Християнство 4 страница

Історія УГКЦ складна і багато у чому трагічна. У 1946 р. на Львівському соборі УГКЦ, у якому взяли участь 214 із1270 священиків, було оголошено про ліквідацію Брестської Унії і про возз'єднання з Православною Церквою. Вищі ієрархи Церкви були репресовані, а всі храми і майно передані Православній Церкві. У цих умовах УГКЦ продовжувала свою діяльність в Україні (підпільно) і за межами СРСР.

Відродження УГКЦ почалося в 1989 р. з початком перебудови в СРСР, а офіційну реєстрацію одержала в 1991 р. Поступово вона відновила свою структуру. У даний час УГКЦ налічує близько 5,5 млн послідовників і за кількістю громад (більше 3000) займає друге (після православ'я) місце в Україні. Вона має 17 єпархій, 78 монастирів, 9 навчальних духовних закладів. Більше 90% приходів знаходяться в Західній Україні. Крім того, діють 19 греко-католицьких єпархій серед української діаспори в Канаді, Аргентині, Австралії та в інших країнах.

Очолюють УГКЦ верховний архієпископ і Синод єпископів у складі 32 єпископів. У Римі постійно перебуває представник верховного архієпископа.

УГКЦ бере активну участь у вирішенні актуальних екологічних, культурних, економічних проблем сучасної України, займається просвітницькою і гуманітарною діяльністю.

4.2.5. Віровчення і культ протестантизму та його основні напрями. Протестантизм в Україні. Протестантизм (від лат. protestans – той, хто заперечує) виникає в 16 ст. у Західній Європі в період Реформації (від лат. reformatio – перетворення, виправлення).

Феодальному католицизму було протиставлене так зване «істинне християнство», або протестантизм. У ньому в релігійній формі були сформульовані найважливіші світоглядні проблеми, вирішення яких відповідало, насамперед, інтересам буржуазії, що народжувалася. Нова ідеологія народжувалася як нова релігія. А оскільки різні верстви і класи шукали в цій ідеології вирішення своїх проблем і сприймали її по-різному, то й сам протестантизм виникає у вигляді безлічі течій. Досить сказати, що в даний час налічується до 2000 протестантських церков. Вони утворюють широку палітру інтерпретаційних варіантів християнської доктрини, пристосованих до умов конкретних країн і регіонів. Розрізняються вони, як правило, по ступені радикальності в розриві з католицизмом.

Сучасний протестантизм поширений головним чином у Північній Америці, Австралії, в скандинавських країнах, Канаді, Німеччині, Англії та ін. За чисельністю послідовників (бл. 400 млн) він є другим, після католицизму, напрямом християнства.

Віровчення, культ, і організаційний устрій протестантизму формувалися на основі вимоги усунення з них елементів, які були привнесені католицизмом у догматику і культ з кон'юнктурних міркувань і через це суперечили ранньохристиянським ідеалам.

В основі протестантського віровчення лежать два базові положення: sola fide – тільки віра і sola scripture – тільки Писання.

Перше положення свідчить про те, що для того, щоб досягти спасіння не потрібні ні добрі справи, ні посередництво Церкви, ні пожертвування на її користь, ні багатство, ні походження. Тільки щира віра в спокутну місію Ісуса Христа здатна зняти з людини гріхи. Віра неосягненим чином дарується людині Богом. На відміну від православ'я і католицизму віра в протестантизмі розуміється не як переконаність в існуванні Бога, а як особливе психічне почуття перебування в руках Божих.

Протестантське положення про спасіння тільки вірою було спрямоване проти католицького вчення про «запас добрих справ», яке обґрунтовувало догмат про чистилище і практику продажу індульгенцій. Проте протестанти не виступають проти здійснення добрих справ. З їх точки зору, віра сама по собі орієнтована на добрі справи. Віруюча людина не може не творити їх, але вони здійснюються без жодного примушення за вірою. Не можна відокремлювати добру справу від віри. Більш того, з погляду протестантизму, людина сама по собі, без віри, через зіпсованість своєї природи в результаті первородного гріха, не здатна творити добро. Воно може творитися тільки завдяки божественній благодаті, яку людина одержує дарма через свою віру.

