Тема 7. Капітал і наймана праця

Програмна анотація

1. Первісне нагромадження капіталу і його особливості в Україні.

2. Соціально-економічна сутність капіталу, його структура.

3. Робоча сила як товар. Заробітна плата.

Основні терміни та поняття: первісне нагромадження капіталу, людський капітал, авансований капітал, постійний, змінний капітал, додана вартість, номінальна, реальна заробітна плата, форми та системи оплати праці, тарифна, безтарифна система, мінімальна заробітна плата.

Перехідний період, що відбувався в Україні, часто ототожнюють з процесом первісного нагромадження капіталу, що не є методологічно вірним і коректним.

Поняття «первісне нагромадження капіталу» вперше зустрічається у працях А. Сміта, далі досліджено у «Капіталі» К. Маркса.

Первісне нагромадження капіталу - це процес насильницького відділення засобів виробництва від їхніх колишніх власників, зосередження їх у руках декількох і перетворення в капітал.

Його зміст полягав у підготовці матеріальних умов переходу від феодалізму до капіталізму й припускав:

1) відділення безпосередніх виробників (насамперед селян) від засобів виробництва (землі) і перетворення їх у найманих робітників;

2) перехід суспільних засобів і грошових капіталів у руки буржуазії.

Основою первісного нагромадження капіталу була диференціація товаровиробників (сильні, слабкі). Але цей процес протікав дуже повільно в часі. Для того, щоб прискорити формування найманої праці, а отже і процесу становлення капіталізму, держава використовувало насильницькі методи.

Найбільше яскраво вони виявилися в Англії, де з кінця ХV століття відбувалося насильницьке збезземелювання селян, викликане необхідністю розширення вівчарства для задоволення потреби в сировині капіталістичних сукняних мануфактур.

В Америці головними напрямками цього процесу були:

- позбавлення власності корінного населення – індіанців;

- утиск бідняків – переселенців;

- негритянське плантаційне рабство.

Інша сторона первісного нагромадження – зосередження в руках буржуазії великих грошових сум – здійснювалася такими шляхами як:

- лихварство;

- пограбування туземного населення (індіанців в Америці, негрів в Африці);

- монополія на торгівлю колоніальними товарами;

- система протекціонізму національному підприємництву у формі великих грошових субсидій зі скарбниці і т.д.

В Україні відбувався процес іншого роду пов'язаний з відмовою від командно-адміністративної системи й переходом на ринкові методи регулювання – у цьому є корінна відмінність первісного нагромадження в старому змісті від нового. Поєднує їх процес створення класу підприємців з матеріальною основою у вигляді приватної власності.

Основними формами первісного капіталу тут були паперова приватизація, використовувалися тіньова економіка, чиновницький рекет, казнокрадство, залучалися кредити із-за кордону.

Поняття «капітал» походить від латинського capitalis – головний.

У різних економічних школах капітал трактується по-різному. Але головними є наступні напрями:

- речова або натуралістична концепція;

- грошова або монетаристська концепція;

- теорія «людського капіталу»;

- соціально-економічна концепція К. Маркса.

С точки зору натуралістичної концепції капітал – це засоби виробництва, або товари, що призначені для продажу.

Так, А. Сміт трактує капітал як накопичений запас речей.

Д. Рикардо – як засоби виробництва.

У теорії А. Маршалла капітал – це речі, що створюють передумови виробництва.

П. Самуельсон визначає капітал як виробниче обладнання великих фабрик, складів готової продукції та напівфабрикатів.

Отже, перші визначення сутності капіталу відображали його натурально-речовий склад.

С точки зору монетаристської теорії, капітал – це гроші, що приносять процент.

Абсолютизація грошової форми капіталу веде початок від меркантилізму. Але в XVIII – XIX ст. грошова концепція була відтіснена на другий план інтерпретаціями капіталу класичною школою (натуралістичним напрямком).

Велике значення у відродженні інтересу до кредиту і грошам у ролі капіталу мала теорія Д.М. Кейнса. У подальшому відбулася диференціація серед прихильників Кейнса. Більшість серед них наразі виходить із того, що капітал – це гроші або їх замінники – кредитні гроші. Однак інші пов’язують капітал з отриманням доходу.

Теорія «людського капіталу» з’явилась у 60 роки ХХ ст. у зв’язку зі зростання людського фактору в умовах НТР. Її розробили представники неокласичного напряму Г. Беккер, Т. Шульц та ін. На їхню думку, у виробництві взаємодіють два фактору: «фізичний капітал», який включає засоби виробництва, і «людський капітал» до якого відносяться надбанні знання, досвід, навички, енергія. Величина людського капіталу оцінюються потенційний доходом, який він здатний приносити.

