Програмно-цільовий підхід - основа бюджетного планування

Необхідність впровадження програмно-цільового методу

Програмно-цільовий метод складання бюджету успішно використовується у багатьох європейських країнах. Він допомагає зміцнити та підвищити ефективність бюджетного процесу. Програмно-цільовий метод повинен бути особливо корисним для України у наступних роках, тому що дозволить державі зосереджувати увагу на найбільш важливих пріоритетах при розподілі фінансових ресурсів. Повне впровадження цього підходу вимагатиме кілька років, оскільки міністерствам необхідно буде певний час для того, щоб розробити та вдосконалити їхні цілі, завдання та показники ефективності. Крім того, програмно-цільовий метод дозволить перейти від існуючої практики зосередження уваги на економічних категоріях (таких як зарплати) до зосередження на цілях, на які розпорядники коштів вимагають фінансування. Цей підхід також допоможе міністерствам, Уряду, а також Верховній Раді встановлювати пріоритети та приймати рішення щодо розподілу ресурсів.

Бюджетна програма – систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів у відповідності до покладених на нього функцій.

Згідно з міжнародною методологією та практикою зарубіжних країн система планування бюджету на підставі програм – це система прийняття рішень щодо розробки, аналізу, впровадження програм та розподілу ресурсів.

Вона включає такі три основні етапи:

1. Стратегічне планування – визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей, для досягнення яких необхідно направити діяльність органів влади, та розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації. Обов’язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фінансових можливостей. Це в основному визначається у вигляді програмних і прогнозних документів органів влади. В Україні до таких програмних і прогнозних документів Уряду мають належати Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного та соціального розвитку на середньостроковий період

2. Формування програм – розробка, аналіз і відбір програм, які необхідно реалізувати головним розпорядникам бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування в програмних і прогнозних документах. На цьому етапі головні розпорядники розробляють програми, які вони повинні реалізовувати відповідно до програмних і прогнозних документів Уряду, визначають чіткі цілі, конкретні завдання та строки щодо їх реалізації (однорічні або багаторічні програми). Тобто, кожне міністерство, інший орган виконавчої влади повинні мати проект чіткого плану своєї діяльності на короткостроковий (1 рік) та середньостроковий (від 3 до 5 років) періоди, який складається з окремих програм

3. Складання бюджету – визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм і, відповідно, досягнення поставлених цілей, та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник коштів на підставі плану своєї діяльності на коротко - та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність до можливостей бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету. При цьому, обсяг видатків на відповідну бюджетну програму визначається виходячи з результатів роботи головного розпорядника у минулих та поточному роках, оцінки плану його діяльності на коротко - та середньостроковий періоди щодо відповідності програмним та прогнозним документам Уряду, очікуваних результатів реалізації програми на плановий та наступні роки, та граничного обсягу видатків головного розпорядника, доведеного Мінфіном.

Одна бюджетна програма може виконуватися лише одним головним розпорядником коштів і, відповідно, не мати аналогів. При цьому, видатки державного бюджету на реалізацію державних цільових програм, які мають багатогалузевий характер або передбачають виконання декількома центральними органами виконавчої влади (наприклад, Національна програма „Діти України”), можуть передбачатися для кожного головного розпорядника – одного з виконавців державної цільової програми як напрям діяльності в межах його повної бюджетної програми, або як окрема його бюджетна програма, і призначатися на ту частину заходів державної цільової програми, яку безпосередньо повинен здійснювати такий головний розпорядник. Разом з тим, бюджетні програми можуть бути співставними між собою за окремими ознаками (за належністю до одного розпорядника, одного підрозділу функціональної класифікації, а також за напрямами діяльності, тощо). Наприклад, можливо порівнювати обсяги видатків на програми підвищення кваліфікації у різних міністерствах та їх результативність.

Показники результативності програм

Показники результативності групують за такими типами:

· показники затрат;

· показники продукту (виходу);

· показники ефективності;

· показники результату (хоча показники якості можуть бути найбільш складним типом результативних показників, вони являються найбільш корисними, оскільки вони зосереджуються на кінцевій меті, задля якої існує програма)

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, програмно-цільовий метод у бюджетному процесі загалом включає такі основні елементи:

· визначення загальної мети програми (на середньостроковий період); завдань програми на короткостроковий період; напрямів діяльності, які забезпечують реалізацію програми;

· середньострокове бюджетне планування (при визначенні видатків на бюджетну програму на плановий рік кожен головний розпорядник повинен оцінювати необхідні і можливі бюджетні ресурси для її продовження у наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від впровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди);

· розробка пріоритетів бюджетних програм головними розпорядниками у повній відповідності до основної мети діяльності (місії) такого головного розпорядника відповідно до законодавства;

· визначення відповідального за виконання бюджетної програми у системі головного розпорядника (відповідального виконавця), яким може бути або структурний підрозділ міністерства (відомства), або підвідомчий йому (координується через нього) орган, або не бюджетна організація, який/яка безпосередньо управляє виконанням (виконує) таку бюджетну програму і несе відповідальність за результати її реалізації;

· розробка критеріїв оцінки та аналізу результативності бюджетної програми щодо обсягів затрат, кінцевого продукту, ефективності і якості (результативні показники);

· формування і затвердження бюджетних призначень головним розпорядникам у розрізі бюджетних програм (у даний час бюджетні призначення затверджуються за діючою функціональною класифікацією видатків бюджету);

· регулярне звітування головних розпорядників за досягнуті результати в процесі впровадження відповідних бюджетних програм.

Переваги програмно-цільового методу

1. Дає чітке розуміння державним органам та громадськості, на що витрачаються бюджетні кошти;

2. Забезпечує прозорість бюджету та дає можливість за наслідками виконання бюджету оцінити, чи досягнуті поставлені на етапі планування цілі і чи виконані завдання;

3. Вимагає більшої дисципліни бюджетного процесу, оскільки встановлює конкретні показники результативності та відповідні показники видатків, і тим самим важче використати ці кошти на цілі, які відрізняються від початково визначених цілей.

4. Упорядковує організацію діяльності головного розпорядника щодо формування і виконання своїх „бюджетів” шляхом чіткого розмежування відповідальності між відповідальними виконавцями у його системі за реалізацію кожної бюджетної програми, а також підвищує відповідальність головного розпорядника (як органу державної влади) в цілому за дотримання відповідності всіх своїх бюджетних програм встановленій меті його діяльності, їх фінансове забезпечення та поліпшує управління бюджетними програмами;

5. Сприяє підвищенню ефективності розподілу і використання бюджетних коштів, забезпеченню пріоритетних напрямків і визначенню доцільності окремих видатків бюджету виходячи з більшої обізнаності та інформованості щодо конкретної бюджетної програми;

6. Дає можливість переглянути функціональну класифікацію видатків бюджету для приведення її до міжнародних стандартів та застосування виключно з метою складання зведених бюджетів, порівняння з бюджетами інших країн та для макроекономічного аналізу.

Дата добавления: 2014-11-20