­родного значення не створено об'єкт природно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони.

На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення скла­даються паспорти, ведення яких покладається на адмініс­трації установ природно-заповідного фонду, у межах яких розташовані ці угіддя, а у разі розміщення їх за межами тери­торій природних заповідників, біосферних заповідників і на­ціональних природних парків — на територіальні органи Мі­некоресурсів за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 46 ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділян-

¹ Зібрання постанов уряду України. — 1996. — № 3. — Ст. 104.

² Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 40.

ки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу нау­кову цінність. Охорона цих земель відбувається згідно зі ст. 6 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка передбачає, що території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається Положенням щодо кожної з та­ких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону зат­верджується Мінекоресурсів.

У даному разі згідно зі ст. 7 цього Закону слід розрізняти землі природно-заповідного фонду і земельні ділянки, перед­бачені п. «б» ст. 46 ЗК України. Положення цієї статті слід ро­зуміти таким чином, що землі, передбачені п. «б», можуть бу­ти віднесені до цінних не лише тоді, коли на них розташова­ні природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність, а й коли самі ці землі мають особливу наукову цінність.

§ 3. Землі оздоровчого призначення та їх використання

Землі оздоровчого призначення є однією з категорій скла­ду земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використову­ють або Вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі влас­тивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для ліку­вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів на­лежать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань (ст. Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.¹

Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт — це освоєна природна те-

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1884.

риторія на землях оздоровчого призначення, що має природ­ні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захво­рювань та рекреації і підлягає особливій охороні.

Рішення про оголошення природних територій курортни­ми територіями державного значення приймає Верховна Ра­да України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територі­ями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за подан­ням відповідно Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Надання земельних ділянок для створення або розширен­ня курорту здійснюється у порядку, встановленому статтями 116, 117 і 122—126 ЗК України, на підставі розроблення тех-ніко-економічних обгрунтувань використання землі та про­ектів відведення земельних ділянок з урахуванням затвер­джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяль­ність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користу­вання надрами, не пов'язане з використанням природних лі­кувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і ку­рортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-са­нітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обме­жень; третя зона спостережень.

Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мі­неральних вод, території, на яких розташовані родовища ліку­вальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використо­вуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на повер­хню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мі­неральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту.

Зона спостережень охоплює всю сферу формування і спо­живання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження нав­коло курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гід­рогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікуваль­них грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Чинне законодавств забороняє приватизацію земель оз­доровчого призначення, на яких розташовані курорти дер­жавного значення, що перебувають у державній або кому­нальній власності на момент прийняття Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.

Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів ви­користовуються у порядку, визначеному проектом організа­ції використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31—33 Закону України «Про курорти».

Порядок надання родовищ корисних копалин, що нале­жать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лі­кування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікуваль­них грязей та інших корисних копалин, що належать до при­родних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.

§ 4. Визначення, склад

та використання земель рекреаційного призначення

Землі рекреаційного призначення — одна з категорій, що входить до складу земель України (п. «г» ст. 19 ЗК). Вони мо­жуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Юридичними ознаками земель рекреаційного призначен­ня може бути:

0 можливість використання їх для організації масового
організованого відпочинку населення у зв'язку з наявною су­
купністю на них природних, природно-соціальних умов та
природно-антропогенних комплексів;

1 підтвердження в порядку, передбаченому законодав­
ством, якостей земельних ділянок суші та водного простору,
які сприяють фізіологічному, психологічному, генетичному
та духовному оздоровленню людей;

2 встановлення порядку користування такими землями
для масового довгострокового та короткострокового відпо­
чинку населення, обліку, моніторингу;

3 оголошення у встановленому порядку меж, розмірів зе­
мельних ділянок суші та водного простору рекреаційного
призначення.

Наявність цих ознак дає підставу для визнання відповід­них територій землями рекреаційного призначення. Вирі­шальним фактором віднесення ділянок суші та водного прос­тору до зазначених земель є можливість їхнього цільового ви­користання для організації масового відпочинку населення.

Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їх місцезна­ходження та виду природних об'єктів на них.

Місця користування водами з рекреаційною та спортив­ною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством (ст. 64 Водного ко­дексу України). Визначення земель рекреаційного призна­чення на землях лісового фонду регулюється відповідними нормами лісового законодавства (статті 9, 36, 37, 40, 75, 78 Лісового кодексу України). Спеціальний порядок створення встановлено для рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України (статті 18—24 Закону України

«Про природно-заповідний фонд України»). Режим викорис­тання цих земель визначається Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим, а також місцевими органами влади та місцевого самоврядування (ч. З ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»].

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів, навчально-туристських та екологічних сте­жок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територія­ми будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної куль­тури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціо­нарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будин­ків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також зе­мельні ділянки, надані для дачного будівництва та споруд­ження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділя­ються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення. Рекреаційні землі (зони) для короткочас­ного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, населених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочинку організуються за межами на­селених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристичні, лікувально-оздо­ровчі та інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення.

Залежно від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі при­міських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздо­ровчого відпочинку населення за межами населених пунктів.

Визначення земель рекреаційного призначення для ці­лей, передбачених у ст. 51 ЗК України, а також для споруд­ження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з законами України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р.¹ та «Про планування і забудову терито­рій» від 20 квітня 2000 р.².

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683.

² Там само. — 2000. — № 31. — Ст. 250.

Порядок надання у користування або власність земель рекреаційного призначення для дачного будівництва і спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається на загальних умовах, передбачених ст. 116 ЗК України.

Право державної, комунальної та приватної власності на зем­лі рекреаційного призначення набувається та реалізується різ­ними суб'єктами на основі Конституції, інших законів у порядку, передбаченому ЗК України (статті 78—91, 116—129, 131, 132).

Право користування землями рекреаційного призначен­ня здійснюється у двох формах — загального і спеціального користування. Загальне користування здійснюють громадя­ни у порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими радами. Це користування парками, скверами, бульварами і таке інше в населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються радами згідно зі статті 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом. Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень міс­цевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнаваль­на; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвіду­вачів; д) господарського призначення.

Основні права та обов'язки користувачів землями рекреа­ційного призначення передбачені Конституцією України (статті 13, 14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом Украї­ни (статті 95—97), Законом України «Про туризм» від 15 ве­ресня 1995 р. (статті 21, 22) та іншим законодавством.

Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспіль­ства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. Порядок користування зе­мельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлює Ка­бінет Міністрів України (ч. 2 ст. 75 Лісового кодексу).

Деякі особливості має використання земель рекреаційного призначення, розташованих на землях природно-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон регіональних ландшафт­них парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від фор­ми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду.

§ 5. Склад то використання земель історико-культурного призначення

Землі історико-культурного призначення — одна з катего­рій, що входить до складу земель України (п. «д» ст. 19 ЗК). До зе­мель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-за-повідники, меморіальні парки, меморіальні цивільні та вій­ськові кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними по­діями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скуль­птури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, за­лишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, діля­нок історичного культурного шару укріплень, виробництв, ка­налів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зод­чества, садово-паркові комплекси, фонова забудова..

Дата добавления: 2014-11-20