Найбільш повне розуміння капіталу розглядається в концепції К. Маркса, який характеризував капітал з позиції його соціально-економічної сутності, а не речового змісту. Він досліджував, з одного боку, сутність капіталу, з іншого – конкретні форми його прояву.

К. Маркс вважав що ні гроші, ні засоби виробництва самі по себе капіталом не є. Вони перетворюються у капітал коли використовуються для привласнення чужої неоплачуваної праці.

Отже, під капіталом К. Маркс розумів економічну категорію, яка виражає відношення привласнення чужої неоплаченої праці.

Тому, по-перше, «капітал – це не річ, а визначене суспільне відношення, яке представлено у речі і придає цієї речі специфічний суспільний характер».

По-друге, капітал можна розуміти лише як постійний рух усіх його елементів. Тільки находячись у русі гроші перетворюються у капітал.

По-третє капітал – це самозростаюча вартість, що створюється найманим робітником.

Капітал, що спочатку використовується у господарській діяльності (підприємництві) К. Маркс називав авансованим капіталом. Авансований капітал у залежності від участі його елементів у створенні додаткової вартості існує у двох формах:

- постійний капітал (с);

- змінний капітал (v).

Постійний капітал - та частина авансованого капіталу, що використовується на придбання факторів виробництва (засобів, предметів праці) і який у процесі виробництва не змінює величину своєї вартості.

Змінний капітал - та частина авансованого капіталу, що використовується для придбання робочої сили і яка в процесі виробництва змінює (збільшує) свою вартість на величину додаткової вартості.

Робоча сила в процесі виробництва, тобто використання речовинних факторів виробництва, створює нову вартість: (v+m). Сукупність постійного капіталу і знов створеної вартості - створюють вартість товару w = c + (v + m).

Постійний капітал є основою формування фонду відшкодування витрачених засобів і предметів праці.

Змінний капітал є основою формування фонду життєвих засобів безпосередніх виробників, тобто найманої робочої сили. Додаткова вартість (m) є основою формування фонду нагромадження, а також частина її використовується для особистого споживання підприємця і для суспільного споживання (частина додаткової вартості через податки надходить у держбюджет, що використовується суспільством у цілому).

Додаткова вартість має 2 форми вираження:

- абсолютну

- відносну.

Абсолютна - маса додаткової вартості, обумовлена в грошах.

Відносна - норма додаткової вартості, виражена в %. Норма додаткової вартості характеризує ступінь приросту змінного капіталу.

m ' - норма додаткової вартості.

m' = m / v * 100%

m = m' * v / 100%

На величину додаткової вартості впливають розмір капіталу (більше кількість, більше додаткова вартість), розмір змінного капіталу, норма додаткової вартості, продуктивність праці (вище продуктивність праці, вище випуск продукції).

У результаті перетворення робочої сили в товар формується найманий робітник і капіталіст. Наймана праця є економічною базою основою капіталістичних, виробничих відносин. Позаекономічний примус до праці поступається місцем економічному.

Виробничі відносини формуються між двома формально рівноправними суб'єктами: капіталістом, що є власником засобів виробництва, найманим робітником - власником робочої сили.

Згідно з марксистською концепцією робоча сила як і всякий інший товар володіє двома властивостями:

- споживча вартість;

- вартість.

Споживча вартість товару робоча сила - це здатність робочої сили створювати вартість більшу, ніж її власна, тобто додану вартість.

Вартість товару робоча сила - це вартість засобів існування, що необхідні працівнику для відтворення його робочої сили, а також для утримання членів його родини.

Вартість товару робоча сила залежить насамперед від вартості засобів існування. На її впливають ріст потреб, економічний і культурний рівень розвитку країни, розвиток НТП, який обумовлює підвищення рівня освіти, кваліфікації, а, отже і підвищення вартості робочої сили. Разом з тим такий фактор як ріст суспільної продуктивності праці викликає зниження вартості робочої сили, оскільки з ростом продуктивності праці збільшується маса виробленої продукції і знижується вартість одиниці продукції, отже знижується ціна, засоби існування стають дешевше.

У залежності від того, які фактори переважають, вартість робочої сили може збільшуватися і зменшуватися.

Праця, як і інші фактори виробництва, приносить дохід, що називається заробітною платою.

Існують різні концепції щодо сутності заробітної праці.

