Лекція 16. Психофізіологічні основи профорієнтаці та профвідбору

План

1. Суть, критерії та фізіологічні закономірності проектування режимів праці і відпочинку

2. Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок

3. Шляхи раціоналізації та оцінка ефективності внутрішньо змінних режимів праці і відпочинку

4. Раціоналізація тижневих і річних режимів праці і відпочинку

Література: [ 2, 10, 14, 23, 28]

1. Суть, критерії та фізіологічні закономірності проектування режимів праці і відпочинку. Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров’я, надійність і продуктивність праці. Під режимом праці і відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності і перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу – інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів.

Незалежно від виду праці функціональний стан працівника змінюється внаслідок втоми, що призводить до зниження рівня оперативних резервів. Оптимізація діяльності забезпечує реалізацію тих резервних можливостей, які до цього не входили в оперативні резерви. Таким чином, з фізіологічної точки зору режим праці і відпочинку являє собою процес управління функціональним станом працівника з метою оптимізації діяльності.

Режим праці і відпочинку протягом робочої зміни визначається такими факторами, як тривалість робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, кількість і тривалість регламентованих перерв на відпочинок (макропауз), наявність мікропауз у трудовому процесі.

Тижневий режим праці і відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи і відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни. Річний режим праці і відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткових відпусток.

Режим праці і відпочинку є предметом переговорів між найманими працівниками (профспілками) і роботодавцями при укладенні колективних договорів.

Режим праці і відпочинку залежить від характеру виробничого процесу, тобто може бути однозмінним або багатозмінним, стандартним або нестандартним. Однак у всіх випадках він повинен бути науково обґрунтованим, раціональним.

Раціональний, фізіологічно обґрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:

- запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;

- сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни;

- забезпечувати високу продуктивність праці;

- сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.

Ефективність режиму праці і відпочинку оцінюється критеріями працездатності і функціонального стану працівників, економічними, гігієнічними і соціальними критеріями.

Працездатність і функціональний стан працівника характеризуються системою фізіологічних і психологічних показників, а також тривалістю і співвідношенням періодів впрацювання, стійкої працездатності і втоми; стійкістю фізіологічних функцій протягом робочого дня; часом відновлення функціональних показників по закінченню роботи.

Економічні критерії представлені показниками погодинного виробітку, затратами часу на одиницю продукції, якістю продукції тощо.

Гігієнічні критерії виявляються в показниках захворюваності і виробничого травматизму працівників.

Соціальні критерії – в задоволенні (чи незадоволенні) працівників режимом праці і відпочинку; чисельності працівників, які скаржаться на швидкий розвиток втоми або перевтому.

Розробка режимів праці і відпочинку передбачає:

- детальне вивчення характеру роботи, ліквідацію організаційних неполадок, оптимізацію виробничого середовища;

- проведення хронометражних спостережень і фотографій робочого дня для встановлення періодів роботи і відпочинку;

- вивчення особливостей динаміки працездатності та графічний її аналіз на основі фізіологічних, психологічних і виробничих показників;

- раціоналізацію трудових процесів і впровадження заходів по запобіганню перевтомі працівників.

При розробці режимів праці і відпочинку враховуються:

– закономірності динаміки працездатності;

– конкретні організаційно-технічні умови виробництва;

– особливості відновлення фізіологічних функцій організму.

Розробка і впровадження нового режиму праці і відпочинку завершується перевіркою його ефективності за вищенаведеними критеріями. Якщо такий режим відповідає необхідним вимогам, то він може бути рекомендований як типовий [10].

Типовим називається режим праці і відпочинку, встановлений для працівників з різними умовами праці, який забезпечує приблизно однакові зміни в їх працездатності.

Оскільки динаміка функціонального стану у працівників різних професій приблизно однакова, а відмінності стосуються лише глибини функціональних зрушень, то на основі типових режимів праці і відпочинку розробляються часткові (окремі) режими для конкретних професій. В народному господарстві використовується 14 типових (внутрішньозмінних) режимів праці і відпочинку, на основі яких розроблено 600 часткових режимів.

