Статистика громадського порядку і безпеки

Забезпечення безпеки і дотримання прав людини є атрибутом розвитку високоморального суспільства та умовою гідного життя населення. Права і свободи людини являють собою найвищу соціальну цінність; їх гарантії є головним обов’язком держави. Вони визначаються згідно з діючими нормами поведінки і моральних принципів у законодавчому порядку.

Одним з факторів стабільності життя суспільства є дотримання населенням встановлених у країні законів, загальноприйнятих принципів і норм поведінки, ступінь дотримання яких визначається морально-психологічними рисами особистості. Характеристики особистості та її поведінки в різних сферах громадського життя є предметом дослідження моральної статистики.

Моральна статистика вивчає суспільні явища і процеси, які характеризують моральний рівень людини й суспільства в цілому. З цієї точки зору завданням моральної статистики є ви­вчення поширеності й усталеності таких рис особистості і суспільства в цілому, як загальноприйняті моральні цінності, рівень культури, традиції та звичаї, ступінь засвоєння гуманітарних принципів, людських контактів і т. ін. Такі дослідження дозволяють робити припущення щодо факторів і мотивів реальної поведінки та вчинків людини.

Вчинки людини як об’єкт дослідження моральної статистики можуть мати позитивний і негативний характер.

Позитивними є героїчні й самовіддані вчинки, проявлені в усіх сферах громадського життя. Свідчать про такі вчинки нагороди, які надаються особам у вигляді ордена, відзнаки, премії за особливі досягнення в трудовій, інтелектуальній та іншій діяльності. Позитивними є також благодійні вчинки і меценатство.

Негативні — соціально-небезпечні вчинки людини, що призводять до занепаду суспільства. Вони проявляються, перш за все, в таких явищах, як алкоголізм, проституція, самогубство, бродяжництво, правопорушення, а також злочинність.

Джерелами інформації про моральну статистику служать дані:

· статистичної звітності;

· переписів населення;

· спеціальних вибіркових обстежень;

· соціологічних опитувань.

Статистична звітність збирає матеріали щодо злочинності і правопорушень, антисоціальних явищ у громадському житті, а також про факти винагороди за позитивні вчинки населення. Матеріали переписів використовуються для оцінки поширеності та інтенсивності процесів і явищ, які є предметом дослідження моральної статистики. Спеціальні обстеження проводяться для одержання додаткової інформації, відсутньої в статистичній звітності. Дані спеціальних вибіркових обстежень і соціологічних опитувань становлять основу виявлення чинників, що впливають на моральний стан суспільства.

Своєрідністю предмета й об’єкта дослідження моральної статистики зумовлено деякі особливості у формуванні системи показників і застосуванні статистичних прийомів для її аналізу. Домінування атрибутивних характеристик у морально-психоло­гічних властивостях людей обмежує сферу дії таких показників, як середні методи кореляційно-регресійного аналізу. Перевага надається абсолютним і відносним величинам, групуванням та непараметричним методам вимірювання зв’язку, які застосовуються при вивченні громадської думки.

Особливістю моральної статистики також є порівняння її даних з усталеними соціальними нормами, які діють у суспільстві. Оскільки такі норми часто є умовними, періодично переглядаються, це призводить до певних незручностей при проведенні динамічного аналізу чи здійсненні міжнародних порівнянь показників моральної статистики.

Найважливіше місце в сучасній моральній статистиці займає правова статистика, головною метою якої є вивчення правопорушень і засобів боротьби з ними.

Джерелами даних про правову статистику служать:

· статистичні звіти органів МВС, прокуратури, суддів і органів юстиції;

· статистичні картки первинного врахування;

· дані демографічної, соціальної та економічної статистики;

· дані, одержані в результаті вивчення матеріалів і заяв про правопорушення;

· матеріали вивчення громадської думки про злочинність тощо.

Правова статистика веде облік правопорушень залежно від ступеня їх соціальної небезпеки й характеру впливу суспільства на правопорушників. Розрізняють цивільно-правову, адміністративно-правову та кримінально-правову статистику.

