Теорія конкурентних переваг М.Портера

Теорія подібності країн або теорія перехресного попиту

Теорія життєвого циклу товару

Основні постулати даної теорії полягають в наступному:

- теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені. Це майже завжди промисловорозвинуті країни, причому на США останнім часом припадала значна частка, хоча Японія та Німеччина змогли перегнати США, спеціалізуючись на певних видах продукції;

- протягом життєвого циклу товару, який складається із чотирьох етапів (впровадження, зростання, зрілість та занепад), виробництво прямує до більшої капіталомісткості та переміщується до інших країн;

- теорія не поширюється на деякі групи товарів та майже на всі вироби транснаціональних корпорацій;

- теорія міжнародного життєвого циклу продукту лише стверджує, що коли та якщо наукові дослідження та розробки перестають бути вирішальним фактором порівняльної переваги, виробництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу по інших елементах затрат, наприклад, некваліфікованої праці.

Основні постулати теорії:

- згідно теорії подібності країн, значна частка обсягу міжнародної торгівлі у наш час припадає на торгівлю виробами між промисловорозвинутими країнами, тому що у них є подібні сегменти ринку;

- теорія подібності країн пояснює міжнародну торгівлю не з боку пропозиції товарів, а з боку попиту на них;

- торгівля між двома країнами буде здійснюватись тими товарами, якість яких приблизно однакова;

- чим більше людей у торгуючих країнах мають однакові доходи, тим вищий рівень торгівлі.

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: “Чому країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі?” полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти утворенню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому.

Основні постулати даної теорії:

- чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція;

На конкурентоспроможність нації впливають:

1) факторні умови — конкурентні переваги країни залежать від рівня забезпеченості факторами виробництва певної кількості та якості;

2) умови попиту на внутрішньому ринку — стан внутрішнього ринку у взаємозв’язку з потенційними можливостями зовнішнього ринку вирішальним чином впливає на підприємницьку ситуацію. Тут важливо відзначити й національні особливості (економічні, культурні, освітні, етнічні, традиції й звички), які впливають на вихід фірми за кордони країни. Підхід М. Портера передбачає пріоритетне значення вимог внутрішнього ринку для діяльності окремих компаній;

3) рівень розвитку обслуговуючих галузей та близьких галузей і виробництв — забезпеченість відповідним обладнанням, існування тісних контактів з постачальниками, комерційними та фінансовими структурами сприяє підвищенню конкурентоспроможності;

4) стратегії фірми та конкурентна ситуація — ринкова стратегія та організаційна структура фірм, які передбачають необхідну гнучкість, і достатня конкуренція на внутрішньому ринку є серйозними стимулами для успішного включення в міжнародну торгівлю;

5) роль уряду — державна підтримка експортних галузей, надання їм пільгового кредитування та оподаткування, розвиток конкурентного середовища в країні тощо;

6) випадкові обставини — зміни умов інвестування, інновації, природно-кліматичні умови, що призводять до коливань витрат виробництва національної продукції щодо світового рівня.

- теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох детермінантів, об’єднаних у національний “ромб”, від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках;

- детермінанти - кожна окремо і усі разом - сприяють досягненню національного успіху або гальмують його;

- детермінанти національної конкурентоспроможності представляють собою комплексну систему, яка перебуває у стані розвитку. Детермінанти постійно впливають одна на одну;

- підтримка конкурентоспроможності у галузі на високому рівні є результатом “самопідсилюючої” взаємодії переваг відразу у декількох сферах, що визначає середовище, яке іноземним конкурентам важко відтворити.

Враховуючи той факт, що охорона довкілля стала ключовим моментом у розвитку багатьох національних економік, а показники екологічної ефективності виробництва і споживання ввійшли до складу основних характеристик товарів, стратегія конкурентоспроможності національної економіки може трансформуватися. До її складу, поряд із класичними детермінантами, які відокремив М. Портер, доцільно долучити ще одну — так звану «екологічну детермінанту».

Успішна реалізація стратегії конкурентоспроможності залежатиме від повноти використання товаровиробниками їхніх конкурентних переваг.

Забезпеченість факторами виробництва. Вирішальна роль належить науково-технічному і виробничому потенціалу, наукоємним галузям, розвинутій інфраструктурі промислових економічних районів. Перевага надається висококваліфікованій робочій силі, високотехнологічним галузям виробництва товарів.

Параметри внутрішнього попиту. Саме зростання внутрішнього попиту впливає не тільки на ситуацію на внутрішньому ринку, а й на динаміку експортно-імпортних операцій. Внутрішній попит, у свою чергу, стимулює інновації і поліпшення якості продукції.

Наявність конкурентоспроможних галузей-постачальників. Високий ступінь ресурсоємності виробництва, з одного боку, і монополізованість ринку постачання ресурсів — з іншого, — ось ті чинники, які негативно впливають на ефективність використання ресурсів у процесі виробництва, у тому числі і природних. Лібералізація економічних відносин у цій сфері діяльності може певною мірою виправити становище.

Особливості національної стратегії. Економічне зростання, як правило, створює сприятливі передумови для пом’якшення митної політики: зниження тарифів; зміни митних процедур, процедур стандартизації і сертифікації продукції відповідно до міжнародних стандартів і правил; забезпечення конкуренції через відмову від дискримінаційного протекціонізму, зокрема субсидування експорту і обмеження імпорту; зменшення ролі держави в регулюванні економіки.

Забезпечення екологічної безпеки досягається завдяки урахуванню екологічних інтересів у всіх сферах діяльності, реалізації широкого кола екологічних, економічних, політичних, технічних, інституційних та інших заходів. Удосконалення взаємозв’язків, що виникають у системі «торгівля — суб’єкт господарювання — довкілля», можливе на основі принципів екологічного захисту через торговельні механізми.

Дата добавления: 2014-12-10