Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 10 страница

4. Відтворення ходу власної думки, яка розвивається у відповідності до фактів, що їх опановує журналіст. Цей тип аналізу по­требує, на противагу до попереднього, особливо активного суб'єктив­ного втручання в розвиток теми, пов'язаний з наявністю в творі образу оповідача, авторського "Я". Публіцист викладає події, аргументи й оцінки персоніфіковано, від першої особи, використовуючи при цьому свій життєвий досвід, розповідаючи читачам про свої гіпотези й припу­щення, способи їх перевірки і утвердження на певній життєвій позиції.

Такий тип аналізу обирає Євген Сверстюк у статті "Зерна ук-раїнсько-ізраїльської солідарності!", що була передана в грудні 1977 ро-

⁹⁷ Маринович Мирослав. Некамінна душа з Гренобля // Маринович Мирослав. Україна: дорога через пустелю. — X., 1993. — С. 56.

ку з радянського табору, де утримувався політв'язень, на волю, поши­рювалася підпільно, а опублікована вперше в 1990 року. Цей твір не просто написаний від першої особи, але авторська суб'єктивність у ньо­му задекларована багаторазовим вживанням займенника "Я" та дієслів у першій особі однини теперішнього часу.

Підкресливши спільні риси в історичній долі українців і євреїв, Є. Сверстюк спростував побутове уявлення про їхню взаємну антипатію. Він активно посилається на свій життєвий досвід, розповідає, які типи ставлення до єврейства зустрічав серед українців, і висловлює висновок: залишається фактом тенденція в українському народові мати з євреями спільні справи й цінувати їх більше, ніж засуджувати. "В українському самвидаві я не зустрічав жодної речі з антисемітськими нотками"⁹⁸, — свідчить далі автор. Під цим кутом зору "зближення українців і сіоністів у таборах — скоріше давня традиційна позиція українців, про­довжена в таборах"⁹⁹.

Є. Сверстюк перелічує своїх знайомих дисидентів єврейської на­ціональності, з якими доля звела його в радянських застінках. Дає кож­ному коротку характеристику, створюючи переконливі й привабливі образи. Це ті життєві аргументи, які вплинули на складання його по­зиції, і тому вони особливо сильно звучать для читача. Автор веде нас шляхом власного життєвого досвіду, показує, як вироблялася його по­зиція. Спогади про дитинство, коли він вчився в школі разом з єврейсь­кими однолітками, війна, коли його село рятувало євреїв від фашистсь­кого геноциду, нарешті, свідчення про "вірність і гідність»" тих євреїв, що були в УПА, покликані завершити розвиток ідеї про солідарність двох народів у боротьбі з тоталітарним комуністичним режимом.

Преса в УРСР у своєму антиукраїнізмі й антисемітизмі заходила­ся коло того, щоб зіштовхнути два народи. І це подекуди спрацьовує на побутовому рівні. Але не можна дати роздмухати полум'я міжнаціона­льного розбрату. Більше того, вважає Є. Сверстюк, у відродженні Ізра­їлю — праобраз відновлення української незалежності. У знову енер­гійна суб'єктивна інтонація: "Але я вірю, що ми знову підіймемося і ви­живемо там, де б ніхто й не повірив"¹⁸⁰.

Провівши читачів шляхами своїх аргументів і міркувань, Є. Свер­стюк приєднав їх до свого життєвого й мислительного досвіду, створив

⁹⁸ Сверстюк Євген. Зерна українсько-ізраїльської солідарності! // Сверстюк
Євген. Блудні сини України. — К., 1993. —- С. 111.

⁹⁹ Там само. — С. 112.
¹⁸⁰ Там само. — С. 114.

ситуацію, у якій йому неможливо не повірити, домігся особливої глиби­ни аналізу.

