Порядок відшкодування шкоди

Порядок визначення розміру шкоди.

Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з пра­цівника за завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди..

Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за фактичними витратами на підставі даних бух­галтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівар­тості) матеріальних цінностей за вирахуванням фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 від­сотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідно до розміру по­датку на додану вартість та розміру акцизного збору.

Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визна­чається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в на­турі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається. за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї про­дукції і товарів.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної пра­цівниками самовільним використанням в особистих цілях тех­нічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшко­дуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зок­рема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадка х шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використання працівни­ком технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що переду­вали дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному під­приємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

Законодавство про матеріальну відповідальність надає пра­цівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшко­дувати збитки повністю або частково. Це відшкодування пра­цівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для ос­таннього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може пере­дати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне май­но на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків, законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заро­бітної плати працівника за розпорядженням власника або упов­новаженого ним органу.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпоряджен­ням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівниками під­приємств та їх заступниками покриття шкоди в межах серед­ньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпо­рядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Розпорядження власника підприємства або уповноважено­го ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не ра­ніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності — до районного (міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місяч­ну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до міського суду.

Питання про відшкодування завданої шкоди може розгля­датись судом за заявою працівника, який не згодний з розпо­рядженням про відрахування, зробленим власником або упов­новаженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлен­ня заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вва­жається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, слід вважати день підписан­ня відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу вип­лати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.

Питання для самоконтролю:

1.Поняття матеріальної ваідповідальності в трудовому праві.

2.Які підстави та умови матеріальної відповідальності працівників передбачені законом?

3.Що розуміють під прямою дійсною шкодою?

4.Як визначається розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню?

5.Які види матеріальної відповідальності передбачені трудовим законодавством?

6.У чому полягає обмежена матеріальна відповідальність?

7.У яких випадках може застосовуватись повна матеріальна відповідальність?

8.Які існують межі матеріальної відповідальності у випадках коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір?

9.Який існує порядок стягнення шкоди з винної особи?

10.Які існують підстави матеріальної відповідальності посадових осіб?

11.В яких випадках настає колективна матеріальна відповідальність?\

Нормативно-правові акти:

1. Кодекс законів про працю України (глава 9).

2. Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей: Закон України від 6 червня 1995 р. (Відомості Верховної Ради України-1995-№22).

3. Про затвердження Переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність: Наказ Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43).

4. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Верховного Суду України від 28 березня 1997 р. № 3

Дата добавления: 2014-11-20