Визначення ступеня спеціалізації факторів виробництва. Теорема Рибчинського

Теорія ефекту масштабу

Чому Японія сконцентрувала в себе світове виробництво цивільних човнів, США забезпечує 2/3 світу цивільними літаками і майже весь світ суперкомп’ютерами, а Німеччина впевнено зайняла світовий ринок верстатів та автомобілів представницького класу. Чом конкуренція між цими країнамиине приймає жорстокий характер. Відповідь на дане питання дає теорія ефекту масштабу в міжнародній торгівлі, запропонована на початку 80-х років американськими економістами П. Крюгманом і К. Ланкастером.

Суть добре відомого з мікроекономіки ефекту масштабу полягає в тому, що при збільшенні масштабів виробництва питомі витрати на одиницю продукції будуть зменшуватись з ростом випуску продукції за рахунок економії на постійних витратах. Виникає економія за рахунок масового виробництва. Тому багато країн, забезпечених факторами виробництва в приблизно однакових пропорціях, як би свідомо погоджуються поступитись один одному певними ринками, з тим щоб спеціалізуватись на виробництві певної продукції, створювати великі підприємства в своїх країнах та отримувати ефект масштабу. Тому США вигідно купляти в Японії дешеві телевізори, згорнувши власне виробництво цих товарів, пропонуючи на японський ринок літаки та комп’ютери, які Японія так само не виробляє.

Разом з цим реалізація ефекту масштабу веде до концентрації та монополізації виробництва, що руйнує конкуренцію в міжнародній торгівлі.

Модель «економії на масштабах виробництва» доводить, що країни з містким внутрішнім ринком повинні розвивати виробництво, яке забезпечує зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті країни наділені факторами виробництва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

Розвиток зовнішньої торгівлі означає, що в експортних галузях виробництво розширюється, а ціна експортної продукції зростає до рівня світової. Попит на фактори виробництва, які використовуються у цих галузях, а також ціни на ці фактори зростають. І навпаки, у галузях, які конкурують з імпортом, відбуваються протилежні процеси.

З теорії Хекшера – Оліна і теореми Столпера – Самуельсона випливає, що чим більше той чи інший фактор виробництва спеціалізований на виробництві експортної продукції, тим більше він виграє в результаті зовнішньої торгівлі (обернене справедливо для фактору, який сконцентрований в імпортозамінному виробництві).

Для порівняння експортної та імпортної спеціалізації факторів використовують показник ступеня експортної спеціалізації фактора:

, (13)

де S_ex/im - показник експортної/імпортної спеціалізації;

Q_ex – частка доходу фактору і у вартості експорту;

Q_im - частка доходу фактору і у вартості продукції, що конкурує з імпортом (яка рівна об’єму імпорту);

Q_iy - частка доходу фактору і у національному доході.

На практиці для виміру ступеня експортної чи імпортної спеціалізації факторів виробництва можна використати дані про частину доходів цих факторів у доданій вартості експортних та імпортозамінних виробництвах, а також у національному доході в цілому.

Теорема Рибчинського

У 1955 році англійський економіст Т. Рибчинський доказав теорему співвідношення росту пропозиції факторів та збільшення виробництва: зростаюча пропозиція одного з факторів виробництва призводить до збільшення виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно більш інтенсивно, і до скорочення виробництва і доходів у галузі, де цей фактор використовується відносно менш інтенсивно.

Дата добавления: 2014-12-10