Тема 7. Казначейське обслуговування державного бюджету за видатками

1. Суть і об'єктивна необхідність державних видатків

2. Характеристика видатків бюджету

3. Формування мережі розпорядників бюджетних коштів

1. Суть і об'єктивна необхідність державних видатків

Видатки державного бюджету являють собою економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням за цільовим призначенням. За рахунок цих коштів держава утримує власні законодавчі, виконавчі та судові органи, органи соціальної сфери, фінансує заходи в соціальній сфері, а також направляє значні кошти в інвестиційну діяльність на розширене відтворення суспільного виробництва. Бюджетна політика нашої держави своїми пріоритетними завданнями мас соціальне спрямування державних видатків, підвищення рівня реальних доходів населення, забезпечення соціальних гарантій і соціального захисту громадян.

Згідно Бюджетного кодексу України бюджетні видатки – це кошти, які спрямовуються па здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

2. Характеристика видатків бюджету

За економічним змістом розрізняють видатки розвитку та поточні видатки: їх групування здійснюється за економічною класифікацією видатків бюджету. Через видатки розвитку (капітальні видатки) реалізується інвестиційна та інноваційна діяльність, структурні економічні реформи в країні. Поточні видатки забезпечують поточні потреби органів держави й місцевого самоврядування, бюджетних підприємств, установ і організацій.

Слід також розрізняти поняття «касові видатки» і «фактичні видатки». Касовими видатками вважаються виплати, здійснені з реєстраційних чи спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників бюджетних коштів підприємствам, організаціям, установам або перераховані за їх дорученням на видатки, передбачені бюджетом (наприклад, перераховані кошти з рахунка лікарні постачальнику за медикаменти). Фактичні видатки – це дійсні кінцеві видатки установи, оформлені відповідними документами, включаючи видатки за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою (наприклад вартість медикаментів, витрачених на лікування хворих). Фактичні видатки, як правило, не збігаються з касовими.

Залежно від розподілу функцій між державою й органами самоврядування видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та фінансування власних повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, поділяються на:

ü видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання АР Крим та місцевому самоврядуванню. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

ü видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання АР Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

ü видатки на реалізацію прав та обов'язків АР Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Останні два види видатків здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з державного бюджету. Бюджетним кодексом заборонено планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих видатків, а також здійснювати видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

3. Формування мережі розпорядників бюджетних коштів

Головні розпорядники бюджетних коштів до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів бюджету нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів за територіями та приналежністю до відповідного розпорядника.

До мережі розпорядника коштів належать бюджетні установи, що підпорядковані йому за відомчою ознакою або ним координуються, небюджетні установи, які отримують через нього бюджетні кошти (фінансову підтримку) та органи місцевої влади, уповноважені на виконання бюджетних програм. Розпорядники нижчого рівня й одержувачі бюджетних коштів включаються до мережі головних розпорядників (розпорядників вищого рівня), якщо вони отримують асигнування безпосередньо від них.

Бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважених на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, називаються розпорядниками коштів. Головні розпорядники отримують асигнування з бюджету і розподіляють їх розпорядникам II ступеня, останні, у свою чергу, здійснюють розподіл виділених їм асигнувань розпорядникам III ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам або одержувачам, діяльність яких координується через них.

Не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники подають ДКУ мережу установ та організацій. ДКУ узагальнює цю інформацію та доводить її до своїх територіальних управлінь. ДКУ вносить у свою базу даних про мережу лише інформацію про головного розпорядника. Інформація про мережу розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів подасться головними розпорядниками до відповідних управлінь ДКУ. Управління узагальнюють отримані дані, групують за територіями (місто, район) та формують базу даних про мережу установ (див. рис. 7.1).

Рис. 7.1. Формування мережі розпорядників бюджетних коштів

Серед управлінь ДКУ розрізняють базові та транзитні. Управління, на території яких перебувають розпорядники нижчого рівня, до мережі яких включені розпорядники бюджетних коштів, що розташовані на території іншого управління (транзитного), – базовими, а управління, на території яких перебувають розпорядники нижчого рівня, включені до мережі розпорядників бюджетних коштів, розташованих на території іншого управління (базового), – транзитними.

Дата добавления: 2014-12-08