Проблемний метод навчання 1 страница

Нині, як і раніше, пропонується проблемний метод навчання, який стимулює активну самостійну творчу працю. Проблемне навчання є навчанням під знаком запитання, породжує потребу в новому знанні, а інформативний тип навчання закінчується крапкою: все зрозуміло, все з’ясовано і потреби у самостійній діяльності студента ніби і немає. Традиційне навчання забезпечує певний запас інформації, яку студент видобуває з монологів викладача або з текстів підручника, але ні те, а ні інше не адресовано особисто йому. І викладач, і підручник орієнтовані на пересічного студента, а відхилень від стандарту дуже багато.

Пітер Сенге у своїй книжці «П’ята дисципліна: Мистецтво і практика організації, що навчається» на прикладі багатьох компаній та на основі свого власного дослідження розкриває основні властивості системного мислення і розвитку професійних компетенцій менеджера, аналізує проблеми в бізнесі, яких можна уникнути, стверджує, що саме активне навчання та практика є тим, що змінює людину, її спосіб мислення та бачення речей.

Тільки розумне використання усіх методів дозволяє викладачеві раціонально організовувати навчальний процес, вести студентів від засвоєння необхідної системи понять та явищ до навчання методам діалектичного наукового пізнання, розвитку самостійного продуктивного мислення, виховання у молоді активної життєвої позиції.

Особливостями методів активного навчання на відміну від традиційних форм інформативного типу навчання є: мобілізація активності студентів, близькість ступеня активності слухачів та викладача, самостійне творче прийняття рішень студентами. Аналіз існуючих у практиці роботи вищих навчальних закладів форм активізації навчання дозволяє виділити серед них найбільш придатні для економічної підготовки фахівців:

ü логічне синтезування навчального матеріалу в формі конспектів – схем,

ü проблемне викладання на лекціях,

ü розбір виробничих ситуацій,

ü навчальні ігри,

ü творчі студентські групи,

ü тренінги тощо.

Існують два види проблемних лекцій:

1. вся лекція – наукова проблема;

2. проблемне формулювання відомої концепції (матеріалу).

Рекомендується будувати лекцію за трьома напрямами. Перший: «Ось проблема. Ви розумієте, що це проблема. Що ми можемо сказати про неї?». Другий напрям: «Ось як про ту саму проблему міркують визнані економісти. Вони користуються такою-то концепцією». Третій напрям: після того, як показана придатність елементів для вирішення вихідної проблеми, ту саму концепцію треба використати для вирішення інших аналітичних чи додаткових проблем.

На лекції обов’язково виділити час на запитання. Першим, що характеризує розуміння, є запитання. Але потрібно розворушити слухачів на запитання!

Слід приділити особливу увагу формуванню вміння слухачів вирішувати проблеми. Дуже часто студент знаходиться у ролі гуски, котру, як яблуками, начиняють знаннями, а часу на роздуми не дають. Доречно згадати вислів: «Посередній вчитель викладає – добрий вчитель пояснює. Видатний вчитель показує – Великий вчитель надихає» (Вільям Артур Уорд).

Навчальні ігри

Поняття «гра» має деяку різницю у різних народів. Так, у древніх греків слово «гра» означало собою дії, властиві дітям, виражаючи головним чином те, що в нас тепер називається «віддаватися хлоп’яцтву». У євреїв слову «гра» відповідало поняттю про жарт і сміх. У римлян «Iudo» означало радість, веселощі. По – санскритські «кляда» означало гру, радість. У німців древньогерманське слово «spilan» означало легкий, плавний рух, на зразок хитання маятника, що доставляло при цьому велике задоволення. Згодом на всіх європейських мовах словом «гра» стали позначати велике коло людських дій, – з одного боку, таких, що не вимагають важкої роботи, з іншого боку – таких, що дають людям веселощі і задоволення. Отже, у це коло відповідно сучасним поняттям стало входити все, починаючи від дитячої гри в солдатики до трагічного відтворення героїчних вчинків на сцені театру, від дитячої гри на горіхи до біржової гри на червінці, від бігання на паличці верхи до високого мистецтва скрипаля і т.д. [5].

