Статистика зайнятості та умов праці

Зайнятість населення — це система соціально-економічних і правових відносин, пов’язаних з участю людей у суспільному виробництві, яка забезпечує їх заробіток або дохід.

Основними завданнями статистики зайнятості є:

¨ вивчення структури населення щодо його участі в трудовій діяльності;

¨ аналіз рівнів зайнятості та безробіття й визначення факторів, які на них впливають;

¨ оцінка взаємозв’язку між зайнятістю населення та рівнем його життя;

¨ аналіз зайнятості населення як фактора його соціально-еко­номічної захищеності.

Основні джерела інформації — звіти державної служби зайнятості й служби соціального захисту, результати вибіркових обстежень, зокрема домогосподарств.

При вивченні проблем зайнятості в умовах ринкової економіки населення поділяють на певні категорії за такими ознаками: вік, фізична можливість трудової діяльності, реальна участь у трудовій діяльності.

За ознакою віку виділяють такі категорії населення:

— працездатного віку;

— допрацездатного віку;

— післяпрацездатного віку.

За ознакою фізичних можливостей визначають:

— непрацездатне населення (інваліди І, ІІ групи);

— непрацюючі, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах;

— непрацездатне населення;

— працюючі особи у працездатному віці.

За ознакою участі в трудовій діяльності виділяють економічно активне населення (зайняті і безробітні) та економічно неактивне.

Суть останнього критерію класифікації полягає в тому, якщо особа бере участь у трудовій діяльності, працюючи за наймом, то вона буде віднесена до категорії зайнятих. Якщо вона не бере участі в трудовій діяльності, при цьому активно шукаючи роботу за наймом, вона належить до категорії безробітних. І нарешті, якщо особа бере участь у трудовій діяльності в домашньому господарстві, статистика зайнятості відносить її до економічно неактивного населення.

Трудові ресурси — частка населення, здатного працювати. Включає осіб у працездатному віці (крім непрацюючих інвалідів І та ІІ груп і непрацюючих пенсіонерів на пільгових умовах), працюючих підлітків та осіб пенсійного віку.

Економічно активне населення — населення обох статей віком від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До економічно активних відносяться особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), й безробітні (у визначенні МОП).

Зайняті економічною діяльністю — особи віком 15—70 років, які виконували роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) чи в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві, безкоштовно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Зайнятими вважаються особи, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня не менше чотирьох годин (в особистому підсоб­ному сільському господарстві не менше 30 годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Зайняті в галузях економіки — особи віком 15—70 років, зайняті економічною діяльністю, без працюючих в особистому підсобному сільському господарстві та зайнятих індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Неповна зайнятість — особи найманої праці чи зайняті на власних підприємствах, працюючі або тимчасово відсутні на роботі, які працювали менше нормального робочого часу, встановленого для даного виду діяльності.

Розрізняють дві форми неповної зайнятості: видиму і невидиму. Ознакою видимої неповної зайнятості є недостатній обсяг зайнятості, яка поділяється на добровільну (прийняття на неповний робочий день) та вимушену (переведення на скорочений режим роботи, надання відпусток без оплати). Невидима неповна зайнятість характеризується низьким рівнем доходу, недовикористанням за кваліфікацією, низькою продуктивністю праці тощо.

Працюючі за наймом — особи, які уклали письмовий трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації або з власником підприємства про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує оплату відповідно до угоди.

Працюючі не за наймом — роботодавці та особи, зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Роботодавці — особи, які здійснюють самостійно або з одним чи декількома партнерами управління власним (сімейним) підприємством (фермою) з використанням праці найманих пра­цівників.

Зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю — особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення найманих працівників), на свій власний кошт, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (надані послуги).

Безкоштовно працюючі члени сім’ї — особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, очолюваному родичем, що проживає у тому ж домашньому господарстві (у випадку, якщо ця діяльність відноситься до економічної).

Основна робота (заняття) — робота, яку респондент виконував на обстежуваному тижні і вважає для себе основною (незалежно від її характеру: постійна, на певний строк, одноразова). У випадку внутрішнього сумісництва основною вважається робота, яка дорівнює нормальній тривалості робочого часу, встановленого для даного виду робіт.

Додаткова робота (заняття) — додаткова (друга) до основної робота (заняття) за контрактом, випадкова робота, сумісництво будь-якого роду.

Незайняті — особи обох статей віком від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними.

Безробітні, у визначенні МОП, — особи віком 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

— не мали роботи (прибуткового заняття);

— шукали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні;

— готові стати до роботи протягом наступних двох тижнів.

До категорії безробітних також відносяться особи, які:

— стають до роботи протягом найближчих двох тижнів;

— знайшли роботу, чекають відповіді;

— зареєстровані в службі зайнятості як шукаючі роботу;

— навчаються за направленням служби зайнятості.

Зареєстровані безробітні (відповідно до Закону України «Про зайнятість населення») — це працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні стати до праці.

Працездатне населення в працездатному віці — особи у працездатному віці (чоловіки 16—59 років і жінки 16—54 років включно), за винятком непрацюючих інвалідів І і ІІ групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці.