Єдиним і винятковим джерелом віровчення визнається Біблія. Вона має божественне походження. Тільки те, що в ній вказано безпосередньо, може бути об'єктом проповіді і прикладом для наслідування. Кожному віруючому надається право по-своєму її інтерпретувати і висловлювати. Читання Біблії оголошується щонайпершим обов'язком для християнина. У зв'язку з цим протестантами була виконана величезна робота з її перекладу на національні мови.

Протестантизм відкидає значення Священного Переказу як джерела віровчення. Його розглядають як чисто людське додавання, яке не має ніякого відношення до вчення християн. Папські булли, канони церковного права, постанови Соборів, які входять у католицький Священний Переказ, зображаються протестантами як заблудження людського розуму.

Протестанти відкинули вчення про Церкву як посередницю між Богом і людьми, ліквідували її феодальний устрій, позбавили земельних угідь і кріпосних, а також відмовилися визнати примат Папи Римського в житті суспільства і Церкви. Було розроблено вчення про всезагальне священство, про рівність всіх віруючих перед Богом, про право кожного віруючого самому, а не через посередників, звертатися до Бога. Всякий християнин виявився спадкоємцем всієї повноти «благодаті», заповіданої Ісусом Хрестом, який має право проповідувати в Церкві Слово Боже. Протестантські пастори відрізняються від рядових віруючих лише своїми професійними обов'язками. Вони обираються віруючими з людей, здатних учити членів громади і здійснювати обряди. Покладання на них рук старійшин при обранні не є висвячуванням у сан, а лише свідоцтвом їх обрання на пастирську посаду. Пастори не володіють правом від імені Бога сповідати і відпускати людям гріхи. Вони підпорядковані й підзвітні громаді.

Протестантизм відкинув чернецтво і тим самим відмежувався від аскетичного неприйняття світу. З його позиції, людина, яка пройнялася думкою про Бога, повинна не бігти від світу, а навпроти, жити і трудитися у ньому, тому що мирські обов'язки і турботи є не відчуженням від Бога, а служінням йому.

Вимога «дешевої церкви», висунута ідеологами протестантизму, привела до спрощення культу. Як правило, вони відкидають поклоніння іконам, хресту, Богородиці, мощам і реліквіям. У церковних спорудах немає пишного убрання. У той же час велику роль у богослужінні відіграють проповіді, спів духовних гімнів, колективні й індивідуальні молитви.

З семи здійснюваних у православ'ї і католицизмі таїнств протестантські церкви в своїй більшості визнають тільки два – хрещення і причастя, безпосередньо пов'язані з новозаповітною традицією. Розглядаються вони як прості обряди, під час проведення яких не відбувається нічого чудодійного. Їх дія здійснюється лише силою віри. Тому віруючі повинні здійснювати їх свідомо.

Протестанти скасували безліч релігійних свят, пов'язаних з шануванням святих і Богородиці. Із загальнохристиянських свят всіма протестантами відзначається тільки Великдень. Деякі церкви святкують також Різдво, інші мають свої власні свята, як, наприклад, у євангельських християн – «свято жнив».

Різке ослаблення зовнішніх форм релігійності в протестантизмі компенсується ідеалом внутрішнього благочестя.

Протестантизм пройшов складний шлях розвитку. У результаті Реформації утворилися Лютеранська, Кальвіністська і Англіканська церкви. Разом з деномінаціями анабаптистів, менонитів і унітаріїв ці церкви відносяться до ранніх форм протестантизму.

Виникнення лютеранства пов'язано з ім'ям ченця ордена августинців професора бібліїстики Віттенбергського університету М.Лютера, який у 1517 р. прибив до дверей палацової церкви у Віттенберзі 95 тез, що містять розгорнену критику найважливіших положень католицизму.

Основні принципи віровчення лютеранства викладені в «Аугсбурзькому сповіданні». У першій частині цього документа – «Віра і доктрина» – викладені основні положення віровчення. У другій – «Зловживання» –знайшли своє втілення основні принципи протестантизму: досягнення спасіння особистою вірою, заперечення Священного Переказу і визнання єдиним джерелом віровчення Біблії, скасування чернецтва, поклоніння святим, мощам тощо.

Проте в лютеранстві збереглися деякі риси католицизму, хоч і в декілька зміненому вигляді. Хрещення у лютеран, як і у католиків, вважається неодмінною умовою спасіння. Воно розглядається лютеранами як знак «виправдання», яке дарується через дане таїнство. Як обряд збережена конфірмація (від лат. confirmatio – зміцнення). Окрім хрещення як таїнства признаються євхаристія (святе причастя) і сповідь. Християнським символом у лютеранстві залишений хрест. Лютерани не визнають ікон, а допускають лише настінний живопис у церквах. Богослужіння ведеться на національних мовах. Воно супроводжується органною музикою, під час служби запалюються свічки. Духівництво обирається довічно, збережений єпископат.