Ми будемо розуміти під грою – вид соціальної поведінки, штучно сконструюваної у вигляді моделі зі строго визначеними правилами, що імітує ті чи інші сторони реальної діяльності і має чітко окреслені тимчасові і просторові межі. Як моделююча діяльність, гра – це особливо організоване заняття, що потребує напруги емоційних і розумових сил.

Гра може мати у декілька функцій:

· навчальна – розвиток умінь і навичок, а також розвиток основних психічних процесів;

· розважальна – створення сприятливої атмосфери на заняттях;

· комунікативна – вироблення ефективних навичок комунікації, об’єднання у колектив і встановлення емоційних контактів;

· релаксаційна – зняття емоційної напруги, викликаної навантаженням на нервову систему за інтенсивного навчання;

· психотехнічна – формування навичок підготовки свого фізіологічного і психічного стану для ефективнішої діяльності, перебудова психіки для засвоєння великих обсягів інформації,

· розвиваюча - гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей особистості;

· виховна – психотренінг і психокорекція прояву особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій;

· компенсаторна – можливість людини з метою адаптації змінитися таким чином, щоб можна було виразитися за допомогою соціально прийнятних думок і дій; терапевтична – сприяє розвитку уміння погашати конфлікти, знімати агресивність, стреси, негативні емоції, за правильного використання дозволяє боротися з різними комплексами.

Рольова гра – багатофункціональна діалогова діагностична і корекційно-тренінгова методика, в якій моделюються умови для виявлення певних психічних властивостей в ході умовно-ігрової взаємодії учасника з іншими студентами – партнерами по рольовій грі.

У літературі можна знайти різні описи поняття «рольова гра».

1. Рольові ігри дітеймають своєрідний характер – вони слугують особливим засобом пізнання світу. Тому рольові ігри дітей не є іграми у точному розумінні слова – вони є необхідною і властивою дитині діяльністю, що є для неї природним і неусвідомлюваним способом адаптації «дорослого» світу до свого власного, який ще недавно не існував. Найголовнішим, хоча до останнього часу і недостатньо оціненим, є значення гри для розвитку мотиваційної сфери та сфери потреб дитини. У грі відбувається істотна перебудова поведінки дитини – вона стає довільною. Довільна поведінка – це поведінка, що здійснюється відповідно до зразка (незалежно від того, він даний у формі дій іншої людини або у формі вже виділеного правила) і контролюється шляхом зіставлення з цим зразком як з еталоном.

2. Рольова гра у самому широкому розумінні, коли вона втрачає зміст, перетворюючись у синонім діяльності людини взагалі відповідно до фрази з твору В.Шекспіра: «Усе життя – театр, і люди в ньому – актори». Стверджуючи, що вся поведінка людини у реальному житті є відігруванням визначених ролей, можна позбавити поняття «рольова гра» конкретного наповнення, зробивши його синонімом поведінки людини в соціумі. Усі люди тією чи іншою мірою грають ролі.

Таким чином, існує думка, що кожна людина володіє визначеним, найчастіше обмеженим, репертуаром станів свого я. Ігри, в які грають люди, передаються від покоління до покоління. Якщо не розірвати цей ланцюг, ефект може збільшуватися у геометричній прогресії. У цьому полягає історичне значення гри. Виховання молоді у більшості випадків зводиться до процесу навчання їх тому, у які ігри вони повинні грати.

Різні культури і соціальні класи мають свої улюблені ігри, а різні родини і племена обирають різні варіанти ігор. У цьому полягає культурне значення ігор. Люди обирають собі друзів, партнерів, близьких людей найчастіше з кола тих, хто грає у ті ж самі ігри. Тому в даному соціальному оточенні кожен його представник здобуває таку манеру поведінки, що здається зовсім далекою членам іншого соціального кола, і, навпаки, будь-який член якого-небудь соціального оточення, що починає грати у нові ігри, буде швидше за все вигнаний зі звичного товариства, але його із задоволенням включать в інше – у цьому полягає особистісне значення ігор [3].

