Система прав і свобод людини та громадянина

Ядром і основним елементом правового статусу людини є її права та свободи. Вони, будучи закріпленими в конституції, визначають міру можливої поведінки, відображають певні її форми та межі, можливість, користуватися політичними, економічними, соціальними, духовними благами, котрі держава особі надає, гарантує та охороняє.

Конституційні права і свободи мають власну систему й ознаки, що відрізняють їх від інших прав та свобод (володіють верховен­ством і є правовою базою для прийняття решти прав і свобод, які повинні відповідати їм; є нормами прямої дії та мають гаранто­ваний зміст; базуються на конституційних принципах рівності для кожного й не можуть обмежуватися чи скасовуватися).

Існує кілька класифікацій прав і свобод на основі різних критеріїв.

Так, найбільш загальним € поділ прав і свобод на негативні (полягають у праві людини на захист від будь-якого втручання, зокрема і з боку держави, в здійсненні особою своїх прав як суб'єкта громадянського суспільства (право на приватне життя, свобода совісті та віросповідання, свобода пересування), не по­требують великих державних ресурсів і не залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни) та позитивні (потре­бують підтримки та забезпечення з боку держави - право на працю, освіту, охорону здоров'я та ін.).

За часом виникнення розрізняють права першого покоління (були сформовані та закріплені під час буржуазних революцій, а потім набули відображення в конституційних актах XVII-XVIII століть - це особисті (громадянські) та політичні права (право на життя, особисту недоторканність, на свободу думки, совісті, релігії, рівність усіх перед законом та ін.), права другого покоління (сформувались у процесі боротьби народів за по­кращення свого економічного становища та підвищення культур­ного статусу (право на працю, відпочинок, освіту тощо), права третього покоління (сформувалися після Другої світової війни — колективні (солідарні) права (право на мир, розвиток, на здорове навколишнє середовище, на комунікацію в міжнародному інформаційному просторі тощо).

У сучасних умовах найпоширенішою та визнаною класифі­кацією прав і свобод є їх поділ за змістом та сферою дії. Така класифікація, що властива й Конституції України, вважається найбільш доцільною, оскільки демонструє межі охорони прав громадян у різних сферах людського існування.

Закріплюючи права та свободи людини і громадянина, інших категорій населення, чинна Конституція України не визначає їхньої системи та поділу на різні групи, але передбачає певну послідовність при їх викладі, що дає можливість, керуючись теорією конституційного права, всю сукупність прав і свобод поділити на такі групи:

1) права та свободи, що забезпечують рівноправність
громадян (наприклад, рівні права перед законом чи рівноправність незалежно від національності);

2) соціально-економічні та культурні права (створюють юридичні умови для активної участі громадянина в сфері соціально-економічного та культурного життя суспільства—право на працю, освіту, на використання досягнень культури);

3) політичні права і свободи (пов'язані з участю громадя­нина в сфері політичного життя суспільства, наданням йому можливості для участі в управлінні державою, суспільним жит­тям - виборчі права, свобода слова);

4) особисті права та свободи (гарантують недоторканність особи та її гідності).

Варто зауважити, що наведена вище класифікація прав і свобод має умовний характер. Одне й те ж право може належати до двох або навіть трьох груп. Приміром, право на використання досягнень культури - соціально-економічне право та право особи, а в умовах тоталітарної системи може набути політичного значення (згадаймо боротьбу в колишньому СРСР з письменниками-дисидентами).

Дата добавления: 2014-11-20