Житлово-комунальне господарство

Охорона навколишнього природного середовища

Громадський порядок, безпека та судова влада

Оборона

0400 Економічна діяльність

0700 Охорона здоров'я

0800 Духовний та фізичний розвиток

0900 Освіта

1000 Соціальний захист та соціальне забезпечення

Економічна класифікація видатків (КЕКВ) базується на економічній характеристиці операцій, задля проведення яких здійснюються ці видатки. Виділяються: поточні видатки (код 1000) – всі платежі бюджету на поточні цілі; капітальні видатки (код 2000) – придбання капітальних активів, стратегічних запасів товарів, землі, нематеріальних активів; нерозподілені видатки (код 3000) – видатки з резервного фонду КМУ та фондів непередбачених видатків ВР АР Крим та органів місцевого самоврядування, а також кредитування (код 4000).

За переліком головних розпорядників бюджетних коштів утворена відомча класифікація видатків (КВКВ). Ця класифікація забезпечте розподіл бюджетних видатків згідно з визначеним переліком головних розпорядників бюджетних коштів, які лежать в основі реєстру всіх розпорядників коштів, що ведеться ДКУ і фінорганами. Кожний головний розпорядник коштів отримує відповідний код: Управління справами Верховної Ради України - 11, Міністерство внутрішніх справ - 100, Міністерство економіки - 120, Міністерство освіти і науки – 220 тощо.

При формуванні бюджету за програмно-цільовим методом використовується програмна класифікація видатків бюджету (КПКВ), яка щорічно визначається у законі про Державний бюджет. Запровадження програмно-цільових методів формування бюджету в Україні розпочалось з 2002 року.

Код програмної класифікації складається із семи знаків, які відображають – головного розпорядника коштів за кодом відомчої класифікації видатків (3 знаки), код відповідального виконавця (1 знак), код бюджетної програми (2 знаки) та напрям діяльності в одній бюджетній програмі (1 знак).

4. Класифікація фінансування бюджету

Відповідно до ст. 8 Бюджетного Кодексу України, бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Класифікації фінансування бюджету має такий вигляд:

200000 Внутрішнє фінансування

201000 Фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів та державних фондів

202000 Фінансування за рахунок позик банківських установ

204000 Надходження від приватизації державного майна

205000 Фінансування за рахунок залишків коштів на рахунках бюджетних установ та організацій

206000 Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю

207000 Коригування

300000 Зовнішнє фінансування

301000 Позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку

302000 Позики, надані органами управління іноземних держав

303000 Позики надані іноземними банками

304000 Позики, надані постачальниками

305000 Позики, не віднесені до інших категорій

306000 Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю

Класифікація фінансування бюджету деталізує джерела фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, а також напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками. Розрізняють фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань та фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту. Внутрішньому фінансуванню присвоєний код 400000, у складі якого відрізняють довго-, середньо- та короткострокові зобов'язання з відповідними кодами – 401000, 402000 та 403000. У складі зовнішнього фінансування (код 500000) виділяють такі джерела, як довгострокові облігації – код 501000 та короткотермінові облігації та векселі - код 503000.

5. Класифікація боргу

Систематизована інформації про всі боргові зобов'язання держави, АРК та місцевого самоврядування відображається в класифікації боргу. Борг класифікується за типом кредитора і за типом боргового зобов'язання. Граничний розмір внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АРК та місцевого самоврядування, як і обсяг гарантій щодо виконання боргових зобов'язань, визначається па відповідний рік законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Державний борг не повинен перевищувати 60 відсотків обсягу валового внутрішнього продукту України.

За типом кредитора класифікація боргу має 2 розділи: внутрішній борг код 200000, у тому числі заборгованість перед бюджетами - код 210000, банками 220000 тощо, та зовнішній борг - код 300000.