Проектування раціональних режимів праці і відпочинку здійснюється за такими методичними принципами:

- раціональне чергування роботи з відпочинком для запобігання перевтомі, підвищення працездатності і продуктивності праці є обов’язковим для всіх видів праці;

- розробка режимів праці і відпочинку для працівників фізичної, розумової, нервово-напруженої праці базується на єдиній методологічній основі;

- обґрунтування кількості і тривалості перерв на відпочинок в умовах різної тривалості робочої зміни базується на однакових принципах і методології;

- перерви на відпочинок, крім обідньої, надаються за рахунок робочого часу;

- перерви на відпочинок повинні бути регламентованими.

Основні вимоги до проектування внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку зводяться до забезпечення поступового входження людини в роботу, ритмічності і послідовності дій, чергування робіт; обґрунтування тривалості обідньої перерви, кількості, тривалості і часу надання регламентованих перерв на відпочинок, змісту відпочинку та використання функціональної музики.

Упорядкування режиму праці і відпочинку передбачає регулювання таких трьох його параметрів, як загальний робочий час, тривалість періодів роботи і тривалість періодів відпочинку. Оптимізація часу роботи є вихідною умовою для мінімізації часу відпочинку і максимізації тривалості робочого часу.

Численними дослідженнями фізіологів встановлено певні фізіологічні закономірності, які покладені в основу розробки режимів праці і відпочинку. Ці закономірності зводяться ось до чого:

- час роботи залежить від її інтенсивності: чим важча робота, чим вищий її темп, тим менша допустима щільність робочого часу. Збільшення енергозатрат у 2 рази скорочує робочий час у 4 рази;

- допустимий час роботи обернено пропорційний допустимій частоті пульсу. При робочій частоті пульсу 100 ударів/хв тривалість робочого часу становить 8 год, а при частоті пульсу 150 ударів/хв – лише 2 год;

- чим вища фізична працездатність людини, тим вищі допустимі величини темпу роботи, щільності робочого часу і приросту робочого пульсу;

- відносний час відпочинку на одиницю часу роботи тим більший, чим вищий темп роботи і чим менший невикористаний резерв підвищення темпу роботи;

- скорочення періодів роботи зменшує допустиму величину часу на відновлення працездатності;

- відпочинок працюючим м’язам і нервовим центрам в окремі мікроперіоди роботи забезпечується за рахунок мікропауз, які мимовільно виникають між операціями і рухами в зв’язку з необхідністю переключення процесів збудження і гальмування в нервовій системі. Тривалість їх становить всього декілька секунд, але залежно від темпу роботи вони можуть становити до 10% робочого часу;

- сумарне відновлення функцій тим більше, чим більша кількість періодів відпочинку (при незмінній тривалості відпочинку);

- різні умови і різні види праці викликають приблизно однакові зміни працездатності.

Вирішальне значення для раціоналізації функціонального навантаження має встановлення абсолютних допустимих величин періодів роботи і відпочинку. Аксіоматичним є визнання того факту, що при важкій фізичній роботі необхідно скорочувати періоди роботи і відпочинку. Тривалість відпочинку при важких роботах не повинна перевищувати 5…10 хв (рідше 15 хв); при необхідності можна збільшувати частоту цих перерв, але не їх тривалість. Доведена висока ефективність періодів відпочинку тривалістю 1…2 хв після періодів роботи тривалістю 6…15 хв. Для нервово-напружених робіт тривалість неперервної роботи не повинна перевищувати 15 хв, а тривалість відпочинку 2…5 хв.

Тривалість відпочинку повинна задовольняти двом вимогам:

– бути достатньою для відновлення працездатності і можливості повторної роботи;

– зберігати робочу установку.

Таким чином, фізіологічною закономірністю є стабільність допустимої величини часу відпочинку при різних допустимих величинах часу роботи.

Оптимальні режими праці забезпечуються шляхом оптимізації навантажень, які мають тренувальний ефект.

Енергетичним фізіологічним оптимумом вважається фізична робота з потужністю, яка дорівнює половині або четвертій частині максимальної потужності. Оптимальний темп рухів при тривалій роботі і оптимальному зусиллі становить третину від максимального темпу. У виробничих умовах оптимальний темп робочих рухів не перевищує 20% максимально доступного темпу, а в деяких умовах – 10% максимальної величини.

