Поточні бібліографічні покажчики

Початок державної реєстрації, повного обліку, систе­матичної інформації та єдиних методів бібліографічного опису друкованої продукції поклав "Літопис українського друку", перший номер якого вийшов у 1924 роді. Назва літо­пису періодично змінювалася: "Літопис українського друку" (1924-1930), "Літопис друку УРСР. Книги" (1931-1934, 1942-1944), "Літопис друку" (1935), "Літопис друку. Книги" (1936-1941, 1945-1953), "Літопис книг" (1954 рік — до сьогодні).

У 30-ті роки минулого століття Книжковою палатою України започатковано ще кілька літописів: у 1935 році — "Літопис рецензій", що в 1936-1939, 1948-1953 роках на­зивався "Літопис друку. Рецензії", в 1940-1941 роках — "Бібліографія рецензій", у 1954 році повернуто початкову назву, що існує й досі; "Літопис друку. Журнальні статті" (1936-1941, 1946-1953), "Літопис друку УРСР. Журнальні статті" (1942-1945), з 1954 року — "Літопис журнальних статей". Через рік, у 1937-му світ побачили "Літопис друку. Газетні статті" та "Літопис друку. Твори образотворчого мистецтва". Назва цих літописів також не була постійною: "Літопис друку. Газетні статті" (1936-1941, 1946-1953), "Літопис друку УРСР. Газетні статті" (1944-1945), сучасна назва"Літопис газетних статей" прийнята в 1954 році; "Літо­пис друку. Твори образотворчого мистецтва" (1937-1938, 1952-1953), "Літопис образотворчого мистецтва" — 1954-1959; 1961-1968 роки “Літопис образотворчого мистецтва і листівок” (1960), "Літопис друкованих творів образотвор­чого мистецтва" (1969-1977), "Літопис образотворчих ви­дань" (1978-1990 рр., 1996 р. — дотепер).

Усі нотні видання, опубліковані в Україні, реєструва­лись у "Літописі нот", що з 1954 по 1969 рік друкувався під назвою "Літопис музичної літератури".

У 1996 році вперше починає виходити державний біб­ліографічний покажчик "Літопис картографічних видань".

Автореферати дисертацій відображаються в "Літописі авторефератів дисертацій", започаткованому в 1999 році.

Одним із засобів розповсюдження бібліографічної інформації про друковані видання України є державні бібліографічні покажчики (літописи). За роки існування Книжкової палати кількість та наповнення літописів пос­тійно зростали, "старшому" з них вже виповнилося вісім­десят років. Зараз Книжкова палата випускає вісім літописів, які відображають всі види друкованої продукції, що надходять до неї згідно з Законом України "Про обов'яз­ковий примірник документів":

- літопис книг; виходить з 1924 року щомісяця;

- літопис авторефератів дисертацій; видається з 1999 року щоквартально;

- літопис журнальних статей; видається з 1936 року двічі на місяць;

- літопис газетних статей: видається з 1937 року двічі на місяць;

- літопис рецензій; видається з 1936 року раз на рік;

- літопис нотних видань; виходить з 1954 року раз на рік;

- літопис образотворчих видань; заснований у 1937 році, до 2004-го р. виходив двічі на рік, зараз видається раз на рік;

- літопис картографічних видань; виходить з 1997 року раз на рік.

Добір матеріалів та підготовку літописів здійснює відділ наукової підготовки державних поточних бібліогра­фічних покажчиків (далі відділ літописів), один з найдав­ніших відділів Книжкової палати, заснований ще в березні 1919 року.

Значна роль у розповсюдженні інформації про видав­ничу продукцію належить також видавничому бібліографіч­ному покажчику книг та брошур "Нові видання України", який випускався упродовж 1958-1989 років і друкування якого поновлено в 1996 році. Покажчик щодекадно подає інформацію про нові книжкові надходження поточного року.

Тиражі бібліографічних видань Книжкової палати України, що розповсюджуються за передплатою, отримують переважно бібліотеки, інформаційні центри України. Державні бібліографічні покажчики є найавторитетнішим джерелом інформації про друковану продукцію Ук­раїни з усіх галузей знань. На жаль, заявляти про реальне ві­дображення у цих покажчиках всього масиву видань, що ви­пускаються на теренах держави, Книжкова палата України не може... Адже певна (і немала) кількість суб'єктів видав­ничої діяльності повністю або частково не виконує Закон України "Про обов'язковий примірник документів" та Поста­нову Кабінету Міністрів України "Про порядок доставляння обов'язкових примірників документів".

