Правове регулювання фінансових послуг та фондового ринку

Небанківські фінансові установи є невід`ємною частиною фінансового сектору разом із банківською структурою та інфраструктурою фінансових ринків. Небанківський фінансовий сектор відіграє важливу роль у довгостроковому фінансуванні реального сектору економіки через відповідні інструменти фондового ринку; у системі соціального забезпечення населення (пенсійне страхування, медичне страхування, страхування життя тощо); наданні фінансових послуг.

Фінансова послуга – операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у передбачених законодавством випадках і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правовий супровід діяльності й розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг.

В Україні небанківськими фінансовими установами є страхові компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, ломбарди тощо.

Фінансові послуги надаються установами на підставі договору між зацікавленими сторонами.

Відповідно до чинного законодавства та реальної практики фінансовими послугами вважаються такі послуги:

· випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожник чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

· довірче управління фінансовими активами;

· залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо подальшого їх повернення;

· діяльність з обміну валют;

· фінансовий лізинг;

· надання гарантій та поручительств;

· переказ грошей;

· надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту;

· торгівля цінними паперами;

· послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

· інші операції, які відповідають критеріям фінансової послуги.

Велике розмаїття фінансових послуг викликає необхідність законодавчого захисту добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

· щодо ринку банківських послуг – Національним банком України;

· щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

· щодо протидії запровадженню в легальний обіг фінансових ресурсів, одержаних злочинним шляхом, - Державним комітетом фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг);

· щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держкомфінпослуг) є центральним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. В її рамках функціонує департамент (з повноваженнями Комітету) зі страхового нагляду. Держкомфінпослуг є базовою інституцією – спеціальним уповноваженим органом, який безпосередньо відповідає за процес становлення, функціонування і розвиток сфери фінансових послуг у країні.

Антимонопольний комітет та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом. Фінансово-правовий порядок має бути досить гнучкими, для того, щоб найбільш повно і своєчасно враховувати різноаспектні умови, обумовлені сучасними проблемами суспільного розвитку.

У багатьох країнах світу визнали необхідність створення єдиного регулятора сфери фінансових послуг, оскільки:

· існує потреба скорочення витрат держави на нагляд і регулювання фінансового ринку за підвищення його якості;

· здійснюється зростання числа і ролі фінансових груп, у яких єдиний власник володіє декількома фінансовими інститутами, що надають фінансові інструменти (продукти), які належать до різних секторів фінансового ринку тощо.

Надзвичайно важливим сегментом сфери фінансових послуг є страховий бізнес.

Правове регулювання державними органами діяльності у сфері страхування визначається:

по-перше, прямою участю держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів осіб:

· надання гарантій соціального захисту визначеним групам населення і проведення деяких видів обов'язкового страхування за рахунок бюджетних коштів;

· визначення правил і порядку участі держави у страхуванні некомерційних ризиків для захисту інвестицій, у тому числі й іноземних, та страхуванні експортних кредитів;

· надання гарантій фінансовим ресурсам страховиків, що розміщуються у формі державних цінних паперів;

· створення цільових резервів, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій при виконанні ними зобов'язань за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування;

по-друге, законодавчим забезпеченням становлення і захисту національного страхового ринку, яке має комплексний характер, і може виокремлюватися у комплексну галузь законодавства, що включає нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування;

по-третє, державним наглядом за страховою діяльністю, який здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.

Страхування є багатовіковим та консервативним видом фінансових послуг щодо якого, на відміну від новітніх послуг фінансового інжинірингу (із використання похідних інструментів, розроблені деталізовані норми і рекомендації), загальносвітові стандарти ведення страхової справи повинні бути адаптовані для національного середовища та централізовано запроваджені в Україні.

Україна вже здійснила перші кроки з формування законодавчої та нормативно-правової бази на засадах фінансового права для регулювання ринку. Так, було прийнято Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», Закон України «Про ринок цінних паперів та фондовий ринок України».

Постійна еволюція та ускладнення структури фондового ринку стимулює розвиток фінансово-правових відносин. Оновлений Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначив розширену класифікацію цінних паперів та нових фінансових інструментів, які можуть обертатися на фондовому ринку.

Український фондовий ринок представляє достатньо широкий набір фінансових інструментів, однак в Україні поки що немає класифікації похідних цінних паперів, аналоги яким активно застосовуються на фондових торгах у ринково розвинутих країнах. Наприклад, на Лондонській фондовій біржі створено центр, яких дозволяє залучати на біржові торги єврооблігації шляхом емісії боргових зобов`язань. Глобалізація світової фінансової системи диктує потребу в масштабному об`єднанні провідних фондових бірж і торгово-інформаційних систем у єдиний фондовий конгломерат. Країни ЄС, реагуючи на світову фінансову кризу, здійснюють комплекс заходів з метою вироблення й формування єдиних правил біржової торгівлі та створення загальноєвропейського фондового ринку.

Основу фондового ринку України становлять корпоративні цінні папери та облігації акціонерних товариств, фінансово-правове регулювання яких набуває особливого значення. Фондовий ринок являє собою фінансово-правову систему, в рамках якої здійснюється кругообіг (у формі куплі-продажу) акцій і корпоративних облігацій та високоліквідних похідних фінансових інструментів, що використовуються як джерела залучення інвестиційних ресурсів.

Увесь цивілізований світ опікується питаннями законодавчої протидії відмиванню тіньових доходів. Важливим заходом з боку України є підписання рамкових угод з відповідними закордонними інституціями згідно з рекомендаціями та вимогами FATF та на основі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом».

Важливою подією є прийняття Держфінмоніторингу України до Егмонтської групи (ЕГ). Це має забезпечити можливість тісної міжнародної співпраці та відкрити доступ (підключення до захищеного веб-сайту групи Егмонт) до глобальної мережі протидії відмиванню злочинних капіталів.

Отже, проблема формування, розвитку і, особливо, застосування (у прикладному сенсі) є найбільш гострою для фінансового права. Нагальна потреба у розв’язанні фінансово-економічних проблем потребує принципово нових концептуальних підходів, які кардинально підвищать потенціал фінансового права у сучасних умовах.

Дата добавления: 2014-12-08