Основні етапи еволюції світової валютної системи

Перший етап - золотомонетного стандарту.

Другий етап - золотодевізного стандарту.

Третій етап - паперово-валютного стандарту.

Термін дії етапу золотомонетного стандарту з початку XIX ст. до 1914 р.

Основні ознаки золотомонетного стандарту:

- функціонування золота як світових грошей;

- фіксація золотого вмісту національної валюти;

- безпосередня конвертованість національних валют у золото;

- наявність фіксованих валютних курсів.

Головна особливість золотомонетного стандарту полягала в тому, що золото у виді монет оберталося на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Позитивні сторони золотомонетного стандарту:

- повна конвертованість національних валют;

- стабільність купівельної спроможності грошей;

- стабільність валютних курсів;

- стабільність світових цін.

Негативні сторони золотомонетного стандарту:

- залежність від рівня видобутку золота;

- недостатня гнучкість валютної системи;

- стихійне регулювання валютних систем;

- державне невтручання в сферу валютних відносин.

Суть золотодевізного стандарту: поряд із золотом функції світових грошей стали виконувати й окремі валюти провідних країн світу.

Термін дії етапу золотодевізного стандарту: 1922-1976 р.

Система золотодевізного стандарту була затверджена на Міжнародній Генуезькій конференції в 1922 р.

У розвитку золотодевізного стандарту виділяється три періоди.

Перший період золотодевізного стандарту - 1922-1933 р. Характеристика цього періоду:

- поряд із грошима використовувалося золото;

- національна валюта у виді паперових грошей вільно конвертувалася в золото.

У рамках цього періоду виділяють період золотозлиткового стандарту - 1922-1929 р. Його особливості:

- цей стандарт встановлюється тільки для окремих економічно розвинутих країн Західної Європи (Великобританії, Бельгії, Франції, Нідерландів);

- національна валюта прирівнюється до визначеної кількості золота;

- обмін валюти здійснюється не на монети, а на золоті злитки;

- обмін валюти на золоті злитки дорівнює великим сумам національних коштів і здійснюється національними банками.

Основні принципи Генуезької валютної системи:

- в якості платіжного засобу більш як 30 держав світу стали використовувати золото і девізи - іноземну валюту;

- за жодною валютою не закріплювалася роль резервної валюти;

- збережено золоті паритети валют, і валюта обмінювалася на золото;

- встановлювався режим валютних курсів, що вільно коливаються;

Другий період золотодевізного стандарту - 1933-1944 р. Основна особливість - перехід до використання паперових грошей у рамках світового господарства. Характеристика цього періоду:

- всі країни на своїй території стали використовувати паперові гроші;

- ліквідовано обертання золота у виді монет всередині країни;

- скасована оборотність паперових грошей у золото усередині країни;

- стали застосовуватися державні заходи для регулювання МВС.

Третій період золотодевізного стандарту - 1944-1975 р. Організаційно був оформлений на Міжнародній фінансовій конференції в м. Бреттон-Вудсі (США, 1944 г), звідси назва періоду - "Бреттон-вудська валютна система".

Основні принципи Бреттон-вудської валютної системи:

- введено новий золотодевізний стандарт, що базується на золоті і двох резервних валютах (долар США і фунт стерлінгів).

- Бреттон-вудська валютна система припускала чотири форми використання золота: збережені золоті паритети країн і введена їхня фіксація в МВФ; золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб; долар США прирівнювався до золота; долар США розмінювався на золото іноземним центральним банком і урядовими організаціями (казначейство США);

- передбачалася взаємна конвертованість валют;

- конвертованість валют стала здійснюватися на основі їхнього співвідношення до долара США;

- вперше у світі були створені міжнародні валютно-фінансові організації: МВФ, МБРР.

Характеристика Бреттон-вудської валютної системи:

- заборонено обмінювати, купувати і продавати золото приватним особам;

- офіційна (державна) купівля-продаж золота здійснювалася за схемою золото → долар → національна валюта;

- коливання курсу національних валют стосовно долара США встановлювалося в межах ± 1-2 %.

У 1971 р. була скасована конвертація долара США в золото. Встановився режим фіксованих валютних курсів і була встановлена офіційна ціна золота.

У 1976 р. в м. Кінгстоні (Ямайка) відбулася Міжнародна конференція, що визначила нові принципи регулювання МВС, і на їхній основі була введена Ямайська валютна система.

Етап паперово-валютного стандарту або Ямайська валютна система (початок 1976 р. – до сьогоднішнього часу).

Основні принципи:

- замість золотодевізного стандарту введений стандарт СДР;

- замість принципу обміну валюти на золото за схемою золото → долар → національна валюта введено принцип оборотності валюти за схемою СДР → національна валюта;

- завершена демонетизація золота. Це означає втрату золотом грошових функцій; перетворення золота в звичайний товар, що вільно продається і купується, а його ціна визначається попитом і пропозицією; скасування фіксації золотих паритетів; золото перестало служити мірою вартості товару;

- країни-члени МВФ вільні вибирати режими валютних курсів;

- міждержавне валютне регулювання став здійснювати МВФ.