У 1947 р. у м.Лунд (Швеція) була створена Всесвітня лютеранська федерація з центром у м.Женеві (Швейцарія). У даний час у світі налічується більше 75 млн прихильників лютеранства. Його сповідають більш за третину населення Німеччини (27 млн), 5% населення США (12 млн), близько 80% населення Данії, більше 50% населення Швеції (4,4 млн), більше 85% населення Фінляндії і Норвегії, більш за третину населення Естонії (0,5 млн), близько 20% населення Латвії (0,5 млн) і т.д.

В Україні лютеранство має 61 громаду і помітного впливу на релігійну ситуацію в країні не завдає.

Кальвінізм – найбільш радикальний різновид протестантизму. Він заснований теологом і проповідником Ж.Кальвіном. Основні ідеї свого вчення він виклав у своїй головній праці «Повчання в християнській вірі».

Ж.Кальвін рішучіше, ніж М.Лютер порвав з католицизмом, хоч і сприйняв основні лютеранські принципи віровчення. Одним з головних і специфічних для кальвінізму догматів є вчення про «абсолютне передвизначення». Згідно йому, Бог ще до створення світу передвизначив долю людей, поділивши їх на обраних до вічного блаженства і приречених до загибелі. Ніякі зусилля людей не можуть цього змінити. Ознакою обраності є не походження, не станова приналежність, а успіх у справах. Щоб підкреслити значення мирської «справи» він розробляє концепцію християнського покликання. Згідно цієї концепції мирська діяльність і професійна етика забезпечують потойбічне блаженство. Людина, стверджує він, не повинна нарікати на Бога за своє місце в суспільстві, а, навпаки, має радіти свідомістю виконаного обов'язку на своєму місці і в своїй професії. Для цього вона зобов'язана відмовитися від насолоди, уникати марнотратства. На перший погляд Ж.Кальвін стверджує, що Писання вимагає від людини уміння жити і в бідності, і в багатстві. У бідності потрібно навчитися терпіти і обходиться без того, чого у неї немає; у багатстві – дотримувати помірність, уникати надмірностей і т.д. Багатство саме по собі, з погляду кальвінізму, не є джерелом зла. Більш того, християнин не може від нього відмовитися, бо все від Бога. Святість розуміється не у відмові від земних благ, а в умінні ними користуватися за умови виховання в собі євангельського почуття міри.

Вчення кальвінізму стимулювало розвиток буржуазних відносин і санкціонувало нові принципи соціальної і моральної поведінки. У своїй сучасній формі, в різних своїх течіях (реформаторство, пресвітеріанство, конгрегаціоналізм) кальвінізм втратив свій крайній радикалізм і багато у чому зближувався з лютеранством і євангельськими вченнями.

У даний час прихильників кальвінізму близько 40 млн. Традиційно, дотримуючись міцних консервативних політичних поглядів, найбільш сильні кальвіністські церкви діють у Нідерландах, США, Німеччині, Франції, Шотландії і ЮАР.

Англіканство виникло в ході боротьби за владу англійського короля з Римським Папою. В англійському суспільстві опозиція до римського впливу назрівала давно. Її виразником ще в 14 ст. був Дж.Вікліф. Англійці обурювалися постійним втручанням римського єпископату в справи країни, надмірним домаганням Пап на керівництво світськими справами, надмірними грошовими поборами, які перевищували дохід короля, розбещеністю духівництва, що призначалося Папою.

Формальним приводом для перетворення Церкви послужив шлюборозлучний процес короля Генріха VIII з королевою Катериною і його одруження на Ганні Болейн, на які Папа не дав дозволу. У 1534 р. Генріх VIII за активною підтримкою населення і парламенту заявляє про невизнання влади Папи на території англійського королівства. Він оголосив себе главою Церкви, закрив монастирі, а їх майно конфіскував на користь королівської скарбниці. Мощі й ікони були спалені.

Англіканство є якимсь «середнім шляхом» між католицизмом і лютеранством. Основи віровчення англіканства викладені в «Книзі загальних молитов», створеної в 1548 р., яка спочатку включала 42 члени. Після перегляду деяких її положень у 1571 р. вона включає 39 членів.