Цивільно-правовою статистикою вивчається інформація щодо цивільно-правових спорів і порушення прав людини за допомогою наступних показників:

¨ загальна кількість цивільно-правових спорів, що виникли, і випадків порушення прав людини;

¨ частки окремих видів цивільно-правових спорів, що виникли, і випадків порушення прав людини в структурі поданих спорів, позовів та справ;

¨ питома вага задоволених цивільно-правових спорів, позовів і справ щодо порушення прав людини в їх загальній чисельності;

¨ середня кількість вирішених цивільно-правових спорів, позовів і справ щодо порушення прав людини, що припадає на судовий орган та на одного суддю;

¨ загальна сума вартості позовів у цивільних справах і в розрахунку на одну справу.

Серед сукупності видів цивільно-правових спорів і випадків порушення прав людини найпоширенішими є: трудові суперечки (про оплату праці, відшкодування збитку); сімейно-шлюбні (про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, установлення батьківства); житлові спори (пов’язані з приватизацією житла, виселенням із державного фонду); позови про захист честі й гідності громадян, інтелектуальної власності; про відшкодування шкоди за каліцтво і смерть (під час виконання трудових обов’язків, у разі порушення правил дорожнього руху, автоаварії); справи про пору­шення податкового законодавства, природоохоронного законодавства тощо.

Адміністративно-правовою статистикою аналізується інформація щодо правопорушень, за які правопорушники притягуються до адміністративної відповідальності. Їх облік ведеться за системою показників:

· загальна кількість адміністративних правопорушень, їх розподіл за видами;

· питома вага розглянутих адміністративних правопорушень у їх загальній чисельності, в тому числі за видами правопорушень;

· середня кількість адміністративних правопорушень, що при­падає на судовий орган і на одного суддю;

· загальна вартість адміністративних правопорушень та сума штрафу в розрахунку на одне правопорушення.

До адміністративних правопорушень належать правопорушен­ня порядку проведення масових заходів, порушення рівноправ­ності громадян, незаконне поширення масової інформації, створення перешкод для здійснення виборчого права, поширення неправдивих свідчень, торгівля через руки у невстановлених місцях, азартні ігри, завищення цін у приватних підприємствах торгівлі, порушення законодавства про охорону пам’ятників, вживання алкогольних напоїв у громадських місцях відпочинку і т. ін.

Кримінально-правовою статистикою досліджуються правопорушення й злочини, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність.

Кримінальні правопорушення — найнебезпечніші явища, які найбільшою мірою дестабілізують стан суспільного порядку. Тому в структурі правової статистики саме дослідженню таких правопорушень і злочинів приділена найбільша увага. Ступінь соціальної небезпеки того чи іншого виду правопорушень визначається законодавчо відповідно до кодексів України.

Завданням Кримінального кодексу України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинності. Даним Кодексом визначається, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання слід застосовувати до осіб, що їх учинили.

Аналізуючи злочинність, виділяють дві групи характеристик: зовнішні, які відображують роль і становище злочинності у суспільстві, та внутрішні, які описують якісні ознаки злочинності. Зовнішній стан злочинності визначається показниками соціальної, територіальної, галузевої, загальної поширеності, соціальної спрямованості, мотивації злочинності і суспільної небезпеки. Внутрішній стан злочинності визначається показниками організованості, активності й сталості злочинів.

Поширеність злочинності в суспільстві характеризується рівнем злочинності, який визначається за показниками абсолютної кількості зареєстрованих злочинів і кількістю виявлених злочинців.

Інтенсивність злочинності оцінюється за допомогою загального коефіцієнта злочинності, що обчислюється за формулою:

,

де N _зл — кількість зареєстрованих злочинів за рік;

— середньорічна чисельність наявного населення.

Наведений спосіб розрахунку загального коефіцієнта злочинності відбиває криміногенну ситуацію в суспільстві в цілому. Він показує, наскільки злочинність поширена серед усього населення. Якщо кількість зареєстрованих за рік злочинів співвіднести із середньорічною чисельністю населення у віці кримінальної відповідальності, то можна судити про кримінальну активність населення даного віку з формули:

,

де — спеціальний коефіцієнт злочинності;

— середньорічна чисельність наявного населення у віці кримінальної відповідальності (14 років і старші).