Зневірені — це особи, які не мали роботи, готові стати до неї, але на обстежуваному тижні припинили пошуки роботи, тому що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для її одержання.

Рівень безробіття — відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (робочої сили) за відповідною віковою групою, статтю, географічними ознаками.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) — особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». До складу цієї категорії населення включаються:

· учні та студенти;

· пенсіонери;

· особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

· особи, які зневірилися знайти роботу (див. «зневірені»);

· інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові стати до неї найближчим часом.

Професійна належність — це належність до відповідної професії, визначеної згідно з Класифікатором професій, затвердженим та введеним у дію наказом Держстандарту України № 257 від 27 липня 1995 р. Зазначений класифікатор побудований відповідно до Міжнародної стандартної класифікації професій 1988 р. (ІSО-88) в частині концептуальних положень, структурної побудови та головних характеристик професійних угруповань. Існують певні відмінності в трактуванні деяких категорій згідно з рекомендаціями МОП та законодавством України.

Розглянемо основні показники економічної активності населення.

1. Коефіцієнт економічного навантаження:

,

де S _Н, S _А — чисельність відповідно економічно неактивного й економічно активного населення.

2. Рівень економічної активності:

,

де S _{16 – 54(59)} — кількість населення працездатного віку.

Даний коефіцієнт також може обчислюватись як відношення S _А до чисельності всього населення S або до кількості населення віком 15—70 років (S _{15 – 70}).

3. Рівень загальної зайнятості:

,

де S _З — чисельність зайнятості населення.

Рівень зайнятості може розраховуватися також щодо населення працездатного віку або економічно активного населення.

4. Коефіцієнт використання трудових ресурсів:

,

де S _ТР — чисельність трудових ресурсів.

5. Рівень безробіття економічно активного населення:

,

де S _Б — число безробітних.

Рівень безробіття може обчислюватися також стосовно до населення працездатного віку.

Зайнятість населення вивчається як у цілому для всього населення, так і за окремими регіонами, секторами економіки, професійними, віковими, статевими та іншими групами населення. Особливе значення для України нині має вивчення зайнятості в нефор­мальному секторі економіки.

Умови праці значною мірою визначають її ефективність, здоров’я працівника, рівень його задоволення своєю трудовою діяльністю, а відтак і умовами свого життя в цілому.

Система показників умов праці складається з таких основних груп:

· показники тривалості робочого часу;

· показники регулярності й тривалості оплачуваних відпусток;

· показники змісту та охорони праці;

· показники професійної захворюваності й професійного травматизму;

· показники оплати праці;

· показники трудових конфліктів.

Тривалість робочого часу вимірюється середньою фактичною тривалістю робочого дня. Коефіцієнт використання робочого часу являє собою відношення фактичної тривалості робочого часу до її нормативного значення, встановленого чинним законодавством.

Зміст праці визначається її функціями та засобами їх здійснення. У свою чергу, умови праці характеризуються двома підгрупами показників:

¨ показники, що характеризують поширеність несприятливих умов праці;

¨ показники, які оцінюють наслідки впливу несприятливих умов праці на здоров’я працюючих.

Основними показниками, що характеризують несприятливість умов праці, є:

· питома вага працюючих в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам;

· частка робітників, зайнятих тяжкою фізичною працею;

· питома вага робітників, працюючих у несприятливих умовах праці;

· питома вага робітників, які працюють на устаткуванні, що не відповідає вимогам безпеки.

Окрему групу показників, які характеризують зміст, умови та організацію праці, становлять ті, що характеризують професійні захворювання і виробничий травматизм:

¨ кількість захворювань, які сталися в результаті виконання професійних обов’язків або внаслідок впливу несприятливих умов праці;

¨ число нещасних випадків на виробництві, в тому числі зі смертельними наслідками;

¨ загальна кількість днів непрацездатності через виробничий травматизм.

З економічною діяльністю тісно пов’язано таке явище, як трудовий конфлікт, тобто ситуація, коли між працівниками та роботодавцями виникає суперечність з окремого питання або групи питань. Трудові конфлікти характеризуються такими показниками:

· час і причини виникнення;

· тривалість конфлікту у днях і втрати робочого часу в людино-днях та людино-годинах;

· збитки, які стали наслідком конфлікту;

· чисельність робітників, котрі беруть участь у трудових конфліктах;

· кількість підприємств та організацій — учасників трудового конфлікту.

Статистичне вивчення умов праці є складовою більш загальної проблеми — соціально-економічної захищеності населення. Держкомстатом України з Міжнародною організацією праці в межах технічного проекту «Розробка соціально-економічних індикаторів в Україні» було проведено два обстеження. У процесі досліджень відстежувалися сім основних форм соціальної захищеності:

¨ можливість працевлаштування;

¨ стабільна та вільна зайнятість;

¨ самостійність на роботі;

¨ відновлення професійних навичок;

¨ безпечні умови праці;

¨ представництво у професійних організаціях і об’єднаннях різного типу;

¨ отримання певного мінімального доходу.

Дата добавления: 2014-11-08