Джерелом віровчення в англіканстві визнано Священне Писання – Старий і Новий Заповіт. Але не відкидається і Священний Переказ, хоча йому відводиться другорядна роль. У ньому визнаються три християнські Символи Віри (Апостольський, Нікейський, Афанасьєвський); ухвали перших чотирьох Вселенських соборів (Нікейського – 325 р., Константинопольського – 381 р., Ефеського – 431 р., Халкидонського – 452 р.); учення про філіокве (Дух Святий виходить «і від Бога-Сина»). Заперечується вчення про «запас добрих справ».

У вченні про спасіння англіканство дотримується тези про важливість особистої віри, але при цьому не заперечується душеспасенна сила Церкви.

Богослужіння проводяться на національній мові в урочистій, нагадуваної католицьку, обстановці.

З семи християнських таїнств два – хрещення і причастя – визначені як євангельські, бо вони встановлені Ісусом Христом. Інші п'ять, хоч і виникли пізніше, дозволені Писанням. З них конфірмація носить всезагальний характер, рукоположення в сан також обов'язкове і проводиться за стародавньою традицією, а сповідь та інші таїнства здійснюються за бажанням віруючих.

Поклоніння іконам і святим відкидається, хоча в англіканському церковному календарі більше сімдесяти днів у році присвячені святим і мученикам, що надають віруючим приклад для наслідування.

Англіканство зберегло церковну ієрархію. На чолі Церкви стоїть король. Йому підкоряються два архієпископи – Кентерберійський і Йоркширський. Їм у свою чергу підкоряються єпископи, які призначаються монархом за рекомендацією спеціальної урядової комісії. Єпископи мають у своєму підпорядкуванні вікаріїв (священиків) і дияконів. Частина єпископів займає місце в палаті лордів парламенту Великобританії. Крім того, існує також Національна Асамблея Церкви Англії, в якій представлені єпископи, нижче духівництво і делегати від мирян. Вона робить великий вплив на церковні справи.

У даний час у світі налічується близько 73 млн англікан. Вони об'єднані в 25 автономних церков і 6 церковно-національних утворень. Англіканство поширено в Англії (державна церква), Шотландії, Ірландії, США, Канаді, Австрії, Новій Зеландії та інших країнах. З 1867 р. церкви, зберігаючи свою незалежність, об'єднані в Англіканський союз церков і мають консультативний орган – Ламбетські конференції, які скликаються кожні 10 років у Ламбетському палаці Лондона.

На основі лютеранства, кальвінізму, англіканства та інших ранніх протестантських утворень надалі виникли нові пізні напрями протестантизму: баптизм, адвентизм, методизм, п ' ятидесятництво тощо.

Причиною цих розколів послужило те, що результатами буржуазних революцій була задоволена лише буржуазія. Народні ж маси так і не одержали бажаного. Течії, що відхилилися від пануючих церков, носили плебейсько-демократичний характер. У більшості випадків їх виникнення було пов'язане з розчаруванням низів у результатах буржуазних революцій, що виразилося в релігійній формі.

Стосовно віровчення і культу, то пізньопротестантські течії варіюють у тому або іншому ступеню основні принципи головних різновидів раннього протестантизму.

Найбільш поширеними пізньопротестантськими організаціями в Україні є баптисти, адвентисти і п'ятидесятники.

Баптизм (від грець. βαπτίζω – занурювати у воду, хрестити) виник у Голландії в 1-ій половині 17 ст. в оточенні англійських емігрантів, які через свої релігійні переконання (вимагали повного очищення англіканства від елементів католицизму) вимушені були покинути батьківщину. Генетично баптистський напрям сходить до кальвіністської гілки Реформації.

Специфіку віровчення баптистів визначає концепція Бога і людини. Бога вони розглядають як виключно духовну істоту, в якій немає нічого матеріального. Як Дух Бог невидимий, немислимий, невідчутний. Він знаходиться скрізь – і в світі, і поза ним.

Бог створив людину за образом своїм чистою і безгрішною. Гріхопадіння повністю спотворило образ Божий у людині. З того часу, згідно вченню баптистів, люди стали істотами порочними, схильними всьому злому. Врятувати може тільки Бог через дію Святого Духу і віру в спокутну жертву Ісуса Христа, який є єдиним посередником між Богом і людьми. У Христі кожен баптист бачить власного спасителя, а в його Голгофській жертві – ціну власного спокутування. Людина в неоплатній віддякі перед Богом.