Слід зауважити, що коефіцієнти злочинності розраховуються не лише для всього населення чи його окремих вікових груп. Залежно від мети дослідження вони можуть бути розраховані для окремих соціальних груп населення за статтю тощо.

Для одержання узагальнюючої оцінки щодо стану злочинності в країні або окремій її територіальній частині доцільно розрахувати коефіцієнти, які характеризують ступінь розкриття злочинів, рівень виявлених правопорушників, рівень судимості, а також коефіцієнти злочинності за видами злочинів.

Статистичне вивчення злочинності передбачає проведення структурного аналізу злочинності на підставі групувань за наступними класифікаціями: за спрямованістю злочинів, їх видами, категоріями тяжкості, організованістю, сферами людської діяльності, формами і видами провини, мотивацією, за соціально-демо­графічними ознаками злочинців.

Згідно з Кримінальним кодексом України вирізняють такі ступені тяжкості злочинів: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі. В основу цієї градації покладено строки покарання. До першої категорії відносять діяння, строк покарання за які не перевищує двох років позбавлення волі, для другої — п’яти, для третьої — десяти, для четвертої — понад десять років (максимальний строк — 20 років). Ця класифікація знайшла своє застосування при визначенні індексу тяжкості злочинів.

Індекс тяжкості злочинів — показник, за допомогою якого проводиться оцінка ступеня суспільної небезпеки. Він визначається за формулою:

,

де n_{i 1}, n_{i 0} — кількість злочинів i -го виду в звітному і базисному роках відповідно;

t_i — коефіцієнти тяжкості злочинів i -го виду.

Згідно з викладеною вище класифікацією злочинів за тяжкістю коефіцієнти тяжкості злочинів відповідають значенням максимального строку покарання за певний вид тяжкості злочину і становлять відповідно: 2, 5, 10, 20.

Комплексне дослідження правопорушень і засобів боротьби з ними не можливе без урахування демографічних, соціальних, економічних, політичних та культурних характеристик окремих регіонів і країни в цілому. Їх поглиблений аналіз дозволяє виявити вплив та оцінити взаємозв’язки зі ступенем поширеності негативних явищ. Аналізуючи правопорушення, соціальна статистика охоплює дані про:

· групи населення (за статтю, віком, родинним станом, рівнем освіти);

· типи поселень (міське і сільське, за адміністративними критеріями, часом і темпами розвитку поселень, функціональною ознакою);

· соціально-економічні характеристики (фаховий склад населення, специфіка формування і використання робочої сили, структура підприємств і організацій різних форм власності);

· соціально-політичні характеристики (різноманітність інтересів різних груп населення, способи формування органів влади, функціонування політичних партій);

· соціально-культурні характеристики (звичаї, традиції, стереотипи поведінки, потреби й інтереси населення).

Під час вивчення злочинності слід пам’ятати, що статистика аналізує лише зареєстровані злочини, тоді як існує їх латентна (прихована) частина, яка з різних причин невідома охоронним органам. Оцінка ступеня латентності злочинності сучасною статистикою прово­диться з використанням непрямих методів, які базуються на порівнян­нях зареєстрованих даних з результатами опитувань, фактичних співвідношень зареєстрованих злочинів з еталонними співвідношеннями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Афифи А., Эйзен С. Статистический анализ: Подход с использованием ЭВМ / Пер. с англ. — М.: Мир, 1982. — 488 с.

2. Визначення межі бідності в Україні: Порівняння з іншими країнами: (Аналітичні огляди з питань цільової соціальної допомоги в Україні) / ПАДКО: Агентство США з міжнародного розвитку. — К., 1996. — № 3. — С. 9.

3. Гладун О. Розробка та впровадження нової методології формування вибіркової сукупності домашніх господарств для проведення соціально-економічних обстежень. — К.: Проблеми статистики, 1999. — С. 28.