Разом з тим, несприятливі умови праці створюють додаткове функціональне навантаження на організм працівника, що зумовлює необхідність скорочення періодів роботи і збільшення часу відпочинку, а також скорочення робочого часу. У цьому випадку розробляються так звані компенсаторні режими праці і відпочинку.

Раціональний внутрішньозмінний режим праці і відпочинку включає в себе перерву на обід, регламентовані перерви на відпочинок, активізацію відпочинку та інші заходи.

Перерви на обід для всіх професій встановлюються в середині зміни або з відхиленням від неї в межах однієї години. Нормальна тривалість обідньої перерви становить 40…60 хв [2].

2. Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок. Регламентовані перерви на відпочинок – це перерви за рахунок робочого часу, які встановлюються в певні відрізки зміни і передбачають припинення роботи або підміну працівника. Проектування регламентованих перерв на відпочинок передбачає вирішення таких проблем:

- встановлення загального часу на регламентовані перерви;

- обґрунтування тривалості однієї перерви;

- розподіл перерв протягом робочої зміни.

При встановленні загального часу на регламентовані перерви реалізується декілька методичних підходів.

Одним з них є встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи. На цьому принципі було розроблено методику, згідно з якою час на відпочинок встановлюється залежно від таких факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від величини кожного фактора і тривалості його дії встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9% оперативного часу. Наприклад, якщо тривалість прикладання фізичних зусиль на рівні 5–15 кг становить менше половини робочої зміни, то норма часу на відпочинок становить 1% оперативного часу, якщо більше половини – то 2%. При зусиллях 31–50 кг цей показник відповідно складає 8 і 9%. При незначному нервовому напруженні час на відпочинок становить 1–2%, при середньому – 3–4%, а при підвищеному – 5%. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших факторах.

Загальний час на відпочинок визначається як сума процентів, встановлених по кожному фактору. Ця методика використовується на виробництві, хоча має суттєві недоліки. Основним з них є недостатня обґрунтованість надбавок і довільна градація різних факторів умов праці.

Загальний час на відпочинок може встановлюватися емпіричним методом.

У процесі виробничого експерименту порівнюється ефект різних режимів, які відрізняються кількістю і тривалістю перерв. Критеріями оцінки служать продуктивність праці, процент браку, ознаки втоми працівників, травматизм. Цей метод трудомісткий і не може застосовуватися в масштабах всього народного господарства.

Визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних характеристик. В основу цього методу кладуться різні принципи. Так, одні дослідники пропонують припиняти роботу, як тільки досягається певний рівень напруження конкретної фізіологічної функції. Найчастіше використовується такий показник, як частота пульсу. Вважається, що кількість надлишкових ударів пульсу не повинна перевищувати 60–100. Як тільки досягається такий рівень, робота повинна припинятися.

Більш прийнятним критерієм гранично допустимого рівня навантаження на організм можна вважати середню частоту пульсу за зміну, включаючи періоди роботи і відпочинку, на рівні 100 ударів/хв.

Леман Г. для встановлення додаткової тривалості відпочинку при важких роботах запропонував використовувати показник енергозатрат. При цьому затрати енергії за хвилину на рівні 4 ккал розглядаються як оптимальні.

Ще один метод встановлення часу на відпочинок базується на врахуванні часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня.

Застосування цього методу ускладнюється тим, що різні функції повертаються до вихідного рівня неодночасно. Тому деякі автори пропонують враховувати зміни окремої фізіологічної функції.

Цей метод дещо обмежений у своєму застосуванні, оскільки навряд чи коректно на всіх видах робіт орієнтуватися на одну фізіологічну функцію.

Найбільш обґрунтованим видається метод встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми і умов праці.

Встановлення кореляції між показником втоми та умовами праці дозволило розробити простіший метод визначення часу на регламентовані перерви. Він не вимагає проведення трудомістких фізіологічних досліджень і може використовуватися у виробничих умовах. Для цього кожний фактор умов праці оцінюється за відповідними критеріями 1–4 балами, а потім отримані бали підсумовуються [28].

