Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 14 страница

Адже колись і традиції були новаторством...

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЗАГОЛОВОК — назва твору або його частини, що друкується чи пишеться над текстом. Періодичні видання (газети, журнали, альманахи), крім заголовків окремих творів, мають ще заголовки відділів, рубрик, назви групи матеріалів ("шапки ") і загальні назви (наприклад, газета "Слобідсь­кий край", журнал "Березіль", альманах "Складка").

Заголовок повинен містити в собі тему або ідею твору, має перегу­куватися з проблематикою. Він мусить бути виразним, стислим, змісто­вним, цікавим, легко вкладатися в пам 'яті читачів. Дати творові влучний заголовок — велике мистецтво, що потребує таланту, знань і досвіду. В історії журналістики відомі випадки, коли зміна заголовку несподівано ак­туалізувала матеріал і виводила його на перші сторінки видань. У великих редакціях газет є відділи, спеціалізовані на придумуванні заголовків до вже написаних матеріалів. У сучасній журналістиці існує тенденція до оформ­лення заголовків як розповідних речень і перетворення їх на невеликі ліди.

ВИКЛАД СІМНАДЦЯТИЙ

Осмислення проблем журналістики в новітній філософії "Чотири теорії преси" Ф. Оберти, Т. Петерсоиа і У. Шралша: авто­ритарна, ліберальна, соціально відповідальна і комуністична. Теорія

масових комунікацій Г.М. Маклюена, Типи масової комунікації як

рушійні сили в історії людства. Тип суспільної епохи і пануючий у ній

ЗМК. Електронні ЗМК і переворот у суспільній свідомості XX cm.

Телебачення як повернення людства до епохи усної комунікації

У новітній та філософії вагоме місце посідають дослідження про­блем і створення загальних концепцій, пов'язаних з журналістикою. До цієї проблематики виявляють інтерес як професійні філософи, так і жур-налістнкознавці. Особливо велику популярність у західному світі здобу­ла праця американських науковців Фреда Сіберта, Теодора Петерсона та Уїлбура Шрамма "Чотири теорії преси", що, з'явившись уперше в 1956 році, витримала відтоді численні перевидання, увійшла до на­вчальних програм університетів і активно використовується для викла­ду теоретичних основ і засад журналістики.

Автори цієї праці посідали помітне місце в американській науці про журнашстику. Ф. Сіберт працював деканом коледжу засобів масо­вої інформації Мічиганського державного університету, Т. Петерсон — деканом коледжу журналістики університету штату Іллінойс, У. Шрамм — директором Інституту досліджень масової інформації Стенфордського університету. Таким чином вони представляли найбільші центри з вивчення журналістики в ЗДА, а свою працю прово­дили на кошти Національної ради церков.

У вступному розділі науковці висловили свій головний постулат: "Преса завжди приймає форму і забарвлення тієї соціально-політичної структури, у рамках якої вона функціонує. Передусім вона відбиває ту систему соціального контролю, за допомогою якої здійснюється врегу­лювання взаємин індивіда і соціальних інститутів. Ми вважаємо, що ро­зуміння цих аспектів суспільства складає основу будь-якого система­тичного розуміння преси"¹⁹⁸.

Чотири концепції преси, на думку науковців склалися історично. Першим її типом була авторитарна модель журналістики, що виникла у XVI-XVI1 століттях з появою цензури і спробою абсолютистської дсфжа-ви прибрати під свій цілковитий контроль усю систему масової інфор-

¹⁹⁸ Siebert F., Peterson T., Schramm W. Four Theories of the Press. — Urbana, 1956. — P. 1-2.