200000 Внутрішній борг

210000 Заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних фондів

220000 Заборгованість перед банківськими установами

23000 Заборгованість перед іншими органами управління

240000 Внутрішня заборгованість, не віднесена до інших категорій

250000 Коригування, пов'язане зі зміною обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю

300000 Зовнішній борг

310000 Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій

320000 Заборгованість за позиками, одержаними від органів управління іноземних держав

330000 Заборгованість за позиками, одержаними, від іноземних банків

340000 Заборгованість за нотками, одержаними від постачальників

350000 Зовнішня заборгованість не віднесена до інших категорій

360000 Коригування, пов'язане зі зміною обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю

У класифікації боргу за типом боргового зобов'язання виділяється внутрішній борг (400000) і зовнішній борг (500000), які, у свою чергу, однаково поділяються на заборгованість за довго-, середньо- і за короткостроковими зобов'язаннями та за іншими зобов'язаннями.

ТЕМА 4. ПЛАТІЖНА СИСТЕМА ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ

1. Поняття платіжних систем

2. Система електронних платежів НБУ

3. Сутність внутрішньої платіжної системи ДКУ

4. Єдиний казначейський рахунок та управління ним

5. Загальна характеристика рахунків, які відкриваються в органах Державного казначейства

6. Порядок відкриття та закриття рахунків

1. Поняття платіжних систем

Платіжна система (ПС) – це платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей. Переказ грошей здійснюється при допомозі комплексу програмного та технічного забезпечення, із застосуванням електронних засобів. У складі національної ПС держави можна виділити декілька самостійних систем. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками.

Відповідно до характеру здійснюваних платежів, розрізняють:

1. Системи міжбанківських розрахунків.

2. Внутрішньобанківські ПС.

3. Системи "клієнт-банк".

4. Системи масових платежів.

ПС можна класифікувати також за механізмом здійснення платежу – розрізняють пакетний та інтерактивний механізми.

Елементи ефективно функціонуючих платіжних систем:

ü нормативно-правова база:

ü бухгалтерська й технологічна модель (сукупність бухгалтерських і організаційних засобів);

ü технологічна інфраструктура;

ü захист інформації.

Усі елементи ПС тісно пов'язані між собою. Ефективність платіжних систем багато в чому залежить і від ризику, на який наражаються їх користувачі через помилки в процесі здійснення платежів, банкрутство постачальників платіжних послуг, надзвичайні події (стихійні лиха, порушення зв'язку) тощо.

Використовують кілька підходів до мінімізації ризиків. Найбільш розповсюдженими у ПС розвинутих країн є два підходи:

ü перший - спрямований на обмеження обсягу розрахунків;

ü другий - на забезпечення надійності розрахунку.

Також є можливість регулювання ймовірності настання ризику за допомогою попереднього відбору учасників системи. Ще одна альтернатива пов'язана з можливістю нагляду за платіжною поведінкою учасників, чий критичний фінансовий стан відомий.

2. Система електронних платежів НБУ

З 1.01.1994 р. в Україні функціонує досить оперативна, ефективна, надійна внутрішньодержавна банківська ПС елект-ронних міжбанківських переказів НБУ (СЕМП НБУ), яка відповідає світовим стандартам і включає в себе систему електронних платежів (СЕП) та систему термінових переказів (СТП).

Система електронних платежів Національного банку України (надалі СЕП НБУ) – це складова системи електронних міжбанківських переказів (СЕМП), що забезпечує проведення міжбанківського переказу в режимі обміну файлами з індивідуальною обробкою міжбанківського електронного документа, за яким між списанням грошей з кореспондентського рахунку банківської установи (платника) та зарахуванням грошей на кореспондентський рахунок банківської установи (отримувача) є певний проміжок часу.

Окрім СЕП, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через внутршіньобанківську платіжну систему (ВПС), комбінацію систем ВПС і СЕП, міжнародні системи електронних розрахунків та двосторонні прямі кореспондентські відносини.

