З. Закони як джерела земельного права України 3 страница

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 17^і ЗК України «Повноваження державних органів приватизації у галузі земельних відносин» викладена у такій ре­дакції: «Державні органи приватизації здійснюють розпоряд­ження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські това­риства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсерво­вані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розта­шовані об'єкти, які підлягають приватизації». Цим Законом та­кож розширені повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, зокрема ст. 15 ЗК України доповнена пунктом «и» такого змісту: «Продаж земель сільськогосподарського призначення, крім зе­мель, переданих у приватну власність, та земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації». Повний зміст повноважень органів державної (законодавчої і виконавчої влади) та органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин викладається у наступних розділах.

5. Об'єкти земельних правовідносин

¹ Егоров И. Д. Понятие имущественного правоотношения // Вестник ЛГУ. Экономика, философия и право. — 1980. — Вып. 4. — № 323. — С. 62. ² Толстой Ю. К. К теории правоотношения. — Л., 1959. — С. 48-67; Ке-чекъян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — М., 1958. —С. 142-148.

Щодо питання об'єкта правовідносин існують різні погляди. Більшість сходяться на тому, що у кожного правовідношення по­винен бути власний об'єкт. Одні автори стверджують, що об'єктом правовідносин є поведінка її учасників, а в майнових відносинах — поведінка її учасників, спрямована на речі¹. Згідно з іншим положенням, об'єктом визначається фактичне суспільне відношення, на яке впливають правовідносини². Найбільшого по­ширення набула теорія множинності об'єктів правовідносин, за якою такими можуть бути різні явища: речі, дії людей, результа

¹ Алексеев С. С. Об объекте права и правоотношения // Вопросы общей теории советского права. — М., 1960. — С. 284-309; Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М., 1974. — С. 214-217. ² Проблемы теории государева и права. — М., 1979. — С. 257. ³ Халфина Р. О. Там само. — С. 212. ⁴ Халфина Р. О. Там само. — С. 211. Цивільне право України: Академічний курс / За заг. ред. Я. М. Шевчен­ко. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. — Т. 1: Загальна частина. — С. 127. ЕрофеевБ. В. Земельне право: Учебник. — М.: Новый юрист, 1998. — С. 139.

ти духовної і творчої праці, особисті майнові блага. «Нічого не мож­на зрозуміти у правовідносинах власності,— пише С.С. Алек­сеев, — якщо не бачити того, що об'єктом цих правовідносин є речі — засоби виробництва і предмети споживання»². Р. О. Хал-фіна запропонувала конструкцію, за якою об'єкт не входить у структуру правовідносин³. Вона розрізняє такі елементи струк­тури правовідносин: учасники правовідносин, права та обов'яз­ки, їх взаємозв'язок; реальна поведінка учасників правовідно-шення відповідно до прав та обов'язків⁴. М. В. Венецька вважає, що об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого виника­ють та здійснюються цивільні права та обов'язки, тобто все те, що є предметом або результатом діяльності учасників цивільно­го обігу. До об'єктів цивільних прав вона відносить речі, тобто ма­теріальні предмети світу, створені природою або людиною, інші матеріальні блага у вигляді лише нових прав, результатів робіт, послуг та інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема осо­бисті немайнові права⁵. У багатьох випадках застосовується термін «предмет правовідношення», який ототожнюється з «об'єктом правовідношення». При цьому посилаються на те, що у договірних відносинах вживається термін «предмет договору», який і є предметом відносин. Б. В. Єрофєєв у правовідносинах ви­діляє дві групи об'єктів — об'єкти правового регулювання та об'єкти правової мети. Так, об'єктом земельно-правового регу­лювання він вважає землю, а об'єктом мети — раціональне, ефективне її використання та охорону, створення земельного ринку та умов для рівноправного розвитку різних форм господа­рювання на землі, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення навколишнього середовища, охорону прав на землю громадян, організацій і держави⁶.

Б. В. Єрофєєв вважає, що об'єктом правовідносин щодо вико­ристання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка (тобто земля не може стати об'єктом конкретного виду земельних правовідносин, якщо вона не позначена індивідуаль­но її визначеною частиною (ділянка) та ознаками — розміром і місцем розташування)¹.

