Головні напрями державної політики забезпечення фінансової безпеки України

Останні 20 років Україна перебуває в умовах трансформації економіки, фінансів, житлово-комунального господарства, соціальної сфери, податкової й пенсійної системи та інших сфер життя нашої держави й суспільства. Однак здійснювані в Україні реформи, що мають за мету формування ринкової економіки і правової демократичної держави, протікають непросто, часом досить суперечливо. Однієї з основних причин, що гальмують зусилля українського уряду щодо зміцнення державності, створення сильної, багатопланової економіки, орієнтованої на забезпечення стабільного економічного розвитку країни й суспільства, їх захищеності від економічних загроз, є нестабільність фінансової системи України. Швидкі темпи зміни етапів ринкових трансформацій не дозволяли фінансовій системі України стати стабільною і сформувати стратегію посилення її впливу на всі напрямки соціально-економічного розвитку. Усе це зумовлює необхідність створення реального механізму забезпечення фінансової безпеки України, в умовах, коли вона прагне інтегрувати у світогосподарські зв'язки.

Національна безпека країни, стабільність і ефективність життєдіяльності суспільства, характеризуються, насамперед, станом її економіки і захищеності від загроз фінансової безпеки. Практика свідчить про те, що економічна і фінансова безпека України є проблемою національної важливості, що визначається роллю самих фінансів і фінансової системи держави у фінансовому забезпеченні тих функцій, які вона реалізує: економічної, соціальної й політичної.

Розвиток сучасного світу характеризується загальносвітовими процесами інтеграції й глобалізації. Однією з передумов розвитку процесу світової глобалізації є подальше зникнення кордонів між рівнями світової системи - міжнародним, регіональним і національним. На думку деяких учених-економістів, фінансистів, політиків, політологів і державних діячів це спричиняє посилення впливу системної складової у визначенні різними державами темпів і напрямків політичних змін, як у конкретній країні, так і у світі в цілому. Розвиток різних країн свідчить про те, що національні економіки інтегрують у світогосподарські зв'язки, у яких усе частіше простежується глобальна економічна система. Тому для моніторингу, оцінки і регулювання сучасних глобальних тенденцій в економіці, їх формалізації необхідне створення сильних і достатньо впливових міжнародних інститутів як на регіональному, так і на глобальному рівнях, функціонування яких сприяло б подоланню кризових явищ у різних країнах Європи в цілому, відродженню й стабілізації національних економік і повністю виключало диктат умов з метою економічних, фінансових та інших вигод на користь виборчих союзів, суспільств або окремих провідних держав.

В умовах європейської інтеграції тісно взаємодіють між собою елементи міждержавної співпраці учасників цього процесу: у виявленні особливостей і визначенні місця країн в інтеграційних структурах; у формуванні національних доктрин щодо напрямків та інтенсивності інтеграції; збереженні національного суверенітету; реалізації деяких вчинків на користь тісної співпраці в загальноєвропейських і світових інститутах і організаціях. Проблема співвідношення національного й наднаціонального, яка щороку загострюється в досить складному й суперечливому процесі формування інтеграційних механізмів Європейського співтовариства, наочно представлена в політиці України. Бажання України стати частиною Європейського економічного співтовариства випливає з особливостей її політичної і правової системи, пріоритетів у сфері зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності, які відрізняють нашу державу від інших високорозвинених західноєвропейських країн.

Варто зазначити, що досвід адаптації України до вимог європейської інтеграції, пошуку компромісів і захисту власних національних інтересів у загальних структурах є важливою складовою інтеграційних процесів у сучасній Європі й світі, вивчення й розуміння яких має практичний інтерес для становлення економічної, фінансової й соціальної політики України.

Глобальне погіршення економічної ситуації має системний характер, потребує розв’язання проблеми корінного реформування вітчизняних економік. Економічна, фінансова і соціальна політика країн, яка в умовах розвитку світогосподарських зв'язків знайшла нові властивості і здатна не тільки відхиляти в той або інший бік від основного тренда траєкторію соціогосподарського розвитку окремих країн, але й відігравати важливу роль фундаментального фактору в національному й світовому розвитку. Дійсно, виникнення і розвиток сучасної фінансової кризи в умовах рецесії, супроводжується в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, розвитком таких негативних процесів:

· гіпертрофією приватного фіктивного капіталу й активною участю у створенні глобальних фінансових офшорів безпосередньо самих державних структур;

· високим рівнем тінізації і корупції в економіці, фінансах, бізнес-процесах, і самих органах, що контролюють грошові потоки країни;

· виникненням нової соціальної стратифікації, у якій близькість до влади є головною умовою успіху в доступі до власності, землі, доходів, бізнесу і, головне, до можливостей управління, самореалізації, досягнення високого рівня життя для незначної частини населення [11].

