Наука кримінального права

1. Наука кримінального права є частиною юридичної науки, однією із галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-пра­вових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покаран­ня. Науку кримінального права як систему кримінально-правових по­глядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права. Криміналь­не право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчен­ня. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законо­давство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної нор­ми, прогалини в право­вому регулюванні, досліджує проблеми вдо­сконалення кримінально-правових норм. Предметом науки криміналь­ного права є такі соціальні явища, як злочин і покарання. Вона роз­криває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з'ясовує під­стави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розроб­ляє теоретичні основи відповідальності за попередню злочин­ну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію ви­дів множинності злочинів, зокрема поняття рецидиву злочинів, об­ставин, що виключають злочинність ді­яння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визначає зміст його мети, ана­лізує окремі види покарань, підстави і порядок їх призначення.

' Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 10. - Ст. 137. 18

Серйозна увага в науці кримінального права приділяється ви­вченню про­блеми звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кри­мінальне законодавство, а й практика його застосування. Критерієм правильності науко­вих положень у сфері кримінального права є не тільки правотворча, а й право­застосовна діяльність. Наука криміналь­ного права не може плідно розвиватися без глибокого вивчення прак­тики. Разом з тим вона впливає на практику шля­хом наукової роз­робки питань правильного застосування норм кримінального зако­ну. Зв'язок науки кримінального права з практикою проявляється в бага­тьох напрямках. Це насамперед участь у комісіях з підготовки проектів законо­давчих актів (велику роль відіграли наука та її пред­ставники у розробці нового КК України; провідні вчені нашої кра­їни були постійними членами робочої групи комісії з підготовки КК, що була створена Кабінетом Міністрів України), вивчення і уза­гальнення практики з різних питань кримінального законодав­ства, участь у різних нарадах, конференціях і радах (наприклад, Консуль­тати­вна рада при Верховному Суді України), де разом з практични­ми працівниками вирішується багато питань, що виникають у правозастосовний діяльності. Ре­зультати наукових узагальнень практи­ки знаходять своє втілення в науково-практичних коментарях до КК України, у написанні яких беруть участь як нау­ковці, так і практичні працівники.

Кримінальне законодавство і практика його застосування вивча­ються нау­кою в їх історичному розвитку і зміні. Тому предметом науки криміналь­ного права є історія розвитку кримінального права України, тенденції вдоско­налення кримінального закону і практики його застосування.

Наука кримінального права включає в коло досліджуваних нею проблем кримінальне законодавство, практику його застосування, а також теорію кримі­нального права інших держав як близького, так і далекого зарубіжжя.

2. Методи науки — це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізна­ються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет конкретної науки. Існують різноманітні методи, якими користуєть­ся наука кримінального права. Серед них можна виділити основні і

' Див.: Проект Кримінального кодексу України. Пояснювальна записка до про­екту Кри­мінального кодексу України // Українське право. - 1997. - № 2 (7).

допоміжні. Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взає­мозв'язку, до­повнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання; юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавст­ва, або компаративістський метод; іс­торичний, або генетичний, ме­тод дослідження.

Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, екстраполяції, психологічно­го аналізу, експерт­них оцінок та ін.

Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які викори­стову­ються в науці кримінального права.

Філософський, або діалектичний, метод як загальний метод пі­знання засто­совується в науці кримінального права для пояснення багатьох явищ. Діа­лектичний закон про загальний, універсальний зв'язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов'язане ні з чим явище, а простежити численні його зв'язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношення з іншими галузями права тощо.

Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення дає можливість поба­чити в існуючому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилися в ньому і тепер виступають в новій якості (наприклад, новий КК містить не тільки нові положення, а й норми права, що діяли раніше, звичайно, в якійсь іншій якості).

Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадко­вість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і фор­ма, використовуються в науці кримінального права при розгляді питань щодо причинного зв'язку, тлумачення вини та її форм, ста­дій вчинення злочину та ін.

Юридичний, або догматичний, метод заснований на викорис­танні правил формальної логіки для пізнання права. Він полягає в формулюванні і розкритті юридичних понять, побудові юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змі­сту законів шляхом їх тлумачен­ня. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою ви­роблених наукою прийомів тлумачення складає серце­вину цього методу. З його допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьо­му методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину та ін. Теорія кваліфікації злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на названому методі.

