Планування уроків

Отже, після складання плану модуля можна приступати до розроблення окремих уроків з нього. Існують різноманітні способи підготовки поурочних планів, і вчителі часто дотримуються певного формату, спеціально пристосованого до власного стилю планування. Методика, запропонована на рис. 7.3, являє собою розширений варіант «Плану уроку» з розділу 5 (див. форму 6 «Зразках корисних документів»). Вона дає змогу впорядкувати думки та визначити підхід до проведення уроку. Також, на нашу думку, вона допомагає планувати діяльність асистента вчителя (парапедагога), з яким ви працюєте. Ми також надаємо їй перевагу в своїй роботі, бо завдяки простоті й зручності, майже будь-який вчитель зможе адаптувати її до свого індивідуального стилю планування. Залежно від вашого способу підготовки до уроків, такі плани бувають більш або менш детальними. Звісно, міру деталізації кожен педагог визначає для себе сам, керуючись місцевими стандартами своєї професії. Водночас, якщо у процесі планування ви спробуєте втілювати положення й рекомендації цього розділу, це сприятиме логічній та значимій інтеграції цілей конкретної дитини до звичайної навчальної програми (курикулуму).

План уроку
Предмет/клас	Природознавство, 3 клас	Дата і час
Тема уроку:	Жива природа ставку: від пуголовка до жаби. Урок 3 з навчального модуля (загалом 6 уроків)
Мета уроку:	Познайомити дітей із життєвим циклом «від пуголовка до жаби»
Центральна проблема:	Що відбувається, коли пуголовки перетворюються на жаб?
Матеріали:	Класний акваріум та пуголовки, яких назбирали минулого тижня. Схема «Від пуголовка до жаби». Книжки з теми.
Хід уроку:	Учитель представляє тему уроку та пропонує дітям відповісти на запитання: «Що відбувається, коли пуголовки перетворюються на жаб?» Учні мають дослідити цю проблему за допомогою

	Інтернету, книжок, власних спостережень за акваріумом та шляхом колективного обговорення в малих групах. Далі, спираючись на результати своєї пошукової діяльності учні мають зобразити послідовність етапів перетворення пуголовка на жабу.
Домашнє завдання:	Для цього уроку немає.
Учениця з особливими потребами	Кейті
Індивідуальні завдання для цього уроку	До кінця третього семестру Кейті навчиться зосереджувати погляд на чорному кружечку завбільшки з монету на білому фоні щонайменше впродовж 45 секунд (ціль 3, завдання 3).
Інклюзивні матеріали й методики:	Поки група Кейті спостерігає за пуголовками в акваріумі, одного пуголовка пересаджують у менший акваріум, який ставлять навпроти великого білого аркуша. Педагог заохочує Кейті стежити очима за рухами пуголовка. Інші учні також спостерігатимуть за пуголовком у маленькому акваріумі, намагаючись помітити певні зміни.
Альтернативна методика оцінювання:	Педагог фіксує час візуального стеження за предметом.
Учитель:	Представляє тему; об 'єднує клас у групи; дає завдання; працює з кожною групою та надає допомогу, за потреби; організовує презентацію результатів роботи груп; проводить заключне обговорення з теми уроку з допомогою схеми.
Асистент педагога (пара педагог)	Під час уроку переходить від однієї групи до іншої та заохочує дітей робити свій внесок у спільну діяльність. Поки група Кейті працює біля великого класного акваріума, допомагає пересадити одного пуголовка до меншого акваріума. Спонукає Кейті стежити очима за пуголовком та фіксує час візуального спостереження та записує це в журналі. Запрошує інших дітей поспостерігати за пуголовком у меншому акваріумі. Пропонує Кейті поспостерігати за великим акваріумом.
Оцінювання:	За результатами своїх досліджень діти мають зобразити в правильній послідовності етапи перетворення пуголовка на жабу.

У цій формі для планування уроків враховано індивідуальні завдання. В ній вчитель також коротко описує методики вирішення цих завдань у контексті уроку. Ця графа адресована дітям з особливими потребами, але зауважимо, що використовувати її слід не тільки тоді, коли йдеться про вироблення певних навичок згідно з ІНП. Вона також слугує для планування модифікацій під час уроків, де роботи над індивідуальними навчальними завданнями не передбачено. Таким чином, ми знову повертаємося до питання про те, які адаптації та модифікації можна застосовувати в інклюзивному класі дня окремих учнів. Якщо ви уважно ознайомилися з матеріалом цього розділу, то напевно зможете пригадати види адаптацій і модифікацій, які допомагають створювати сприятливі умови для навчання дітей. У різних параграфах ми розглянути міркування стосовно матеріалів, ресурсів, методики та очікуваних результатів навчання. Ці рекомендації, а також поради розділу 9 щодо фізичного середовища, покликані стати орієнтиром для впровадження можливих адаптацій чи модифікацій на уроках у звичайному класі. Наостанок підкреслимо, що наведені тут зауваження можуть бути однаково корисними для вчителів, які дотримуються концепції універсального дизайну для навчання, і для їхніх колег, які надають перевагу адаптаціям і модифікаціям спеціально орієнтованих на певних учнів.

