Форма договору: проста письмова. 2 страница

Експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зо­внішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьо­му термін «реекспорт» (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих това­рів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Експорт/імпорт капіталу - вивезення за межі України/ввезення з-за меж України капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Відповідно до ст. З Закону «Про ЗЕД», суб'єктами зовнішньоекономічної ді­яльності в Україні є: фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без гро­мадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з зако­нами України і постійно проживають на території України; юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцез­находження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередниць­кі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів гос­подарської діяльності; об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юри­дичними особами згідно з законами України, але які мають постійне міс­цезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстрова­ні як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України; інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Господарський кодекс (ст. 378) закріпив вужче коло суб'єктів ЗЕД, передба­чивши, що ними є (можуть бути) суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК (тобто господарські організації зі статусом юридичної особи, ство­рені відповідно до законодавства України (Цивільного кодексу, Господарського кодексу, спеціальних законів) та громадяни України, іноземці та особи без гро­мадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

87. Загальні вимоги щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності, заходи тарифного та нетарифного регулювання.

Регулювання зовнішньої торгівлі здійснюється, серед іншого, за допомогою економічних та технічних заходів оперативного регулювання, які можна умовно поділити на такі:

тарифні – ґрунтуються на використанні Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України», а також особливих видів мита, передбачених Законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»;

нетарифні – автоматичне або неавтоматичне ліцензування, тарифні квоти, субсидування, повне або часткове ембарго, національні і міждержавні технічні регламенти, стандарти або процедури підтвердження відповідності, режим попередніх імпортних депозитів, обмеження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями в іноземній валюті тощо.

Тарифні методи по-суті є економічними і діють через ринковий механізм. Вони спрямовані на підтримку вітчизняного виробника товарів шляхом запровадження механізмів здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності.

Нетарифне регулювання – це комплекс заходів заборонно-обмежувального характеру, що прямо або опосередковано обмежують імпорт іноземних товарів (послуг) на внутрішній ринок країни чи взагалі його забороняють.

Засади тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, визначені статтею 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яким встановлюються принципи зовнішньоекономічної діяльності.

Серед основ тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна виділити, зокрема такі:

принцип юридичної рівності і недискримінації, що серед іншого полягає у рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності та забороні будь-яких, крім передбачених законодавством, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

принцип обов’язковості, що полягає у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування та встановленні відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

принцип стабільності, який реалізується шляхом забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

принцип економічної обґрунтованості щодо встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

принципи компетенції та єдиного підходу, що реалізуються шляхом встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами та забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає. При цьому, класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів. Митний тариф України, згідно із Законом України «Про Митний тариф України», являє собою систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. Товарною номенклатурою Митного тарифу України є Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота - це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот: глобальні - встановлюються для товарів без визначення конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються; групові - для товарів з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються; індивідуальні - для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися.

Ліцензування - це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій: генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару; разова (індивідуальна) - одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення; відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін.

4. Антидемпінгові заходи - специфічні заходи нетарифного регулювання являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5. Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться: прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону; платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості; інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.).

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

88. Базисні умови зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу згідно ІНКОТЕРМС: поняття та групи.

При укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) обов’язковими є знання і використання міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів, підготовлених Міжнародною торговою палатою у 1936 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Згодом, у 1953, 1967, 1980, 1990 роках до них вносилися зімни і доповнення ІНКОТЕРМС – 2000, введений в дію Міжнародною торговою палатою 01.01. 2000 р. Відповідно до ч. 4 ст. 265 ГК та суб’єктами господарської діяльності України при укладенні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних запропоновано забезпечувати додержання Правил ІНКОТЕРМС.

Правила ІНКОТЕРМС розроблені з метою встановлення зводу Міжнародних правил щодо тлумачення найуживаніших торгових термінів що визначають умови торгових операцій та застосовуються у сфері зовнішньої торгівлі. За рахунок цього можна уникнути розбіжностей у тлумаченні таких термінів у різних країнах або ж, принаймні, у значній мірі зменшити їх. Оскільки ці правила являють собою сукупність основних обов’язків сторін з представлення, транспортування і страхування товарів на шляху від експерта до імпортера, що суттєво випливає на ціну контракту, вони називаються базисними умовами зовнішньоекономічного договору (контракту).