На думку В. І. Андрейцева, земельні правовідносини виника­ють, коли одні фізичні чи юридичні особи вступають у земельні відносини з іншими фізичними чи юридичними особами або ж органами державної влади чи місцевого самоврядування щодо індивідуальної, конкретно визначеної на місцевості земельної ділянки конкретно встановленого розміру².

Отже, фізичні та юридичні особи приватного права та юри­дичні особи публічного права, а також органи виконавчої влади, до компетенції яких не належить здійснення правомочностей власника державної власності на землю, вважає В. І. Андрейцев, постійно перебувають у земельно-правових відносинах з компе­тентними державними органами, хоча б з огляду на те, що вони повинні утримуватися від посягання на землю державної влас­ності. Землі загального користування (шляхи, вулиці, майдани, сквери, бульвари тощо) можуть використовуватися фізичними та юридичними особами в установленому для кожного виду зе­мель порядку. У цих випадках між ними і державою постійно здійснюються земельно-правові відносини, незалежно від того, визначена чи невизначена конкретна земельна ділянка, угіддя³.

¹ Ерофеев Б. В. Там само. — С. 139. ²Земельне право / За ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулинича. — К: Вид. Дім «Ін Юре»,2001. —С. 107. ³ Земельне право. Там само. — С. 107. ⁴Земельне право: Учебник / Отв. ред. С. А. Боголюбов. — М.: НОРМА- ИНФРА, 1998. —С. 34.

Ю. Г. Жариков відносить до об'єктів земельного права інди­відуально-визначену земельну ділянку, щодо якої вникають зе­мельні відносини. У сфері державного управління об'єктом зе­мельних відносин може бути весь земельний фонд в цілому, його складові в межах кордонів суб'єктів держави, адміністративно-територіальних громад, окремі ділянки⁴. Українські правознавці

О. О. Погрібний та О. М. Пащенко вважають, що об'єктами зе­мельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них¹.

Професор Н. І. Титова звертає увагу на те, що термін «землі» правильно вживається у земельному законодавстві як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємо­зв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля»².

¹ Земельне право України: Підручник / За ред. М. В. Шульги. — К: Юрінком Інтер, 2004. — С. 36. ² Земельне право України. Там само. — С. 248. Див. також: Титова Н. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. — 1998. — № 4.

Відповідно до земельного законодавства землі в Україні поділяються на визначені законодавством категорії, земельні угіддя і земельні ділянки. Виходячи з цього поділу, об'єктом зе­мельних правовідносин можуть бути землі, що належать до державної і комунальної власності, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. З огляду на це об'єктом зе­мельних правовідносин можуть бути землі, що є державною чи комунальною власністю, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. Вище було зазначено, за яких умов державна земля є об'єктом земельних правовідносин. Об'єктом земельних правовідносин може бути земля, що за цільовим при­значенням належить до певної категорії земель, але лише та, що не поділена на земельні угіддя і земельні ділянки. Земля певної категорії, яка поділена на земельні угіддя і земельні ділянки, що мають власний правовий режим земель відповідної категорії, не є об'єктом земельних правовідносин цієї категорії земель. У та­кому разі об'єктом земельних правовідносин буде виокремлене земельне угіддя чи окрема земельна ділянка. Так, якщо землі конкретно виділені вздовж узбережжя водойм під смуги відве­дення для будівництва річкових портів, інших споруд госпо­дарського призначення, то такі земельні ділянки як об'єкт зе­мельних правовідносин належать до земель водного транспорту з відповідним правовим режимом.

Включення земельних ділянок до межі міста не припиняє права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до земельного законодавства. Такі земельні ділянки як об'єкт земельно-право­вих відносин зберігають правовий режим відповідної категорії земель, яким вони користувалися до включення до межі міста.

Отже, природні властивості й особливості земель, земельних угідь чи земельної ділянки як об'єктів земельно-правових відно­син мають певний вплив на зміст, а також на обсяг прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. За цими ознаками землі поділяються на такі узагальнюючі групи об'єктів земельних пра­вовідносин: а) всі землі держави (державного фонду); б) землі те­риторіальних громад; в) землі юридичних осіб; г) землі відповід­них категорій за цільовим призначенням; ґ) конкретно визначені земельні угіддя і земельні ділянки.

