Конституційно-правові норми

Принципи конституційного права

Принципи конституційного права -це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення І галузі та її основного джерела - Конституції України.

Принципи - це своєрідний каркас, який становить основу конституційного права, об'єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динаміку спрямування.

Усі принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні (декларуються безпосередньо в Конституції України, в них втілені її основні ідеї, призначення, соціальна роль: народний суверенітет, розподіл влад, рівність прав тощо), спеціальні (наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-І Іранові відносини — принцип гласності в роботі державних органів, верховенство права та ін).

Пізнання галузі права неможливе без з'ясування особливостей правових норм, які її утворюють.

Конституційно-правові норми - це загальні правила, установлені чи санкціоновані державою, що визначають поведінку \ часників конституційно-правових відносин і забезпечуються авторитетом держави, а при необхідності й примусом.

Конституційно-правовим нормам притаманні загальні о таки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини; встановлюють обов'язкові правила поведінки; втілюються в правових актах; передбачають наявність особливого механізму реалізації; охороняються державою.

Одночасно конституційні норми мають і свою специфіку порівняно з нормами інших галузей права, вирізняються і сферою суспільних відносин, які вони регулюють джерел котрих вони вміщені, установчим характером приписів і прямим характером дії. Ці норми мають найвищу юридичну силу, її ІІІ.ІІІ високу стабільність, порівняно з нормами інших галузей ті, підвищений рівень захисту з боку держави й особливий механізм реалізації.

Внутрішня форма організації та побудови конституційно-правової норми, зазвичай, не є класичною, тобто не завжди має у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію та санкцію. Більшість з них мають тільки правило поведінки - диспозицію. Наприклад, "Верховна Рада України працює сесійно" (ст. 82 Конституції України), "Президент України є главою держави і ви­ступає від її імені" (ст. 102 Конституції України).

Гіпотези конституційно-правових норм (визначають умови, за яких діє норма) містяться в ст. 23 Конституції України ("Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей"), ст. 70 Основного Закону ("Право голосу на виборах і референ­думах мають громадяни України, які досягай надень їх проведення вісімнадцяти років") та інші статті Конституції України.

Вказівка на санкцію (наслідки, що настають у разі невико­нання розпоряджень диспозиції) містяться в ст. 52 Конституції України ("Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом"), ст. 60 Конституції України ("За віддан­ня і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу насту­пає юридична відповідальність").

Санкціям конституційного права також властиві певні особли­вості, що визначаються характером суспільних відносин. Най­важливіші з них - це їх профілактичне, організаційне та виховне призначення, специфічне коло суб'єктів, уповноважених їх за­стосовувати (народ, територіальні громади, органи державної влади та місцевого самоврядування).

Елементи конституційно-правової норми нерідко переплі­таються між собою, на практиці досить непросто виділити їх у "чистому вигляді".

Існує різноманітна класифікація конституційно-правових норм, серед яких найбільш поширена за змістом, котрий роз­кривається, передусім, через предмет правового регулювання. Відпо­відно до цієї класифікації, всі норми можна поділити на кілька груп.

Перша група - це норми, що визначають основні засади конституційного паду України (статті 1-20 Конституції України).

Друга група - це норми, які закріплюють основні консти­туційні права та свободи людини і громадянина (статті 21-68 Конституції України).

Третя група - норми, що закріплюють основні характеристи­ки,громадянського суспільства (статті 3, 11, 13, 15 Конституції України).

Четверта група - норми, котрі-закріплюють територіальний \\-mpiu України (статті 132, 133 Конституції України).

П'ята група - норми, які закріплюють організацію державної влади (Розділи 1, IV, V, VI, VII, VIII, IX, XII Конституції України).

За призначенням у механізмі правового регулювання норми Конституційного права поділяються: на матеріальні (відображають зміст поведінки, діяльності, правовий статус - наприклад, ст. 75 Конституції України ("Єдиним органом законодавчої влади в Україні., Парламент - Верховна Рада України") та процесуальні (закріплю­ють порядок, способи, методи здійснення приписів), приміром, І-1.69 Конституції України ("Народне виявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії""). Матеріальні норми відповідають на запитання "Що робити?", а про­цесуальні - "Як робити?"¹.

За функціональною спрямованістю виділяють регулятивні Іі охоронні норми конституційного права.