мації. І хоч видавцями періодичної преси могли бути в цій ситуації не ли­ше державні установи чи державні діячі (відомою є участь самої росій­ської імператриці Катерини II у виданні журналу "Всякая всячина'', що виходив за її загальною редакцією в 1769-1770 роках у С.-Петербурзі), але й приватні особи, are сувора регламентація видавничої діяльності та наявність цензури накладалися непосильним тягарем на вільну думку. Вона могла існувати тільки у формі алегорій, іносказань, глибоко захову­ватися в підтекст журналістського твору, тобто легітимно не існувача.

Більш докладно авторитарну журналістику характеризують такі ознаки:

1) сформована в XVI-XVII століттях і ставши першим типом пре­
си, ця модель зберігається й донині в багатьох країнах світу;

2) у своєму підґрунті має філософію абсолютної влади монарха
або призначеного ним уряду;

3) головна мета журналістики в авторитарній моделі — підтримува­
ти й проводити політику уряду, що перебуває при владі, і служити державі;

4) пресу мають право використовувати тільки ті, хто дістав ко­
ролівський (царський) патент чи інший аналогічний дозвіл;

5) преса контролюється за допомогою урядових патентів, ііцен
зій, а також цензури;

6) заборонена критика в пресі політичного управління і осіб, що
перебувають при владі;

7) преса знаходиться в руках держави або приватних осіб;

8) преса розглядається як інструмент здійснення урядової політи­
ки, хоча й не обов'язково напежить уряду.

У процесі історичного розвитку людства на альтернативних до авторитарної моделі засадах виникає ліберальна журналістика. Засію­вана на ідеалах свободи волі (libertarian) вона являє собою наступний щабель у розвитку масово-інформаційної діяльності. Ліберальна мо­дель народжується в епоху Просвітництва та раннього капі¹ м:му, тоб­то виникає на зламі XVII-XVIII століть. Розвиток капіталі;ль п пво-дить до того, що газети перетворюються на приватні підприємства,.і їх споживачами стають не лише освічені дворяни, але в переважній більшості представники "третього стану". Підтиском бо; іь н за сво­боду преси падає цензура або її вплив стає неістотним для ф\ іцону-вання масової інформації. Але пресі не вдається цілковито позо\ шся своїх службових функцій через економічну залежність від видавця. Сво­бода виявляється опанованою рівно настільки наскільки це відповідає інтересам власника газети.

В основу концепції свободи преси, на думку авторів, Г>уло покла-

дено три постулати: відділення новин від думок, відкриття журналістам доступу для урядової інформації та відсутність цензури. Для ni6q)anbHoi журналістики властиві такі ознаки:

1) вона сформувалася в Англії після 1688 року¹⁹⁹ і експортована в
ЗДА, ліберальна модель впливова й в інших країнах;

2) її філософським підґрунтям є праці Мшьтона, Локка, Мілля,
теорії раціоналізму і природних прав людини;

3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але
головним чином допомагати "відкривати правду", зрозуміло ж, з пев­
них позицій, і контролювати (check in) дії уряду;

4) пресу може використовувати будь-який громадянин, що має
для цього економічні можливості й засоби;

5) преса контролюється самовільним процесом встановлення
правди на "вільному ринку ідей", а також судами;

6) заборонені наклепи, непристойності, зрада у військовий час;

7) журналістика перебуває у власності переважно приватних осіб;

8) найважливіша особливість ліберальної журналістики полягає в
тому, що преса є інструментом контролю за урядом (checking on gov­
ernment) та задоволення інших потреб суспільства.

Ліберальна модель займає центральне місце в сучасному світі. Але автори книжки "Чотири теорії преси" не приховують того, що вона віджила своє, виявила, попри численні переваги, свої недосконалості. Унаслідок дедалі зростаючого монополізму преса переходить під кон­троль могутніх економічних магнатів, а відтак їй усе важче залишатися вільним ринком ідей. Журналістика служить не суспільству, а бізнесу, виступає проти соціальних змін. Перетворення газет на засоби здобу­вання максимальних прибутків спричинилося до погоні за сенсаціями, втягуванням у коло публічного розгляду приватного життя відомих лю­дей, що означає не що інше, як порушення прав людини. Свобода волі обернулася на свою протилежність — уседозволеність. А відтак лібе­ральна модель мусить розглядатися як перейдений етап і поступитися новому типові масово-інформаційної діяльності. Його автори пропону­ють назвати соціально відповідальною моделлю журналістики.