Отже, цей розділ, а також попередній розділ 6, мають на меті озброїти вас порадами й інструментами планування для інклюзії. Автори намагалися дати загальну характеристику та висвітлити практичні аспекти двох основних підходів такого планування, які застосовуються наразі в школі, - універсального дизайну для навчання та здійснення адаптацій і модифікацій спеціально орієнтованих на певних учнів для інтеграції індивідуалізованих програм у загальний навчальний процес. Ми щиро переконані, що з двох представлених підходів найбільш інклюзивним є універсальний дизайн для навчання. Водночас ми усвідомлюємо, що за певних умов необхідними є адаптації й модифікації спеціально орієнтовані на певних учнів, і погоджуємося, що цей підхід також може сприяти досягненню загальних цілей інклюзії. В наступному розділі ми пропонуємо читачам, спираючись на отримані знання з інклюзивного планування, розглянути деякі методи навчання, які допоможуть вам створювати умови для ефективної інклюзії на своєму уроці.

Курикулум - документ, пов'язаний із викладанням і засвоєнням знань, умінь і навичок. Він охоплює такі питання, як зміст предметів, педагогічні методи і підходи, поточне оцінювання та оцінку ефективності навчання, а також відповідні ресурси для організації, впровадження та викладання навчальних програм.

Універсальний дизайн для навчання - процес інтерпретації відповідного курикулуму в значиму навчальну діяльність, що є доступною для всіх учнів у класі та включає можливості для застосування множинних способів представлення матеріалу, вираження та залучення.

Основний курикулум - частини курикулуму, які вважаються базовими і необхідними для всіх учнів.

Допоміжні технічні засоби - технічні засоби, які були спеціально розроблені для забезпечення підтримки дітям з інвалідністю, проте мають ширшу сферу застосування.

• Які перешкоди, на вашу думку, можуть заважати впровадженню концепції універсального дизайну для навчання у процесі розробки курикулуму та методики?

• Коли в адаптаціях та модифікаціях курикулуму немає потреби?

• Чим універсальний дизайн для навчання відрізняється від адаптацій і модифікацій? Що спільного між цими двома підходами?

Диференційоване викладання. Стислий опис наукових досліджень для практиків. Університет Альберти

В «Освітньому дайджесті» для електронного банку освітніх ресурсів ЕКІС Томлінсон (2000) звертає увагу на очевидний факт: усі учні навчаються у різноманітний спосіб та мають різні інтереси. Деякі з них досягають значних успіхів за одними предметними напрямами і мають посередні результати за іншими. Тому, вважає дослідниця, найкраща організація навчання в школі передбачає його пристосування до індивідуальних особливостей у межах розмаїтого учнівського контингенту. Таке навчання отримало назву «диференційованого». Посилаючись на значний обсяг свідчень, автори наукових публікацій приходять до висновку, що діти досягають більшого особистого успіху в шкільному навчанні (зокрема, отримують від нього задоволення), якщо вчитель враховує їхні навчальні потреби. Для диференціації не існує єдиної формули. Разом з тим, можна запропонувати низку широких принципів для підготовки й проведення уроків на основі цього підходу.

У статті Томлінсон також ідеться про те, що для ефективного навчання варто пропонувати учням певний набір навчальний завдань, розроблених на основі восьми варіантів диференціації, що передбачають варіювання (1) від конкретного до абстрактного; (2) від простого до комплексного; (3) від базового до трансформаційного рівня; (4) від кількох до багатьох аспектів; (5) від менших до більших кроків; (6) від більш структурованого до більш відкритого; (7) від меншої до більшої незалежності; та (8) від повільнішого до швидшого темпу.

У своїй праці Ейнслі (1994) розглядає тему навчання учнів у мішаних групах, тобто з різним рівнем підготовленості індивідуальних учасників. Авторка досліджує чинники, ям зумовлюють неоднорідність сформованості в учнів знань, умінь. та навичок. Зокрема, до них належать: індивідуальна мотивація, інтереси й потреби учнів; здібність до опанування мови й грамотності; загальна навчальна підготовка; стилі навчання; вік, зовнішні вимоги та наявний час для навчання, а також рівень тривожності учня. Дослідниця висловлює переконаність у тому, що педагоги мають диференціювати навчання.

Відтак, учителям, які прагнуть забезпечувати ці різноманітні потреби, в першу чергу необхідно сформулювати різні навчальні цілі для своїх вихованців. Ключем до вирішення цієї проблеми є добре знання дітей. Спираючись на нього педагогу варто поміркувати над таким запитанням, наприклад: «Як раціонально використати на уроці це навчальне завдання, щоб діти з ним справилися й отримали від нього користь?» Виходячи з результатів наукових досліджень, у пропонованому огляді ми пояснюємо декілька загальних ідей та надаємо низку порад для вчителів щодо організації видів діяльності на уроці з урахуванням широкого діапазону учнівських потреб і здібностей.