5. Інтерв'ю та посилання (цитати). Цей тип аналізу поширений у творчості як досвідчених журналістів, так і початківців. Він використо­вується з метою дати точну оцінку факту чи явищу за допомогою залу­чення поглядів і висловлювань відомих діячів: політиків, науковців, письменників та ін. Логіка використання цього типу аналізу полягає в тому, що журналіст підсилює свій авторитет, спираючись на думку (думки) спецішіістів у даній галузі, державних діячів, від чого його влас­на оцінка виглядає не голослівною й приблизною, а глибокою й вива­женою. А відтак назва цього типу аналізу недостатньо точна, бо понят­тя "інтерв'ю" поширюється на будь-які висловлювання, письмові чи усні, які могли бути оприлюднені не лише в бесіді з журналістом (жур­налістами), але й зроблені на нараді, мітингу, у розмові з виборцями та інших ситуаціях.

Цитування виступів, інтерв'ю і заяв відомих осіб є нормою в су­часній газетній практиці. Ведучий програми "7 днів" запрошує виступи­ти в своїй передачі Прем'єр-міністра чи Голову адміністрації Президен­та України не тому, що сам не може прокоментувати певну подію чи не має на неї власної точки зору, а тому, що думка високопоставленого державного урядовця цікавить значно більше число осіб, ніж думка журналіста. Це люди — наділені реальною владою, уповноважені прий­мати державні рішення. Саме тому їхні виступи здатні викликати най­вищий інтерес глядачів.

Професійні якості журналіста вимірюються тим, наскільки йому вдається залучити впливових діячів до своїх програм чи видань, зроби­ти свій ОМІ комунікаційним канатом для найбільш авторитетної інформації. У використанні журналістом думок спеціалістів вияв­ляється його професійна майстерність. Від цього виграє програма чи газета в цілому, зростає її тираж чи глядацька аудиторія.

Використання інтерв'ю як типу аналізу проблеми чи ситуації не виключає можливості й для самого журналіста виступити з власною оцінкою порушеного питання. Але в даному випадку й оцінка жур­наліста виглядатиме більш переконливо, викличе довіру реципієнтів.

Пошлемося на приклад з творчості головного редактора "Літера­турної України" Василя Плюща, без статті якого у рубриці "Актуаль­ний коментар" в останні роки не виходить жодне число газети. У номері від 15 червня 2000 року опубліковано його аналітичний матеріал "Енер­гія і енергетика", предметом якого є розгляд кризового становища в па­ливно-енергетичному комплексі України. У тексті розкидані численні

посилання на інтерв'ю з Прем'єр-міністром В. Ющенком, Головою Вер­ховної Ради J. Плющем, Головою Ради Національної Безпеки і Оборо­ті Є. Марчуком, наведені висловлювання на цю тему Президента Ук­раїни. Зрозуміло, що йдеться не про ексклюзивні, а про колективні ін­терв'ю, дані на прес-конференціях. Але вони забезпечили переконли­вість висновку журналіста щодо відвернення енергетичної катастрофи.

Зрозуміло, що можливе використання й жанру інтерв'ю в цілому для аналізу певної проблеми. Тоді воно спрямовується лише на неї, а за­питання журналіста формуються так, аби в логічній послідовності роз­крити її, вичерпно представити для читача.

Цей тип аналізу незамінимий у тому випадку, коли молодий жур­наліст, ще без популярного імені, недостатньо глибоко знає чи розуміє проблему, вважає, що його коментар чи підсумок не буде довершеним. Тоді він просто зобов'язаний звернутися до фахівця в даній галузі з про­ханням дати роз'яснення з приводу встановлених ним фактів і це інтерв'ю публікує в своєму матеріалі. Композиційно найзручніше місце для розміщення такої частини — в кінці статті, після описаних фактів. Але це не єдиний з можливих варіантів. Мова спеціаліста може звучати після різних частин тексту, супроводжувати виклад журналіста.

Семантичний аспект найбільш повно представлений у жур-налістикознавстві, оскільки саму журналістику прийнято розглядати здебільшого як донесення до читача певного змісту (семантики) вислов­лювань і вчинків. Значно менше уваги приділяється формальному (син­таксичному) аспекту. Це не зовсім справедливо. Зрозуміло, що форма подачі зміст)' в журналістиці відзначається більш ремісницьким рівнем, ніж у художній літературі, зокрема поезії, але тут теж є свої секрети май­стерності, за допомогою яких пересічну подію можна подати як сен­саційну, примусити читача плакати над долею героя звичайного нари­су або замислитися над добре відомими, але однобічно сприйнятими проблемами, побачити їх у множинності аспектів, залучити до співпраці щодо їх розв'язання.

