Звільнення від відбування покарання у зв'язку із законом про амніс­тію (ч. 2 ст. 86 КК)

Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповіда­льності й покарання певної ка­тегорії осіб, винних у вчиненні злочи­нів. Амністія оголошується законом. Закони про амністію, за винят­ком зако­нів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протя­гом календарного року.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня на­брання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продов­жуються, якщо вони закінчені, припинені або пере­рвані після прийняття закону про амністію. Не допус­кається застосування амністії:

а) до осіб, яким довічне позбавлення волі в поряд­ку помилування замі­нене позбавленням волі на пев­ний строк;

б) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчи­нення тяжких злочи­нів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти дер­жави (чит.: злочини проти основ національної безпеки України - редактори), банди­тизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

ґ) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочи­ну, крім зазначе­них у п. "в", і які відбули менше половини призначеного вироком суду осно­вного покарання.

Є три види амністії:

1) повна амністія - це повне звільнення зазначе­них у законі про амніс­тію осіб від кримінальної відпо­відальності чи від покарання. Наприклад, на підставі ст. 1 Закону "Про амністію" від 5 липня 2001 р. - звіль­нено від пока­рання у вигляді позбавлення волі на пев­ний строк та від інших покарань ряд категорій осіб, зазначених у законі.

Повна амністія може бути і з іспитовим строком. Так, згідно зі ст. 6 зга­даного Закону про амністію, за­мінено невідбуту частину покарання у вигляді позбав­лення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років особам, вперше засудженим до позбав­лення волі на певний строк, невідбута частина пока­рання в яких на день набрання цим законом чинності становить не менше трьох років. Якщо протягом цього іспитового строку такі особи не вчинять нового зло­чину, покарання, від якого їх умовно звільнили, вони вже не відбуватимуть;

2) часткова амністія - це часткове звільнення за­значених у законі про амністію осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично така амніс­тія є різновидом пом'якшення покарання);

3) умовна амністія. У виняткових випадках, з ме­тою припинення суспі­льне небезпечних групових про­явів, чинність амністії може бути поши­рена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, пе­редбачених у законі про амні­стію.

Отже, на підставі закону про амністію особа може бути звільнена від подальшого відбування як основно­го, так і додаткового покарання, призна­ченого судом.

У той же час, амністія не звільняє від обов'язку від­шкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

9. Звільнення від відбування покарання у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено, регламентується ч. 2 ст. 74 КК. Відповідно до цієї статті особа, засуджена за діяння, караність якого за­коном усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. З прийн­яттям нового КК зазначене положення було конкретизоване у розді­лі II При­кінцевих та перехідних положень КК.

Так, ст. 5 КК 1960 р. передбачала можливість пока­рання осіб, які за вчи­нені злочини зазнали покарання за кордоном. Відповідно до ст. 61 Кон­ституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпо­відальності одного виду за одне й те саме право­порушення. Не зважаючи на те, що зазначені вище ді­яння були декриміналізовані ще в 1996 р. (Конститу­ція України - закон прямої дії), це конституційне по­ложення знайшло вті­лення у ч. З ст. 2 КК 2001 р. та в п/п. "а" п. 1 розділу II Прикінцевих та пере­хідних по­ложень КК. Згідно з ним підлягають звільненню від покарання особи, які за вчинені за межами України злочини зазнали покарання за кор­доном і були піддані покаранню в Україні.

Частина 2 ст. 14 КК 2001 р. декриміналізувала готу­вання до злочину невеликої тяжкості. У зв'язку з цим особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями Особливої частини КК 1960 р., якщо ці злочини належать до злочинів неве­ликої тяжкості, звільняються від пока­рання (основного й додаткового) (п/п. "б" п. 1 розділу II Прикінцевих та пе­рехідних положень КК).