Усі учні по-своєму особливі, й тому педагогам слід забезпечувати різні потреби в класному колективі шляхом визначення унікальних навчальних цілей для кожного його учасника. Далі, відповідно до цих цілей необхідно розробити завдання й види діяльності практичного характеру. Як показують наукові дослідження, диференціація допомагає активізувати пізнавальну діяльність учнів і зробити її більш ефективною.

Термін «диференціація» не є синонімом концепції навчання різнорівневої групи дітей. У диференціації наголос робиться на потреби індивідуальних учнів, тоді як модель навчання різнорівневої групи передбачає організацію групової навчальної діяльності. Диференціація орієнтована на створення навчального середовища, а також на забезпечення змісту, процесу й продукту, які дають змогу дітям із труднощами в навчанні (в тому числі обдарованим) успішно опановувати значимий курикулум.

Існує кілька способів диференціювати уроки й методику викладання. Як зауважує Томлінсон, у процесі диференціації необхідно брати до уваги:

• зміст - що учні мають засвоїти та яким чином вони отримуватимуть інформацію;

• процес - види навчальної діяльності, які виконують учні для осмислення змісту;

продукти - проекти чи інші види діяльності, які дають учням можливість закріпити, застосувати, поглибити та вдосконалити набуті знання й уміння;

• навчальне середовище - те, як відбувається робота на уроці, яка на ньому панує атмосфера.

• встановлення різних вимог щодо результатів навчальної діяльності;

• організації роботи з акцентом на різних здібностях учнів;

• вибору матеріалів і методики відповідно до різних інтересів дітей;

• використання різних завдань у межах курикулуму.

• Види діяльності на уроці слід планувати з урахуванням навчальних потреб, різних типів інтелекту, стилів навчання, когнітивних рівнів, соціально-культурного середовища учнів та їхніх особистих інтересів. У диференційованому викладанні застосовуються такі стратегії: кооперативне навчання, індивідуальне навчання, навчальні центри і навчання з використанням технічних засобів.

• Для добре спланованого й успішного диференційованого уроку властиві такі характеристики як активність та ініціативність, прагнення до якості (тобто створення учнями якнайкращих робіт), особистісно-орієнтований підхід і комбінація різних форм - фронтальної, групової та індивідуальної. Диференційований підхід передбачає, що вчитель має розуміти й задовольняти потреби як просунутих учнів, так і тих, хто стикається з труднощами в навчанні.

• Модифікації змісту й методики включають: різнорівневе навчання; практику укладання з дітьми навчальних контрактів; навчання в малих групах; вивчення мови з дітьми, для яких мова навчання не є рідною; організацію роботи в центрах; проекти; варіювання завдань відповідно до різних рівнів здібностей; надання підтримки в індивідуальному навчанні; ретельнішу організацію групової роботи; заміну певних частин курикулуму таким матеріалом, що відповідає потребам і рівню підготовленості дітей; прискорене вивчення курсів для певного року навчання та/або пропуск одного чи кількох класів, що дає можливість талановитим й обдарованим дітям навчатися за програмами, які відповідають вищому рівню їхніх здібностей; пропуск простіших одиниць навчального матеріалу курсу з метою вивільнення часу для складніших і цікавіших завдань для талановитих і обдарованих учнів, якщо за результатами попереднього тестування перед вивченням розділу або теми виявляється, що вони вже володіють цими знаннями й навичками на достатньому рівні; реалізацію програм індивідуальної допомоги відстаючим учням окремо під час уроків або окремі заняття за складнішими програмами для талановитих й обдарованих учнів, поки інші діти працюють за звичайною програмою; конкурси; та додаткове? навчання за поглибленими програмами після школи.

• До числа найбільш ефективних методів, які дають змогу задовольняти потреби учнів, належать: диференційоване викладання, можливість учнівського вибору, гнучка практика об'єднання учнів у групи та комбінація збагачення навчального змісту й прискорення темпу вивчення предмета.

• Для диференціації викладання перспективними є як традиційні (таксономія освітніх цілей Блума), так і новітні методи (конструктивістські теорії, навчання, що ґрунтується на закономірностях розвитку мозку та визнає його унікальний характер для кожної людини.

• За словами батьків, чиї діти відчувають труднощі в навчанні, освітні заклади часто не бажають іти їм на зустріч та створювати умови для задоволення потреб їхніх дітей, а практика їхньої роботи не дає підстав говорити про диференціацію викладання. Батьки вважають, що застосування цього підходу сприяє підвищенню самооцінки дитини та формуванню в неї практичних навичок і стратегій навчальної діяльності.

• Будучи лідерами в своїй школі, її керівники також несуть свою частку відповідальності за впровадження диференціації, оскільки саме вони формують курикулум, виходячи з потреб учнів та громади. Вони мають підтримувати працівників у їхніх спробах реалізувати диференційованих підхід у викладанні предметів. Серед інших завдань керівництва навчального закладу - створення умов для активізації батьківської участі, забезпечення консультативної допомоги з боку вчителя спеціальної освіти й заохочення педагогів до професійного розвитку з наданням відповідних можливостей.