Марксистська концепція заснована на тому, що по-перше у якості заробітної плати оплачується не праця, а здатність робітника до праці, тобто його робоча сила, яка визначається вартістю засобів існування робочого і його родини. Праця яка є джерелом вартості, сама її не має. По-друге, в якості заробітної плати оплачується не вісь продукт праці, а лише необхідний, тобто той, який розміщає вартість робочої сили.

Висновок – заробітна плата – це форма вартості і ціни робочої сили.

Позиція неокласиків принципово інша. По-перша вони розглядають заробітну плату як ціну праці. По-друге, їх цікавлять не стільки сутність заробітної платі, скільки її рівень який традиційно визначається співвідношенням попиту і пропозиції.

При рівноваги попиту і пропозиції на труд створюється рівноважній рівень заробітної плати. Зростання попиту на труд підвищує заробітну плату. Падіння попиту на труд знижує її.

Основні функції зарплати:

1. відтворювальна функція. Зарплата служить способом розподілу основної частини життєвих благ у суспільстві і способом формування платоспроможного попиту населення, тому що складає 70-75% усіх доходів працівників;

2. стимулююча функція. Зарплата є засобом залучення громадян до суспільно необхідної праці, створює зацікавленість у підвищенні кваліфікації, оволодінні суміжними професіями, стимулює високопродуктивну і якісну працю;

3. регулююча. Впливає на співвідношення попиту та пропозиції заробітної плати, на формування трудового колективу, забезпечення його зайнятості. Ця функція виступає балансом між робітниками і роботодавцями. Основа реалізації функції – диференціація в оплаті праці по групам працівників;

4. оптимізаційна. Заробітна плата як складова витрат виробництва мотивує підприємця к удосконаленню матеріальної та технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці. Реалізація цієї функції безпосередньо пов’язана також з введенням прогресивних форм і систем заробітної плати, удосконалення цих елементів в оплаті праці;

5. обліково-виробнича. Показує відображення трудового вкладу кінцевих результатів роботи трудового колективу, міри участі живої праці в процесі утворення ціни продукту, а також його частку у витратах виробництва;

6. соціальна. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає в реалізації принципу соціальної справедливості, насамперед, при розподілі доходу між найманими працівниками відповідно з результатами їхнього трудового внеску.

У залежності від форми доходу, зарплату класифікують на номінальну і реальну.

Номінальна зарплата - це сума грошей, що одержує працівник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації працівників, різні умови й ефективність праці тощо.

Більш точним показником добробуту народу є реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ і послуг які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата насамперед залежить від:

- рівня мінімальної зарплати;

- цін на товари і послуги, що споживає населення

- величини податків, що виплачуються різними прошарками населення в бюджет відповідно до законів України тощо.

Визначення величини номінальної зарплати передбачає насамперед облік її кількості і якості. Ця задача розв'язується за допомогою тарифної та безтарифної системи.

Тарифна система - сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється диференціація заробітної плати працівників різних категорій залежно від: складності виконуваної роботи, умов праці, природно-кліматичних умов, інтенсивності праці, характеру праці. Вона використовується для розподілу робіт і працівників у залежності від складності і кваліфікації та є основою формування і регулювання зарплати.

Тарифна система оплати праці базується на сукупності взаємозалежних елементів:

- довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників;

- тарифної сітки;

- тарифних ставок і схем посадових окладів;

- системи надбавок і доплат до тарифних ставок.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників - це систематизований за видами діяльності збірник описів професій, які наведені в Класифікаторі професій.

Класифікатор професій є складовою частиною державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Довідник є нормативним документом, обов`язковим у питаннях управління персоналом в організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. За допомогою довідників проводяться тарифікація робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників.

Диференціація зарплати в залежності від якості праці, а отже від кваліфікації працівників здійснюється за допомогою тарифної сітки.

Тарифна сітка - це сукупність розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими здійснюється диференціація заробітної плати працівників.

Тарифний розряд характеризує складність виконуваної роботи і рівень кваліфікації робітника. Кількість тарифних розрядів залежить від наявності видів робіт, їх різноманітності, складності та умов виконання, особливостей виробництва і організації праці.

Тарифні коефіцієнти характеризують відношення тарифних ставок того чи іншого тарифного розряду до тарифної ставки першого розряду, розмір якої взято за одиницю. Величина тарифного коефіцієнта показує, у скільки разів робота, відносна до того чи іншого тарифного розряду, складніша від робіт, що тарифікуються першим розрядом. Одночасно він показує у скільки разів рівень оплати робіт (робітників), віднесених до даного конкретного тарифного розряду, перевищує рівень оплати найпростіших робіт, віднесених до першого тарифного розряду, або рівень оплати праці некваліфікованих робітників, яким присвоєно перший тарифний розряд.