У зв'язку з декриміналізацією діянь, що визнавались злочинами КК 1960 р., звільняються від покарання:

особи, засуджені за ст.ст. 108' (ухилення від лікуван­ня венеричної хво­роби), 110 (примушення жінки до вчи­нення аборту), 134' (переслідування громадян за крити­ку), 125 (наклеп), 126 (образа), 147 (злочинно-недбале ви­користання або зберігання сільськогосподарської тех­ніки), 147 (злочинно-не­дбале зберігання зерна та насіння олійних культур), 149 (виготовлення спир­тних напоїв і торгівля ними), 154 (спекуляція) та іншими статтями КК 1960 р., перерахованими у п/п. "в" п. 1 розділу II Прикі­нцевих та перехідних по­ложень КК);

особи, засуджені за ч. 1 ст. 133 (порушення законо­давства про працю), ч. 1 ст. 147 (випуск або реалізація недоброякісної продукції"), ст. 148 (пору­шення порядку заняття підприємницькою діяльністю), ч. 1 ст. 161 (неза­конне полювання), 187⁴ (порушення порядку організації і проведення зборів, мітин­гів, вуличних походів і демонстрацій), 187⁸ (порушення законодавства про об'єднання громадян), ч. З ст. 192 (ухилення військовозобов'язаного від учбо­вих або перевірочних зборів та військового об­ліку), ч. 2 ст. 196 ‘ (порушення правил адміністративного нагляду), ч. 1 та ч. 2 ст. 199 (самовільне зайняття земе­льної ділянки та самовільне будівництво), 207' (жорсто­ке поводження з тваринами), ч. 1 ст. 227 (заготівля, пе­реробка або збут радіоактивне забруд­нених продуктів харчування чи іншої продукції), умовою застосування яких за КК 1960 р. було попереднє накладення на цих осіб адміністративного стя­гнення (п/п. "г" п. 1 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень КК);

особи, засуджені за ст. 186 КК 1960 р. (за винятком засуджених за зазда­легідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяжких злочинів) (п/п. "д" п. 1 роз­ділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

У зв'язку із втратою чинності Указами Президії Верховної Ради Українсь­кої РСР від 26 грудня 1990 р. "Про відповідальність за порушення порядку користу­вання картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами" та від 21 січня 1992 р. "Про відповідаль­ність за виготовлення з метою збуту підроблених купонів багаторазового ви­корис­тання" особи, засуджені на підставі цих указів, звіль­няються від пока­рання (див.: абзаци 6 і 7 п. 2 розділу І та п/п. "ж" п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

КК 2001 р. передбачив часткову декриміналізацію окремих діянь зале­жно від особливостей суб'єкта злочину. Зважаючи на цю підставу, звіль­няються від відбування покарання особи, засуджені:

а) за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років, пе­редбачені ст.ст. 78 (по­шкодження шляхів сполучення і транспортних засобів), 97 (вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), 98 (вбивство з необережнос­ті), ч. 1 ст. 106 (умисне легке тілесне ушкодження) КК 1960 р. За згадані злочини відпо­відальність за КК 1960 р. наступала з 14-річного віку, за КК 2001 р. - із 16-рі­чного віку (п/п. "д" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

б) за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів за ст. 186 КК 1960 р. члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визна­чається законом (п/п. "е" п. 1 розділу II Прикінцевих та пере­хідних положень КК);

в) уперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 та ч. 2 ст. 102 КК 2001 р. (п/п. "а" п. 1 розділу II Прикінцевих та перехі­дних положень КК).

Внесення змін у систему покарань, визначення но­вих меж окремих ви­дів покарання потягло за собою зміну санкцій у статтях Особливої частини КК 2001 р. У зв'язку з цим Прикінцевими та перехідними поло­женнями пе­редбачено кілька випадків звільнення від відбування покарання у зв'язку зі зміною санкції. За цією підставою звільняються від відбування покарання:

а) військовослужбовці, засуджені до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців (п/п. "б" п. І розділу П Прикін­цевих та перехідних положень КК), тобто до мініма­льної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Згідно зі ст. 34 КК 1960 р. мінімальний строк зазначеного по­карання дорівнював 3-м місяцям;

б) особи, засуджені на підставі ч. 1 ст. 29 КК 1960 р., які відбувають це покарання - виправні роботи без позбавлення волі не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання засудженого, а також осіб, засудже­них до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців (п/п. "в" п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мініма­льної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Ст. 29 КК 1960 р. передбачала покарання у виді ви­правних робіт від двох місяців до двох років.

Крім того, не приводяться у виконання вироки су­дів у частині конфіска­ції майна і стягнення штрафу, якщо до набрання чинності КК 2001 р. конфісковане майно не було вилучене й реалізоване, а штраф не був стягне­ний у разі, якщо за даний злочин КК 2001 р. конфіскація майна і накладення штрафу не передбаче­ні (п. 8 розділу II Прикінцевих та перехідних поло­жень КК).

Дата добавления: 2014-11-20