3. Психологічна рольова гра як засіб моделювання реальності, або ж моделювання неможливих у реальності ситуацій. Вона має на меті виявлення психічних особливостей людини, поліпшення її психічного стану, рятування від вантажу минулого, одержання досвіду чужого існування. За допомогою соціальних взаємодій рольової гри й обміну ролями з іншими учасник гри вчиться «наслідувати» поведінку інших і в такий спосіб стає «об’єктом» для себе самого («Я» – це «Він»). У той же час особистість існує як окрема реальність («Я» – це «Я»), у якої виникають нові і спонтанні поведінкові відповіді і, яка являє собою суб’єктивну, приналежну тільки собі частину себе самого. Такий варіант є рольовою грою як інструментом психології. Зокрема, до них відноситься психодрама.

Усі психологічні ігри мають одним зі своїх коренів класичний театр, однак вони переросли театральну постановку, і їх можна оцінювати як спробу відобразити і представити реальність. Хоча актори театру і грають ролі, цілі театру, зрозуміло, відмінні від цілей будь-яких рольових ігор. Театр прагне надати глядачам задоволення, тоді як рольова гра дає «акторам» можливість особистісного зростання. Методи психодрами, скоріше, є засобом розкриття різних частин однієї і тієї ж особистості шляхом використання спроби грати все нові ролі, подібно тому, як людина змінює одяг. Новий одяг зазвичай не змінює людину, але іноді, якщо він йому підходить, людина може почати поводитися по-іншому і навіть почувати себе інакше. З погляду психодраматистів, немає нічого нещирого або лукавого у цьому процесі «приміряння» нової ролі, за умови, що нова роль не ховає за своєю маскою людську особистість. Ролі можуть розвинути у людини велику гнучкість і функціональність. Рольова гра, отже, може стати ефективним, з погляду психологів, знаряддям, яке дозволяє витягти достовірний матеріал про внутрішній світ людини обхідним шляхом [5].

4. Психологічна рольова гра як засіб моделювання реальності у навчальній діяльності. Метод рольового тренінгу розрахований на поглиблення й удосконалення професійних, індивідуально-соціальних, ціннісних і морально-етичних установок фахівця. Відпрацювання ролей, установок, переживань, спостереження за самопочуттям, як власним, так і за станом і спрямованістю «клієнтів» (інших членів групи) гарантує в цій формі занять найбільшу глибину, достатню емоційну фіксацію на потрібних моментах, матеріал для численних спостережень, що готують зміну оцінок, орієнтирів, позицій, технік.

Рольовий тренінг сприяє поліпшенню самовираження через міміку, жести, рухи і удосконалює сприйняття інших за допомогою фіксації таких же сигналів, тобто власне, активізує «мову спілкування». Метод дає можливість реалізувати освоєні уміння і навички, правила, положення, а також полегшує засвоєння нових, ще не засвоєних або слабко засвоєних.

У процесі заняття поглиблюється і прищеплюється почуття роботи в «команді». Поступово відпрацьовується ненапружене, вільне самопочуття у різних проблемних ситуаціях. Робота будується на матеріалі побутових, знайомих ситуацій, таких, що часто зустрічаються, потім – на ситуаціях, ускладнених підвищеним емоційним навантаженням, морально-етичними моментами, а далі – у конфліктних ситуаціях, близьких до стресових, або ж у ситуаціях, що вимагають координації дій великої групи людей.

Окрім окремих етюдів і ситуацій, у роботу на заняттях рольовим тренінгом можуть включатися індивідуальні завдання для учасників, розраховані на регуляцію прояву самостійності й активності учасників. Тематика запропонованих ситуацій може бути як загальносоціальною, так і бути підібраною за допомогою аналізу структури конфліктних проблем членів даної групи.

