Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визнача­ється на підставі таких принципів: а) територіального;

б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Пе­рші два принципи вважаються основними.

2. Територіальний принцип. Сутність цього принципу вираже­на в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держа­ви, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин ви­знається вчи­неним на території України, якщо його було почато, про­довжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчине­ним на території України, якщо його, наприклад, було почато за кор­до­ном, а припинено чи закінчено на території України або, навпа­ки, розпочато в Україні, а перепинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважа­ється вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її ме­жами, а дії, що його утворюють, по­чаті або вчинені на її території, або, якщо суспільне небезпечне ді­яння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Од­нак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна час­тина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.

Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співуча­сті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо орга­нізаційна діяльність, підмовництво, пособ-ництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території Укра­їни, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.

3. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'я­су­вання, що таке «територія України». Поняття території визначаєть­ся на під­ставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 ли­стопада 1991 р. «Про державний кордон України»'. Стаття 1 цього Закону за­значає: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що прохо­дить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, по­вітряного простору».

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, морс, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіаль­ного моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, належних Україні, або від прямих по­чаткових ліній, що з'єднують відповідні точки. Географічні коор­ди­нати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Мініс­трів України. В окремих випадках інша ширина територіаль­ного моря України може встановлюватися міжнародними договора­ми України, а при відсутності договорів — у відповідності із зага­льновизнаними принципами і нормами між­народного права²;

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знахо­дяться під прапором України у відкритому морі, в терито­ріальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знахо­дяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіально­му морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і за­тримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством Укра­їни, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її терито­рії, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

' Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 2. - Ст. 5. ² Див.: Стаття 5 Закону Укра­їни від 4 листопада 1991 р. "Про державний кор­дон України".

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропор­тів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному прос­торі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширю­ються юрисдикція і сфера застосування кримінального за­конодавства України. Це:

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до та­кого місця, де глибина покриваю­чих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверх­ня і надра морського дна впадин, що розташовані в суціль­ному ма­сиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є час­тиною континентального шельфу України. Важливо при цьому відмітити, що дія закону про кримінальну відповідальність у прос­торі стосується тільки випа­дків учинення злочинів, пов'язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, екс­плуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопрово­дів. Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кри­мінального законодавства України не поширюються на води, що по­кривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкри­того моря;

в) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка;

г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відпові­дно до Конвенції «Про реєстрацію об'єктів, що запускають­ся в космічний прос­тір» 1975 р. у реєстр космічних об'єктів Украї­ни. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії криміналь­ного законодавства України.

4. Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на те­риторії України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. За­кон має на увазі гро­мадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважа­ються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні гро­мадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виклю­чені з-під юрисдикції судових властей України.

Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них По­ложення від 10 червня 1993 р. про дипломатичні представництва та консульські уста­нови іноземних держав в Україні' надають дипло­матичного імунітету і виклю­чають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян, або частково, на за­садах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівни­ків та інших осіб.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипло­матич­ного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени диплома­тичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, війсь­кові аташе, перші, другі і треті сек­ретарі, заступники торгових пред­ставників, помічники військових аташе), а та­кож члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються кон­сульські поса­дові особи і консульські службовці, члени адміністра­тивно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних пред­ставництв, а також представ­ники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і уря­дових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчи­нених ними при виконанні своїх службових обов'язків.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дип­ломатич­ний імунітет і вчинили злочинц на території України, вирі­шується дипломати­чним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримі­нальна юрисдикція України від­повідно до ст. 13 Положення від 10 червня 1993 р. поширюється лише у випад­ках ясно вираженої зго­ди на це акредитуючої держави, що виражається в по­збавленні пев­ної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

5. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу гро­мадяни України та особи без громадянства, що постійно прожива-

' Див.: Голос України. - 1993. - 26 черв.

