Енеоліт. Трипільська, середньостогівська та давньоямна культурно-історичні спільності

Енеоліт - подальша визначна віха у розвитку культури людства. Принципово важливе значення мало виникнення кольорової металургії. Першим металом стала мідь, на основі якої пізніше було винайдено сплав – бронзу.

Загальна лінія історичного розвитку кольорової металургії реконструюється таким чином:

· обробка самородної міді спочатку методом холодного, а згодом і гарячого кування;

· одержання міді з руди та опанування техніки лиття;

· виготовлення штучних сплавів на основі міді.

Для Південної, Центральної та Східної Європи принципове значення мав розвиток Балкано-Карпатської металургійної провінції, яка почала функціонувати з другої половини 6 тис. до н.е. Балканська металургія характеризувалась надзвичайною потужністю: 95% виробів належали до категорії масивних знарядь праці та предметів озброєння. Домінувала ливарна техніка з використанням двосторонніх та багатоскладових форм, що для енеоліту більше ніде не зафіксовано. Вироби виготовляли переважно з чистої міді, а з кінця 4 тис. до н.е. інколи навіть з бронзи. На Південному Заході Східної Європи в енеоліті набув розвитку трипільський осередок кольорової металургії, тісно пов’язаний з Балканами. Спочатку трипільці імпортували зливки міді, але з середини 4 тис. до н.е. почали завозити й мідну руду. Через трипільців метал потрапляв далі на схід.

Енеоліт - це час, коли в багатьох регіонах світу процес переходу від привласнюючих до відтворюючих форм господарства наближався до завершення. На території України вже чітко простежувались дві великі господарсько-культурні зони, що визначатимуть особливості її культурного розвитку на багато тисячоліть уперед:

· лісостепова, осіле господарство мешканців якої віднині базуватиметься переважно на землеробстві та приселищному скотарстві, різноманітних ремеслах, торгівлі;

· степова, де переважатиме спочатку рухливе, а згодом і кочове скотарство.

Розглянемо особливості становлення цих відмінностей на прикладі трипільської, середньостогівської та давньоямної культурно-історчиних спільностей (КІС) часів енеоліту і самого початку бронзового віку.

Трипільська культурно-історична спільність. Перші цілеспрямовані розкопки пам’яток трипільської культури були проведені в 1897р.^[7] біля села Трипілля недалеко від Києва археологом Вікентієм В’ячеславовичем Хвойкою^[8]. Відомо кілька тисяч поселень та сотні поховань цієї культури. Виділяють три основні етапи її розвитку:

· ранній – 48-45 ст. до н.е., коли перші пам’ятки трипільської культури з'являються в лісостеповій течії Дністра та Нижнього Дунаю;

· середній – 44-40 ст. до н.е., коли починається процес просування трипільських племен в басейн середньої течії Південного Бугу та на Правобережжя Дніпра;

· пізній – 39-30 ст. до н.е., коли ареал трипільських пам’яток стає найбільшим, охоплюючи Волинь, Середнє Придніпров’я, Побужжя, Придністров’я, степові райони між Дніпром і Дунаєм.

З раннього етапу трипільської культури, землеробство мало стійкі традиції. Воно було ручним і основним знаряддям обробки ґрунту залишалася рогова мотика. У той час вирощували пшеницю (однозернянку, двозернянку і спельту), ячмінь (плівчастий та голозерний), просо, бобові. На одному з поселень на території Молдови знайдено кісточки абрикосу. На середньому етапі Трипілля з’являється виноградарство. На пізньому етапі трипільської культури в землеробстві зростає питома вага проса та бобових, з’являється примітивна слива (гібрид малоазійської аличі з диким абрикосом). Для збирання врожаю використовували складні серпи з крем’яними вкладишами, вставленими під кутом у дерев’яну чи рогову основу. Зерно зберігали в глиняних горщиках, ямах і переробляли на дрібну крупу за допомогою зернотерок і дерев’яних ступок.

Скотарство базувалось на розведенні переважно великої рогатої худоби або свиней. Кістки інших домашніх тварин зустрічаються рідше. На пізньому етапі помітне збільшення частки малої рогатої худоби у населення степової зони.

Дата добавления: 2014-11-20