Можна говорити про три варіанти господарської системи трипільських племен: землеробно-скотарський, скотарсько-землеробний, мисливсько-скотарсько-землеробний

Основну кількість знарядь виготовляли з кременю придністровських та волинських родовищ. Мідних речей спочатку було дуже мало (шила, риболовні гачки, дрібні прикраси). Певні зрушення в кольоровій металургії спостерігаються на пізньому етапі Трипілля. У середньому Трипіллі в Придніпров’ї відкрито велику гончарну майстерню з двоярусним гончарним горном. Подальшого розвитку гончарна справа набула на пізньому етапі трипільської культури. Домашніми промислами були ткацтво, обробка шкіри, дерева, будівельна справа.

Найбільш ранні поселення були невеликими, площею до кількох гектарів, інколи мали кільцеву систему планування і складались з наземних та напівземлянкових жител. На середньому етапі трипільської культури площа поселень збільшується до кількох десятків гектарів, типовою залишалась циркульна система планування, за якої будинки розташовувались одним чи кількома колами. В західній частині ареалу трипільської культури будинки могли бути двоповерховими. На першому поверсі розташовувались господарські приміщення з печами, місцями для переробки зерна, низькими глинобитними лавами. На другий поверх потрапляли зовні або через отвори в стелі за допомогою драбин. Особливої уваги заслуговують великі поселення трипільської культури, які існували на початку пізнього періоду - Майданецьке (300 га), Доброводи (250 га), Тальянки (400 га).

Поховальна обрядовість носіїв трипільської культури відома переважно за пам’ятками пізнього періоду. Більшість поховань зроблено за обрядом тілопокладення в ґрунтових могилах. В Середньому Придніпров’ї широко відоме тілоспалення з похованням решток у керамічних урнах. На півдні досліджені поховання під курганними насипами. Зрідка зустрічаються поховання на території поселень, в тому числі під підлогою будинків. Нечисленні антропологічні реконструкції дозволяють бачити у трипільцях представників середземноморської раси

Духовну культуру трипільців можна хоча б частково реконструювати також за предметами і комплексами, пов’язаними з релігійними віруваннями. Культове значення мала орнаментація посуду, в тому числі нанесена кольоровим розписом. Великий інтерес викликає глиняна пластика, представлена антропоморфними та зооморфними статуетками, моделями жител та побутових речей, культовими посудинами. Серед антропоморфних статуеток переважають зображення жінок, тоді як чоловічі скульптури зустрічаються дуже рідко. Зооморфна пластика представлена образами бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Досить різноманітними були форми глинобитних вівтарів.

Середньостогівська культурно-історична спільність ряду археологічних культур середини 5 – середини 4 тис. до н.е. була першим масштабним утворенням степового енеоліту Східної Європи, що охоплювало в окремі періоди існування територію степу та південних районів лісостепу від Нижнього Дунаю до Волги. Господарство базувалось на приселищному і рухливому скотарстві з розведенням переважно малої та великої рогатої худоби. Почався процес одомашнення коня й під кінець існування спільності в межиріччі Дніпра та Сіверського Дінця коні вже становили більше половини стада домашніх тварин. М’ясне конярство почало відігравати помітну роль в економіці та системі харчування степовиків, хоча використання коней у якості тяглової сили, а тим більше для верхової їзди, стане важливою рисою степової культури лише з середини-кінця бронзового віку.

Давньоямна культурно-історична спільність рубежу енеоліту-брон-зової доби 30 –23 ст. до н.е. продовжила основну лінію розвитку степових скотарсько-землеробних племен часів енеоліту. Її пам’ятки відомі на величезній території від Південного Уралу на сході до Балкано-Дунайського регіону на заході. У стаді домашніх тварин переважала мала рогата худоба, розводили також велику рогату худобу, коней. Не викликає сумніву переважно м’ясна спрямованість скотарства. Про рухливий спосіб життя свідчить відсутність довготривалих поселень, поява поховань в глибинних степових районах. Носії давньоямної культури ховали небіжчиків у глибоких прямокутних ямах (звідки пішла назва культури і спільності) під насипами курганів. В ряді поховань знайдено деталі чотириколісних возів – найдавніших колісних транспортних засобів у Східній Європі. Провідні дослідники вбачають у головній масі представників давньоямної культурно-історичної спільності перших індоаріїв.

***

Дата добавления: 2014-11-20