Розглянемо структуру рольової гри. У структурі рольової гри прийнято виділяти такі компоненти:

· ролі,

· вихідна ситуація,

· рольові дії.

Ролі, що виконують учасники гри, можуть бути соціальними і міжособистісними. Перші обумовлені місцем індивіда у системі об'єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), другі визначаються місцем індивіда у системі міжособистісних відносин (лідер, друг, суперник і ін.)

Другий компонент – вихідна ситуація – виступає як спосіб її організації. Варто виділяти наступні компоненти ситуації:

І) суб'єкти,

2) об'єкт (предмет розмови),

3) відношення суб'єкта до предмета розмови,

4) умови комунікативного акту.

Третій компонент рольової гри – рольові дії, що виконують учасники, граючи визначену роль. Рольові дії як різновид ігрових дій органічно пов'язані з роллю – головним компонентом рольових ігор. Вони включають вербальні і невербальні дії, використання бутафорії тощо [13].

Рольова гра також має великі навчальні можливості:

ü Рольову гру можна розцінювати як найточнішу модель спілкування. Адже вона припускає наслідування дійсності в її найбільш істотних рисах.

ü Рольова гра має великі можливості мотиваційно-збуджувального плану. У рольовій грі точно позначені «запропоновані обставини», які створюють загальну спонукальну мотивацію, а конкретна роль звужує її до суб'єктивного мотиву.

ü Рольова гра активізує особистісну причетність до усього, що відбувається. Студент входить у ситуацію, хоча і не через своє «я», але через «я» відповідної ролі. І тут, як правило, виявляється дуже типове відношення актора до персонажу, якого він грає.

ü Рольова гра дозволяє розширити її межі за рахунок використання різних додаткових матеріалів при засвоєнні нового матеріалу. Навчальна ситуація будується по типу театральних п'єс, що припускає опис обстановки, характеру діючих осіб, відносин між ними. Тому за кожною реплікою мислиться відрізок змодельованої дійсності, що робить її неповторною і значимою.

ü Рольова гра сприяє формуванню навчального співробітництва і партнерства. Адже виконання етюду припускає охоплення групи учасників, які повинні злагоджено взаємодіяти з огляду на реакції один одного, допомагати один одному.

ü Рольова гра має освітнє значення. Учасники, хоча й в елементарній формі, знайомляться з новими методиками, техніками, підходами. Заохочується усяка винахідливість, в той час, коли в навчальних умовах можливості в цьому відношенні обмежені.

Відтак рольова гра має великі можливості у практичному, освітньому і виховному відношеннях. Окрім видимого результату впливу гри на гравця, глибинним результатом рольової гри є «просочування» персонажу як вигаданої особистості в «неігрову» особистість самого гравця. Наслідком цього є зміни у сприйнятті реальності гравцем: гравець у більшому чи меншому ступені починає дивитися на світ очима відіграних ролей, що з’єднуються з його власним поглядом. Можливо, рольові ігри є гранично прямолінійним прийняттям ідеї «дійсність буде такою, якою її визначить сама людина», і людина буде такою, якою вона захоче бути.

Розглянемо на конкретних прикладах окремі рольові ігри. Наприклад, так звана робота в малих групах сприяє формуванню навичок спілкування та співпраці у студентів, рольові ігри: «мозковий штурм», «займи позицію», «шкала думок», метод «прес», «мікрофон», «дискусія», «ток-шоу», «ажурна пилка» дозволяють вивчити значну кількість інформації за короткий час, набути навичок дискутування, навчитися аргументувати свою позицію, спілкуватися. Більш детальна характеристика кожного з цих активних форм навчання наведена нижче.

Як працювати в малих групах

Робота в малих групах дозволить вам набути навичок спілкування та співпраці. Об’єднайтеся у групи по 4-6 осіб і отримайте завдання у викладача. Ви матимете певний визначений викладачем час для виконання цього завдання.