У радянський період цей метод вважався антинауковим і підда­вався кри­тиці, хоча практично всі дослідники продовжували широ­ко користуватися ним. Матерія права не може бути пізнана без ви­користання догматичного методу, тому що формалізовані поняття права не можуть бути дійсно розкриті без їх логіко-юридичного ана­лізу. Юридичний аналіз норм права, як відзначав ще Йєринг, — це «абетка права», без якої жоден юрист не може ні мислити, ні ді­яти. Тому догматичний метод являє собою найважливіший інструмента­рій пра­вових досліджень, вихідну основу для робіт найвищого нау­кового рівня.

Соціологічний метод полягає в дослідженні злочину і покарання як явищ соціальних. Наприклад, питання про соціальні чинники, що впливають на кри­міналізацію чи, навпаки, декриміналізацію певно­го діяння, має вирішальне зна­чення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні чинники (економічні, політичні, моральні та ін.), наука ро­бить висновки щодо необхідності кримінально-право­вої заборони, або її передчасності, або навіть непотрібності взагалі. Так, розви­ток рин­кових відносин, визнання рівності всіх форм власності та інші чин­ники вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нор­мальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття заборо­неними видами підприємниць­кої діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання тощо). Соціологічний метод викори­стовує конкретно-соціологічні дослідження (анке­тування, аналіз ста­тистичних даних, інтерв'ювання та ін.) для виявлення соціа­льного змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб'єк­тів різних злочинів, дозволяє судити про ефективність норм криміналь­ного за­кону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.

Метод системного аналізу припускає вивчення кримінального права та його інститутів як цілісної системи, що складається з кіль­кох підсистем, струк­турні елементи яких знаходяться між собою в тісній єдності та інтеграції. Так, норми кримінального права вивча-

' Криміналізація - це визнання того чи іншого діяння, з урахуванням його су­спільної небезпечності, злочином і встановлення за нього відповідальності в кри­мінальному кодексі. Декриміналізація - це виключення із кримінального ко­дексу відповідальності за певне діяння внаслідок втрати ним суспільної небез­печності, притаманної злочину.

ються за певною системою: спочатку норми Загальної частини, де сформульо­вані всі основні положення, що стосуються злочину і по­карання, потім норми частини Особливої, в якій визначається відпо­відальність за окремі види злочи­нів. Метод системного аналізу ви­магає, щоб норми Загальної частини розгля­далися на основі норм частини Особливої. Разом з тим норми Особливої час­тини не можуть бути засвоєні без положень частини Загальної. Наприклад, зро­зумі­ти норму про умисне вбивство, викладену в ст. 115, неможливо без ст. 24, що описує види умислу, а якщо таке вбивство вчинене кіль­кома особами, — без урахування статей 27 і 28, де описуються види співучасників і форми спів­участі. Метод системного аналізу засто­совується при розкритті такого ключо­вого поняття кримінального права, як склад злочину, що інтегративно включає в себе відповідні елементи і ознаки. Цей метод дозволяє виявити суперечності і про­галини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його зміни чи доповнення.

Метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод (ме­тод компаративізму), полягає у вивченні норм криміналь­ного права країн як близького, так і далекого зарубіжжя з метою їх зіставлення, порівняння з нор­мами кримінального права України. Цей метод дає можливість оцінити ті чи інші норми кримінального права іноземних країн на предмет їх використання в нашому зако­нодавстві. Звичайно, тут не йдеться про повне перенесення інозем­ного права на наше підґрунтя, що недопустимо, але окремі його по­ложення можуть бути сприйняті. З цією метою при підготовці но­вого КК України ви­вчалося кримінальне законодавство багатьох країн. Наприклад, на позитивне вирішення питання про скасування смертної кари вплинула та обставина, що в усіх країнах Західної Євро­пи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (на­приклад, Грузії, Молдови) смертна кара скасована. За зразком багатьох країн у наше законодавство був уведений інститут обмеженої осудності та ін.

Історичний, або генетичний, метод передбачає вивчення норм криміналь­ного права в історичному розвитку. Так, усвідомити генезу поняття злочину можна лише в процесі як вивчення законодавства України, що визна­чає це по­няття (наприклад, відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 рр.), так і тлумачення його в науці кримінального права. Генетичний метод покликаний з'ясувати проблеми наступ­ності в кримінальному праві. Адже кримінальне право — це систе­ма, яка розвивається в історії, яка одночасно містить в собі не тільки елементи сьогодення, а й зберігає риси минулого, намічає конту­ри май­бутнього. Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що збе­реглися з давніш­ніх часів (поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств та ін.), і ба­гато в чому визначив контури КК України 2001 р. (наприклад, необхідність бі­льшої регламентації інститутів Загальної частини, нової системи Особливої ча­стини та ін.).