Одержати віру, яка могла б виправдати і спасти людину, з погляду баптизму, можна тільки через дію Святого Духу. Його присутність у віруючому є внутрішнім і зовнішнім свідоцтвом оновлення душі, приналежності до дітей Божих. Дія Святого Духу – це головна умова виникнення особистої віри людини. Всяка інша віра – мертва віра.

У результаті баптисти відмовилися від розуміння церкви як посередниці між Богом і людьми та носійки божественної благодаті, від шанування ікон, хреста, святих, хрещення новонароджених, від християнських таїнств тощо.

Ідея баптистів про єдиноспасаючу особисту віру відобразилася і на розумінні сенсу і ролі обрядів. Самі по собі обряди, стверджують вони, не можуть дати спасіння. Вони не можуть ні замінити особисту віру, ні сформувати її, оскільки це пов'язано виключно з дією Святого Духу. Але вони є показником і зовнішнім свідоцтвом присутності віри.

Першим обрядом, з якого починається життя віруючого як повноправного члена церкви, є хрещення. Хрещення відбувається через занурення у воду, як правило, в природних водоймищах і здійснюється у присутності всієї громади. До нього допускаються тільки повнолітні люди, які можуть зробити свідомий вибір. Цим обрядом завершується процес «духовного переродження», упевняється факт «обраності людини».

Проводиться баптистами і обряд причастя, який із їхньої точки зору, не встановлює ніякого містичного зв'язку з Богом і під час його проведення на людину не сходить божественна благодать, як це стверджується в православ'ї і католицизмі. Благодать, згідно вченню баптизму, з'явилася раніше. Обряд причастя спрямований лише на зміцнення вже існуючої віри. Проводяться баптистами також відповідні обряди при укладенні шлюбу і при похоронах.

Значну роль у баптизмі виконують свята. Баптисти відзначають дванадесяті свята, хоч і не супроводжують їх особливими ритуалами. Крім того, є два власні баптистські свята: день єдності й свято жнив. Перше присвячене об'єднанню баптистів з євангельськими християнами; друге має двоякий сенс: з одного боку, це закінчення сільськогосподарських робіт, з іншого – це підсумки місіонерської діяльності, «жнива на ниві Божій». Слід зазначити, що пропаганді своєї віри баптисти надають особливе значення: кожен член громади зобов'язаний її вести, звертаючи особливу увагу на молодь і дітей.

З самого початку незалежного один від одного з'являються два різновиди баптистів: часткові й загальні (генеральні).

В основі віровчення часткових баптистів лежить кальвіністська доктрина абсолютного передвизначення. Ісус Христос, вважають вони, спокутував гріхи лише обраної частини людей, які спочатку були передвизначені до спасіння.

Загальні баптисти також вважають, що мученицька смерть Ісуса Христа спокутувала гріхи всіх людей. Бог наділив людину свободою волі, а тому її доля залежить від власного вибору – йти шляхом праведності або гріха.

В Україну баптизм проникає в 70-ті рр. 19 ст. У даний час це найбільш поширене з протестантських течій в Україні: воно об'єднує більше 2800 громад, в які входять 0,5 млн послідовників. Домінуючою течією тут є загальний баптизм.

Всього в світі налічується близько 80 млн послідовників баптизму, які проживають у більш ніж 100 країнах світу. Вони об'єднані у Всесвітній союз євангельських християн-баптистів, штаб-квартира якого знаходиться в США у м.Вашингтоні.

Адвентизм (від лат. adventus – пришестя) виникає в 30-х рр. 19 ст. у США. Його засновник У.Міллер. Спираючись на пророчі книги Біблії, він наполягав на швидкому другому пришесті Христа, яке, за його розрахунком, має відбутися в період між 21 березня 1843 р. і 21 березня 1844 р. Пророчення не здійснилося, тому адвентистам довелося відмовитися від спроб встановлення точної дати пришестя. Але ідея близького другого пришестя Христа і пов'язаного з цією подією кінця світу зайняла в адвентизмі центральне місце.