Організуйте роботу в групі так:

1. Швидко розподіліть ролі у групі.

Спікер (керівник групи):

§ зачитує завдання групи;

§ організовує порядок виконання;

§ пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

§ заохочує групу до роботи;

§ підводить підсумки роботи;

§ за згодою групи визначає доповідача.

Секретар:

§ коротко і розбірливо веде записи результатів роботи своєї групи;

§ як член групи має бути готовим висловити думку групи під час підведення підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник:

§ слідкує за часом;

§ заохочує групу до роботи.

Доповідач:

§ чітко висловлює спільну думку, до якої дійшла група;

§ доповідає про результати роботи групи.

2. Починайте висловлюватися спершу за бажанням, а потім по черзі.

3. Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне – не перебивайте один одного.

4. Обговорюйте ідеї, а не особи студентів, які висловили цю ідею.

5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

6. Намагайтесь у групі прийти до спільної думки, хоча у деяких випадках у когось з групи може бути особлива думка і вона має право на існування.

Як працювати в парах

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Вона дозволить вам оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати. Організуйте свою роботу таким чином:

1. Разом прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання.

2. Визначте, хто говоритиме першим.

3. Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі.

4. Прийдіть до спільного рішення.

5. Визначте, хто представлятиме результати роботи групи та підготуйтеся до представлення.

Для ефективного спілкування в парах:

ü Зверніть увагу на мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, установіть контакт очима.

ü Допомагайте співрозмовнику говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичлива посмішка, слова «так-так».

ü Якщо необхідно, ставте уточнювальні запитання(запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, такі: «Ви маєте на увазі, що …?», «Чи я правильно зрозуміла, що...?»).

ü Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наво­дячи приклади і пояснюючи свої думки.

Під час активного слухання не слід:

o давати поради;

o змінювати тему розмови;

o давати оцінки людині, яка говорить;

o перебивати;

o розповідати про власний досвід.

«Мозковий штурм»

Це – ефективний метод заохочення творчої активності, швид­кого генерування великої кількості ідей. Застосовуйте його для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання.

Після того як викладач назве тему для обговорення:

1. Почніть висувати ідеї щодо розв’язання проблеми. Ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними.

2. Один із студентів записуватиме їх на дошці.

3. Коли вважатимуть кількість поданих ідей достатньою, їх висування припиняється.

4. Після того як ідеї зібрано, вони групуються, аналізуються, розвиваються всією групою.

Відбираються ті ідеї, що, на думку групи, допоможуть вирішенню поставленої проблеми. Під час «мозкового штурму»:

· намагайтеся зібрати якомога більше ідей;

· заставте працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

· можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших;

· не обговорюйте і не критикуйте висловлення інших.

«Займи позицію»

Цей метод допоможе вам провести обговорення чи дискусію зі спірного питання, надасть можливість кожному висловитися, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргу­менти протилежної сторони були переконливими.

Порядок проведення – після того як викладач назве тему:

· станьте біля плаката («так», «ні», «не знаю»), який відповідає вашій позиції;

· підготуйтеся до обґрунтування своєї позиції;

· якщо після висловлення аргументів щодо зайнятої позиції та їх обговорення ви зміните свою точку зору на проблему, перейдіть до іншого плаката і поясніть причину свого переходу. А також назвіть найбільш переконливі аргументи про­тилежної сторони.

«Шкала думок»

Різновидом методу «займи позицію» є метод «шкала думок». Підготувавши аргументи щодо проблеми, яка обговорюється, розташуйтеся однією лінією у будь-якому вільному місці аудиторії (наприклад, біля дошки). Визначити ваше місце допоможуть пла­кати, що розміщуватимуться на початку, посередині та у кінці шкали («згоден на 100%», «згоден на 50%», «не згоден»). Після аргументації тих, хто вишикувався навпроти шкали, ви можете змінити свою позицію, пояснивши, які саме аргу­менти вплинули на ваше рішення.