ВПС передбачає відкриття та ведення субкоррахунків філій чи інших структурних підрозділів банків безпосередньо в головному офісі з відображенням на них усіх платежів та надходжень. СЕП НБУ забезпечує здійснення міжбанківських переказів грошей на виконання зобов'язань клієнтів і власних зобов'язань банків. Основними функціями СЕП НБУ є: проведення міжбанківських розрахунків; обмін інформацією про здійсненні міжбанківських розрахунків; контроль достовірності даних на різних стадіях міжбанківських розрахунків; забезпечення надійності міжбанківських розрахунків; контроль НБУ стану кореспондентських рахунків банків; захист інформації від несанкціонованого доступу.

Обслуговування учасників у СЕП організовується за незалежним (всі учасники системи рівноправні й не залежать один від одного) чи за консолідованим (учасниками СЕП є тільки юридичні особи) кореспондентським рахунком. З 10.11.2006 року запроваджено СЕП нового покоління СЕП-2, яка, крім нового програмного і технічного забезпечення, має й нову архітектуру (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Структурна схема СЕП-2

Основними законодавчими актами, що стали правовою основою для розробки, впровадження та функціонування СЕП є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність» №2121-111 від 07.12.1999 р.; ЗУ «Про Національний банк України» №679-Х8У від 20.05.1999 р.; ЗУ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» № 2346-ІИ ВІД 05.04.2001 р.; ЗУ «Про захист інформації в автоматизованих системах» № 80/94-ВР від 05.07.1994 р.

3. Сутність внутрішньої платіжної системи ДКУ

Загальні засади функціонування платіжних систем та порядок переказу коштів встановлює закон «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-ІП. Згідно зі ст. 5 Закону в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські та небанківські платіжні системи. З метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету шляхом консолідації рахунків органів державного казначейства у Національному банку КМУ і НБУ затверджено Постанову від 15.09.1999 року №172 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства».

Під внутрішньою платіжною системою казначейства (ВПС ДКУ) слід розуміти сукупність правил, організаційних і програмно-технічних засобів, що використовуються ДКУ з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу коштів через органи казначейства, і для взаємодії з іншими ПС.

Платіжна система виконання бюджетів є частиною національної платіжної системи і регулюється НБУ, МФУ, ДКУ відповідно до покладених на ці органи функцій. ДКУ визначає умови й правила організації власної внутрішньої платіжної системи.

Базові принципи функціонування ВПС ДКУ:

ü єдність каси і єдиних вимог до ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету;

ü оперативність зарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів на бюджетні;

ü цільове спрямування бюджетних коштів;

ü повнота охоплення бухгалтерським обліком усіх операцій, пов'язаних із надходженням доходів і здійсненням видатків;

ü відповідальність учасників бюджетного процесу за вчинені ними бюджетні правопорушення.

4. Єдиний казначейський рахунок та управління ним

Єдиний казначейський рахунок (ЄКР) є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного й місцевих бюджетів. ЄКР – це рахунок, відкритий ДКУ в НБУ для обліку коштів і здійснення розрахунків у СЕП НБУ.

Цей рахунок об'єднує кошти субрахунків, що відкриті у Казначействі (центральний рівень), його управлінням в Автономній Республіці Крим (АРК), областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні управління). Оскільки лише ДКУ має повноцінний ЄКР, він і є безпосереднім учасником СЕП НБУ. Територіальним управлінням кореспондентські рахунки у НБУ не відкриваються. Функціонування ЄКР забезпечує:

- можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах ДКУ та їх використання;

- надання оперативної інформації органам законодавчої та виконавчої влади про операції, здійснені за ЄКР;

- оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень.

Для відображення операцій, проведених через СЕП протягом банківського дня, ДКУ та його територіальним управлінням у регіональних розрахункових палатах (РРП) НБУ відкриваються технічні рахунки, а на балансі ДКУ – відповідні субрахунки територіальних управлінь. Платежі в системі ДКУ забезпечуються розрахунковими палатами (РП) ДКУ, які є структурними підрозділами ДКУ та його територіальних управлінь.