Тривалість регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється хвилеподібним характером відновлювальних процесів. На різних фазах відновлення працездатності неоднакове. При цьому не вигідні як надто короткі, так надто довгі перерви. В першому випадку недостатньо відновлюється працездатність, а в другому – порушується робоча установка. Однак при фізичній роботі повільніше втрачається робоча установка, ніж при нервово-напруженій. Тому при фізичній роботі оптимальна тривалість перерви становить 7…15 хв, на роботах середньої важкості – 5…10 хв. В особливо несприятливих умовах тривалість перерв перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви становить не менше 5 хв.

Щодо моментів призначення перерв на відпочинок єдиної думки не існує. Багато авторів вважають, що перерви слід призначати при перших ознаках втоми. Інші, навпаки, вважають що невелика втома справляє позитивний вплив на витривалість організму, компенсується резервами. Існує також думка, що перерви на відпочинок повинні повністю знімати втому. Однак на практиці цього немає, навіть обідня перерва не ліквідує повністю відчуття стомлення.

Регламентовані перерви покликані зменшити втому, згладжувати найбільш гострі її симптоми, створити психологічну установку на відпочинок і активізувати вольові зусилля для підтримання продуктивності праці.

При розподілі перерв на відпочинок протягом робочої зміни необхідно виходити з того, що втома в другій половині значно більша, ніж в першій, тому 30–35% часу на відпочинок доцільно надавати до обіду, а 65–70% – після обіду.

Першу перерву на відпочинок працівникам, рівень втоми яких не перевищує – 55 відн.од., доцільно надавати через 2…2,5 год від початку роботи. Другу перерву назначають через 1…1,5 год після обіду, а останню – не пізніше, ніж за 1…1,5 год до закінчення роботи. Час на природні потреби працівника встановлюється окремо і становить 10 хв за зміну.

Залежно від характеру трудового процесу і умов праці можливі деякі відхилення в періодичності надання і тривалості регламентованих перерв на відпочинок. Так, для працівників за пультами управління доцільно надавати 10-хвилинні перерви на відпочинок через кожну годину роботи. Для працівників творчої праці рекомендуються 15-хвилинні перерви через кожні дві години роботи і за 1,5 год до її закінчення. На роботах з великими фізичними навантаженнями і несприятливими умовами перерви на відпочинок тривалістю 8…10 хв надаються через кожну годину роботи, а в особливо несприятливих умовах – по 15 хв. На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15…20 хв з відпочинком такої ж тривалості. В цих випадках слід застосувати підміну людей, які працюють почергово, і суміщення робіт та професій. Часті перерви по 5, 10 хв застосовуються при роботах з великим нервовим напруженням, високому темпі і підвищеній монотонності [23].

3. Шляхи раціоналізації та оцінка ефективності внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку. Ефективність регламентованих перерв на відпочинок залежить не тільки від їх точного дотримання, а й від умов, у яких відпочивають працівники. В приміщеннях для відпочинку необхідно підтримувати оптимальну температуру і освітлення, забезпечити їх вентиляцію та ізоляцію від генераторів шуму і вібрації. Наукою доведено, що відновлення фізіологічних функцій при нормальній температурі повітря (20 °С) відбувається у 2,5 раза швидше, ніж при температурі 32 °С; нормалізація пульсу у робітників під час відпочинку при температурі 19 °С відбувається у 3 рази швидше, ніж при температурі 32 °С. Якщо у виробничих приміщеннях нормальні умови праці, то відпочинок робітників може бути організований безпосередньо на робочих місцях. У цих випадках необхідно одночасно зупинити все обладнання і відкрити фрамуги. Крім того, в цехах повинні бути питні автомати, крани з гарячою і холодною водою, елементи озеленіння.

Ефективність відпочинку великою мірою залежить і від його змісту. За змістом відпочинок може бути пасивним і активним.

Пасивний відпочинок в позі сидячи або лежачи застосовується при важких фізичних роботах, а також роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями або позою стоячи. Однак після пасивного відпочинку спостерігається дещо сповільнене впрацювання.

Більш ефективним є активний відпочинок, в основі якого лежить феномен Сєченова. Він забезпечує більш швидке відновлення працездатності. В процесі активного відпочинку навантаження з втомлених нервових центрів і органів переключається на бездіяльні або менш завантажені під час роботи. Активний відпочинок забезпечується:

– зміною форм діяльності;

– впровадженням виробничої гімнастики.