В базисних умовах визначені обов'язки продавця за встановлену в контракті ціну забезпечити доставку вантажу в певну географічну точку чи завантажити товар на транспортні засоби, чи передати його транспортній організації. Базисні умови визначають також інші обов'язки продавців і покупців, а саме: хто і за чий рахунок забезпечить транспортування товарів по територіях країн продавця, покупця, транзитних країнах, морем і повітрям; обов'язки продавців в частині упаковки та маркування товарів; обов'язки сторін по страхуванню вантажів; обов'язки сторін по оформленню комерційної документації; момент переходу права власності від продавця до покупця; місце і час переходу від продавця на покупця ризиків випадкового пошкодження чи втрати товарів.

Згідно нової редакції ІНКОТЕРМС всі базисні умови розділяються на 4 групи. В основу їх класифікації покладено розбіжності в обсягах обов'язків контрагентів и доставці товару.

Перша група - «Е» (EXW) – має одну умову – «франко-завод», яка містить мінімум обов'язків для продавця і полягає лиш в наданні товару для покупця в місці з визначення продавцем. У другу групу – «F» включені умови, які вимагають від продавця обов'язки передати товар перевізнику, що вказаний покупцем. У третій групі – «С» об'єднані умови, згідно яких продавець повинен забезпечити перевезення продукції, але не зобов'язаний приймати на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару, чи нести які-небудь додаткові витрати, які би могли виникнути після відвантаження товару. Четверта група – «D» включає умови поставки, що передбачають обов'язок продавця нести всі витрати і ризики, які можуть виникнути при доставці товару в країну призначення покупця.

89. Механізм державного примусу для повернення в Україну валютної виручки від реалізації зовнішньоекономічних контрактів.

Механізм державного примусу для повернення в Україну валютної виручки від реалізації зовнішньоекономічних контрактів здійснюється відповідно до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 p.

Згідно Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню.

У разі порушення резидентами строків, установлених Національним банком України відповідно до статті 3 Закону, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

90. Санкції за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Суб'єкти ЗЕД несуть відповідальність у видах та формах, передбачених ст. 33 і 37 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Україна як держава не несе відповідальності за дії суб’єктів ЗЕД, які відповідно, не несуть відповідальності за дії України як держави.

Відповідно до ст. 33 цього Закону у сфері ЗЕД, що визначається цим Законом та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності майнова відповідальність, що застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Якщо порушення суб'єктами ЗЕД або іноземними суб'єктами господарської діяльності цього або пов'язаних з ним законів України призвели до виникнення збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди в інших таких суб'єктів або держави, то суб'єкти, що порушили закон, несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі; кримінальна відповідальність, що застосовується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України (це відповідальність посадових осіб відповідних суб'єктів).

Спеціальними санкціями за порушення законодавства про ЗЕД згідно зі ст. 37 є: накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаними з ним законами України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; застосовування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави; тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, виконання дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Ці санкції застосовуються Мінекономіки за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів АМК, комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, та Національного банку України. Зазначені санкції, діють до моменту застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону. Вони можуть бути застосовані суб’єктів ЗЕД або іноземних суб’єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Порівняно з редакцією цієї норми, що діяла раніше, яка передбачала обмежений перелік органів, за поданням яких ці санкції застосовувалися, та максимальний строк їх дії 6 місяців, у чинній редакції Закону розширено перелік органів, за поданням яких можуть бути застосовані санкції, а також дозволено застосовувати ці санкції на невизначений строк.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України від 12.12.1998 р. № 1968 «Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями» (зі змінами від 24.01.2000 р. № 127) у разі застосування до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності як резидента, так і нерезидента – резидента згідно зі ст. 37 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» спеціальної санкції – тимчасового зупинення ЗЕД уповноважені банки не приймають від нього доручень на перерахування коштів на користь нерезидентів та резидентів. У разі застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальної санкції – індивідуального режиму ліцензування уповноважені банки здійснюють розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) тільки при наявності у резидентів разової індивідуальної ліцензії, наданої органом, що застосував зазначену спеціальну санкцію.