У сучасних умовах на більшості підприємств застосовують шести – та восьмирозрядні тарифні сітки. Тарифні коефіцієнти та їхні співвідношення можуть установлюватися галузевими угодами.

Формами тарифної системи є: відрядна і погодинна. Основною відмінністю між ними є спосіб обліку витрат праці.

Погодинна зарплата нараховується працівникам у залежності від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Застосовується вона в тому випадку, коли результати праці не піддаються обліку, або не залежать від зусиль працівника (оплата інженерно-технічних працівників, службовців тощо).

Погодинна зарплата передбачає просту погодинну систему яка обумовлює оплату за фактично відпрацьований час і погодинно-преміальну, котра враховує й інші моменти - виконання норми, підвищення якості продукції, економію ресурсів.

Відрядна форма зарплати виступає насамперед як пряма відрядна, яка передбачає залежність заробітку від кількості виготовленої продукції у відповідності до встановлених незмінних розцінок.

Відрядно-преміальна форма зарплати передбачає разом з оплатою за кількість продукції виплату премій за визначені показники, що визначаються в Колективному договорі.

При відрядно-прогресивній системі виробіток по встановленій нормі оплачується за незмінними розцінками, а усе, що виконується понад норму оплачується по прогресивній шкалі.

Безтарифна система оплати праці фактично являє собою модифікацію тарифної системи оплати, при якій кваліфікація та трудовий внесок працівника в результати праці колективу оцінюється індивідуально, ставить заробіток працівника на повну залежність від кінцевих результатів роботи колективу. При цій системі не встановлюється твердого окладу або тарифної ставки.

При безтарифної системі оплати праці присвоєння працівнику певного кваліфікаційного рівня не супроводжується паралельним встановленням йому відповідної тарифної ставки або окладу, тобто заздалегідь конкретний рівень оплати праці працівнику невідомий.

Формами безтарифної системи є грейдерна та рейтингова.

Грейдерна система оплати праці - універсальна модель тарифної сітки, яка оцінює внесок кожного співробітника в результат роботи компанії. По кожному фактору (знання, навички, досвід, рівень відповідальності) встановлюється визначена кількість балів. Оцінивши посади, найбільш близькі за кількістю балів, об'єднують в групи (грейди). Усередині кожного грейда розраховуються розміри «вилок», в рамках яких варіюється заробітна плата співробітників за допомогою кваліфікаційних коефіцієнтів 1,2; 1,4; 1,6 і т.д. Заробітна плата формується, виходячи з ринкової вартості ключових фахівців.

Рейтингова система оплати праці враховує не тільки внесок окремого працівника в загальний результат, але і його індивідуальні характеристики. За цією системою кожному працівнику даються певні характеристики (досвід роботи, освітній рівень, значимість для підприємства тощо) і числові значення кожної. Добуток встановлених для кожного працівника коефіцієнтів визначає його рейтинг.

Мінімальний рівень оплати праці встановлюється на рівні мінімальної заробітної платі. Відповідно до Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95р.

Мінімальна зарплата - це державна соціальна гарантія, встановлюється в розмірі не нижче вартості величини границі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Її величина повинна визначатися при розрахунку прожиткового мінімуму на основі наукової методології. Виходячи з цих мінімумів ведуться переговори між керівниками компаній і профспілками при складанні колективного договору. Мінімальна зарплата регулюється з урахуванням економічного розвитку, продуктивності праці, середньої зарплати і величини мінімального споживчого бюджету.

Також розрізняють основну і додаткову заробітну плату. Основна зарплата працівників залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами в розмірах установлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства, встановлюється у виді премій, нагород, компенсацій, надбавок і доплат які не передбачені законодавством, або більше розмірів, установлених законодавством.

Вона враховує фактори виробничого процесу які важко передбачити наперед і виплачується за визначені індивідуальні досягнення: професійна майстерність, перевиконання норм виробітку, розширення зон обслуговування, безупинний робочий стаж тощо. У ній враховуються надбавки за особливі умови роботи (районні коефіцієнти), колективні результати праці, що оплачуються з фонду матеріального стимулювання.

Зарплата виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Може виплачуватися банківськими чеками. Колективним договором може бути передбачено часткову виплату зарплати натурою (за цінами не нижче собівартості) у тих галузях, де така виплата є бажаною, як наприклад у сільському господарстві.

Дата добавления: 2014-11-20