¹⁹⁹ Примітка. У 1688 році в Англії відбулася так звана "Славетна революція", унаслідок якої була повалена влада Стюартів; встановлено конституційну мо­нархію, у якій король був практично ізольований від прийняття політичних рішень; влада перейшла до верхівки дворянства й буржуазії; у процесі розвитку політичної боротьби були сформовані дві політичні партії — торі і віги, — що й досьогодні зберігають панівне становище в суспільному житті країни.

"

Соціально відповідальна журналістика є найдорожчим демокра­тичним надбанням XX століття, склалася у державах з розвиненими ірадиціями народовладдя й парламентаризму. Вперше її засади були сформульовані в Комісії з питань свободи преси, створеної в 1942 році на пропозицію власника великого американського журнального кон­церну Г. Люса, який виділив на фінансування її досліджень 200 тис. ам. дол. Комісія висунула тезу про відповідальність преси перед суспільством і зробила висновок про необхідність державного регулю­вання такої важливої справи, як журналістика. Вона мусить бути вико­ристана для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, зняття напруженості, розв'язання конфліктних ситуацій.

Соціально відповідальна журналістика мусить узяти все найкраще від попереднього періоду, але й піти далі по шляху вдосконалення ме­ханізму використання свободи слова. Вона повинна відділяти новини від редакційних статей, повідомлення від думок, надавати місце для висвіт­лення різних поглядів і точок зору на проблему, вона повинна давати ціл­ковиту картину різних соціальних груп у суспільстві, а також зобов'язана займалися роз'ясненням аудиторії загальнолюдських цінностей.

Найважливіші особливості соціально відповідальної теорії жур­налістики такі:

1) концепція виникла в XX столітті в ЗДА;

2) вона сформувалася на основі праці Комісії з питань свободи пре­
си, її члена У.Е. Хокинга, професора філософії Гарвардського yHiBqjcnre-
ту, на основі практики журналістики і моральних кодексів журналістики;

3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але
головним чином переводити конфлікти в план дискусії;

4) використовувати її може кожен, у кого є що сказати;

5) контролюється вона думкою суспільства, діями споживачів,
професійною етикою;

6) заборонено втручання в приватне життя і життєво важливі
суспільні інтереси;

7) преса перебуває в приватних руках, якщо тільки уряд не змуше­
ний узяти її у свої руки в інтересах суспільства;

8) засоби інформації беруть на себе зобов'язання з соціальної
відповідальності, а якщо вони цього не роблять, то хтось повинен про­
стежити за тим, щоб вони це робили.

В останньому пункті автори виразно натякають на ті обставини, за яких можливе й необхідне втручання держави в інформаційну діяльність своїх громадян. У соціально відповідальній моделі жур­налістики засоби масової інформації перетворюються на справжні орга-

mi масової ійформації.ІПреса та електронні ОМІ, завдяки наявності ма­сового реципієнта, звільняється від тиску й впливу засновників і влас­ників. Власником ОМІ виступає сам редакційний колектив, який забез­печує себе всім необхідним і функціонує на засадах самоокупності за ра­хунок продажу накладу свого видання. У ньому випадку газета зале­жить не від магната-засновника, а від багатотисячної аудиторії читачів, які утримують її за допомогою передплати чи купівлі в роздріб. Таке видання здобуває найвищу свободу, у ньому журналісти вільно викла­дають факти та висловлюють свої думки й коментарі за умови їх суспільної відповідальності. ОМІ відповідають тільки перед соціумом, суспільством, їх функціонування регламентується законами про масо­во-інформаційну діяльність, у чому й виявляється вплив держави на журналістику. Держава повинна захищати читача від влади монополій і пресових магнатів.