Детально застосування цих санкцій встановлено Положенням про застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» затверджено наказом Мінекономіки від 17.04.2000 р. № 52 (надалі – Положення). Санкція ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економіки України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, передбаченої у ст.4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Здійснення суб'єктами ЗЕД зовнішньоекономічних операцій без відповідних ліцензій тягне за собою накладення штрафу в сумі 10% вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення такої операції. Штрафи стягуються органами державної податкової служби на підставі відповідних рішень центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

З метою контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що вчинили порушення у цій сфері, оформлюється разова (індивідуальна) ліцензія, яка вилається Мінекономіки чи уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції. Оформлюється разова (індивідуальна) ліцензія у порядку, визначеному Мінекономіки.

У разі застосування цієї санкції суб'єкту господарської діяльності необхідно одержати індивідуальний письмовий дозвіл Мінекономіки на здійснення будь-якої зовнішньоекономічної операції. Санкція застосовується у випадках порушення ним Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пов'язаних з ним актів чинного законодавства, у тому числі стосовно антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених у ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави. Ця санкція щодо українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності відповідно до ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» застосовується у разі порушень законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, коли ці порушення безпосередньо не можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки держави.

Застосування санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування не означає, що вся зовнішньоекономічна діяльність суб'єкта підприємництва блокується. Введення індивідуального ліцензування означає лише проведення експертизи зовнішньоекономічних договорів на предмет їх відповідності міжнародним нормам, валютному законодавству України, відповідності рівня цін на експортовану або імпортовану продукцію сформованій кон'юнктурі.

Після проведення такої експертизи контрактів оформлюється разова індивідуальна ліцензія на зовнішньоекономічну операцію. Отримана разова ліцензія є підставою для митного оформлення вантажів і проведення банківських розрахунків.

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності визначає позбавлення права займатися всіма видами зовнішньоекономічної діяльності, передбаченими ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за винятком: завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, при яких з боку українських суб'єктів ЗЕД чи іноземних суб'єктів господарської діяльності були перераховані кошти, до застосовування цієї санкції; завершення розрахунків за зовнішньоекономічними операціями за продукцію, яку було відправлено за межі України українськими суб'єктами ЗЕД чи відправлено до України іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності, до застосування цієї санкції.

Для завершення таких операцій українському суб'єкту ЗЕД слід у встановленому порядку отримати разову (індивідуальну) ліцензію Мінекономіки України.

Санкції у вигляді тимчасового зупинення ЗЕД можуть застосовуватись Мінекономіки до суб'єктів ЗЕД у разі здійснення ним таких дій у сфері зовнішньоекономічних відносин які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки; які призводять до порушень міжнародних зобов'язань України якщо суб'єкт ЗЕД, до якого раніше була застосована санкція - індивідуальний режим ліцензування, протягом року після її застосування не вжив заходів щодо відповідності своєї діяльності вимогам чинного законодавства у сфері ЗЕД.

Якщо зазначені санкції застосовані до іноземного суб'єкта господарської діяльності, то українські суб'єкти ЗЕД не мають права укладати з ним угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами чи на користь інших осіб за дорученням або передачу майна у строкове користування з метою проведення ЗЕД в Україні чи з товарами українського походження.

Дія спеціальних санкцій (тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності та індивідуального режиму ліцензування) що застосовуються до суб'єктів ЗЕД, поширюється на всі види ЗЕД, зазначені у ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», на операції, як здійснюються українськими суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності. При цьому окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій українського суб'єкт; ЗЕД та іноземного суб'єкта господарської діяльності, що підпадає під визначення одного із видів ЗЕД, передбачених ст. 4 Закону, та включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання роботу надання послуг) та закінчені розрахунків (грошові, товарні та в інших формах) за ці разову конкретну передачу товару (виконання робіт, надання послуг).

91. Поняття, значення та основні види правової роботи у господарському комплексі.

Дата добавления: 2014-11-20