На зміст земельно-правових відносин і обсяг земельних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин впливає також правовий режим земельних угідь і земельних ділянок залежно від розта­шування на них окремих об'єктів. За цими ознаками земельні угіддя і земельні ділянки незалежно від категорії земель, до якої вони належать, поділяються на:

1) земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших при­родних і майнових об'єктів. До таких, наприклад, належать ве­ликі лани сільськогосподарських угідь у степовій зоні та у вели­ких сільськогосподарських підприємствах;

2) земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти. Наприклад, озеро на землях сільськогосподарського призначення чи на землях населеного пункту, торф'яники — на землях сільськогосподарського призначення чи на землях лісо­господарського призначення, природні ландшафти та ін.;

3) земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані інші, крім земельної ділянки, нерухомі майнові об'єкти. Наприклад, спору­ди польового стану механізаторів, корівники, свинарники на землях сільськогосподарського призначення; пансіонати — на землях оздоровчого призначення та ін. Особливістю правового режиму земельної ділянки як об'єкта, на якому розташовані будівлі і споруди, є наявність у суб'єктів правовідносин особли­вих прав та обов'язків як щодо земельної ділянки, яка є одночас­но об'єктом нерухомості, так і щодо інших об'єктів нерухомості.

6. Виникнення, зміна та припинення земельних правовідносин

Підставою виникнення, зміни чи припинення земельних пра­вовідносин є юридично значимі юридичні факти та обставини, з якими пов'язується набуття права на земельну ділянку (влас­ності, постійного чи тимчасового користування), на цільове вико­ристання земельної ділянки, відповідальність за конкретні по­рушення земельного законодавства.

Правовстановлюючими обставинами є:

а) закони та інші нормативно-правові акти, якими встановлюються: правовий режим відповідних категорій, права та обов'язки суб'єктів земельних правовідносин, відповідальність за порушення земельного законодавства тощо;

б) рішення уповноважених органів про надання земельної ділянки у власність чи у користування або відчуження її шляхом продажу чи передання у користування;

в) угоди про передання земельної ділянки в оренду;

г) акти органів державної влади і місцевого самоврядування про приватизацію державних і комунальних земель та передання їх безоплатно у приватну власність громадян чи за плату
юридичним особам;

ґ) акти про розмежування земель державної і комунальної власності;

д) рішення суду про розподіл земельної ділянки чи про встановлення прав на неї;

е) договори цивільно-правового характеру (купівлі-продажу, міни, дарування, успадкування, застави тощо). Сукупність юридичних фактів, що стосуються земельних відносин, настання
яких є необхідною умовою для виникнення передбачених законом наслідків, називається юридичним складом.

В окремих випадках виникнення права приватної власності громадянина на земельну ділянку відбувається після того, як ця земельна ділянка буде викуплена (у власника) чи вилучена (у землекористувача).

Юридичні факти, на підставі яких виникають земельні пра­вовідносини, поділяються, як і в інших галузях права, на події і дії (вчинки, поведінку).

Події, у свою чергу, можуть бути такими, що здійснюються як поза волею людини, так і внаслідок того чи іншого втручання лю­дини у природні властивості землі. Поза волею людини, напри­клад, здійснюється припинення права власності на земельну ділянку (права землекористування) громадян у зв'язку зі стихійним лихом (затоплення, зсуви) чи іншими природними явищами.

В окремих випадках земельні правовідносини виникають внаслідок правомірної чи неправомірної поведінки, яка прояв­ляється у діях чи бездіяльності громадян, посадових осіб, юри­дичних осіб, органів виконавчої влади і місцевого самоврядуван­ня. До поведінки як юридичного факту належить, наприклад, юридичний стан земельних відносин і перехід до іншого стану.

Зміна земельних правовідносин відбувається внаслідок тих чи інших обставин, тих чи інших правозмінюючих юридичних фактів, юридичного складу. Так, у процесі земельної реформи проводиться приватизація земель, яка полягає у зміні державної форми власності на приватну форму. Перехід права (власності чи користування) на земельну ділянку має місце в разі купівлі-продажу будинку зміни в установленому порядку цільо­вого призначення землі.

