Форма договору фінансового лізингу - повна письмова. 2 страница

постановами Кабінету Міністрів України: від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»; від 12.04.2000 р. № 639 «Про затвердження Методики розрахунків концесій­них платежів»; від 12.04.2000 р. № 642 «Про затвердження Положення про проведення кон­цесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права держав­ної та комунальної власності, що надаються у концесію»; від 12.04.2000 р. № 643 «Про затвердження Типового концесійного дого­вору»; від 13.07.2000 р. № 1114 «Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії, концесіонерам яких можуть надаватися пільги щодо концесійних плате­жів, дотації, компенсації, та умов їх надання» та ін.

Правовий режим господарювання в виключній (морській) економічній зоні України визначається: Господарським кодексом України (ст. 411,418); Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економіч­ну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»); Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.; Кодексом України «Про надра» від 27.07.1994 р., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні.

Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на державному кордоні України) визначається: ГК України (ст. 412); законами Укра­їни від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожньо­го мосту через ріку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповід­но до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розви­тку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними при­кордонними адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної служби України від 24.11.2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» та ін.).

Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарю­вання в охоронних зонах: Господарський кодекс України (статті 413,418); закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15.02.1995 р. «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; від 10.02.2000 р. «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» та ін.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими господарювання: Гос­подарський кодекс України (статті 414, 418); закони (зокрема, Закон України від 21.09.1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних силах України»).

Система нормативно-правових актів про режим надзвичайного стану: Господарський кодекс України (статті 416, 418); закони України: 1) загальні щодо такого режиму господарювання та умов/ підстав його встановлення: від 16.03.2000 р. «Про правовий режим надзви­чайного стану»; від 08.06.2000 р. «Про захист населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру», від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»; 2) спеціальні - щодо ого­лошення певної території зоною надзвичайного стану чи надзвичайної еко­логічної ситуації: від 05.09.2000 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове, Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та ін.

Система актів законодавства про воєнний стан: Конституція України (ст. 92); Господарський кодекс України (статті 417,418); Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану».

54. Правовий режим інноваційної діяльності.

Відповідно до ст. 328 ГК держава регулює інноваційну діяльність шляхом: визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів; створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності; створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність регулюється низкою нормативно-правових актів різ­ної юридичної сили - від законів до локальних нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти вищої юридичної сили:

кодекси: Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст. 325), визначаються її види (ст. 327), форми інвестування в інновації (ст. 326), шляхи та форми державного регулювання (ст. 328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст. 329), основні заса­ди державної експертизи інноваційних проектів (ст. 330), поняття та зміст договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замов­лення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації; Цивільний кодекс України - глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» (регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів);

закони України: від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», в ст. 3 якого закріплено по­няття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності; від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст. 1); від 02.10.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», що визна­чає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів; від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності техно­логічних парків», що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інновацій­ної діяльності; від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове ре­гулювання комерційної інноваційної діяльності, в тому числі дає визна­чення основним поняттям (інновацій, інноваційної діяльності, інновацій­ного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту, інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підпри­ємства, об'єктів інноваційної діяльності - статті 1, 4, 5, 14-16), закріплює принципи державної політики у сфері комерційної інноваційної діяльності (ст. 3), основні засади державного регулювання в цій сфері (статті 6-12), визначає правовий режим інноваційних проектів (статті 12-13) та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності (статті 17-22); від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Укра­їні», що закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інновацій­ної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніто­рингу; від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», що визначає правові, економічні, організаційні та фінансові заса­ди державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спря­мований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продук­ції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері; визначає умови укладення договору про трансфер технологій, в тому числі його істотні умови (ст. 16), види таких договорів (ст. 17) та обмеження щодо їх укладення (ст. 18).

Підзаконні нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності регу­люють, як правило, процедурні та/або організаційні аспекти питання інновацій­них відносин, серед них:

акти Президента: в тому числі Про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, затв. Указом Президента України від 12.05.2011 року № 583/2011;

постанови Уряду України: від 28 грудня 2001 р. № 1801 «Про затвердження Програми розвитку ін­вестиційної діяльності на 2002-2010 роки», в якій важливим напрямом державної інвестиційної політики визнається сприяння створенню інду­стріальних парків для розвитку високотехнологічних виробництв, а також передбачається низка заходів, спрямованих на його реалізацію; від 05.08.2002 р. № 1106 «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів»; від 17 липня 2003 р. № 1094 «Про затвердження Порядку формування, екс­пертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності»; від 6 серпня 2003 р. № 1219 «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур ін­ших типів»; від 17 вересня 2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реє­страції інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів»; від 20.09.2006 р. № 1335 «Про віднесення Української державної іннова­ційної компанії до сфери управління Державного агентства з інвестицій та інновацій»; від 23.11.2006 р. № 1643; «Деякі питання організації діяльності технологіч­них парків»; Порядок проведення моніторингу та здійснення контролю за реаліза­цією проектів технологічних парків, затв. постановою КМ України від 21.03.2007 р.№517та ін.;

відомчі нормативно-правові акти: Порядок ведення державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів, затв. Міністерством у справах науки і технологій 30.10.1998 №281; Наказ Міністерства промислової політики України від 11.09.2006 № 329 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобуду­вання для агропромислового комплексу»; «Питання конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів для їх фінансування за рахунок коштів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи», затв. наказом Державного агентства України з інвестицій та розвитку від 23.11.2011 №122 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2010 р. за N 1229/18524).