4. Гольдштейн М. Ю., Коротков В. С. Рабочее время и время отдыха рабочих и служащих в СССР. — М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1959. — 87 с.

5. Григорович Н. В., Калачева І. В. Соціально-економічна захищеність населення України // Статистика України. — 2001. — № 3. — С. 37—42.

6. Данилко В. К. Статистика охорони повітряного басейну Житомирщини // НДІ статистики. — Житомир, 2000. — 122 с.

7. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 340 с.

8. Экологическое законодательство Украины. — Харьков: Консум, 2000. — 200 с.

9. Економічна активність населення України в 2001 році: Стат. збірник / Державний комітет статистики України. — К., 2002. — 216 с.

10. Єріна А. М., Мазуренко О. К., Пальян З. О. Економічна статистика: Практикум. — К.: ТОВ «УВПК ЕксОб”», 2002. — 232 с.

11. Житловий кодекс України з постатейними матеріалами / За станом законодавства та Постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 берез­ня 2001. — К., 2001. — 480 с.

12. Заборгованість за житлово-комунальні послуги у 2000 році: (Аналітичний огляд) / ПАДКО. Агентство США з міжнародного розвитку. — К., 2001. — № 1. — 29 с.

13. Закон України «Про вибори народних депутатів» від 18 жовтня 2001 р. № 2766 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — С. 31.

14. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. № 2984 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 8. — С. 1.

15. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. № 2017 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — С. 1.

16. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р. № 1768 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 26. — С. 1.

17. Здоровье — 21: Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВООЗ. Европейская серия. № 6. — Копенгаген, 1999. — 301 с.

18. Здоровье населения в Европе: Региональные публикации ВООЗ. Европейс­кая серия. № 83. — Копенгаген: Европейское региональное бюро, 1997. — 89 с.

19. Класифікація видів економічної діяльності / Офіційне видання. — ДК009-96. — Держстандарт України. — К., 1996. — 250 с.

20. Кононова О. Методологічні проблеми підготовки та проведення вибіркового обстеження домашніх господарств щодо економічної активності населення. — К.: Проблеми статистики, 1999. — С. 175.

21. Краткий словарь по социологии / Под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина; Сост. Э. М. Коржева, Н. Ф. Наумова. — М.: Политиздат, 1989. — 479 с.

22. Лібанова Е. Індекс людського розвитку регіонів України. — К.: Інвестиційний рейтинг регіонів України, 2002. — С. 59.

23. Лібанова Е. Міжнародні стандарти у соціальній статистиці: проблеми та перспективи запровадження. — К.: Проблеми статистики, 1999. — С. 111.

24. Лібанова Е. Соціальна стратифікація в Україні: проблеми статистичного вимірювання. — К.: Проблеми статистики, 2000. — С. 25.

25. Лібанова Е. Бідність в Україні: сучасний стан та напрями подолання / Державна соціальна політика і рівень життя населення в Україні. Економічні ЕСЕ. — К.: Інститут реформ, 2002. — № 1(12). — С. 22.

26. Людський розвиток регіонів України: методика оцінки та сучасний стан — 2002 / РВПС. — К., 2002. — 124 с.

27. Маслов П. П. Статистика в социологии. — М.: Статистика, 1971. — 247 с.

28. Матеріали науково-практичного семінару «Статистичний моніторинг екологічного стану регіону, галузі», 16—17 грудня 1997 р., м. Житомир // НДІ статистики. — К., 1997. — 133 с.

29. Методика комплексної оцінки бідності: Затв. Указом Президента України від 5 квітня 2002 р. № 171 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 18. — С. 1.

30. Методологічні засади вимірювання людського розвитку для регіонів України. — К.: Державний комітет статистики, 2000. — С. 41.

31. Методологічні положення зі статистики. — Вип. 1 / Державний комітет статистики України. — К.: ЗАТ «АВГуСТ», 2002. — 552 с.