2. Синтаксичний аспект, як уже мовилося, передбачає вивчення побудови та організації журналістських систем, починаючи від звичай­ного газетного тексту, як-от: замітки, кореспонденції, — і закінчуючи структурою тижневих передач центрального загальнонаціонального каналу. На відміну від попереднього семантичного, змістового аспекту, синтаксичний рівень аналізу полягає в розгляді питання про форму журналістських творів.

Під формою розуміються будь-які способи вираження змісту як текстові, так і ілюстративні.

Стосовно друкованого видання чи програми радіомовлення й те­лебачення прийнято говорити про такі елементи форми:

1) жанрові, під якими розуміються модифікації жанрів, різно­
манітні добірки матеріалів, рубрики, розділи, цикли, тематичні шпаль­
ти, номери чи передачі;

2) сюжетно-компознційні, до яких входять сюжет, композиція, ха-
рактеротворення, шрифтове рішення, ілюстративне оформлення, поєд-
нання записаних заздалегідь сюжетів із прямим репортажем із студії тощо;

3) лексико-стилістичні, тобто мова, стиль, зображально-вира­
жальні засоби, тональність, індивідуальна манера журналіста, стиль ви­
дання в цілому.

При цьому слід розуміти, ідо є різні рівні змістово-формальної єдності:

1) окремого тесту;

2) смуги, шпальти, теле- чи радіопередачі;

3) газети, журналу, видання в цілому, радіостудії чи телеканалу.

Журналістський твір як наслідок масово-інформаційної діяль­ності має успіх за умов змістово-форматьної єдності. Художність, есте­тизм мають у журналістиці таке ж значення, як і в літературі та інших видах мистецтва, незважаючи на прагматичний, ужитковий характер цього різновиду духовної праці. Але у зв'язку із специфікою жур­налістики на змістово-формальну єдність впливають у ній такі чинники:

1) дійсність, життя, об'єктивна реальність у її загальних і конкрет­
них проявах; цей вплив може бути безпосереднім і опосередкованим;

2) автор, його талант, світогляд, начаштованість на загально­
людські чи класові ідеали, його творча індивідуальність, пристрасті й
нахили, нарешті, просто компетентність щодо даної теми;

3) тип видання, його засаднича спрямованість, традиції, потреба
у висвітленні того явища, що покладене в основу матеріалу;

4) характер аудиторії, врахування інтересів адресата;

5) тиск власне професійних моментів (терміновість публікації,
ліміт місця в газеті тощо);

6) стереотипи й традиції, усталені норми в підході саме до такого
матеріалу (тематичні, жанрові та ін.).

Синтаксичному аспектові журналістики буде приділено значне місце у професійній підготовці журналіста в курсах "Першооснови жур­налістської творчості", "Журналістська майстерність", "Журналістське розслідування" та в цілому ряді дисциплін спеціалізації, як-от: "Інфор­маційні жанри", "Аналітичні жанри", "Художньо-публіцистичні жан­ри", "Техніка оформлення газети" тощо.

3. Прагматичний аспект визначаться безпосередньою реакцією читачів на публікацію чи радіо іі телепередачу. Він вимірюється кіль­кістю відгуків —листів і телеграм, телефонних дзвінків, усними пропози­ціями відвідувачів, — що надійшли до редакції після публікації журналіс­тського твору. Свідченням найвищого ефекту є звернення уваги на проб­лему владних структур: чи безпосередньо завдяки публікації, чи опосере­дковано — завдяки цілеспрямованому формуванню громадської думки.

Важливою стороною журналістської творчості є редакторська діяльність. У ширшому значенні під редагуванням розуміється опрацю­вання, підготовка до друку певного тексту, рукопису, виправлення йо­го відповідно до запитів видання, скорочення матеріалу при потребі, його композиційна перебудова, тобто будь-яка робота над поліпшен­ням тексту. У цьому розумінні редактором бував кожен журналіст, оскільки він готував до друку рукописи свої та інших авторів.