В основному зміна форм діяльності передбачає чергування:

- основних і допоміжних робіт;

- робіт різної складності і рівня монотонності;

- фізичної і розумової праці;

- більш інтенсивної роботи з менш інтенсивною;

- робіт, пов’язаних з навантаженнями на різні аналізатори і м’язові групи;

- робіт, які відрізняються характером робочої пози.

Періодичність зміни форм діяльності залежить від конкретного змісту праці. Так, при виконанні дуже простих, короткотривалих операцій необхідно два рази протягом робочого дня змінювати операції – на третій і шостій годинах роботи. При виконанні робіт, які вимагають тривалого впрацювання, заміна їх іншими видами праці здійснюється через тиждень, або більш тривалі проміжки часу.

Велике значення для підтримання високої працездатності і збереження здоров’я працівників має виробнича гімнастика. Особливо ефективні гімнастичні вправи при роботах, пов’язаних з обмеженою руховою активністю працівників.

Виробнича гімнастика має три основні форми: вхідна гімнастика, фізкультурна пауза, фізкультурна хвилинка.

Вхідна гімнастика проводиться на початку робочого дня протягом 5…7 хв з метою прискорення процесу впрацювання. Внаслідок гімнастичних вправ зростає рухливість нервових процесів і прискорюється відновлення робочого динамічного стереотипу.

Фізкультурна пауза проводиться протягом 5…10 хв від одного до чотирьох разів за зміну в період розвитку втоми.

Фізкультурні хвилинки проводяться з метою зняття втоми окремих органів. Суть у тому, що протягом 2…3 хв працівник виконує 2–3 вправи. Особливо необхідні фізкультурні хвилинки для працівників розумової праці та робітників, для яких основною є робоча поза сидячи.

Раціоналізація внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку пов’язана також із застосуванням функціональної музики.

Функціональна – це музика, яка супроводжує процеси праці з метою підвищення або підтримання високого рівня працездатності.

Вплив музики на життєдіяльність організму людини зумовлюється тим, що вона викликає позитивні емоції і стимулює ритм рухів.

Призначення і характер музикальних передач протягом робочої зміни обумовлюється динамікою працездатності. Тому перед початком роботи протягом 15…20 хв доцільно передавати зустрічну музику, щоб підняти тонус і настрій працівників. На початку зміни і після обіду протягом 10…15 хв проводиться трансляція музикальних передач для стимулювання процесу впрацювання. На початкових стадіях розвитку втоми в першій і другій половині робочого дня доцільно транслювати музику для запобігання втомі і зняття відчуття стомлення. В останню годину роботи транслюють так звану передфінальну музику, а по закінченні роботи – фінальну, яка також покликана зняти відчуття стомлення. Загальна тривалість музикальних передач за зміну становить 1…2,5 год залежно від конкретних виробничо-технічних та організаційних умов і регулюється відповідними графіками. Особливо ефективна функціональна музика при виконанні монотонних робіт.

Недоцільно застосовувати музику при виконанні робіт, які вимагають високої концентрації уваги працівника, значного навантаження розумовими діями, виконуються в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах та на нестаціонарних робочих місцях [2].

Ефективність нового режиму праці і відпочинку може бути оцінена також на основі соціологічних досліджень щодо задоволення працівників таким режимом, рівня їх стомлення і відновлення працездатності під час відпочинку.

4. Раціоналізація тижневих і річних режимів праці і відпочинку. Раціоналізація тижневих режимів праці і відпочинку значною мірою пов’язана з вирішенням питання змінності, організацією багатозмінної роботи і впровадженням відповідних графіків. Особливі труднощі виникають при організації нічних змін, оскільки працівники, зайняті в нічний час, недосипають, страдають від безсоння. Тому основними завданнями при розробці графіків змінності є:

- скорочення кількості нічних змін;

- зменшення чисельності працівників, які зайняті в нічних змінах;

- обмеження загальної тривалості роботи в нічний час;

- створення умов для нормальної роботи і відпочинку в нічну зміну.

Важливим питанням є правильне чергування роботи в денні і нічні зміни. При його вирішенні необхідно виходити із закономірностей добового ритму фізіологічних процесів людини.

