Кінцева та чиста продукція агропромислових підприємств та об’єднань

Поняття кінцевої продукції важливе для сільськогосподарських і агропромислових підприємств і формувань, а також для агропромислового комплексу в цілому. В загальному розумінні кін­цева продукція — це та, що надійшла в особисте споживання людей, а також у виробниче споживання за межі підприємства, об’єднання чи АПК. Наприклад, у сільськогосподарських підприємствах кінцева продукція представлена товарною продукцією незалежно від каналів її реалізації, продукцією, використаною в громадському харчуванні, дитячих садках і яслах та виданою працівникам у рахунок оплати праці.

Проте це — не повне визначення кінцевої продукції, адже сільськогосподарська продукція, залишивши межі підприємства чи об’єднання, може бути виробничо спожита також у межах агропромислового комплексу, в інших підприємствах чи об’єднан­нях. Щоб не було повторного рахунку, цю продукцію не слід враховувати при визначенні кінцевої продукції того виробничого об’єкта в середині АПК, який її виробничо спожив.

Отже, кінцева продукція по відповідному підприємству представлена товарною продукцією за всіма каналами реалізації, продукцією, яка використана на особисте споживання в межах підприємства (в громадському харчуванні, дитячих садках, яслах, видана працівникам у рахунок оплати праці) за мінусом купленої сільськогосподарської продукції, що використана на виробниче споживання у звітному році.

Кінцева продукція визначається у натуральній формі лише в розрізі окремих видів сільськогосподарської продукції. Наприклад, у звітному році підприємство виробило 30 тис. ц зерна. Різним споживачам за межі підприємства було реалізовано 18 тис. ц, видано в рахунок оплати праці 2 тис. ц, на корм худоби спожито 4 тис. ц. Для посіву ярих культур в даному році підприємство закупило 1100 ц насіння першої репродукції. Звідси кінцева продук­ція галузі зерновиробництва становила 19 тис. ц (18000 + 2000 +
+ 100 – 1100 = 19000).

В цілому по підприємству кінцева продукція визначається у вартісному виразі за цінами фактичної реалізації (закупівлі). Про­дукція, видана на оплату праці і внутрішньогосподарське особисте споживання, оцінюється за середніми на певний вид продукції цінами реалізації. По АПК чи агропромисловому формуванню в цілому кінцеву продукцію доцільно визначати методом приросту вартості сільськогосподарського продукту на всіх стадіях його руху до кінцевого споживача. Іншими словами, вартість кінцевої продукції представлена вартістю виробництва кінцевої продукції сільського господарства і вартістю, добавленою її промисловою переробкою і торгівлею.

Для глибшого розуміння сказаного наведемо такий умовний приклад. Припустімо, що сільськогосподарська продукція в процесі її перетворення в продукцію кінцевого споживання пройшла чотири стадії виробництва[1]:

І. 40с + 80 (v + т) = 120;

ІІ. 120с + 20с₁ + 30 (v + т) = 170;

ІІІ. 170с + 2бс₁ + 40 (v + т) = 236;

IV. 236с + 10с₁ + 20 (v + m) = 266.

На першій стадії виробляється сільськогосподарська продукція, яка виходить за межі сільськогосподарських підприємств і тому є кінцевою для них в обсязі 120 одиниць. На другій — відбувається приріст кінцевої продукції в 50 [20 с ₁ + 30 (v + т)], на третій — 66 і на четвертій стадії — 30 одиниць. Загальний обсяг кінцевої продукції становить 266 одиниць (120 + 50 + 66 + 30).

Перевага такого методу визначення кінцевої продукції полягає в тому, що, по-перше, виникає можливість розрахувати вклад кожного виду діяльності в кінцевий результат, по-друге, не допускається повторний рахунок, як це має місце при визначенні валової продукції. Неважко помітити, що в наведеному прикладі загальна вартість останньої становить 792 одиниці (120 + 170 + + 236 + 266), в тому числі повторний рахунок дорівнює 526 одиницям (792 – 266).

По агропромисловому підприємству, об’єднанню (комбінату) і АПК в цілому вартість кінцевої продукції можна визначити за формулою:

КП = КП₂ + КПз + КП₄,

де КП₂ —вартість кінцевої продукції в другій сфері АПК — сільськогосподарському виробництві; КПз і КП₄ — приріст вартості кінцевої продукції у третій і четвертій сферах АПК (відповідно в переробній промисловості і громадському харчуванні та роздрібній торгівлі продуктами сільськогосподарського походження).