У вужчому значенні редакторська діяльність полягає в керівництві виданням, визначенні його стратегічних і тактичних за­вдань, змісту і характеру, організації творчого колективу для здійснен­ня певної мети, остаточному затвердженні матеріалів до друку чи вихо­ду в ефір. Ця місія покладається не на кожного журналіста зосібна, а на головного редактора видання. Його діяльність є не менш творчою, ніж інших суб'єктів масово-інформаційної діяльності, але здійснюється на ширшому суспільному тлі, пов'язана з важливими організаційними функціями. Серед них як найважливіші слід відзначити такі:

1) формування обличчя видання, його інформаційної та проблем­
но-тематичної спрямованості;

2) створення зорового образу видання, підбір шрифтів, іміджевих
знаків, ілюстративного матеріалу;

3) планування видання й роботи творчого колективу, визначення
змісту шпальт, створення рубрик;

4) проведення на сторінках видання політичних, господарських,
культурних та ін. інформаційних кампаній;

5) залучення до участі у виданні видатних політиків, науковців,
митців;

6) організація в своєму виданні дискусій, полемік, спільного по­
шуку істини, зіткнень думок, відстоювання своєї' позиції, яка вияскрав-
люється при обговоренні її з опонентами.

Можливість творчості й пов'язаної з нею самореалізації приваб­лює в журналістику (і, як бачимо, небезпідставно) талановитих молодих людей.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АРКУШ АВТОРСЬКИЙ (або друкований) — міра обліку обсягу тек­сту в журнальному та поліграфічному видавництві. Один аркуш дорівнює 40000 друкарських знаків (букв, цифр, розділових знаків, включаючії п інтер­вали між ними). Коли текст віршований, то 700рядків становлять аркуш. Ілюстративний матеріал (малюнки, фотографії, креслення) вимірюється площею, яку він займає: 3000 кв. см. становлять один аркуш.

Найбільший газетний формат А 2 являє собою друкований аркуш, у якому для тексту використано обидві сторони. Складений навпіл такий ар­куш становить формат А 3. А складений навпіл ще раз - дає формат А 4.

Видавництва, звичайно, вимагають від авторів подання двох примірників рукопису твору, надрукованого через два інтервапи з одного бо­ку стандартного аркуша ЗО на 20 см., на якому має бути ЗО машинописних рядків, а в кожному рядку по 57-58 знаків, включаючи проміжки між сло­вами. У такому випадку друкований аркуш займає приблизно 22,5 сторінки тексту.

ВИКЛАД ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Збирання зовнішньої інформації

Спостереження як метод збирання інформації та його види: відкрите і приховане, включене і невключене. Зовнішнє вивчення і бачення зсереди­ни при методі спостереження. Вивчення документів і джерел як ме­тод збирання інформації. Листи читачів як джерели інформації та ро­бота з ними в редакціях газет. Інтерв'ю як метод збирання інформації. Типи інтерв'ю. Підготовка до інтерв'ю. Правила інтерв'ю

Як було вже встановлено, журналістика —це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виго­товлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається по­шуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією (тобто, донесенням до публіки) повідомлень про них. Методам збиран­ня зовнішньої інформації і присвячено цей виклад.

Усе життя, а особливо на початку кар'єри, журналістові доводить­ся виконувати роль репортера — почесне амплуа в галузі масово-інформа­ційної діяльності. "Журналіста ноги годують", — недарма існує така про­фесійна приказка. Зрозуміло, в даному випадку мова йде про збирання зовнішньої інформації, нагромадження фактів, а не про вироблення внут­рішньої інформації, зміст якої полягає в узагальненні й поясненні фактів.