Наукою встановлено, що фізіологічні функції людини протягом доби змінюються за відповідними закономірностями. Так, температура тіла, м’язова активність, лабільність зорового аналізатора, робота серця, діяльність нервової системи та ін. в денні години підвищуються, а в нічні – знижуються. З настанням темноти в корі головного мозку переважають гальмівні процеси. Активізація діяльності вимагає значного напруження і збільшення затрат енергії.

Відповідно до фізіологічного ритму змінюється і працездатність людини. В нічні години вона опускається до мінімуму. Тому в години найвищої працездатності (ранком і вдень) людина може виконати максимум роботи при мінімальних затратах енергії і мінімальній втомі. Робота у вечірні години починається при певному накопиченні втоми, викликаної як активністю, так і побутовими навантаженнями, а також на фоні зниження активності фізіологічних функцій, що зумовлює її меншу ефективність. Робота в нічні години, порушуючи біологічний ритм, вимагає від організму працівника перебудови добового стереотипу і викликає посилене напруження нервової системи.

В нічну зміну наприкінці роботи у працівників помічаються більш інтенсивні функціональні зрушення – зниження температури тіла, частоти пульсу, кров’яного тиску, збудливості рухового аналізатора і центральної нервової системи порівняно з аналогічними зрушеннями під час роботи в денну і вечірню зміни. Встановлено також, що більш глибокі функціональні зрушення під впливом роботи в нічну зміну є причиною зниження опірності організму до простудних та виробничо зумовлених захворювань і спричиняють розвиток патологічних станів. Робота в нічну зміну характеризується меншою продуктивністю і більшими фізіологічними затратами на одиницю продукції [14].

Таким чином, з фізіологічної і виробничої точок зору робота в нічний час є малоефективною, і там, де немає виробничої необхідності, вона недоцільна.

Робота в нічну зміну особливо негативно впливає на організм жінок і підлітків. Тому робота підлітків в нічну зміну законодавством України заборонена.

Після роботи в нічний час відмічається сповільнення процесів відновлення фізіологічних функцій до нормального рівня.

В зв’язку з цим тривалість нічних змін скорочена на одну годину, а за роботу в нічну зміну нараховуються доплати до тарифної ставки.

Фізіологічного обґрунтування вимагає порядок чергування робочих змін. Він повинен відповідати природному добовому ритму: ранок – вечір – ніч. За іншого чергування змін, наприклад, ранок – ніч – вечір, підвищується напруження організму працівника через протиприродний хід ритму перебудови динамічного стереотипу. Слід також мати на увазі, що перебудова деяких функцій на новий режим вимагає декількох тижнів. Тому людині порівняно легше відпрацювати одну чи дві нічні зміни, ніж п’ять чи шість підряд. Разом з тим щоденний перехід із зміни в зміну також є несприятливим, оскільки призводить до надто частого порушення добового ритму фізіологічних функцій.

Основні вимоги до проектування тижневого режиму праці і відпочинку зводяться:

- до дотримання встановленої законодавством тривалості часу роботи і відпочинку;

- забезпечення нормального ходу технологічних (виробничих) процесів;

- фізіологічно обґрунтованої і організаційно доцільної тривалості та черговості обідніх перерв;

- максимального скорочення кількості нічних змін;

- збільшення і раціонального використання позаробочого часу.

Змінність роботи необхідно визначати не тільки, виходячи з виробничих потреб, а й з врахуванням закономірностей добової працездатності. Останнє особливо є важливим для встановлення часу початку і закінчення роботи, перерв на обід, відпочинок і сон. Закономірно, що найбільш сприятливим для сну є нічний час. При цьому тривалість сну повинна складати 7…8 год на добу. Виходячи з цього при одно- і двозмінному режимі роботу слід починати в 8…9 год, при тризмінному – в 6…7 год. На перервних технологічних процесах доцільно організувати роботу в дві зміни. Нічні зміни можна використовувати для проведення ремонтних і профілактичних робіт.

Тривалість робочого тижня становить п’ять днів. Разом з тим, в деяких галузях має місце шестиденний робочий тиждень. Праця шість днів підряд є граничною, оскільки в наступні дні вона стає втомливою і малопродуктивною.