Негативні риси Ямайської валютної системи:

- СДР є основною світовою валютною системою номінально, а не реально: СДР використовується тільки як рахункова одиниця; втратила зв'язок із золотом; до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світового співтовариства, тоді як до долара США - валюти приблизно 40 країн світу;

- золото об'єктивно впливає на курси валют і є основним резервним активом;

- в даний час у світовій валютній системі СДР витиснуті доларом США. Він є головною резервною валютою. Етап паперово-валютного стандарту ще має назву "паперово-доларовий стандарт".

Найважливішою особливістю Ямайської валютної системи є те, що в її складі стали діяти регіональні валютні системи, у тому числі з 1979 р. - Європейська валютна система (ЄВС).

Європейська валютна система - це міжнародна валютна система країн ЄС, створена для стабілізації валютних курсів, координування валютної політики цих держав.

Європейська валютна система (у складі 8 країн Спільного ринку — Німеччини, Франції, Бенілюксу, Італії, Ірландії, Данії) почала функціонувати з 13 березня 1979 р.

Основні цілі ЄВС:

· Забезпечення досягнення економічної інтеграції.

· Створення зони європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, заснованій на доларовому стандарті. Відсутність такої системи ускладнювала співпрацю країн-членів ЄС в області виконання загальних програм і у взаємних торгових відносинах.

· Огорожа ринку від експансії долара.

· Зближення економічних і фінансових політик країн.

Основні положення ЄВС.

1. ЄВС базується на ЕКЮ.

ЕКЮ — це складена валюта, її підтримує «кошик» національних валют країн співтовариства, причому частка кожного учасника залежить від ваги країни в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі.

Квоти виглядали наступним чином (у %):

Німецька марка 32,7

Французький франк 20,8

Англійський фунт 1 1,2

Голландський гульден 10,2

Італійська ліра 7,2

Бельгійський і Люксембурзький франк 8,7

Іспанська песета 4,2

Данська крона 2,7

Ірландський фунт 1,1

Португальське ескудо 0,7

Грецька драхма 0,5

2. На відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його як реальні резервні активи.

По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом.

По-друге, з цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС.

По-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску до золотого фонду, а також регулювання емісії і обсягу резервів в ЕКЮ.

3. Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі «європейської валютної змії» у встановлених межах взаємних коливань (+_ 2,25 % від центрального курсу).

«Валютна змія», або «змія в тунелі» — крива, що описує спільні коливання курсів валют країн ЄС щодо курсів інших валют, які не входять в дане валютне угрупування.

4. У ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання ЦБ кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.

Проте є відмінності ЕКЮ і SDR, які визначають переваги перших.

Перехід країн ЄС до єдиної валюти «євро».

Найбільш яскравою рисою сучасного розвитку ЄС є формування єдиної валютної системи на основі єдиної грошової одиниці євро.

З 1 січня 1999 року було скасовано ЕКЮ як міжнародний і платіжний засіб. 11 країн ЄС перевели свої безготівкові розрахунки на ЄВРО, яке було станом на цю дату введено замість ЕКЮ в пропорції 1:1.

Як «пропускні критерії» участі в зоні євро, були встановлені наступні:

— дефіцит держбюджету не більше 3 % до ВВП;

— державний борг не більше 60 % до ВВП;

— довгострокові ставки по кредитах не повинні перевищувати 2 процентних пункту у порівнянні із середнім рівнем цього показника по трьом країнам ЄС з найбільш стабільними цінами;

— інфляція не більше ніж на 1,5%. вище середнього рівня цього показника по трьом країнам ЄС з найбільш стабільними цінами;

відсутність курсових коливань національної валюти за рамки, дозволені ЄВС, протягом останніх двох років.

Всі ці критерії були виконані 11 країнами, що сформували «зону євро».

Проведення єдиної кредитної і валютної політики здійснюється в даний час через працюючі з 1 липня 1998 року наднаціональні банківські інститути — Європейський центральний банк (ЄЦБ) і Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).

І, нарешті, 1 січня 1999 року, ЄВРО було введено як законну валюту в країнах Єврозони і почало використовуватися для безготівкових розрахунків.

Спочатку в зону ЄВРО було допущено 11 європейських держав: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція.

Великобританія, Швеція і Данія утрималися від вступу, Греція не відповідала економічним нормам. Остання була прийнята в Єврозону в 2000 році, коли змогла досягти необхідних показників. 1 січня 2002 р. — ЄВРО було введено в наявний обіг. Станом на 1 січня 2013 року в склад Єврозони входять 17 країн-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Греція, Словенія, Кіпр, Мальта, Словаччина, Естонія).

Дата добавления: 2014-12-10