Четверта теорія преси є своєрідним феноменом XX століття. Це радянська комуністична її модель, а по суті тоталітарна журналістика. Вона виникає в державах з фашистськими або комуністичними режима­ми. Головна ознака цієї моделі — цілковита відсутність приватних ви­дань, усі вони є лише органами партійних комітетів та державних ор­ганів чи установ. Інформаційний потік цілковито контролюється за до­помогою цензури (прихованої цензури), репресивних державних ор­ганів, відповідних структур у партійних комітетах різного рівня, а та­кож 4q?e3 партійність редакторів та рядових журналістів, які в силу цьо­го навіть і не помишляють про інакомислення, а стають "солдатами слова". Категорія свободи тут розглядається лише як право поширюва­ти партійні погляди.

Найважливіші особливості радянської комуністичної теорії жур­налістики такі:

1) вона виникла в XX столітті в Росії, стала панівною із захоален-
ням влади більшовиками і була нав'язана ними всім народам, що скла­
ли СРСР;

2) філософським підґрунтям цієї теорії є марксизм, зокрема вчен­
ня Владіміра Леніна про дві нації і дві культури в кожній нації і в кожній
національній культурі та його вчення про пресу як колективного про­
пагандиста, агітатора і організатора;

3) основні цілі преси — за допомогою тенденційно дібраних
фактів агітувати за програмні цілі своєї партії, а в публіцистиці
здійснювати пряму й наполегливу пропаганду її завдань;

4) використовувати пресу можуть лише "лояльні й ортодоксальні
члени партії";

5) контролюється вона усіма партійними комітетами зверху до­
низу, головнішії редакторами, які не лише є членами партії, але
обов'язково й членами її керівних органів;

6) заборонено критику партійного керівництва, висвітлення при­
ватних боків його життя, критику партійної програми та інших дирек-
тивних документів партії;

7) преса перебуває цілковито в руках партії, газети і журнали
існують лише як органи певних партійних комітетів, що й декларують у
своїх вихідних даних, навіть фахові видання є органами партійних
комітетів установ і організацій;

8) основна відмінність від інших концепцій полягає в тому, що
преса є інструментом ідеологічної обробки населення, мобілізації його
на виконання завдань партійної програми.

На сьогодні модель радянської комуністичної журналістики ви­глядає цілком скомпрометованою. Вона мусить бути відкинутою в усіх своїх компонентах, а українська журналістика, звільнившись від її кай­данів, повинна вийти на шлях соціально відповідальної журналістики, оскільки це найбільш продуктивна модель, що культивується в розви­нутих демократичних державах світу.

Книжка Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма "Чотири теорії преси" стала важливим здобутком теоретичного журналістикознавства, не лише узагальнила наявний досвід історичного розвитку масово-інформаційної діяльності, але й показала перспективу руху до її більш досконалого типу¹¹⁸⁰.

Широкого поширення в сучасному західному світі набула теорія масових комунікацій, як популярна філософська концепція, що поклика­на поясніпи сучасні інформаційні процеси в суспільстві. Масова ко­мунікація — це процес поширення інформації (в тому числі знань, духов­них цінностей, моральних і правових норм і т.п.) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на численно великі, ро­зосереджені аудиторії. Теорія масових комунікацій як наукова проблема виникла в XX столітті з поширенням електронної журналістики.

Сучасні філософські концепції розвитку суспільства в нових ко­мунікативних умовах, породжених бурхливим розвитком електронних

¹¹⁸⁰ Концепція Ф. Сіберта. Т. Петерсона і У. Шрамма викладена за кн.: Совре-менньїе буржуазньїе теории журналистики /Сб. ст. подред.Л; Н. Засурского. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. — С. З — 32; Буржуазньїе теории журналисти-ки (Критический анализ). — М.: Мьісль, 1980. — С. 9 — 25, де розміщено одну й ту ж статтю Я. М. Засурського. Крім цих джерел, використана кн.: Москален­ко А. 3. Теорія журналістики. — К.. 1998. — С. 84-86.