Дводенний відпочинок сприяє кращому відновленню працездатності, хоча і сповільнює процес впрацювання в наступні дні. Тому в перший день робочого тижня необхідно застосовувати комплекс заходів для скорочення фази впрацювання. В інтересах справи необхідно максимально використовувати вівторок, середу, четвер, коли найвища продуктивність праці забезпечується при найменшій втомі.

При п’ятиденному робочому тижні, незалежно від режиму змінності, доцільно надавати два дні відпочинку підряд через рівномірну кількість робочих днів. У цьому випадку не порушується стійка працездатність, а відпочинок є більш ефективним.

Тривалість відпочинку між змінами разом з обідньою перервою повинна в два рази перевищувати тривалість часу роботи.

При багатозмінній роботі застосовуються різні графіки змінності, які відрізняються кількістю днів роботи в одну зміну, тривалістю відпочинку при переході із зміни в зміну, порядком чергування змін.

Графіки виходу на роботу встановлюються в залежності від характеру виробництва, кількості робочих змін, кількості бригад.

В неперервному виробничому процесі використовується графік, який забезпечує роботу протягом всіх днів тижня. Бригада після п’яти днів роботи в першій зміні і одного вихідного дня виходить в нічну зміну. Тривалість відпочинку становить 56 годин. При переході з нічної зміни у вечірню і з вечірньої в денну робітники мають по два вихідних дні підряд. Вихідні дні за цим графіком надаються бригадам в різні дні тижня. Існують й інші графіки змінності, застосування яких залежить від конкретних умов [28].

Так, в хімічній, нафтохімічній галузях промисловості, де має місце токсикологічний фактор, доцільним є графік змінності роботи операторів з дводенним чергуванням. Після двох днів роботи у денну зміну і двох днів роботи у вечірню зміну працівникам надається дводенний відпочинок, після якого вони відпрацьовують дві нічні зміни з наступним дводенним відпочинком. При такому графіку періоди відпочинку подовжуються періодично від 16 до 72 годин, що сприяє підтриманню високого рівня працездатності операторів.

В деяких видах трудової діяльності застосовуються нестандартні режими праці і відпочинку. Одним з таких режимів є 12-годинна робоча зміна при нормальній тривалості робочого тижня. Він застосовується переважно в операторських і диспетчерських професіях, якщо робота триває цілодобово. В цьому випадку після 12-годинної денної зміни працівникові надається добовий, а після такої ж нічної зміни – дводобовий відпочинок. В чотиридобовому циклі має місце одна денна і одна нічна зміна.

Ще одним різновидом нестандартних режимів є добові чергування з правом сну при обслуговуванні автоматичних систем за умови, що воно не вимагає постійної участі працівника.

Для працівників сфери мистецтва застосовуються особливі режими, за якими робочий день складається з двох періодів: основного у вечірні години і підготовчого з 11…12 год до 14…15 год.

Працівники управління мають так званий ненормований робочий день, тривалість якого може перевищувати 8 год.

Незначна частина працівників зайнята виключно в нічні години (ремонтні робітники міських видів транспорту).

При фізіологічному обґрунтуванні всіх цих режимів праці і відпочинку необхідно враховувати загальну тривалість робочого тижня, робочої зміни, перерви на відпочинок (їх тривалість, частоту і умови), оптимальне чергування змін.

Річний режим праці і відпочинку передбачає раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Тривалість щорічної відпустки для зняття у працівників накопиченої втоми встановлюється в законодавчому порядку, регулюється колективним договором і враховує важкість, складність та особливості умов роботи [10].

Питання для самоконтролю:

1. Що таке режим праці і відпочинку та які критерії характеризують його раціональність?

2. Основні вимоги та методичні підходи до розробки режимів праці і відпочинку.

3. Суть основних фізіологічних закономірностей, які покладені в основу розробки режимів праці і відпочинку.

4. Які методи застосовуються при встановленні часу на регламентовані перерви на відпочинок?

5. Що таке активний відпочинок і який фізіологічний механізм лежить в його основі?

ТЕМА 14: «ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ І ПРОФВІДБОРУ»

Мета: дослідження сутності та завдань професійної орієнтації та професійного відбору, завдань і форм організації виробничого навчання.

Дата добавления: 2014-12-08