Бог розуміється адвентистами як вічний Отець, особиста духовна істота, безмежний у мудрості й любові. Ісус Христос – Син вічного Бога. Через нього все створено і через нього здійснюється спасіння людей. Він має одну природу і сутність з вічним Отцем. Тому, стверджують адвентисти, Ісус Христос і є справжній Бог. Дух Святий – це велика відроджуюча сила в спокутуванні, заступник Христа. Людська природа перешкоджала Христу особисто скрізь бути присутнім. Тому для блага людей він піднісся до Отця, приславши на землю свого заступника. Через Дух Святий всі люди мають доступ до спасіння.

Адвентисти заперечують безсмертя душі. З кончиною людини, вчать вони, припиняється і життя душі. Вона ніби занурюється в сон без свідомості. Це і є смерть.

Під час швидкого другого пришестя Христа воскресять тілом і душею спочатку праведників, які разом з Ісусом піднесуться на небо, де буде встановлено тисячолітнє Царство Христа. Після його закінчення воскресять і грішників, але лише для того, щоб бути навіки знищеними небесним вогнем. Таким чином земля очиститься від прокляття і на ній встановиться вічне життя.

З обрядів адвентисти здійснюють хрещення дорослих через омовіння, хлібопреломлювання, рукоположення, шлюб і омовіння ніг перед хлібопреломленням.

У адвентизмі існує декілька течій, найбільш впливовими з яких є адвентисти сьомого дня (АСД). Цей рух організаційно виділився з складу прихильників адвентизму в 1863 р. Його засновницею вважається послідовниця У.Міллера американська «пророчиця» Е.Уайт.

Характерною особливістю АСД є обов'язкове дотримання біблейських заповідей, особливо четвертої, яка вимагає «вшановувати суботу». Субота – це «печаль», якою відмічені обрані. Цього дня не можна працювати і навіть готувати їжу. У суботу проводяться молитовні збори, відвідини яких віруючими-адвентистами є обов'язковим.

Готуючись до зустрічі Христа, адвентисти сьомого дня повинні проявляти турботу не тільки про свою душу, але й про тіло. Були розроблені спеціальні інструкції, згідно яким віруючим забороняється їсти м'ясо «нечистих тварин» (напр., свинину і молюсків), споживати каву, чай, алкоголь, палити. Забороняються також всякі розваги, навіть читання художньої літератури, носіння ювелірних виробів і використання косметики. Лише такий спосіб життя може дозволити зберегти без пороків душу й тіло до пришестя Ісуса Христа.

Всі члени АСД повинні вносити до каси громади десятину (десяту частину грошових доходів). Адвентистські проповідники стверджують, що ці «добровільні» пожертвування віруючих належать тільки Богу.

До джерел віровчення АСД відносять Біблію, а також учення Е.Уайт, яка вважається богодухновенним пророком.

Для адвентистів сьомого дня характерна висока місіонерська активність, оскільки вважається, що Друге пришестя Христа залежить від того, як скоро люди почують адвентистську проповідь.

У даний час послідовники АСД проживають у більш ніж 190 країнах світу і налічують близько 16 млн.

В Україні вони з'явилися 1886 р. Зараз у нашій країні налічується більше 40 тис., які об'єдналися в більш ніж 700 громад.

П'ятидесятники, або християни віри євангельської (ХВЄ) виникли в 19 ст. у США. Своє віровчення вони засновують на апостольських посланнях, які були модернізовані й пристосовані до нових історичних умов.

П'ятидесятники своєрідно розуміють загальнохристиянський догмат про Трійцю. За їх уявленням, всі три іпостасі передвічні в одній істоті, рівні та нероздільні. Бог-Отець є творцем неба і землі та всього видимого і невидимого світу. Бог-Син – це спаситель і спокутник. Він з'явився у плоті на землі за заздалегідь передвизначеним Богом планом як втілена любов Божа.

Особливу увагу послідовники цього вчення приділяють догмату про Святий Дух. Він, на їх переконання, не є силою Божою, що виходить від Бога-Отця, а стоїть нарівні з Богом. Найбільшим гріхом вважається хула проти нього.