Операції, проведені через СЕП, відображаються як на технічних рахунках ДКУ і територіальних управлінь, так і на відповідному ЄКР Казначейства і субрахунках територіальних управлінь.

ДКУ встановлює ліміт ЄКР для своїх управлінь з урахуванням їх платіжного календаря. Лімітна довідка готується відділом внутрішніх казначейських операцій. Дотримання ліміту ЄКР обов'язкове. По завершенні операційного дня управління ДКУ перераховують залишки коштів, які обліковується ними за балансовим рахунком № 1111 та перевищують встановлений ліміт ЄКР, на рахунки ДКУ. Відділ внутрішніх казначейських операцій управління фінансових ресурсів щоденно здійснює моніторинг фінансового стану територіальних управлінь і вносить пропозиції щодо сум і джерел підкріплення ЄКР.

5. Загальна характеристика рахунків, які відкриваються в органах ДКУ

Рахунки, які відкриваються в органах ДКУ, відповідно до порядку їх функціонування та призначення коштів поділяються на бюджетні та небюджетні.

Бюджетні рахунки – рахунки, які відкриваються в органах ДКУ для зарахування надходжень, здійснення операцій клієнтів з бюджетними коштами, здійснення операцій, пов'язаних з обслуговуванням зовнішніх і внутрішніх боргових зобов'язань, загальнодержавних видатків, а також рахунки для обліку операцій із фінансування бюджетів.

Бюджетні рахунки для зарахування надходжень – рахунки для зарахування податкових, неподаткових та інших надходжень, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки, гранти та кошти, залучені до бюджетів від розміщення цінних паперів, отриманих кредитів тощо.

Бюджетні рахунки для операцій клієнтів за бюджетними коштами – рахунки для здійснення операцій за асигнуваннями, передбаченими на виконання відповідних програм і заходів Державному та місцевих бюджетах, які відкриваються розпорядникам та одержувачам коштів і поділяються на:

Ø реєстраційні рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій з виконання загального фонд кошторисів;

Ø спеціальні реєстраційні рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторисів;

Ø рахунки одержувачів коштів, які відкриваються одержувача коштів бюджету за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків загального та/або спеціального фондів для обліку операцій з виконання плану використання бюджетних коштів;

Ø рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів для здійснення загальнодержавних видатків.

Інші бюджетні рахунки – рахунки, які відкриваються за відповідними кодами бюджетної класифікації для здійснення операцій з обслуговування внутрішніх та зовнішніх боргових зобов'язань держави та, в окремих випадках, здійснення загальнодержавних видатків, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рахунки для обліку операцій з фінансування бюджетів – рахунки, які відкриваються для обліку операцій з фінансування бюджетів, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Небюджетні рахунки – рахунки, які відкриваються органами ДКУ у випадках, передбачених за­конодавчими та іншими нормативно-правовими актами, підпри­ємствам, установам, організаціям за операціями, що не належать до операцій за виконанням бюджетів.

Рахунки відкриваються відповідно до Плану рахунків БО виконання Державного та місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій з виконання бюджетів у системі ДКУ (наказ ДКУ від 28.11.2000 №119).

6. Порядок відкриття та закриття рахунків

У грудні 2002 року ДКУ своїм наказом встановило нині діючий Порядок відкриття рахунків у національній валюті в органах ДКУ.

ДКУ відкриває своїм клієнтам бюджетні та небюджетні рахунки. Бюджетні рахунки відкриваються щорічно з початком нового бюджетного року для здійснення операцій клієнтів з бюджетними коштами, для обслуговування зовнішніх і внутрішніх боргових зобов'язань, здійснення загальнодержавних видатків та операцій із фінансування бюджетів. У разі неприйняття Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік відкриваються рахунки попереднього бюджетного періоду. Спеціальні реєстраційні рахунки, на яких зберігаються залишки коштів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення, відкриваються у наступному бюджетному періоді з перенесенням невитрачених у попередньому періоді залишків коштів, які були одержані на виконання відповідних завдань.