засобів масової інформації, так чи інакше беруть свій родовід від теорії масових комунікацій Г. М. Маклюена, знання основних положень якої є важливим елемеїггом в освіті сучасного журналіста, тим паче, що в ра­дянській науці його вчення замовчувштося або кривотлумачилося.

Гербетр Маршал Маклюен (1911-1980) — видатний канадській! філософ, публіцист. Він працював професором філософії в Торонтсько-му університеті. Всесвітню популярність принесла йому книга "До ро­зуміння засобів масової комунікації: продовження людини"¹¹⁸¹, яка вийшла в 1964 році і відразу стала бестселером. Самого автора у відгу­ках на книгу називали "пророком електронної ери", "великим мислите­лем". Ім'я його поставили на Заході в один ряд з іменами М.Коперни-ка, Ч.Дарвіна, З.Фройда, тобто тих науковців, чиї концепції справили враження перевороту в певних галузях знань.

Теорія масових комунікацій Г. М. Маклюена складається з таких головних розділів:

1) розгляду типів поширення інформації як рушійних сил історії;

2) аншіізу процесів "технологічного розширення свідомості" за
допомогою електронних ОМІ;

3) вивчення телебачення як нового типу відеожурналізму, що
відкриває нову епоху майбутніх систем ЗМК.

1. Згідно з поглядами Г.М. Маклюена, рушійними та визначаль­ними силами в історії людства є різного роду й типу засоби масової ко­мунікації. Не народні маси, не конфлікт продуктивних сил і виробничих відносин, не класова боротьба, як твердить теорія марксизму, а спосо­би функціонування інформації в суспільстві визначають характер і сутність тієї чи іншої епохи. Засоби масової комунікації завдяки своїй суспільній унікальності й чисто технічній сутності визначають процеси взаємодії особистості й суспільства, виробляють стереотипи людської поведінки й реакції на довкілля.

Розвиток і зміни в техніці й технології засобів масової комунікації спричинює два грандіозні наслідки:

1) зміну суспільних епох, які відзначаються сталістю, стабіль­
ністю саме завдяки пануючому в них способу поширення інформації;

2) еволюцію світоглядних систем людства, формування масової
та індивідушгьної свідомості й самосвідомості.

Іншими словами, засоби масової комунікації визначають усю стру­ктуру суспільства, формують економічні відносини, стосунки між різними верствами населення, забезпечують функціонування ідеологічних доктрин,

¹¹⁸¹ McLuhan M. Understanding Media: The Extendions of Man. —New York. 1964. 232

консолідують націю в державу. їхній вплив універсальний і має вагомі наслідки в різноманітних інших сферах приватного та публічного життя.

Г.М. Маклюен не оригінальний у виділенні історичних епох суспільства, їх він нараховує чотири, але виділяє їх на основі домінант, властивих його ціннісній концепції, вважаючи, що сутність суспільної самототожності визначається панівним у ту чи іншу епоху засобом ма­сової комунікації.

Так, системі усної комунікації, дописемної культури відповідає первісне родинно-общинне суспільство. Усний спосіб поширення обме­жує невеликими територіями і соціальними групами функціонування певної інформації. Унаслідок цього одиницею людської спільноти вис­тупає окреме плем'я. Засоби виробництва украй примітивні, новинки, технічні й технологічні знахідки внаслідок локального поширення інформації не стають здобутком широкого загалу, що й обумовлює вкрай низький рівень виробництва й продуктивності праці.