Праця журналіста може бути порівняна з айсбергом. Лише 1/9 йо­го визирає над поверхнею океан}'. Це видима для сприймачів частина масово-інформаційної діяльності — написаний або усний текст. Але 8/9 маси крижаної гори ховається під водою. Це величезна підготовча робо­та журналіста по збиранню інформації, яка й лягає в основу матеріалу. Як правило, слабкі журналістські твори виходять не внаслідок поганого вміння працювати зі словом, опрацьовувати вербально вже зібраний ма­теріал, а внаслідок поверхового уявлення про саму проблему, що обра­на за предмет статті чи нарису, недостатньої діяльності в справі збиран­ня інформації, утворення ситуації інформаційної недостатності, що не­гайно позначається на якості кінцевого результату журналістської праці.

Існує лише три методи збирання зовнішньої інформації:

1) спостереження,

2) вивчення документів і джерел,

3) інтерв'ю.

І. Спостереження — пасивний метод збирання інформації. Сут­ність його полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати кого- чи що-не-будь, звертати увагу на когось, щось.

Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спо­стерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширний за-дум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування. Але, як правило, завжди в значному журналістському матеріалі наявні елементи, джерелом яким є метод спостереження. Це все те, що побаче­не власними очима журналіста: портрети, інтер'єри, пейзажі тощо- А відтак, спостереження, відіграючи ніби другорядну роль у збиранні інформації, займаг значне місце в журналістській творчості, наявне в кожному розлогому матеріалі.

Журналіст— це щоденний, вічний Спостерігач. Він ніколи не прой­де повз цікаву подію, свідком якої став мимоволі, випадково. Він ніколи не пропустить нагоди познайомитися з цікавою людиною. Він спостерігає по дорозі на роботу й по дорозі додому, у будень, у свято і у вихідний день. Усе спостережене він збирає у скарбничку свого журналістського досвіду, якщо не для негайного, то для майбутнього використання.

Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і прихо­ване, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умо­ви праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане — відсутність такої обізнаності. Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гаран­тує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спос­тереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й ви­конання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає мож­ливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознай­омлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.

Кожний тип спостереження має свої переваги в певних умовах. Для вивчення праці великого підприємства чи навчального закладу більш зручним буде відкрите невключене спостереження, яке дасть можливість журналістові скласти стереоскопічну картин)' діяльносп ус­танови. Якщо ж іде мова про вивчення прихованих механізмів руху то­варів чи капіталу, з'ясування того, що є таємницею й приховується ус­тановою, найкраще використати метод прихованого, включеного спос­тереження. Проте, така діяльність журналіста може бути небезпечною

для нього. А відтак, слід зважати на деякі правила безпеки:

1) намагайтеся освоїти нову професію якомога швидше й краще і
виконувати свої обов'язки бездоганно;

2) не ставте забагато питань, усе, що потрібно зумійте побачити,
а не почути;

3) не кваптеся: часто те, про що з ризиком намагаєшся довідати­
ся сьогодні, досить легко виявляється завтра;

4) не намагайтеся довідатися більше, ніж належить; ваша
обізнаність у будь-якому випадку має свої межі, перешагнути через які
не можна, не міняючи свого становища в установі;

5) не прагніть бути особливо "цікавим": намагайтеся звести
дружні бесіди на поточні проблеми, плани, випадки з життя і т.п. своїх
співбесідників, а не власні;

6) не обдумуйте на дозвіллі майбутню публікацію до закінчення
збирання інформації: часу поглянути на загальну картину очима жур­
наліста ще буде достатньо.

Окрім правил безпеки при збиранні інформації, є такі правила і для створення тексту. Отже, як розповісти про бачене, щоб уникнути підозрінь? Дотримуйтеся таких рекомендацій:

1) уникайте опису тих деталей, штрихів і дрібниць, які мають яс­
краво виражений індивідуальний характер, а також точних цифр,
замінюючи їх на приблизні;

2) змінюйте, по можливості, ті деталі, які, не маючи принципово­
го значення, можуть вказати саме на вас;

3) уникайте навіть приблизної подібності побудови фрази у ва­
шому усному мовленні і на папері, не кажучи вже про використання ви­
разів, зворотів, словечок і т. п., які часто використовуються вами в що­
денних розмовах;

4) ваш псевдонім не повинен містити ніяких біографічних
вказівок, під якими розуміються місце або місяць народження, дівоче
прізвище матері тощо, тим більше не перегукуватися якимось чином з
справжнім іменем;

5) і, зрозуміло, коло осіб, що знають про ваше завдання, повинне
бути скорочене до мінімуму, незалежно від міри довір'я і спорідненості
(останнє особливо важливе — не створюйте своїм близьким і рідним
зайвого мотиву для тривог).

