Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва. Функції банків

Структура кредитної системи у різних країнах з розвиненою ринковою економікою хоч і має специфіку, однак їй властиві й загальні риси. У кожній країні до кредитної системи входять такі установи.

1. Центральний банк, який здійснює керівництво всією кредитною системою країни. Саме центральному банку держава надає виключне право випуску (емісії) банкнот. Деякі з центральних банків західних країн було засновано як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австралії), інші – націоналізовано після Другої світової війни (банк Франції, банк Великої Британії, банк Японії, банк Канади, банк Нідерландів). Деякі з центральних банків досі існують на основі змішаної державно-приватної власності, наприклад Федеральна резервна система США.

2. Комерційні банки є «арматурою» кредитної системи і здійснюють різні фінансові операції. Сучасні комерційні банки – це кредитно-фінансові установи різного типу. Існування великої кількості комерційних банків у розвинутих країнах зумовлено як економічною доцільністю, потребами фінансового обслуговування, так і особливостями законо-давчого регулювання банківської системи.

Приклад

У США кредитна система включає майже 14 тис. комерційних банків, які ведуть гостру конкурентну боротьбу. Банки диференційовані за рівнем монополізації. Так, група банків з активами понад 500 млн дол. володіє 74 % усіх банківських активів, хоча за численністю це лише 4,4% загальної кількості комерційних банків США. Серед них банки-гіганти «Сітікорп» (з активами 230 млрд дол.), «Чейз Манхеттен корпорейшен» (106 млрд дол.), «Бенк оф Америка» (97 млрд дол.), «Дж. П. Морган енд компані» (88 млрд дол.). Однак могутність великих банків у США та інших західних країнах визначається не тільки концентрацією активів і депозитів, а й включенням у замаскованій формі у сферу свого впливу дрібних і середніх банків.

3. Значне місце у сучасній кредитній системі ринкової економіки займають Спеціалізовані кредитно-фінансові інституції, до яких належать:

а) інвестиційні компанії, фінансові корпорації, будівельні об’єднання, фондові біржі. Їхня діяльність носить допоміжний характер, доповнюючи операції комерційних банків. Операції цих кредитних установ здійснюються з метою фінансової підтримки деяких галузей господарства (нерідко – на пільгових умовах) або поширюються на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво, зовнішня торгівля);

б) страхові компанії, які отримують внески від тих, хто страхує своє майно або життя, і виплачують страхові премії у випадках аварії, стихійного лиха тощо. Страхові компанії західних країн тісно пов’язані з кредитною системою і навіть конкурують з банками. Свої нагромадження вони використовують як кредитні ресурси, купуючи цінні папери підприємств та облігації державних позик;

в) ощадні установи: ощадні банки; позичково-ощадні асоціації й кредитні союзи, які за формою є кооперативними установами, що використовують позичковий капітал для кредитування житлового будівництва та інших цілей;

г) пенсійні фонди, що формуються як приватними компаніями, так і державними органами. Володіючи значним капіталом, вони фінансують великі промислові компанії, купуючи їхні акції та облігації.

Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інституції беруть активну участь у процесах нагромадження та ефективного розміщення капіталу. Наприклад, у США сумарні активи усіх спеціалізованих кредитно-фінансових установ майже вдвічі перевищують активи комерційних банків.

Особливе місто в кредитній системі належить фондовим біржам, головною метою яких є забезпечення ефективного ринку для продажу і купівлі цінних паперів, створення капіталу для промисловості.

Крім національних кредитно-фінансових установ існують Міждержавні кредитні інституції: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МББР), Банк міжнародних розрахунків (БМР), інші валютно-кредитні організації.

Роль банківської системи в сучасному вітчизняному просторі визначається не лише фінансовим посередництвом на грошовому ринку, але й найважливішим регулятором ринкових процесів в цілому. Банківські установи, як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки, організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому обчисленні. Проте за кожним з напрямків прояву ролі функціонування банківської системи стоїть багаторічна боротьба за самовизначення та незалежність.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду – усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Так, банківська система України пережила багато потрясінь. У 1993 році – найвищу в світі гіперінфляцію – 10156%, у 1994-му – найвище в світі оподаткування банків, у 1995-му – різке гальмування інфляції, в 1998-му – російсько-азійську кризу.

Відповідно до закону «Про банки і банківську діяльність» Україна самостійно організує банківську систему. Банківська система – це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.

У такому розумінні банківська система не включає небанківські фінансові інститути грошового ринку. Цим вона помітно відрізняється від кредитної системи.

Кредитна система – більш широке явище, ніж банківська система, оскільки включає, крім останньої, всіх небанківських фінансових посередників.

Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом лише під особливим наглядом держави спеціальними інституціями, які називаються банками [2].

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, пов’язаних з:

- необхідністю здійснення громадянського нагляду та регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із громадськими інтересами – забезпечення збалансованості грошей і стабільної роботи всіх банків;

- функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансо-ваності попиту та пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі [19].

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи й механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

- приймати грошові вклади від клієнтів;

- видавати клієнтам кредити і створювати нові платіжні засоби;

- здійснювати розрахунки між клієнтами.

Отже, комплекс із трьох базових операцій створює первинну сферу діяльності, а фінансовий посередник, який виконує цей комплекс, є банківським інститутом – банком в економічному розумінні.

Основні етапи становлення банківської системи України наведено на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

У світовій практиці за наявності тих чи інших особливостей у діяльності банківської системи різних країн багато спільних рис. Однією з найбільш характерних є дворівнева побудова банківської системи.

Характерні риси банківської системи, що відокремлюють її з-поміж інших суб’єктів ринкових відносин, відображені на рис. 13.3.

Банківська система в ринковій економіці виконує три провідні функції: трансформаційна, емісійна, стабілізаційна [26].

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.

Рис. 13.3. Характерні риси банківської системи

Це зумовлюється двома обставинами:

- по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через «облікове вікно», «ломбардне вікно», пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

- по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і зацікавлений розширювати свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:

- у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

- у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:

- страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

- страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

- створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

- створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

- централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

- створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

- створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

- узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

У цих заходах виявляється організаційно-правове забезпечення стабілізаційної функції банківської системи. Кожний із них може бути реалізований лише в межах системи і є специфічним інфраструктурним елементом, що перетворює сукупність банків у якісно нове явище - банківську систему.

Функціонування сучасної банківської системи України регламентується Законом України «Про банки та банківську діяльність», Конституцією України, Цивільним та Господарським кодексами України, Постановами Національного Банку України та іншими законодавчими та нормотворчими актами.

На державній формі власності базуються діяльність Державного комерційного ощадного банку України та Українського експортно-імпортного банку. Решта банків діють на колективній формі власності.

Умови функціонування дворівневої банківської системи наведено на рис. 13.4.

Рис. 13.4. Умови функціонування дворівневої банківської системи

Серед головних причин слабкої інвестиційної активності банків можна виділити такі:

1) недостатній потенціал українських банків щодо фінансування великих інноваційних проектів;

2) кредитування інновацій, пов’язане з високими ризиками, що зумовлює високі процентні ставки за довгостроковими кредитами;

3) недостатньо стабільна ресурсна база банків;

4) дефіцит ефективних інноваційних проектів;

5) недосконала законодавчо-правова база інвестиційного кредитування;

6) брак спеціалізованих інвестиційних банків.

Структурно-логічну схему банківської системи України зображено на рис. 13.5.

Рис.13.5. Структурно-логічна схема банківської системи України

Дата добавления: 2014-11-08