Міжнародно-правові акти: Угода про науково-технічне співробітництво в межах СНД (13.03.1992 р.); Угода від 24 вересня 1993 р. про підтримку і розвиток малого підприємни­цтва в державах - учасницях СНД (Угоду ратифіковано із застереженнями Законом № 582-XIV від 08.04.99); Угода від 24 грудня 1993 р. про міждержавну експертизу проектів будівни­цтва, які становлять взаємний інтерес для держав - учасниць Співдружнос­ті Незалежних Держав; Угода від 16 червня 1994 р. між Україною та Європейським Співтовари­ством про наукове і технологічне співробітництво (Угоду ратифіковано За­коном № 368-IV від 25.12.2002); Угода між Урядом України, Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів Республіки Білорусь про співробітництво і кооперацію в галу­зі створення і виробництва хімічних волокон і технологічного обладнання для їх випуску (Москва, 17 жовтня 1994 р.).

55. Господарсько-правові умови здійснення страхової діяльності в Україні.

Страхування - це професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надан­ня учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фон­дів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких: Господарський кодекс від 16.01.2003 р.: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355); Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування; Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 р.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.; акти Уряду: постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № 709 «Про ство­рення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»; постанова КМУ від 1 червня 2002 р. № 733 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслід­ків під час перевезення небезпечних вантажів»; постанова КМУ від 12 жовтня 2002 р. № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»; постанова КМУ від 16.11.2002 р. № 1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвес­ти до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру»; постанова КМУ від 23 червня 2003 р. № 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»; постанова КМУ від 13 квітня 2005 р. № 286 «Про встановлення розміру плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»; та ін.; відомчі нормативно-правові акти: постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про за­стосування іноземної валюти в страховій діяльності»; Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпоря­дженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Укра­їни (ДКРРФП) від 28.08.2003 р. № 40; розпорядження ДКРРФП від 28.05.2004 № 736 «Про затвердження Поло­ження про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення дер­жавного реєстру страхових та перестрахових брокерів»; розпорядження ДКРРФП від 26.11.2004 № 2875 «Про затвердження Пра­вил розміщення страхових резервів із страхування життя»; розпорядження ДКРРФП від 17.12.2004 № 3104 «Про затвердження Пра­вил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами стра­хування, іншими, ніж страхування життя»; розпорядження ДКРРФП від 28.12.2004 № 3197 «Про затвердження По­ложення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя»; розпорядження ДКРРФП від 04.08.2005 № 4421 «Про затвердження По­рядку складання та подання звітності страхових та/або перестрахових бро­керів»; розпорядження ДКРРФП від 22.11.2005 № 4934 «Про затвердження По­ложення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір на­бути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінан­сових установ»; розпорядження ДКРРФП від 11.04.2006 № 5619 «Про затвердження По­ложення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних за­собів»; розпорядження ДКРРФП від 19.07.2006 № 6021 «Про затвердження По­рядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів»; розпорядження ДКРРФП від 07.09.2006 № 6201 «Про затвердження Лі­цензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів»; розпорядження ДКРРФП від 16.11.2006 № 6426 «Про затвердження Поло­ження про здійснення нагляду за діяльністю філій страховиків-нерезидентів та застосування заходів впливу за порушення ними законодавства про фі­нансові послуги та про внесення змін до деяких нормативно-правових ак­тів»; розпорядження ДКРРФП від 07.12.2006 № 6504 «Про затвердження По­рядку ліквідації філій страховиків-нерезидентів»; та ін.

Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише гос­подарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціаль­ним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування»). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика - за визначен­ням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, врахо­вуючи переваги останньої.

Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси: наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для держав­них страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється; спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестра­хування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання за­значених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в по­рядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»; вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків, щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та на­явність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; спеціальні вимоги до статутного фонду; значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваже­ним органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових по­слуг України/ДКРРФП) та його органами на місцях шляхом: ліцензуван­ня страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності; спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в тому числі при­мусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування».

56. Договір страхування в сфері господарювання: поняття, суттєві умови, порядок виконання.

За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачу­вати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Характерні риси цього договору: сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності) та страхуваль­ник (особа, якій надаються страхові послуги); форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері страхування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат); договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (роз­робляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підляга­ють реєстрації в Уповноваженому органі/ДКРРФП при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування); порядок укладання договору: страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страху­вання страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику; договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхо­вого платежу, якщо інше не передбачено договором страхування; предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страху­вання); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності); зміст договору:

Істотні умови договору (предмет договору; страховий випадок; розмір гро­шової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настан­ня страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк договору та інші умови, визначені актами законодавства, - ст. 16 Закону «Про страхування»).

57. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується: заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать); заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.

За погодженням сторін можуть застосовуватися види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігові і умови та порядок застосування яких визначається ЦК.

Оскільки, відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 199 ГК до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК, розглянемо їх за цивільним законодавством.

Види забезпечення зобов'язань в даному випадку умовно можна поділити на: зобов'язально-правові та речово-правові. До першого виду відноситься: неустойка, порука, гарантія та завдаток. До другого - застава і притримання. Для речово-правових видів (способів) характерне те, що інтереси кредитора можуть бути забезпечені за рахунок майна, яке перебуває у володінні кредитора.

Зобов'язально-правові способи змушують боржника виконати належно зобов'язання під страхом настання негативних наслідків, які пов'язані із зобов'язальними вимогами.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до ч. 1 ст. 199 ГК, застосовуються і передбаченими статтями ЦК такі способи.

Неустойка (штраф, пеня) – грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст.549 – 552 ЦК).

Дата добавления: 2014-11-20