Поява писемності, тобто способу фіксувати інформацію в знаках і текстах, що призвело до можливості, по-перше, передавати її на великі відстані, а по-друге, зберігати її для майбутніх поколінь, спричинює пе­рехід суспільства в нову якість — народжується рабовласницька ера. Новий тип комунікації призводить до появи держав, поширення здобу­вають технічні новинки, вдосконалюються засоби виробництва, з'явля­ються люди розумової праці, поліпшується зброя, що призводить до ви­никнення перших імперій.

Вищий рівень організації суспільства й нова історична епоха по­чинається з винайденням книгодрукування. Книжка дозволяє накопи­чувати й зберігати тривалий час фундаментальну інформацію. Зростає й далі продуктивність праці, збільшується кількість освіченості, інтелігенції, розширюються державні утворення, новий тип комунікації консолідує більші людські спільноти. Настає епоха феодалізму. В епоху народження капіталізму народжуються перші газети, виникає жур­налістика, яка ознаменувала стрибок людства в сфері поширення інформації, відкрилася можливість для спецішіізації великої групи лю­дей для збирання, обробки й поширення інформації. З розряду стихійного явища вона перетворилася на інституційний.

І, нарешті, дальший розвиток суспільства призводить до появи електронних ЗМК. Людство консолідується в одну спільноту, інтен­сивність нарощування знань дозволяє говорити про науково -технічну ре­волюцію, інформація поширюється практично миттєво, проблемою є не отримання, а аналіз і узагальнення її. За Г.М. Маклюеном, починається ера "інформаційного комунізму". Нагадаємо, що слово "комунізм" похо-

дать від латинського "communis", яке перекладається як "спільний".

Власне, епоха електронних ЗМК і цікавить найбільше Г.М. Мак-люена, роздуми над її сутністю стали головним чинником створення іі усієї його концепції. Він переходить до розгляду її найважливіших ха­рактеристик, соціальних і психологічних наслідків електронних ко­мунікативних процесів.

2. Технічні винаходи виникають з практичної потреби людини підсилити якийсь із своїх органів. Але, збільшуючи силу цього орган)', технічний пристрій призводить водночас до його атрофії від бездіяль­ності. Відбувається поступове відмирання, "ампутація" людського орга­ну. Таку ж дію справляють на людину й новітні технічні ЗМК. Але вплив електронних способів поширення інформації комплексний, синтетичвдй.

Сучасні ЗМК посилюють не окремі органи, а розширюють людські почуття й думки, тобто в цілому свідомість, екстериоризують усю центральну нервову систему. Це призводить до важливих перетво­рень в соціальному й психічному бутті людини. Настає ера "техно­логічного розширення свідомості".

На людину навалюється великий вантаж зовнішньої інформації, яку вона не в силі упорядкувати, "перетравити", зробити внутрішнім надбанням, її сприйняття, психіка, розум виявляються розбалансовани-ми внаслідок активного тиску на неї суперечливої, часто протилежно спрямованої інформації. Потік інформації з електронних ЗМК зростає настільки й стає дедалі агресивнішим, що людина втрачає здатність до вибірковості, до опору інформаційній навалі. Довкілля перетворюється для людини на світ абсурду. Вона остаточно заплутується в мережі інформаційних канатів, а нова інформація лише ускладнює і без того складний навколишній світ.

Наш час Г.М. Маклюен назвав "епохою увімкнутої свідомості". Людина весь час перебуває в полі експансивного тиску на неї ЗМК. Це спрощує для зацікавлених політичних сил процес маніпуляції суспільною свідомістю. Електронні ЗМК дозволяють нав'язати людській спільноті певні ідеологічні стереотипи, кліше, штампи сприй­няття дійсності й реакції на події. Вироблення таких евідомісних кліше й штампів Г.М. Маклюен назвав створенням "архетиггів свідомості". Створенням таких "архетипів" і займається маніпулятігвна пропаганда. Людина не в силі протистояти тиску на неї загальних, масових духовних стереотипів, що спричинює знищення її особистосгі.