Правоприпиняючі юридичні факти (юридичний склад) при­зводять до припинення земельних правовідносин. Якщо договір купівлі-продажу земельної ділянки в сукупності породжує зміну земельних правовідносин, зокрема зміну суб'єктів права власності, то для продавця має місце припинення земельних правовідносин. Згідно зі ст. 140 ЗК України підставами припи­нення права власності на землю, а отже і земельних правовідно­син, можуть бути: смерть власника землі чи землекористувача добровільна відмова власника від права на земельну ділянку, відчуження за рішенням власника земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; конфіска­ція за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки інозем­ними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадах, визначених ЗК України. Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України.

7. Правовий механізм реалізації земельно-правових норм

Проголошення в нормах матеріального права основних прав та обов'язків учасників земельних відносин ще недостатньо для реалізації їх на практиці. В них лише проголошуються вимоги і можливості, дозволи і заборони, які містяться в земельному праві.

Реалізація земельного права і земельно-правових норм має декілька форм, спрямованих на здійснення закладених у них правил поведінки, зокрема зобов'язання, дозволи і заборони. Ви­ходячи з цих основоположних позицій, у теорії права виділяють три основні форми реалізації: використання, дотримання, вико­нання.

Використання — це така форма реалізації земельного права, яка виражається у здійсненні можливостей, що випливають із дозволів. Характерною рисою цієї форми реалізації є активна поведінка суб'єктів земельного права. Вона стосується суб'єк­тивних прав, прав на свою власну активну поведінку, на викори­стання наданих земельним правом можливостей, наприклад, права члена колективного сільськогосподарського підприємства на вихід із підприємства та отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі належної йому земельної частки (паю) із земельного фонду колективного сільськогосподарського підприємства або ж у разі його ліквідації.

Дотримання — це така форма реалізації земельного права, яка полягає у співвіднесенні суб'єктом правовідносин своєї по­ведінки з юридичними заборонами. Характерною рисою цієї форми є пасивна поведінка суб'єктів права. Вони не вчиняють жодних дій, заборонених нормами земельного права, тобто до­тримуються покладених на них пасивних обов'язків. Так, до­тримуючись ст. 91 ЗК України, громадянин, який отримав зе­мельну ділянку у приватну власність, зобов'язаний не порушу­вати цільового призначення земельної ділянки та вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав влас­ників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, до­тримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень (сервітутів).

Виконання — це така форма реалізації земельного права, яка визначається в діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язань, покла­дених на них земельно-правовими приписами. Отже, вони викону­ють покладені на них земельним правом обов'язки щодо активної поведінки. Наприклад, іноземні громадяни, а також особи без гро­мадянства, які прийняли земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні у спадщину, зобов'язані відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України вирішити питання щодо відчуження цих ділянок протягом року. У разі невиконання цього обов'язку питання про відчуження такої ділянки вирішується судом.

Найбільш точний зміст реалізації права відтворений у такій його формі, як виконання. Саме в таких земельно-правових нор­мах, покликаних разом з іншими правовими засобами забезпе­чити належний гарантований результат, закладаються певні правила поведінки, які потім повинні точно і неухильно здійсни­тися, перенестися у фактичні земельні відносини, втілитися у життя, реалізуватися в активній діяльності суб'єктів земельного права.

Використання як дозвіл на вчинення тих чи інших правових дій дотримання, як правомірна поведінка особи в межах встанов­лених нормою права правил, і виконання як активна поведінка суб'єктів правовідносин щодо здійснення правових приписів, зобов'язань — це один бік реалізації права. Другий бік — це пра-возастосовча діяльність, тобто діяльність органів державної вла­ди й управління, органів самоврядування, суду і правоохоронних органів, посадових осіб, що спрямована на організацію та вико­нання всіма фізичними, юридичними особами, управлінськими структурами нижчого рівня і членами суспільства встановлених нормами права приписів, зобов'язань; на створення правових умов для правомірної поведінки учасників земельних правовід­носин; на використання дозвільного права у своїх інтересах або ж в інтересах інших осіб чи суспільства.