Небюджетні рахунки відкриваються органами ДКУ підприємствам, установам, організаціям для здійснення та обліку операцій, що не належать до операцій із виконання бюджетів.

Бюджетні рахунки, відкриті в поточному бюджетному періоді, закриваються не пізніше 31 грудня. Рахунки за надходженнями закриваються на підставі заяв відповідних структурних підрозділів і функціональних управлінь ДКУ. Рахунки розпорядників і одержувачів коштів закриваються при реорганізації установи (злитті, приєднанні, поділі, перетворенні, виділенні), зміні назви, організаційно-правової форми на підставі: заяви власника рахунка; рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства, установи чи організації, інших випадків, передбачених чинним законодавством України.

ТЕМА 5. БЮДЖЕТНО-КОШТОРИСНЕ ФІНАНСУВАННЯ.

1. Поняття бюджетно-кошторисного фінансування

2. Кошторис бюджетної установи: порядок складання і затвердження

3. Основні вимоги до виконання кошторису

4. Фінансування закладів освіти

1. Поняття бюджетно-кошторисного фінансування

Фінансування – це процес планового, цільового, безповоротного і безвідплатного виділення грошових коштів на цілі загальнодержавного значення (оборона, управління), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави.

Джерела фінансування: бюджети, позабюджетні цільові фонди, власні кошти державних і недержавних підприємств.

Суб'єкти фінансування – державні органи, підприємства, організації, установи державної та комунальної власності.

Загальноприйняті принципи фінансування у випадку бюджетного фінансування доповнюються такими:

- кошти виділяються тільки з одного бюджету – за підпорядкованістю установи (виняток – загальнодержавні заходи: боротьба з епідеміями, катастрофами, стихійним лихом);

- кошти відпускаються за встановленими нормативами.

Процес бюджетно-кошторисного фінансування охоплює принаймні перших три стадії виконання державного бюджету за видатками, до яких належать: встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису, затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів та взяття ними бюджетних зобов'язань.

План асигнувань із загального фонду бюджету – це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Бюджетне зобов'язання – це будь-яке розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару чи послуги відповідно до бюджетного асигнування та протягом бюджетного періоду, за якими необхідно здійснити платежі.

Бюджетні призначення – повноваження, встановлені Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, які мають кількісні та часові обмеження й дозволяють надавати бюджетні асигнування; їх отримують головні розпорядники бюджетних коштів.

2. Кошторис бюджетної установи: порядок складання і затвердження

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає їм повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Бюджетним установам виділяються бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.

Кошторис має дві складові:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків, а також на реалізацію пріоритетних заходів.

Будь-яка установа для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою. Зведені кошториси і зведені плани асигнувань – це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання МФУ, Мінфін АРК, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються.

Виділяють також загальні кошториси – типові кошториси для невеликих однопрофільних установ (бібліотеки, дитячі садочки, школи) з постатейним виділенням фінансування по кожній установі та кошториси на проведення окремих заходів.

Кошториси розробляються і затверджуються на основі виділених бюджетних асигнувань. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом. Форма кошторису і плану асигнувань затверджується МФУ.

На основі проектів зведених кошторисів формуються бюджетні запити, які подаються МФУ, Мінфіну АРК, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

У доходній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги надходжень, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів відповідних бюджетів. Обов'язковим є першочергове забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Після затвердження державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводяться у відповідність з показниками цих бюджетів. У тижневий термін після опублікування закону про Державний бюджет України, відповідних рішень Верховної Ради АРК та місцевих рад Мінфін України та АРК, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування – це документ, який містить затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів.

