Класифікація злочинів

1. Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залеж­но від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини зло­чини можна поді­лити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної дія­льності — на закінчені і незакінчені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні зав­дання, а тому має і теоретичне, і практичне значення (наприклад, ст. 13 КК, що визначає закінчений і незакінчений злочини).

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'яза­ний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідаль­ності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні коде­кси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залеж­но від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечно­сті). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.

2. Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встанов­лює, що залежно від ступеня тяжкості злочи­ни поділяються на злочини невели­кої тяж­кості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо т я ж к і. Із змісту цієї но­рми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відно­син, які охо­роняються кримінальним законом.

Як вже зазначалося в § 1 цього розділу, ступінь суспільної небез­печності, що відображає ступінь тяжкості злочину, виражається в сукупності його об'єк­тивних і суб'єктивних ознак: важливості об'­єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсаль­ною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.

Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 перед­бачає й її формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типо­вий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (катего­рії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як грани­чний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох ро­ків або інше, більш м'я­ке покарання; для злочинів середньої тяжкості — пока­рання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочи­нів — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, але і формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, що найбільш повно ви­ражає ступінь суспільної небезпечності злочину, дозволяє розмежу­вати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові нас­лідки. Це ж дає законодавцю можливість об'єднати в одну категорію близькі за сту­пенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санк­цію — вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, пови­нні мати санкції, максимальні роз­міри яких обмежені межами типової санкції, зазначеної у ст. 12. Так, наприклад, виходячи з ч.З ст.12, типовою санкцією для злочинів се­редньої тяжкості є покарання у виді позбавлення волі на строк не бі­льше п'яти років. Це значить, що до цієї категорії будуть належати різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п'яти років. Це, на­приклад, і умисне вбивство, вчинене в стані си­льного душевного хвилювання (ст. 116), і грабіж (ч. 1 ст. 186), і давання хабара (ч. 1 ст. 369).

3. Встановлена в ст. 12 класифікація злочинів на чотири категорії знахо­дить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо засто­сування пільгових ін­ститутів до осіб, які вчинили злочин невеликої і се­редньої тяжкості. Так, на­приклад, готування до злочину невеликої тяж­кості не тягне за собою криміна­льної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від криміна­льної відповідальності пов'я­зується з вчиненням злочинів невеликої чи серед­ньої тяжкості (статті 45-48). Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 й ін.).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон по­в'язує най­більш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість при­значення за особ­ливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64), або призначення та­кого додаткового покарання, як позбавленця військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційно­го класу (ст. 54). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59); най­більш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80) тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особ­ливо тяжкого зло­чину виступає як основна або кваліфікуюча озна­ка. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів кара­ється як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396); створення злочин­ної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяж­кого або особливо тяжкого злочину (ст. 255). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 квалі4)ікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєд­нані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяж­кому злочині.

Дата добавления: 2014-11-20