32. Огай М. Ю. Окремі аспекти статистичної оцінки бідності в Україні // Проблеми статистики: Зб. наук. праць. — Вип. 4. — К., 2002. — С. 111—115.

33. Осипов Г. В., Андреев Э. П. Методы измерения в социологии. — М.: Наука, 1977. — 181 с.

34. Пільги з оплати житлово-комунальних послуг (аналітичний огляд) / ПАДКО. Агентство США з міжнародного розвитку. — К., 2001. — № 3. — 26 с.

35. Послання Президента «Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України». — Інтернет.

36. Рябушкин Т. В. и др. Статистические методы и анализ социально-экономических процессов / Т. В. Рябушкин, В. М. Симчера, Е. А. Ма­шихин. — М.: Наука, 1990. — 296 с.

37. Саріогло В. Впровадження в практику вибіркових обстежень соціально-економічного стану домашніх господарств нових моделей для оцінки похибок вибірки. — К.: Проблеми статистики, 1999. — С. 83.

38. Саріогло В. Г. Особливості застосування процедур імпутації при обробці даних вибіркових обстежень домогосподарств // Проблеми статистики: Зб. наук. праць. — Вип. 3. — К., 2001. — С. 81—85.

39. Социальная статистика / Под ред. М. Г. Назарова. — М.: Финансы и статистика. — 1988. — 320 с.

40. Социальная статистика: Учебник / Под ред. И. И. Елисеевой. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 416 с.

41. Соціальна філософія: Короткий енциклопедичний словник / Заг. ред. і укл.: В. П. Андрущенко, М. І. Горлач. — К., Х.: ВМП «Рубікон», 1997. — 400 с.

42. Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник. — К.: Державний комітет статистики, 2001. — 239 с.

43. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С. О. Макєєва. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. — 344 с.

44. Соціологія: теорія, методи, маркетинг / Інститут соціології НАН України. — 2000. — № 1, 4.

45. Стан здоров’я населення: Наявність в домогосподарствах товарів тривалого користування: Стат. бюлетень. — К.: Державний комітет статистики, 2001. — С. 233.

46. Статистичний щорічник України за 2001 рік / Держкомстат України. — К.: Українська енциклопедія, 1997. — С. 590.

47. Столяров Г. С., Вороненко Ю. В., Голубчиков М. В. Статистика охорони здоров’я: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 230 с.

48. Столяров Г. С., Емшанов Д. Г., Ковтун Н. В. АРМ статистика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 268 с.

49. Столяров Г. С., Шамшетдинов Ю. М. Формування ринку інформаційних послуг в Україні // Проблеми статистики. — 2001. — № 3. — С. 200—203.

50. Ткаченко Л. Основні поняття міжнародної статистики економічної активності населення та їх використання у вибіркових обстеженнях домашніх господарств України. — К.: Проблеми статистики, 1999. — С. 152.

51. Трофімова Г. Г. Правова статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. — К.: КНЕУ, 2001. — 76 с.

52. Трудава М. Г. Статистика окружающей среды. — М.: Финансы и статистика, 1981. — 224 с.

53. Удотова Л. Ф. Соціальна статистика: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 376 с.

54. Указ Президента України «Про стратегію подолання бідності» від 15 серп­ня 2001 р. № 637 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 33. — С. 39.

55. Україна: національний звіт з людського розвитку. 2001 — сила суспільної взаємодії // ПРООН. — К., 2001. — 113 с.

56. Умови життя сімей—учасниць Програми житлових субсидій (за результатами вибіркового обстеження) / Державний комітет статистики України. — К., 2001. — 53 с.

57. Черенько Л. М. Оцінка масштабів та рівня бідності населення України. — К.: РВПС України НАН України, 2000. — 75 с.

58. Шишкін В. Методика оцінювання рівня людського розвитку. — К.: Проблеми статистики, 1999. — С. 234.

59. Як забезпечити цільовий характер соціальної допомоги в Україні (аналітичний огляд) / ПАДКО. Агентство США з міжнародного розвитку. — К., 1999. — № 31. — 25 с.

Дата добавления: 2014-11-08