«Прес»

Метод «прес» використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання і вам потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Ме­тод дає можливість навчитися формулювати й висловлю­вати свою думку з дискусійного питання аргументовано у чіткій та стислій формі.

Метод «прес» має таку структуру та етапи:

1. Позиція… Я вважаю, що … (висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваш погляд).

2. Обгрунтування …Тому, що… (наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції).

3. Приклад … Наприклад… (наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію).

4. Висновки… Отже (тому), я вважаю… (узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити, тобто, це є заклик прийняти вашу позицію).

Захищаючи свою позицію, намагайтесь дотримуватися струк­тури методу «прес».

«Навчаючи – вчуся»

Цей метод надасть можливість взяти участь у навчанні та передачі знань своїм одногрупникам. Організуйте роботу таким чином:

· після того як викладач роздасть картки із завданням, оз­найомтеся з інформацією, що міститься на ній;

· якщо щось незрозуміло, запитайте про це у викладача, перевірте, чи правильно ви розумієте інформацію;

· ознайомте зі своєю інформацією у доступній формі інших одногрупників;

· говоріть тільки з однією особою. Переказавши їй свою інформацію, уважно вислухайте інформацію від неї;

· коли час виконання вправи сплине, розкажіть у групі, про що ви дізналися від інших.

«Мікрофон»

Метод «мікрофон» дасть можливість кожному студенту ска­зати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або вис­ловлюючи свою думку чи позицію.

Правила проведення такі:

· говорить тільки той, у кого «уявний» мікрофон;

· подані відповіді не коментуються і не оцінюються.

Розігрування рольової ситуації

«Рольова гра» є невеличкою п’єсою, яку можна поставити на занятті. В її основі лежить імпровізація. Ви інсценізуєте запропоновані ситуації. Рольові ігри сприяють кращому розумінню цих ситуацій, а також допомагають вчитися через досвід і почуття.

Якщо ви розігруєте ситуацію:

· чітко дотримуйтеся своєї ролі;

· слухайте інших «акторів» та викладача;

· не коментуйте дій інших, перебуваючи в ролі;

· намагайтеся поставитися до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку потрапили;

· вийдіть з ролі по закінченні сценки;

· візьміть участь у обговоренні сюжету гри.

«Дискусія»

Цей метод дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Обговорення у ході дис­кусії навчить слухати свого співрозмовника та робити пере­конливі аргументи. Для того, щоб вона була відвертою, необхідно створити в аудиторії атмосферу довіри та взаємоповаги.

При проведенні дискусії дотримуйтесь таких правил:

· Говоріть по черзі, а не всі одночасно.

· Не перебивайте того, хто говорить.

· Критикуйте ідею, а не особу, яка її висловила.

· Поважайте всі висловлені думки (позиції).

· Не смійтеся, коли хтось говорить, за винятком хіба що жарту.

· Не змінюйте тему дискусії.

· Намагайтеся заохочувати до участі у дискусії інших.

У групі можете доповнити ці правила, прийняти їх після об­говорення та дотримуватися під час проведення дискусій.

«Ток-шоу»

Метою «ток-шоу» є набуття навичок публічного виступу та дискутування.

Викладач на такому занятті є ведучим на «ток-шоу». Робота організовується таким чином:

· Оголошується тема дискусії.

· Запрошуються «гості» висловитися із запропонованої теми.

· Слово надається глядачам, які можуть висловити свою думку або поставити запитання «запрошеним» за одну хвилину.

· «Запрошені» мають відповідати якомога коротше і конкретніше.

· Ведучий може ставити своє запитання або перервати промовця через ліміт часу.

Ця форма роботи допоможе вам навчитися брати участь у за­гальних дискусіях, висловлювати й захищати власну позицію.

«Ажурна пилка»

Метод дозволяє студентам працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує допомагати один одному навчаючи вчитися.