Правозастосовча діяльність передбачає встановлення пев­ної організаційної структури, зобов'язаної за допомогою орга­нізаційно-правових, економічних, соціально-психологічних, інформаційних та інших засобів організувати, забезпечити реалізацію норм земельного права, виконання і дотримання всіма членами суспільства встановлених правом правил пове­дінки. Внаслідок правозастосовчої діяльності закріплюється, рухається в певному напрямі, впорядковується і стабілізується соціально-правовий механізм, яким забезпечуються сприят­ливі умови для нормальної, злагодженої і соціально, впоряд­кованої життєдіяльності суспільства, додержання законодав­ства щодо використання земельних ділянок, що так потрібно для його безперебійного функціонування, всебічного розвитку і вдосконалення.

Правовий механізм реалізації земельного права включає си­стему законів та інших нормативно-правових актів, якими регу­люються земельні відносини і порядок їх виникнення, здійснен­ня і припинення. Земельно-правові відносини, наприклад, регу­люються Конституцією України, ЗК України, законами України «Про плату за землю», «Про містобудування», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство», «Про розмежування земель державної та комунальної власності» тощо, указами Президента України, зокрема: «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільсько­господарського виробництва» від 10 грудня 1994 р., «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р. тощо. Відповідальність за порушення земельного законо­давства встановлена ЗК України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, КК України.

Правовий механізм реалізації земельного права передбачає також наявність норм матеріального права, якими встановлю­ються певні права фізичної чи юридичної особи. У земельних відносинах таким будуть: для громадянина України — право приватної власності громадян і юридичних осіб на земельну ділянку для певної мети, а також право постійного чи тимчасово­го користування земельною ділянкою, наданою для певної мети.

До норм матеріального права належать земельно-правові норми, якими встановлюється обсяг земельної правоздатності і дієздатності особи (громадянина чи юридичної особи) в разі отримання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, ведення фермерського господарства, особистого се­лянського господарства, розміщення промислового підприєм­ства, транспортної організації, адміністративної будівлі, садів­ництва, а також при виконанні інших обов'язків щодо цільового використання землі.

Одним з елементів правового механізму реалізації земельно-правових норм є норми земельного процесуального права. їх складає система норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері здійснення суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків, визначається процедура, регламент, процесуальний порядок реалізації належних особі матеріальних прав. Процесу­альне право в системі права розглядається як право в дії.

У науці права найбільш повно розроблена теорія і концепція цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права, нормами яких регулюються відносини у сфері здійснення право­суддя у цивільних і кримінальних справах.

Згрупування в одному законодавчому акті, перш за все в ЗК України, норм матеріального і процесуального права прита­манне і для земельного права. Об'єднання в одному кодифікова­ному законодавчому акті земельних матеріальних і процесуаль­них норм цілком виправдане. Земельні відносини настільки різноманітні, правовий режим земель різних категорій і навіть окремих земельних ділянок має такі особливості, що роз'єднання прав на землю і порядку здійснення цих прав набагато усклад­нило б можливості їх реалізації, негативно вплинуло б на ефек­тивність земельного законодавства.

Правову реалізацію права на землю не можна зводити лише до визначення земельного процесу. Правове регулювання різно­манітних земельних відносин здійснюється не лише земель­но-процесуальними нормами, а й процесуальними нормами, якими забезпечується діяльність органів державної влади й управління, місцевого самоврядування, правосуддя, спеціаль­них землевпорядних органів тощо. Навіть плата за землю забез­печується спеціальним Законом України «Про плату за землю».

Так, правоздатність суб'єктів земельного права визначається Конституцією України (ст. 13, пункти 29, 36 ст. 85; пункти 5, 7, 13 ст. 19; пункти 3, 5 ст. 116; п. 5 ст. 138, ст. 142). Законом України «Про місцеве самоврядування» визначається компетенція орга­нів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин. Компетенція органів місцевого самоврядування, дер­жавного управління, Верховної Ради України і суду в галузі ре­гулювання земельних відносин і реалізації земельного права ви­значена в спеціальному законі — ЗК України. Наведемо декілька прикладів. Згідно із п. 29 ст. 85 Конституції України «встановлен­ня і зміна меж районів і міст» належить до повноважень Верхов­ної Ради України. Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. У ра­зі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самовря­дування у переданні земельної ділянки у власність громадян або залишення заяви без розгляду питання вирішується судом.