Цілком очевидно, що побудувати журналістський твір лише на спостереженні майже неможливо. Найчастіше йому сусідять інші спосо­би збирання інформації, серед яких друге місце займає вивчення доку­ментів і джерел.

II. Вивчення документів і джерел — важливий етап роботи жур­наліста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріала­ми. Як відомо, однією і найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документштізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то доку­менти, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.

Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціаль­ної інформації з метою передавання її в просторі й часі.

Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофон­на стрічка, кіноплівка, фотографія, електронний накопнчувач інфор­мації тощо. З цього погляду джерела — це різновиди документів, а са­ме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо- та відеозаписи роз­мов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріала­ми, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори.

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з пев­ної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періоди­ки, бувати в бібліотеках, знати правила бібліоірафічного пошуку, звер­татися до необхідних джерел у разі потреби. Без роботи з книжкою, журналом, газетою не мислимий сучасний журналіст.

Головна засада при роботі журналіста з документами й джерела­ми — неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження на­перед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на доку­ментально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після за­вершення формування концепції виявляється новий факт, що що кон­цепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а пе­реглядові й уточненню сама вже готова концепція.

У спеціальному дослідженні сформульовані такі правіша роботи з документами:

Переконайтеся в тому, що

1) документ створений компетентною (за службовим станови­
щем) або спеціально уповеноваженою для цієї мети особою;

2) обстановка, у якій створювався документ, не вплинула на його зміст;

3) у ньому не спотворені прізвища службових осіб;

4) зміст документа відповідає відбиткові печатки та кутового штампу;

5) документ підписаний уповноваженою для цієї мети особою¹⁸¹

¹⁸¹ Основьі творческой деятельности журналіста / І'ед.-сост. Г. С. Корконоссн-ко. — СПб., 2000. — С. 90-91.

Майстерність журналіста вимірюється, окрім інших чинників, ще й тим, наскільки глибоко він може осмислити джерельну базу майбут­нього твору, скористатися нею, дати в самому тексті необхідні посилан­ня на документи, які стануть вагомим аргументом і переконають чита­ча в правильності позиції автора.

Нарешті, є такі сфери журналістики, де знання документів і дже­рел є обов'язковим, домінує в матеріалі. Такими є, наприклад, виступи на історичні теми, кримінальна хроніка.

Розпочинаючи роботу над будь-яким матеріалом для ОМІ, жур­наліст зобов'язаний поцікавитися, чи є з даної теми якісь документи і джерела. У багатьох випадках ознайомлення з ними складає початко­вій етап осмислення теми. Так буває, коли йдеться про вивчення певно­го промислового об'єкта, будівництва, розгляд скарги.

Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи чи­тачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні супереч­ності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у склад­них випадках свого життя, шукаючи підтримки, соціальної справедли­вості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх (включаючи районні) газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики "Хоча листа й не надруковано", де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з приводу звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.

Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ре­тельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах:

1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи
шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.

2. При ухвалі рішення про публікацію потребує перевірки авторст­
во листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зустрітися з автором
листа чи поговорити з ним по телефону і усно від нього особисто дістати
підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не
вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо не­
обхідною така перевірка є у випадках, коли йдеться про компрометуючі
факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.

3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в
ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для

термін. Слово "інтер" (inter) у перекладі з латинської мови означає "між, поміж" і вживається як префікс у складних словах для позначення проміжної ситуації, перебування поміж чимось. У сучасному напруже­ному світі, де розклад дня відомих осіб розписаний не за годинами, а за хвилинами, журналістові часто відмовляють в інтерв'ю не тому, що за-садничо не бажають зустрічатися з представником преси, а тому що на­справді не мають дія цього вільного часу. Тоді журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом чи вечерею у ресто­рані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, спо­лучивши прогулянку з бесідою.

Дата добавления: 2014-11-20