Під час роботи за методом «ажурна пилка» студенти повинні бути го­товими працювати в різних групах. Спершу працюють у «домашній» групі, завданням якої є аналіз та засвоєння певної порції інформації на такому рівні, щоб можна було чітко і зрозуміло викласти її з метою навчання інших студентів.

Потім в іншій групі, яка називається експертною, студенти виступають у ролі «експертів» із питання, над яким працювали в домашній групі, вчать цій інформації інших та відповідають на їхні питання. В експертній групі також можна отримати інформацію від представників інших груп. Завдання експертної групи – здійснити обмін інформацією.

Наприкінці заняття знову повертаємося до своєї «домашньої» групи, щоб поділитися тією новою інформацією, яку надали учасники інших груп. Новим завданням тепер є знову обмінятись інформацією, узагальнити її та виробити спільні рішення разом з учасниками «домашньої» групи.

Отже, порядок роботи в «домашніх» групах наступний:

· Кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал;

· Бажано обрати в групі головуючого, тайм-спікера (того, хто слідкує за часом) та особу, яка ставить запитання, аби переконатися, що кожний розуміє зміст матеріалу.

Порядок роботи в експертних групах буде таким:

· Після того, як викладач об’єднав студентів у нові групи, виділяють експертів з тієї теми, що вивчалась у «домашній» групі;

· По черзі кожен має за визначений викладачемчас якісно і у повному обсязі донести інформацію членам інших груп і сприйняти нову інформацію від представників інших груп.

Під час повернення до “домашніх груп”:

· Ви маєте поділитися інформацією з членами своєї «домашньої» групи щодо нової інформації, яку ви отримали від представників інших груп, узагальнити її;

· Виробляєте спільні висновки та рішення.

Таким чином, за допомогою методу «ажурна пилка» за короткий проміжок часу можна отримати значну кількість інформації.

«Коло ідей»

Цей метод є ефективним щодо вирішення гострих суперечли­вих питань і корисним для створення списку ідей.Його метою є залучення усіх студентів до обговорення поставленого питання. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію з піднятої проблеми.

Порядок проведення:

· викладач висуває дискусійне питання та пропонує обговори­ти його у кожній групі;

· після того, як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє лише один аспект того, що обговорювали;

· групи висловлюються по черзі, поки не буде вичерпано усі відповіді;

· за час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей.

«Акваріум»

Цей метод є ефективним для розвитку вмінь дискутування у малих групах.

Після того як викладач об’єднав студентів у дві-чотири групи і надав кожній із них завдання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр кола (аудиторії), утворивши внутрішнє коло.

Учасники цієї групи обговорюють запропоновану викладачем проблему таким чином:

· один з групи вголос проголошує ситуацію;

· група обговорює ситуацію у ході дискутування;

· приймається спільне рішення.

На цю роботу групі відводиться 3-5 хвилин. Усі інші студенти не втручаються в обговорення, а лише спостерігають за ходом дискусії – вони знаходяться начебто за товстим склом акваріума.

Після цього місце в «акваріумі» займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи по черзі мають побувати в «акваріумі» і діяльність кожної з них мусить бути обговорена усіма студентами.

Тренінг як спосіб навчання

Тренінг (training) – це сплановані та систематичні зусилля з модифікації або розвитку знань (умінь) і установок людини через навчання для того, щоб досягти ефективного виконання одного або декількох видів діяльності, набути знань і навичок, необхідних для адекватного виконання конкретного завдання або роботи. Тренінг визначається і «як спосіб перепрограмування вже існуючої у людини моделі управління поведінкою і діяльністю» [2, с.15 ]. У психотерапії тренінг – «це сукупність психотерапевтичних, психокорекційних та навчальних методів, направлених на розвиток навичок самопізнання і саморегуляції, спілкування і міжперсональної взаємодії, комунікативних і професійних вмінь» [8, с.921].

Дата добавления: 2014-12-10