Видавці чомусь не розуміють прямої та опосередкова­ної вигоди від надсилання друкованої продукції до Держав­ного архіву друку та установ, перелічених у згаданих доку­ментах (у тому числі й до найбільших бібліотек), і пояснюють невиконання законодавчих актів або незнанням цих доку­ментів, або високою ціною видань, особливо художніх, су­венірно-подарункових.

Кожному досвідченому видавцеві мусить бути зрозу­міло, що твір друку, інформація про який не потрапила до бібліографічного видання або бібліотечного каталогу (карт­кового, друкованого, електронного), через деякий час прос­то зникає з наукового і культурного обігу, в кращому випад­ку осідаючи на полицях приватних (а бажано б державних) бібліотек. Частина тиражу взагалі може залишитися нереалізованою через звичайну непоінформованість читачів та установ, зацікавлених у придбанні видання, оскільки великі універсальні та спеціалізовані бібліотеки формують свої фонди не лише на основі (не)отриманого ними обов'язково­го примірника, а й шляхом закупівлі друкованої продукції, відібраної за інформаційними виданнями, в тому числі й Книжкової палати України.

Ефективність такої систематизованої, в першу чергу за видами видань, інформації набагато вища, ніж вибіркові ві­домості про твори друку, розпорошені в різних професійних і масових часописах і газетах. Вона забезпечується наяв­ністю довідкового апарату, доданого до кожного покажчика (іменного, географічного, предметного, серій, назв та ін.), а також чітким групуванням бібліографічного матеріалу за міжнародною системою класифікації творів друку "Універ­сальна десяткова класифікація" (УДК), що охоплює всі га­лузі людських знань. Тобто пошук публікації можна здійсню­вати за багатьма параметрами: автором, назвою, темою, предметом, рубрикою, класифікаційними індексами та інши­ми ознаками. Це дає можливість читачеві не тільки знайти конкретну книгу (статтю), а й близькі за тематикою твори друку, випущені іншими видавництвами.

Кожен запис включає майже всі елементи бібліогра­фічного опису як обов'язкові, так і факультативні. Покажчи­ки подають відомості не лише про автора, укладача, назву, видавництво та рік публікації, а й про особливості полігра­фічного оформлення видання, тираж, наявність ілюстрацій, довідково-пошукового апарату, супровідного матеріалу, створюючи повний бібліографічний образ документа. Ці дані дають читачеві можливість зробити вибір на користь того чи іншого твору ще на стадії ознайомлення з джерелом вторинної інформації.

Не зайвою така інформація буде і для самих видавців, оскільки допомагає відстежити вихід видань аналогічної те­матики, ознайомитися з новою продукцією інших видавни­чих підприємств і відповідно створити конкурентоспромож­ний унікальний продукт, якого найбільше потребує спожи­вач. Інакше кажучи, успішність будь-якого видавничого проекту прямо залежить від отримання примірника кожного доку­мента саме Книжковою палатою України.

Державні бібліографічні покажчики сприяють поширен­ню відомостей про українську книжкову продукцію не тільки на теренах країни. Про певний інтерес до стану справ у видавничий галузі України з боку зарубіжних фахівців свідчить той факт, що державні бібліографічні покажчики — "Літописи" передплачують не лише установи України. За відомостями, наданими Центром формування бібліотечно-інформаційних ресурсів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, видання Книжкової палати України шляхом міжнародного книгообміну надходять до фондів за­рубіжних бібліотек: Білорусь — 8; Велика Британія — 6, Ка­нада — 4, Німеччина — 7, Польща — 3, Сербія та Чорно­горія — 1, Словаччина — 2, США — 11, Тайвань — 1, Угор­щина — 1, Фінляндія — 2, Франція — 3, Швейцарія — 3, Японія — 1.

На перший погляд, обсяг бібліографічних видань, що надсилаються зарубіжним замовникам, невеликий, але, на­віть не зважаючи на це, можна сказати, що в такий спосіб ві­домості про українського видавця і видавничу продукцію виходять за межі України.

Літописи подають інформацію про українську книгу без немалих додаткових затрат на її рекламування традицій­ними і зрозумілими для кожного учасника цього сектору діяльності засобами, оскільки бібліографічний запис — уні­версальна система представлення інформації про публіка­цію, якою послуговуються спеціалісти в усьому світі.

Не менш вагомим є формування в та­кий спосіб позитивного образу українського інформаційного простору, популяризації наукових і культурних досягнень нації, що опосередковано впливає на сучасний стан та перс­пективи розвитку видавничої галузі, а відповідно і на май­бутні тиражі, і на обсяг продажу продукції видавництв.

Дата добавления: 2014-11-20