У нестабільному стані економіки, фінансів і соціального захисту першочергове значення повинно мати досягнення реальних вагомих результатів за такими напрямками організаційно-регулювальної активності держави, як:

· забезпечення стабільності економічної, науково-технічної, фінансової, соціальної й політичної безпеки, формуванні системи стабілізації, модернізації та інноваційно - інвестиційного розвитку країни;

· формування ефективної соціальної політики і застосування справедливих з позицій соціального захисту інструментів її реалізації;

· розвиток великого, середнього і малого бізнесу і створення між усіма видами бізнесу більш здорової конкуренції в межах законодавчого поля, виключивши при цьому високий рівень тенізації й корупції;

· створення ефективного механізму управління процесом розподілу й перерозподілу створюваного в державі ВВП, пам’ятаючи, що рівень життя громадян того або іншої держави миру є основним критерієм його успішного функціонування.

Прийняті на сьогодні основні положення стратегії соціально-економічного розвитку України, відбиті, насамперед, у Програмі соціально-економічного розвитку до 2020 року й Посланні Президента України в 2011 році Верховній Раді України. Ці документи лише частково визначають пріоритетність корінної модернізації країни на новій ідеологічній, організаційній, інноваційній, технологічній і фінансовій основі. Залишається не усунутим головний недолік у формуванні заявлених заходів – однобічність у сприйнятті поглядів на цю проблему й, відповідно, – побудови самої такої конструкції за наявності величезної кількості загроз у сфері економічної й фінансової безпеки й відсутності конкретних проектів концептуального розвитку України на основі: модернізації ПЕК і ЖКГ; створення привабливого інвестиційного клімату; розвитку АПК; машинобудування; хімічної галузі та деяких інших напрямків [6;7].

Починаючи з 1991 року й до сьогодні в Україні на рівні уряду України й різних державних структур розроблено безліч офіційних документів, до яких, насамперед, слід віднести такі: Конституцію України; закони України; Постанови КМУ; Програми соціально-економічного розвитку України; Доктрини; Концепції; Стратегії розвитку й модернізації різних сфер діяльності тощо. На рис. 1 наведено перелік Концепцій, реалізованих в Україні в роки створення, модернізації і розвитку ринкових відносин. Необхідно зазначити, що жоден з вище названих документів не реалізований досить повно. У результаті цього в Україні такі механізми, як економічний, інноваційно-інвестиційний, фінансовий, податковий, бюджетний, фінансового ринку тощо – розбалансовані й не є ефективними інструментами впливу на формування економічної, науково-технічної, фінансової і соціальної безпеки нашої держави.

Реалізації Стратегії національної безпеки України й Концепції її фінансової безпеки заважає наявність значних проблем, а також особливості й умови, у яких відбувається їхня реалізація з урахуванням глобалізації економіки та інтеграції України у світогосподарські зв'язки. Економічна і фінансова нестабільність зумовили ситуацію, коли мають місце: низький рівень соціального захисту; високий рівень зовнішнього боргу країни (більш 57 млрд. доларів); реальний дефіцит державного бюджету України на 01.06.2011 року досягнув більш 50 млрд. грн.; величезна кредиторська і дебіторська заборгованість підприємств України перевищила 2 млрд. грн.; незбалансованість бюджету Пенсійного фонду України (в 2010 році – дефіцит склав 34 млрд. грн., а в 2011 році за планом – 17,7 млрд. грн.). До того ж, 65 % громадян пенсійного віку одержують мінімальну пенсію, яка на 01.02.2012 року становила 822 грн. або приблизно 100 доларів США, а мінімальна заробітна плата – 1073 грн. За підрахунками міжнародних експертів, у тіньовій економіці нашої країни обертається близько одного ВВП держави, а це близько 1 трлн. гривень. Величезний податковий борг суб'єктів господарювання перед бюджетною системою і державними фондами цільового призначення перевищив 57 млрд. грн., що становить більш 17 % запланованих доходів державного бюджету України, а на обслуговування зовнішнього державного боргу наша країна з державного бюджету в цей час витрачає більш 40 % його видатків. Кожен названий показник є явною загрозою не тільки фінансовій, не тільки економічній й соціальній безпеці, а й загрозою національній безпеці нашої країни в цілому. Від того, як забезпечується національна безпека в країні і якими інструментами й методами, залежить не тільки її імідж на міжнародній арені, але й реалізація національних інтересів у масштабах усього суспільства.