ють в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримі­нальній від­повідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними дого­ворами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Укра­їни (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадя­нами Укра­їни, а також особами без громадянства, що постійно про­живають в Укра­їні, визначаються за українськими законами незалеж­но від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином ви­значається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство — України та іншої держа­ви. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадя­нами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони під­лягають кри­мінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнаро­дними договорами.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постій­но в ній про­живають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернен­ня в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це норма­тивне положення вве­дено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної від­повідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Разом з тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчи­нення ними на тери­торії України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не-відбуте покарання або інші правові нас­лідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або пока­рання. Це положення поширюється також на іноземців і осіб без гро­мадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинен­ня ними зло­чину на території України.

6. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері бороть­би із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадян­ства, що не проживають по­стійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відпо­відальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними догово­рами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі зло­чини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цьо­го принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне запо­діяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у КК 2001 р. згідно з міжнародними догово­рами про боро­тьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 «Виготов­лення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплені положення Міжнарод­ної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р.' У ст. 284 «Ненадання допо­моги судну та особам, що зазнали лиха» закріплені положення брюс­сельських конвенцій 1910р.²

Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незале­жності стала правона­ступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її на­ціональному законодавству і сувере­нітету, то і зараз такі норми КК можуть за­стосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній прожи­вають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають.

В останні роки уведення таких норм до КК здійснюється на під­ставі міжна­родних договорів, учасницею яких Україна стала після проголошення нею незалежності. Наприклад, Міжнародна конвен­ція по боротьбі з вербуван­ням, використанням та навчанням найман­ців від 29 грудня 1989 р. була ратифі­кована Верховною Радою 14 ли­пня 1993 р.³ Відповідно до цієї конвенції до КК 1960 р. була уведена ст. 63' «Найманство». У КК 2001 р. положення Конвенції відтворені, з деякими уточненнями, в ст. 447.

' Див.: Карпец Й. Й. Преступления международного характера. - М., 1979. - С. 137-141.

² Див.: СЗ СССР. - 1926.-Отд.ІІ.-№31.-Статьи 188 й 189. ' Див.:Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К., 1995. - Кн. 1. - С. 293 - 301.

1. Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають по­стійно в Україні, які вчинили злочини за її межа­ми, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тя­жким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, напри­клад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на терито­рії іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терорис­тичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конф­лікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати ді­яння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці ді­яння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу мож­ливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не про­живають, не були засуджені в іноземній державі і при­тягаються до криміналь­ної відповідальності на території України.

8. Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Зага­льної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно'. Ос­новні його положення закріплені у ст. 10 КК.

Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють пере­дачу таких осіб однією державою (то запитується), на тери­торії якої кони знаходяться, іншій державі (що запитує), па тери­торії якої був вчинений зло­чин або громадянами якої вони є.

Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згі­дно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без грома­дянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для при­тягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Від­повідно до норм конституційного права України не підля­гають ви­дачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Укра­їною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили зло­чини: ви­дача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відпо­відальності та віддання до суду.

' Див.: Международное уголовное право. - М., 1995.

Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбу­вання покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжна­родними договорами України. Видача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов'язком. Під­ставою такої ви­дачі служить вирок, винесений судом держави, що запитується, від­носно громадянина запитуючої держави, який набрав законної сили, а також міжнародний договір, учасниками якого повинні бути Укра­їна і запитуюча держава. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише відносно осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінальне караними. Наприклад, така видача злочин­ців передбачена Конвенцією про правову допомогу у цивільних, сі­мейних та кримінальних справах, що була укладена державами — членами СНД 22 січня 1993 р.'

Згідно з ч. З ст. 10 КК іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межа­ми України і перебува­ють на її території, можуть бути видані інозем­ній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і від­дання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними догово­рами Украї­ни. Так, видачу з метою проведення кримінального переслідування встановлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Поль­ща про пра­вову допомогу та правові відносини у цивільних і кримі­нальних справах від 27 травня 1993 р.²

' Див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взає­мна правова допомога. - Кн. 1. - С. 1041 - 1082.

² Див.: Там само. -С. 981- 1019.

Дата добавления: 2014-11-20