Регулятивні - містять приписи, безпосередньо спрямовані на врегулювання суспільних відносин через надання їхнім учас­никам прав і покладання на них обов'язків (наприклад, ст. 19 Конституції України).

Охоронні - спрямовані на охорону наявних у суспільстві відносинах (для прикладу, статті 5, 22, 27 та ін. Конституції України).

Більша частина норм є регулятивними. Своєю чергою, регулятивні норми можуть бути зобов'язальними, заборонними, уповноважувальними.

Зобов'язальні - це юридичні норми, що встановлюють обов'язок особи вчинити певні позитивні дії (статті 65-67, 68 Конституції України). Ці норми містять слова: "зобов'язаний", "повинен", "мусить".

Заборонні норми забороняють суб'єктам здійснювати дії пев­ного виду (статті 37,52,60 Конституції України). Ці норми супрово­джуються словами: "забороняється", "не може", "не має права".

Уповноважувальні (дозвільні) норми наділяють суб'єкт певними правами (статті 86, 87, 106 Конституції України). Вони містять у своєму тексті слова: "мати право", "бути вправі", "може".

За терміном дії норми конституційного права поділяються на постійні, тимчасові та виключні; за територією дії - на норми, що діють на території: всієї України, Автономної Республіки Крим, певних адміністративно-територіальних одиниць; за мірою визначеності — абсолютно визначені (передбачають такий варіант поведінки - обрання Президента України народом України), відносно визначені (надають суб'єктам певну свободу вибору, бувають ситуаційні, альтернативні, факультативні).

За методом правового регулювання норми конституційного права поділяються на імперативні (передбачають єдино можливий варіант поведінки: прийняття до громадянства України - це виключно пре­рогатива Президента України), та диспозитивні (надають право об­рання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони -ст. 35 Конституції України "Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" (це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної).

Конституційно-правові норми поділяються також за юридичною силою, що залежить від того, в якому нормативному акті вони містяться та яке місце посідає акт у правовій системі України. Най­важливіші норми містяться в Конституції України та конституційних законах. Жодна правова норма не повинна суперечити нормам Конституції України, на основі якої в державі видаються інші пра­вові акти (постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти органів місцевої виконавчої влади й місцевого самоврядування).

2.4. Інститути конституційного права

Норми конституційного права за змістом об'єднуються в певні групи. Одна група норм стосується питань громадянства (його набуття, втрати, громадянства дітей при зміні громадянства батьків тощо), інша - регулює становище глави держави (порядок виборів, повноваження, обов'язки та ін.), ще інша - політичні права громадян тощо. Такі об'єднання норм, близьких за характером, називають інститутами права, в контексті цього посібника - інститутами конституційного права.

Отож, інститут конституційного права - це система норм конституційного права, що регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільні відносини, які утворюють порівняно самостійну групу.

Вичленування інститутів здійснюється не через прийняття якого-небудь закону, а є результатом доктринальних тлумачень учених. До конституційно-правових інститутів належать такі, як: інститут основ конституційного ладу України, основ правового статусу людини та громадянина, виборчої системи, народного представництва, конституційного контролю, представництва та ін.

Конституційно-правові інститути розрізняють за змістом, структурою, методами та завданнями правового регулювання. Існують прості та складні інститути. Прості інститути, зазви­чай, об'єднують незначну кількість норм та регулюють один або декілька видів суспільних відносин (інститут депутатського за­питу, інститут імпічменту Президента України). Складні інсти­тути охоплюють значне коло суспільних відносин і містять деякі інші інститути (підінститути). Наприклад, інститут виборчого права охоплює такі інститути, як виборче право (в суб'єктивному значенні), виборчий процес (містить кілька стадій - призначення виборів, висунення кандидатів у депутати, голосування, підрахунок голосів, визначення результатів виборів). До склад­них інститутів належать й інститути правового статусу людини та громадянина, представницьких органів, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо.

Конституційні інститути сукупно утворюють струнку систему, що є основою Конституції України. Вони розташовані в певному порядку й належним чином внесені до тексту Конституції України.

Конституційні інститути можна класифікувати і за тими відно­синами, котрі вони закріплюють у джерелах конституційного права (інститути народовладдя, правового статусу людини та громадя­нина, державного будівництва тощо).

ТЕМА З

Дата добавления: 2014-11-20