П'ятидесятники вірять, що Бог-Отець і Бог-Син проявили себе в конкретних діях раніше, ніж Дух Святий. Останній почав діяти з дня п'ятидесятниці, тобто на п'ятдесятий день після воскресіння Ісуса Христа. За переказом, цього дня він зійшов на апостолів – учнів Христа. У результаті апостоли набули дев'ять дарів Святого Духу: віру, мудрість, знання, дар зцілення, здатність творити дива, пророкувати, розрізняти духів, говорити на різних мовах і тлумачити їх. Цей день вважається у п'ятидесятників днем офіційного зішесття Духу Святого на людей і шанується як велике свято. У наші дні, згідно їх ученню, дари даються через хрещення Святим Духом лише істинним послідовникам Сина Божого. Дух Святий може зійти на віруючого при досягненні їм стану релігійного трансу. Зовнішньою ознакою цього явища вважається глосолалія (від грець. glōssa – незрозумілі слова і laliá – говорити) – розмова на незнайомих мовах віруючого з Богом. Це – кульмінаційний пункт хрещення Святим Духом. Іноговоріння є бажаним, а найчастіше необхідним компонентом богослужіння. Завдяки цьому вони відрізняються високою емоційністю і навіть екстатичністю.

Віруючий, вчать п'ятидесятники, повинен постійно боятися, що у будь-яку годину Святий Дух може залишити його за гріхи. Це зобов'язує його відмовитися від всіх земних благ, вести аскетичний спосіб життя і мати єдине прагнення – до життя у Святому Дусі. Саме у відданості Святому Духу і в особистій вірі полягає спасіння людини.

У культовій практиці п'ятидесятники велике значення приділяють молитвам і постам, здійснюють обряди хрещення, хлібопреломлювання й омовіння ніг.

П'ятидесятництво розділяється на декілька течій: воронаєвці, смородинці, трясуни, сіоністи тощо.

У даний час громади п'ятидесятників діють у 90 країнах світу і налічують близько 50 млн послідовників.

В Україні п'ятидесятники з'явилися на початку 20 ст. У 1926 р. виник Всеукраїнський союз ХВЄ, який об'єднував 17 тис. віруючих, а в 1929 р. був утворений Союз християн віри євангельської, який об'єднав українських, російських, польських і німецьких п'ятидесятників.

Активне розповсюдження п'ятидесятництва в Україні почалося з 1991 р. Цього року створюється Союз християн віри євангельської (п'ятидесятників) України, який у даний час налічує 1523 громади, має свої навчальні заклади, видавничий центр, добродійні суспільства і т.д.

Взагалі в Україні протестантизм з'явився вже в 16 ст. у західних областях на кордоні з Польщею і Литвою. Його соціальну базу склали шляхтичі, які здобули освіту в західноєвропейських університетах. Крім того, він проникав до України разом з іноземними вчителями і проповідниками. Проте широкого поширення серед населення України ця релігійна течія у той час не одержала. Це пояснювалося тим, що, по-перше, його носії були, як правило, німецькомовними і, по-друге, вони підтримували монархію.

Наприкінці 17 – початку 18 ст. протестантизм практично зник з території України. Цьому сприяли постійні військові конфлікти і розділ України сусідніми державами. У цей же час були прийняті антипротестантські рішення польського уряду.

Новий етап історії протестантизму в Україні почався в 2-ій половині 18 ст., коли на запрошення царського уряду Південь України був заселений німецькими колоністами. Це були послідовники такої протестантської течії, як менноніти, які переслідувалися у себе на батьківщині. Їм були надані різні пільги, але заборонялося вести релігійну пропаганду серед місцевого населення. Проте саме вони стали джерелом розповсюдження протестантизму в Україні у той час.

У 2-ій половині 19 ст. кількість протестантів в Україні продовжує зростати за рахунок запрошення іноземних інженерів для потреб промисловості, що бурхливо розвивається.

У перші роки після Жовтневої революції, особливо в період НЕПу, положення протестантизму було порівняльне вільним. Починаючи з 30-х рр. 20 ст. почалися репресії по відношенню до релігії взагалі та до протестантів, зокрема. Останні розглядалися як центри діяльності недружніх СРСР держав.

Разом з іншими конфесіями протестантизм пережив і послаблення з боку держави під час війни і в післявоєнні роки, і судові та адміністративні переслідування 50-60-х рр., і «атеїстичні» компанії 70-х – початку 80-х рр.

З виникненням незалежної Української держави протестантизм став швидко і широко розповсюджується по всій Україні. Цьому сприяли створені в країні всі умови для нормального функціонування різних віросповідань. Тільки за 90-ті рр. кількість протестантських громад виросла в 2,4 рази. У даний час їх діє більше 7 тисяч. Вони представляють 34 протестантських течії.

Дата добавления: 2014-11-20