МФУ надсилає ДКУ для реєстрації, обліку та виконання затверджений річний розпис асигнувань та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету. ДКУ протягом 3 робочих днів доводить до головних розпорядників витяги із цих документів, які є підставою для затвердження кошторисів, планів асигнувань усіма розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами. В такий самий спосіб Мінфін АРК і місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників витяги із затвердженого річного розпису асигнувань і помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів, на підставі яких затверджуються кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів.

Видатки бюджетної установи – це платежі, що здійснює бюджетна установа, які не підлягають поверненню. Вони можуть бути відплатними або невідплатними. До видатків не включаються платежі в рахунок погашення державного боргу, які належать до фінансування. Усі видатки бюджетної установи поділяються на статті, підстатті видатків та елементи витрат. Кошториси, плани асигнувань і плани використання бюджетних коштів затверджуються протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

3. Основні вимоги до виконання кошторису

Органи ДКУ для здійснення контролю реєструють і ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня в розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом ДКУ, що підтверджує відповідність цих документів казначейському обліку. Розпорядники, які отримали від ДКУ витяг, повинні подати йому дані про розподіл показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено – складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси, які затверджуються їх керівниками. Зведені тимчасові кошториси при цьому не складаються.

У разі скорочення асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань.

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у випадках:

- виникнення потреби перерозподілу асигнувань розпорядника;

- прийняття нормативною акта про передачу повноважень і бюджетних асигнувань від одного розпорядника іншому;

- при розподілі раніше нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

- збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду порівняно з надходженнями, врахованими в бюджеті на відповідний рік;

- скорочення видатків загального фонду бюджету в цілому;

- внесення змін до закону про держ. бюджет чи до рішення про місц. бюджет.

Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису за власними надходженнями на підставі довідок установленої форми, які затверджуються керівниками установ, що затвердили кошториси. Зміни до бюджетною розпису за спеціальним фондом бюджету при цьому не вносяться.

Виконання кошторисів і планів асигнувань відображається наростаючим підсумком з початку року. Звіти про виконання кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів подаються в порядку та за формами, встановленими ДКУ.

4. Фінансування закладів освіти

Процес фінансування освіти включає: методи, форми та формули розподілу ресурсів, джерела ресурсів, права суб'єктів на розпорядження фінансовими ресурсами та відповідальність суб'єктів за результати своєї діяльності.

Основним методом державного фінансування закладів освіти є виділення асигнувань, що передбачає складання кошторисів доходів та видатків для кожного закладу освіти за встановленими для навчальних закладів нормативами (на заробітну плату, на утримання тощо). Кошториси лежать в основі організації фінансування бюджетних установ, у тому числі й закладів освіти, яким відкрито бюджетне фінансування.

Фінансування закладів освіти може здійснюватися у вигляді:

ü прямого фінансування,

ü додаткових асигнувань за окремими програмами,

ü дотацій або субвенцій.

Останнім часом при визначенні обсягів фінансування дедалі частіше використовуються програмно-цільові методи.

Розрахунок обсягу видатків на дошкільну та середню освіту визначається залежно від нормативу видатків на одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Формула, за якою здійснюється фінансування закладів загальної середньої освіти, включає два типи відмінностей. Перший тип стосується відмінностей між закладами, які обслуговують різні категорії учнів: денні загальноосвітні середні заклади; вечірні школи; загальноосвітні школи-інтернати; школи-інтернати для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку; дитячі будинки, школи-інтернати для дітей-сиріт (використовуються різні коефіцієнти коригування основного розрахунковою нормативу).

Другий тип відмінностей стосується місцезнаходження закладів середньої освіти: міська чи сільська місцевість. Особливо виділений учнівський контингент населених пунктів, які віднесені до гірських (різні формули розрахунку відповідних бюджетів на освіту.