Оцінка вартості кінцевої продукції може здійснюватися двома способами: 1) як уже зазначалося, за поточними фактичними цінами реалізації товарів усіх трьох сфер АПК; 2) за порівнянними цінами. Перший спосіб дає змогу визначити обсяги кінцевої продукції відповідно до кон’юнктури ринку і реально виявити грошові потоки в розрізі сфер АПК, а другий — аналізувати й оцінювати в динаміці зміни фізичної маси кінцевої продукції. Порів­няння цих двох оцінок дає змогу кількісно визначити вплив цінового фактора на обсяг кінцевої продукції, об’єктивно судити про вклад кожної сфери АПК в її створення.

У сільськогосподарському виробництві вартість кінцевої продукції за порівнянними цінами можна визначити за формулою:

КП = .

де ТП _і — товарна продукція сільського господарства і -го виду;
Ц _і — порівнянна (середня) ціна і -го виду продукції; К _і — кое­фіцієнт якості і -го виду продукції, що визначається діленням закупівельної ціни і -го виду продукції нижчих сортів на закупівельну ціну вищого сорту; ОС _і — продукція і -го виду, що використана на особисте споживання; ПК_і — покупна продукція сільськогосподарського походження, що використана для виробничого споживання.

Приріст кінцевої продукції в переробній промисловості у порівнянних цінах:

КП₃ =

де ПП_і — товари сільськогосподарського походження і -го виду, що вироблені в третій сфері АПК; В _і — вартість затраченої сировини сільськогосподарського походження, використаної на вироб­ництво і -го товару.

Підприємства громадського харчування і роздрібної торгівлі товарами сільськогосподарського походження також беруть участь у формуванні вартості кінцевої продукції. Роздрібні ціни торгівлі в громадському харчуванні включають націнку, яку правомірно можна розглядати як норматив приросту вартості продукції сільськогосподарського походження, і оскільки ця продукція реалізується кінцевому споживачеві, то цей норматив виступає як приріст вартості кінцевої продукції.

Підприємства громадського харчування, поряд з торговельною, виконують виробничу функцію. Вони реалізують продукцію як власного виробництва, так і іншу, готову до споживання, а поряд з націнкою громадського харчування одержують торговельну націнку. За рахунок одержаної націнки громадського харчування ці підприємства покривають витрати виробництва й одержують відповідну частку прибутку, а за рахунок торговельної націнки покривають витрати обігу й також одержують певну частку прибутку.

Оскільки реалізація продукції є необхідною ланкою в загальному ланцюзі «виробництво — споживання», то є всі підстави розглядати торговельну націнку як приріст кінцевої продукції. Цей висновок щодо підприємств громадського харчування є цілком правомірним і щодо підприємств роздрібної торгівлі продукцією сільськогосподарського походження, які входять в агропромислове формування і в АПК у цілому.

Для розрахунку приросту кінцевої продукції в підприємствах громадського харчування і роздрібної торгівлі, що представляють четверту сферу АПК, можна скористатися формулою:

КП₄ =

де ПГ _і — вироблена продукція в громадському харчуванні і -го виду; Ц _і — роздрібна ціна на продукт і -го виду; НГ _і — націнка громадського харчування, %; РП _і — обсяг реалізації і -го продукту сільськогосподарського походження; ЗН _і —торговельна націнка, в % до роздрібної ціни (роздрібна ціна разом із націнкою становить роздрібну ціну торгівлі).

По сукупності підприємств АПК Білоцерківського району була розрахована структура кінцевої продукції, вироблена підприємствами цього об’єднання. Це дало змогу оцінити реальний внесок підприємств кожної сфери в загальний результат їх спільної діяльності. З’ясувалося, що внесок підприємств другої сфери найбільший і становить 69,6 %, третьої — 29,5 і четвертої — близько 1 %.

Збільшення внеску третьої і четвертої сфер у формування кінцевої продукції можна розглядати як позитивне зрушення в її структурі, оскільки за інших однакових умов це означатиме, що все більша частка сільськогосподарської продукції надходить на переробку,а потім до споживача в готовому для споживання вигляді.

Чиста продукція — це новостворена вартість, найважливіша складова виробленого сукупного продукту (валової продукції) підприємства, що характеризує економічну ефективність виробництва. Якщо вартість валової продукції, що набула товарної форми, виразити в поточних ринкових цінах, а решту її, яка використана на виробничі внутрішньогосподарські потреби і представлена приростом незавершеного виробництва та приростом вартості вирощування культурних насаджень, оцінити за собівартістю, то у формалізованому вигляді в цілому по підприємству вартість сукуп­ного продукту можна зобразити виразом:

с + v + т,

де с — спожиті засоби виробництва (оборотні засоби й амортизація основних фондів), v + т — чиста продукція.