У сучасних умовах особливої актуальності набуває питання розробки державної стратегії забезпечення фінансової безпеки, яка повинна включати такі напрямки:

· установлення основних суб'єктів загроз, механізмів їх функціонування, і впливу на національну економічну, фінансову й соціально-політичну систему;

· розробку методології прогнозування, виявлення і усунення факторів виникнення загроз фінансової безпеки;

· визначення індикаторів граничної стабільності фінансової системи України, що відповідають вимогам фінансової безпеки;

· розробку механізмів і заходів ідентифікації загроз фінансовій безпеці України та їх носіїв;

· проведення досліджень з виявлення тенденцій і можливостей розвитку таких загроз на рівні Ради національної безпеки та інших державних структур;

· формування механізмів і заходів фінансово-економічної політики та інституціональних перетворень, що нейтралізують або пом'якшуюють вплив негативних факторів на фінансову безпеку України;

· створення системи ефективного контролю за забезпеченням фінансової безпеки нашої держави;

· урахування геоекономічних і геофінансових інтересів України в державному управлінні соціально-економічним розвитком країни.

Зважаючи на це, основні шляхи вдосконалення системи забезпечення фінансової безпеки України можуть бути сформульовані в такий спосіб:

· установлення припустимих границь використання іноземного капіталу у вітчизняних структурах;

· впровадження на законодавчому рівні механізмів, використання яких дозволило б розбудовувати, а не виключати більш здорову конкуренцію;

· в умовах глобальної економічної системи, не ігноруючи правила гри у світовому господарстві, на перший план ставити власні інтереси.

Основна функція інститутів влади – створювати механізми захисту національних економічних інтересів і протистояти впливу внутрішніх і зовнішніх загроз економічному розвитку нашої держави повинна бути закріплена законодавчо. Тільки за такої умови будуть реалізовані фінансові інтереси України на міжнародній арені й такі життєво важливі інтереси громадян України, як рівень життя, рівень зайнятості населення, рівень соціального захисту, справедливість судових органів тощо. Багато сфер державного управління, що належать до макроекономічного рівня, – оподатковування, валютні курси, дисконтна ставка та інші стають «регульованими» найбільшими ТБС, коли мова йде про дотримання їх інтересів у будь-яких галузях світового господарства.

Для збереження конкурентоспроможності і суверенітету своєї фінансової системи Україна повинна виважено підходити до питання інтеграції у світову фінансову систему, яка є частиною глобальної економічної системи і обрати одну з двох моделей.

За першої моделі Україна повинна відмовитися від глобальної економічної системи й по суті опинитися в економічній, фінансовій, енергетичній і науково-технічній ізоляції, що явно не приваблива перспектива. Друга модель «Формування входження в глобальну економічну систему» за відсутності диктату й економічного відродження й збереження наукових інтересів є більш перспективною, але за умови, якщо управління країною буде ефективним, а її імідж – відповідати вимогам цивілізованої європейської держави.

Поки в Україні ефективність проведеної Урядом соціально-економічної, науково-технічної, фінансової й податкової політики буде дуже низькою, завдання повноцінної інтеграції нашої держави у світогосподарські зв'язки нам у найближчій перспективі не розв'язати. Інтеграція в Європейський простір припускає: гідний рівень життя громадян України; низький рівень тінізації й корупції; перевагу національних інтересів над особистими вигодами; скорочення числа загроз і будь-яких ризиків у сфері економічної й фінансової безпеки тощо. Уряду країни необхідно замислитися над тим, як і за рахунок чого зменшити зовнішній борг, «прихований» дефіцит державного і місцевих бюджетів, перевагу олігархічного капіталу над активами держави та виконати деякі інші завдання. Зрештою, не можна говорити про економічне зростання і збалансованість фінансової системи України і її платіжного балансу, якщо економіка країни підтримується не за рахунок власного розвитку, а тільки за рахунок зовнішніх запозичень, що йдуть не на розвиток.

Дата добавления: 2014-12-08