Сьогодні фінансування освіти в Україні здійснюється за рахунок бюджетних коштів, платних послуг, що їх мають право надавати освітні заклади, кредитних ресурсів і спонсорської допомоги.

Традиційним методом фінансування освіти є бюджетне фінансування. Доходи, одержані від надання платних послуг, спрямовуються насамперед на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням цих послуг, сплату податків, обов'язкових зборів та платежів. Доходи від надання платних послуг спрямовуються на покриття потреби в коштах: на заробітну плату працівників і нарахування на неї, матеріальне забезпечення учнів і студентів із числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, виплату стипендій, харчування, оплату витрат, пов'язаних із господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому. Прибуток, який залишається, спрямовується на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень і матеріальне заохочення працівників.

Система освіти в Україні сьогодні представлена дошкільною, шкільною, позашкільною, професійно-технічною, вищою, післядипломною освітою, аспірантурою, докторантурою та самоосвітою.

При плануванні затрат на загальноосвітні школи насамперед визначається контингент учнів, а потім кількість класів. Ці показники відображаються в кошторисі на 1 січня планового року (беруть за фактичним станом на останню звітну дату) і 1 вересня (визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, кількість дітей, що підуть до школи у наступному навчальному році, - за даними спеціального обліку, який веде школа), оскільки навчальний рік не збігається з бюджетним (календарним) роком.

Кількість класів визначається по групах класів (І-ІV, V‑IХ, Х‑ХI) і залежить від кількості учнів і наповненості класів. Граничне наповнення для І‑IХ класів становить 40, для X-XI – 35 учнів. Виходячи із середньорічної кількості класів, визначаються видатки на заробітну плату вчителів сільських шкіл, оплату послуг з утримання бюджетних установ та інші видатки. Особливістю є те, що заробітна плата вчителям міських шкіл за другу половину грудня поточного року виплачується в січні наступного бюджетного року. Тому в поточному році вони отримають заробітну плату за 3,5 місяця. Посадові оклади вчителям визначаються на підставі тарифікаційних списків по кожній школі.

Заробітна плата педагогічним працівникам визначається, виходячи із: затвердженого учбового плану; встановленого учбового навантаження; затверджених ставок заробітної плати; норм додаткової оплати. Ставки заробітної плати педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл залежно від освіти поділені на 2 групи: для тих, хто має вищу освіту і тих, хто має середню спеціальну освіту (для них встановлені ще 2 підгрупи за стажем - працівники з стажем педагогічної роботи до 8 років і понад 8 років).

Граничне навантаження вчителя І‑ІV класів на тиждень становить 20 годин, для вчителів V‑XI класів – 18 годин. Зміна розмірів ставок заробітної плати вчителям здійснюється при зміні розміру мінімальної заробітної плати, здобутті освіти, отриманні відповідної категорії за наслідками атестації.

Для визначення фонду заробітної плати педагогічним працівникам на рік необхідно мати такі показники: загальну кількість ставок на всі класи; кількість ставок на один клас; середню місячну ставку вчителя; місячний фонд заробітної плати з кожної групи класів. Кількість педагогічних ставок визначається шляхом ділення загальної кількості годин учбових занять на тиждень з кожної групи класів на норму учбового навантаження вчителя. Середня ставка заробітної плати вчителя і кількість педагогічних ставок на 1 клас розраховуються за даними тарифікаційних списків вчителів.

Видатки на освіту включають асигнування на: дошкільну освіту; початкову і загальну середню освіту; утримання та розвиток вищих навчальних закладів І, II, IIIта IV рівнів акредитації; перепідготовку і підвищення Основним джерелом фінансування закладів загальної освіти є місцеві бюджети. Середня спеціальна освіта фінансується з державного бюджету, а також коштами позабюджетних фондів, зароблені платними послугами. За класифікацією доходів і видатків фінансування освіти - розділ 200. Наукові дослідження або наукові програми державного значення фінансуються з державного бюджету.

Дата добавления: 2014-12-08