З метою гарантування права на землю механізм його реалізації передбачає цивільну, адміністративну та криміналь­ну відповідальність за порушення земельного законодавства (ст. 211 ЗК України) і порядок розгляду земельних спорів (ст. 158 ЗК України). При цьому земельне законодавство встановлює пе­релік правопорушень, за вчинення яких застосовується один з перелічених видів юридичної відповідальності. Так, ст. 210 ЗК України встановлено, що угоди, укладені із порушенням вста­новленого законодавством порядку купівлі-продажу, даруван­ня, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними. Кримінальна відповідальність встановлена за самовільне зай­няття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197^і КК України). Згідно зі ст. 158 ЗК України земельні спори вирішу­ються органами місцевого самоврядування та органами виконав­чої влади з питань земельних ресурсів. При цьому встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу во­лодіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Земельне законодавство передбачає випадки та умови від­шкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекори­стувачам, а також втрат сільськогосподарського виробництва, без вини особи, якій надається земельна ділянка. Такі збитки і втрати відшкодовуються у разі їх заподіяння вилученням (вику­пом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок (статті 156, 157 ЗК України).

Отже, поняття правового механізму реалізації норм земель­ного права більш широке, ніж земельно-правовий процес. Він розглядається як сукупність організаційно-правових форм, ме­тодів і засобів, спрямованих на ефективну реалізацію і застосу­вання норм земельного права в усіх сферах земельних пра­вовідносин чи в окремих його сферах.

Складовими правового механізму реалізації земельного пра­ва є: правотворча і правозастосовча діяльність, правові форми і методи правового регулювання земельних відносин, форми і за­соби (зокрема процесуальні) реалізації норм земельного права: форми і методи правового впливу на учасників земельних пра­вовідносин, відновлення порушених прав, юридична відпо­відальність за порушення норм земельного права або ж у разі за­подіяння збитків.

Отже, правовий механізм реалізації земельного права — це єдиний комплекс взаємопов'язаних елементів правового регу­лювання земельних відносин, що охоплює узгоджену систему земельного права, взаємозв'язок між нормами, інститутами і підгалузями земельного права, якими встановлюються правила поведінки фізичних і юридичних осіб у сфері земельних відно­син, а також діяльність органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування, управління і контролю, а також правосуд­дя, земельний процес (процедуру) реалізації норм земельного права з метою створення організаційно-правових, економічних і соціальних умов для безперебійного і стабільного забезпечення впорядкованого здійснення земельних правовідносин.

Правовий механізм реалізації земельного права містить у собі як всі основні елементи механізму правового регулювання і

реалізації, що діють в інших сферах суспільного життя, так і ті, що виходять за межі комплексу загальноприйнятих елементів. Вони визначені земельним законодавством і відтворюють ті особливості правового регулювання і правозастосовчої діяль­ності, спеціальних процесуальних дій, які притаманні земель­но-правовим відносинам і забезпечують гарантії прав громадян і юридичних осіб на землю,.рівні умови захисту прав на землю відповідно до ст. 152 ЗК України. Захист прав громадян та юри­дичних осіб на земельні ділянки через механізм реалізації пра­вових норм здійснюється шляхом: визнання прав на земельну ділянку, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання уго­ди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування за­подіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

• РОЗДІЛ 5

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

1. Конституційні засади права власності на землю в Україні

У Конституції України закладена концепція правової систе­ми України, правова база розвитку всіх галузей законодавства, зокрема земельного законодавства, в основі якої — забезпечен­ня прав і свобод людини, розвиток демократичної, соціальної і правової держави. Питання права власності взагалі і права власності на землю вирішуються в Основному Законі держави крізь призму прав людини. У Конституції України закріплю­ється право власності Українського народу на землю та інші природні ресурси (ст. 13), забезпечується державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається й реалізується громадяна­ми, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об'єднання у гро­мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, зокрема на землю, інших прав майнового характеру.

Дата добавления: 2014-11-20