3. Наука кримінального права має давню історію. Різні напрям­ки науко­вої думки (так звані школи кримінального права) зробили значний внесок у розвиток цієї науки. Так, класична школа кримі­нального права розвивала юри­дичний (догматичний) метод досліджен­ня і досягла в цьому істотних успіхів. Соціологічна школа криміналь­ного права внесла в науку соціологічні методи. Вчені достатньо вико­ристовували і методи порівняльного правознавства, і істо­ричний метод. У радянський період наука кримінального права була надзви­чайно заідеологізованою, скутою постулатами марксистсько-ленін­ських ідей. Однак, незважаючи на ці ідеологічні догмати, що стави­ли науку під жорсткий контроль комуністичної партії, в межах юри­дичного вчення про злочин і пока­рання були здійснені серйозні дослідження, положення і висновки яких можуть бути використані й у пострадянський період.

Безпосередньо в Україні працювали видні вчені, які зробили істотний вне­сок у розвиток науки кримінального права. Наприкінці XIX —на початку XX ст. це були А. Ф. Кістяківський, Л. С. Бєлогриць-Котляревський (Київ), Л. Є. Владимиров, М. П. Чубинський, О. Д. Кисельов (Харків), Е. Я. Немировсь­кий (Одеса). За радянські часи укра­їнську науку гідно представляли Я. М. Брайнін, С. І. Тихєнко (Київ), Г. І. Волков, В. С. Трахтєров, М. М. Гродзинсь­кий (Харків).

Зараз наукові дослідження з кримінального права здійснюють­ся на кафед­рах провідних юридичних вищих навчальних закладів, у підрозділах На­ціональної академії наук України та Академії пра­вових наук України.

4. Наука кримінального права — це фундаментальна наука. Вона є науко­вим підґрунтям для інших наук кримінального циклу — кри­мінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук. Так, криміно­логія — це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за окремі види злочинів та ін.), широко використовуються в криміно­логії. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочин­ності тощо запозичуються кримінальним правом.

Наука кримінального права широко використовує дані такої на­уки, як су­дова статистика. При вивченні проблем осудності застосо­вуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її форм — дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочин, — дані педагогіки. При вирішенні питань, по­в'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав, використовуються, зокрема, дані су­дової ме­дицини, а при розв'язанні проблеми неосудності — дані судової пси­хіатрії. В останні роки намічається проникнення в науку криміналь­ного права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інфор­матика, наука управління і т. ін.

5. Основні завдання науки кримінального права полягають у та­кому:

а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;

б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практи­ки його засто­сування;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з ме­тою встанов­лення їх ефективності;

г) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими і практичними ор­ганами;

г) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з мстою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;

д) вивчення кримінального законодавства і практики його засто­сування в країнах близького і далекого зарубіжжя.

В даний час важливим завданням науки кримінального права є підготовка разом з практичними працівниками коментарів до КК.

6. Наука кримінального права і відповідна юридична дисциплі­на (курс кри­мінального права) мають свою систему. Система курсу Загальної частини визначається системою Загальної частини КК.

Але система курсу (науки) Загальної частини кримінального права міс­тить більш широке коло питань. До неї входить вступний розділ курсу, в якому розглядаються поняття кримінального права, предмет його регулювання, з'ясо­вуються його завдання, місце в си­стемі права. В курсі також висвітлюються пи­тання історії криміналь­ного права України та його окремих інститутів. Крім того, в курс включені основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав, а також теоретичні концепції теорій (шкіл) кри­мінального права.

Система курсу будується відповідно до Програми з криміналь­ного права для юридичних вищих навчальних закладів, складеної кафедрою криміналь­ного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Цей підручник написаний згідно з цією Програмою. Весь курс Загальної час­тини кримінального пра­ва може бути представлений такими розділами (ком­плексами): вступ у вивчення кримінального права, вчення про закон про кримі­наль­ну відповідальність, вчення про злочин, вчення про покарання, за­стосу­вання примусових та інших заходів медичного характеру, особ­ливості відпові­дальності неповнолітніх, загальна характеристика за­конодавства і кримінально-правових теорій іноземних держав.

Літературу за курсом, видану в Україні, наведено наприкінці цьо­го підруч­ника.

Дата добавления: 2014-11-20