Розмір чистої продукції є функцією від таких важливих факторів, як обсяг виробництва валової продукції, рівень товарності, цін реалізації продукції і частки матеріальних витрат (с) в структурі вартості сукупного продукту. До перших трьох факторів розмір чистої продукції знаходиться в прямій пропорційній залежності, а до останніх — в оберненій. Частка спожитих засобів виробництва в структурі собівартості валової продукції має тенденцію до збільшення. Це — об’єктивний процес, що відображає зміну діалектичного співвідношення між затратами живої і минулої праці зі зростанням її продуктивності. В 1990 р. ця частка в аграрних підприємствах суспільного сектора України становила 63,2 %. У 1994 р. інфляційне формування собівартості через занижену оцінку спожитих ресурсів призвело до зменшення питомої ваги затрат минулої праці в собівартості валової продукції до 54,3 %. У 2000 р. цей показник становив 65,9 %.

Для того щоб кількісно визначити чисту продукцію підприємств, передусім потрібно розрахувати валову продукцію за собівартістю її виробництва (собівартість виробництва продукції рос­линництва і тваринництва всіх видів, приріст незавершеного виробництва за собівартістю, собівартість вирощування багаторічних культурних насаджень, собівартість наданих на стороні
послуг). Цей розрахунок ведеться по основному (сільськогосподарському) виробництву й окремо по інших видах діяльності. В результаті одержують перші дві складові вартості валової продук­ції с + v. Далі від одержаного результату слід відняти всі матеріальні витрати, а саме: виробничо спожиті предмети праці, амортизацію основних засобів і витрати на оплату послуг, наданих підприємству зі сторони, тобто виконати дію: (с + v) – с = v. До отриманого результату (витрат на оплату праці) потрібно приєднати прибуток, що був одержаний від тих товарних галузей підприємства, в яких виручка від реалізації продукції перевищує її собівартість. Формалізовано зобразимо цей результат так: v + m'. Від цієї суми необхідно відняти збиток, що створився в галузях, де виручка від реалізації продукції була меншою за її повну собівартість. У результаті цієї дії дістають вартість чистої продукції підприємства: v + т' – 3 = v + т.

Економічне значення чистої продукції надзвичайно важливе, оскільки вона є основою розширеного відтворення. Адже для наступного циклу відтворення підприємство насамперед повинно відшкодувати спожиті засоби виробництва. Розширене відтворення можна здійснити лише за рахунок чистої продукції, яку поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Співвідношення між цими фондами кожне підприємство встановлює самостійно, враховуючи при цьому абсолютний розмір чистої продукції, ступінь озброєності виробництва, зношеність основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці працівників, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці і прибутком.

Для оцінки економічного стану підприємства важливо проаналізувати таких два важливих показники, як питома вага чистої продукції у валовому продукті і частка оплати праці разом з відрахуваннями на соціальні заходи у загальній сумі новоствореної вартості. Чим більша величина цього кінцевого результату і вища частка його у вартості сукупного валового продукту, тим за однакових інших умов є більше можливостей для відтворення факторів виробництва бажаними темпами, і навпаки.

Значну інформативність має і другий показник. Чим гірше працює підприємство, тим більшою буде частка оплати праці разом з відрахуваннями на соціальні заходи в загальній сумі чистої продукції, а отже, тим буде меншою частка прибутку як основного власного джерела інвестицій. У разі, якщо підприємство не отримує ні прибутку, ні збитку, чиста продукція буде представлена лише фондом оплати праці. Тому розглянутий показник дорівнюватиме 100 %. Це та межа, за якої підприємство ще спроможне забезпечувати просте відтворення і зберігати своє існуван­ня як юридична особа.

За умов збиткової діяльності підприємства чиста продукція зменшується. Коли сума збитку досягає суми нарахованої оплати праці з відрахуваннями на соціальні заходи, то цей кінцевий результат дорівнюватиме нулю, а за подальшого збільшення суми збитку він набуватиме від’ємного значення. За роки економічної кризи в багатьох аграрних підприємствах чиста продукція нерідко досягала мінус декількох сот тисяч гривень, що свідчить про їх номінальне банкрутство. Тому підприємства повинні своєчасно прийняти кардинальні заходи щодо недопущення збитковості виробництва.

Дата добавления: 2014-12-08