Теорія масових комунікацій Г.М. Маклюена володіє величезною застерігаючою силою. На його думку, новітня комунікативна ситуація спричинює регрес людства. Алфавіт і друкарський верстат, тобто поява

писемності й книги, викликали процеси спеціалізації, виникнення роз­поділу між фізичною й розумовою працею, виробили лінійне часово-просторове бачення світу, що призвело до розгалуження й удосконален­ня логічного мислення. Електронні ЗМК призначені для інтенсифікації спілкування людей, посилення їхньої співучасті в подіях, збільшення ступеня включеності в історію. Електронні ЗМК повертають людство до рівня усної системи комунікації. За допомогою могутньої техніки створюється максимально широке поле (засадничо тотожне.чюдству) функціонування усної інформації. Особистість розчиняється в масовій свідомості. Це дозволяє Г.М. Маклюену твердити: "Якщо історія почи­нається з винайденням писемності, то вона закінчується з винайденням телебачення". Розгляд цього типу електронних ЗМК і складає наступ­ний розділ теорії Г. М. Маклюена.

3. Телебачення відкриває нову епоху в історії людства. Ця епоха буде базуватися на розвиткові нових електронних ЗМК, побудованих на засадах синтетичного впливу на людину, сполучення зорового обра­зу й мовлення. У цьому сутність "Нового журналізму", що започатко­вується зараз. Електронні ЗМК заперечують традиційну друковану журналістику, заміняють людині газету й журнал, а також і книгу. Саме телебачення стало найважливішим поштовхом для виникнення мас­культури, пересічних творів літератури, естради й відеомистецтва, що створюються із свідомою настановою на заповнення ефірного часу без особливих претензій на мистецьку цінність.

"Новий журналізм" — це відеожурналізм, адже на телеекрані мо­же бути відображене усе, будь-які картини й сфери дійсності. Теле-стилістика — це стилістика рекламного мислення, де головна мета -яскравість форми, привабливість зовнішньої картинки. Телестилісти-ка —це стихія імпровізованого усного мовлення, що не передбачає три­валого виношування думки, інтимного спілкування сам-на-сам, як у чи­тача з книгою. Телестилістика — це прихована, таємна маніпулятивна пропаганда.

Індивід намагається пристосуватися до нової інформаційної си­туації, але зустрічається з істотними перешкодами. Він живе весь час з увімкнутою свідомістю, оскільки нескінченним є потік інформації з еле­ктронних ЗМК. Це перевантажує нервово-психічні структури людини, вона мусить відмовитися від фіксованої точки зору. В епоху миттєвої зміни новин, безперервного потоку інформації, щохвилинно діючої техніки ЗМК людина втрачає здатність до аншгітичної діяльності, уза­гальнюючої роботи мозку. Людина вимикається з навколишньої Дійсності, відокремлтосться від безпосереднього соціального довкілля і

переключається в світ екранної дійсності, вже не тотожний реальному світові, а зітканий з вражень, пропонованих з екрана. Телебачення ни­щить індивідуально-орієнтоване сприйняття дійсності, дискурсивно* логічне мислення й соціальну активність людини, унаслідок чого вона втрачає здатність бути особистістю.

Уже зараз завдяки телебаченню зник простір, втратив акту. альність час, людство перемістилося назад в акустичний простір. Про­поновані з екрану цінності стають спільними для мільйонів глядачів, людство відтак наближається до єдиного соціуму, прямує до тотальної гармонії. Пропонована телебаченням модель свідомості поширюється безмежно на весь світ, породжує колективну, масову свідомість. Людст­ву залишився один крок до "всесвітнього села".

Висновок про рух земного соціуму до "всесвітнього або глобаль­ного села" здійснюється на підставі таких спостережень:

1) відновлює своє панування тип усної комунікації, підсилений,
однак, новітніми технічними досягненнями;

Дата добавления: 2014-11-20