Поняття парламенту

Загальні засади організації органів державної влади та місцевого самоврядування

Конституційно-правові основи організації державної влади в Україні

У Конституції України закріплено засади, що визначають характер і статус органів державної влади, а також тих органів, які реалізують цю владу. Стаття 5 Конституції України встановлює: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". У цій статті сформу­льовано три напрямки (форми) реалізації народовладдя:

1) у формі безпосередньої (прямої) демократії;

2) через органи державної влади;

3) через органи місцевого самоврядування.

У ст. 6 Конституції України проголошується один з важливих принципів державної влади, що є одночасно характерною ознакою й атрибутом правової держави — розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей демократичний принцип став провідним в організації й функціонуванні державної влади та її органів в Україні. Він дає можливість не лише розмежувати компетенцію між різними гілками державної влади, а й створити необхідну систему стримувань і противаг, яка не дає змогу при­власнити всю повноту державної влади одному органові держави. Поважання принципу розподілу влад є важливою гарантією проти узурпації влади народу державою.

. Згідно зі ст. 7 Конституції України, в нашій державі визнається та гарантується місцеве самоврядування. Воно є самостійним у межах своїх повноважень. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади. Та це не означає, що місцеве самоврядування - як демократичний феномен, одне з проявів народовладдя - "відірване" від державної влади.

Усі державні органи залежно від їхніх рівня та компетенції можна поділити на дві великі групи: вищі чи центральні, державні органи та місцеві державні органи. До вищих централь­них державних органів належать ті, що поширюють свою дію на територію всієї держави, а місцеві державні органи мають повноваження тільки в межах своєї території.

Невід'ємними ознаками демократичних і правових країн, до яких, згідно зі ст. 1 Конституції України, належить й Україна є парламент і парламентаризм. Саме з ідеями парламентаризму пов'язана участь народу в здійсненні державної влади.

Парламент (англ. "parliament'', від франц. "parler" — говорити) — родова назва вищого колегіального загальнонаціонального пред­ставницького та законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу та працює на постійній основі (паралельна назва — легіслатура — від лат. "legislator" — той, що пропонує законопроект). Представницькі органи країн світу ма­ють різні назви - Федеральні збори (Російська Федерація, Швейцарія), Народні збори (Албанія, Болгарія), Державні збори (Естонія, Угорщина), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль) та ін.

Парламентаризм — це система взаємодії держави та суспіль­ства, в якій провідне місце належить парламентові.

Названі два поняття тісно пов'язані та взаємозумовлені, але не тотожні. Парламент може функціонувати й без парламентаризму, але парламентаризм не може бути поза парламентом. Одночасно парламентаризм - це не тільки парламент, а й цілісна система державного управління.

Парламентаризм в Україні має давні традиції. Попередниками парламенту в його сучасному значенні було народне віче, козацькі та інші ради. Спираючись на ці традиції й багатовікову історію українського державотворення, чинна Конституція України закріпила назву "рада" як щодо парламенту держави, так і стосовно представницьких органів місцевого само­врядування.

Сучасному парламентові, зокрема й Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:

- це загальнодержавний орган, діяльність якого поширюється на всю територію держави;

г- це єдиний орган законодавчої влади;

- це обов'язково колегіальний орган, який складаєтьсяз парламентарів, кількість котрих має бути достатньою для забез­печення його представницького характеру;

- здійснює свою діяльність з належними йому правами, а не через які-небудь розпорядження, наданих йому кимось іншим;

- формується на виборних засадах - за допомогою вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його
легітимний характер;

- це орган загальної компетенції, до відома якого належить широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання та який бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Зазвичай, під парламентом розуміють однопалатну представ­ницьку установу чи нижчу палату двохпалатного парламенту (Державна Дума в Росії,' Палата представників у США, Націо­нальні збори у Франції"). Та бувають трипалатні (в 90-ті pp. XX ст. в Південноафриканській Республіці) й навіть п'ятипалатні парламенти (у 70-ті pp. XX ст. в Югославії). В Україні парламент однопалатний - Верховна Рада України.

Якщо парламент складається з двох палат, то членів нижчої палати, звичайно, називають депутатами (їх, зазвичай, обирають), а членів верховної палати - сенаторами (призначаються чи обираються непрямими виборами).

Терміни, на які обираються чи призначаються парламентарії до верхньої та нижньої палат у різних країнах мають істотну відмінність. Звичайно, нижні палати обираються в середньому на 4-5 років, а верхні на значно більший термін (США - 2 і 6 років, Франція 5 і 9 років, Японія 4 і 6 років). Іноді обидві палати обираються на один і той же термін.

Як свідчить практика, однопалатні парламенти діють, переважно, в середніх і малих за розміром території державах, а також у країнах, які розвиваються; двопалатні -у великих демократичних та федеративних державах (США, Німеччина, Італія, Російська Федерація, Індія та ін.).

Кількісний склад парламенту в різних країнах світу теж не­однаковий. У середньому - від 200 до 600 осіб. Найчисленніший з-поміж органів законодавчої влади - Всекитайські збори народних представників (3000 осіб), а найкомпактніший - Законодавча асам­блея Ліхтенштейну (15 осіб). Нині парламенти діють більше, ніж у 160 країнах світу. За змістом своєї діяльності вони є, насамперед, органами законо­давчої влади, легіслатурами. Водночас у їхній діяльності значне місце відведено й іншим функціям-представницькій, установчій, контрольній, бюджетно-фінансовій тощо.

Дата добавления: 2014-11-20