Вік кримінальної відповідальності 20 страница

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Строки виконання обвинувального вироку визначені в таких межах (ст. 106 ч. 3 КК):

1) два роки – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

3) сім років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК) застосовується до неповнолітніх, які засуджені за вчинення злочинів без будь-яких обмежень за наявності умов, передбачених законом, необхідних для його застосування (ст. 107 ч. 1 КК).

Умовою, яка дозволяє застосування умовно-дострокового звіль­нення від відбування покарання, є сумлінна поведінка та сумлінне ставлення засудженого до праці і навчання (ст. 107 ч. 2 КК).

Визначаючи строки призначеного судом покарання, після відбування яких можливе застосування цього виду звільнення, кримінальний закон встановлює їх у меншому розмірі, ніж для повнолітніх.

Стаття 107 ч. 3 КК встановлює:

«Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі».

При вчиненні неповнолітнім, до якого було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, в період невідбутої частини покарання нового злочину, він притягається до кримінальної відповідальності і йому призначається покарання за правилами, передбаченими статтями 72 і 73 КК.

Виходячи з того, що коло видів покарання, які застосовуються до неповнолітніх, є суттєво меншим ніж те, що передбачено для повнолітніх злочинців, інститут заміни невідбутої частини покарання більш м’яким для даних осіб не застосовується (ст. 107 ч. 5 КК).

Погашення та зняття судимості (ст. 108 КК). Визначення порядку погашення і зняття судимості неповнолітнім здійснюється на підставі загальних норм, що регламентують цей кримінально-правовий інститут (статті 88–91 КК) з урахуванням особли-
востей його застосування відносно неповнолітніх, закріплених
ст. 108 КК.

Ці особливості є пільговими і визначаються характеристиками контингенту. Вони пов’язані:

ü із строками, після закінчення яких судимість погашається, та

ü умовами дострокового зняття судимості.

Згідно із положеннями ст. 108 ч. 2 КК: «Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину».

Дострокове зняття судимості допускається, як уже зазначалось, при дотриманні відповідних умов.

Перша умова визначає, що дострокове зняття судимості допускається лише відносно неповнолітніх, яких було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. Ця умова є особливістю застосування цього інституту щодо не-
повнолітніх, адже за загальним правилом (ст. 91 КК) тяжкість злочину не визначає можливості застосування.

Друга умова застосування визначається доведенням засудженим свого виправлення (ст. 91 ч. 1 КК).

Третя умова пов’язує можливість дострокового зняття судимості із закінченням визначених строків її погашення (ст. 108 ч. 5 КК).

Визначено, що дострокове зняття судимості може бути застосовано не раніше ніж після закінчення половини строку погашення судимості, визначеного ст. 108 ч. 2 пунктів 3 та 4 КК. Виходячи з цього дострокове зняття судимості при дотриманні інших умов допустиме щодо неповнолітніх, які:

ü вчинили тяжкі злочини – не раніше як через один рік і шість місяців після закінчення строку відбуття покарання;

ü вчинили особливо тяжкі злочини – не раніше як через два роки і шість місяців після закінчення строку відбуття покарання.

Четвертою умовою застосування дострокового зняття судимості є не вчинення неповнолітнім у ці строки нового злочину.

[1] Цит. по Российское законодательство Х–ХХ веков.– М., 1984.– Т. 1.–
С. 47.

[2] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій.– К., 1996.

[3] Таганцев Н. С. Русское уголовное право.– СПб., 1902.– С. 366.

[4] Не можна погодитись з позицією авторів підручника «Уголовное право Украины. Общая и Особенная части».– Харків, 2002.– С. 6, які виділяють як окремий вид кримінально-правових відносин ті, що пов’язані з утриманням особи від вчинення нових злочинів. Попереджувальна функція Криміналь­ного права загальновідома, однак регулювання превенції не притаманне кримінальному праву.

[5] Спасович В. Д. Учебник уголовного права.– СПб., 1863.– С. 1.

[6] Коржанський М. Й. Цит. праця.– С. 23.

[7] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 1.

[8] У зв’язку з цим не можна погодитися з точкою зору про притаманність суспільної небезпеки будь-яким порушенням врегульованих правом суспільних відносин, пояснюючи відмінність лише її ступенем. Жодне правопорушення, крім злочину, серед своїх ознак не містить ознаки суспільної небезпеки.

[9] Маркс К. и Энгельс Ф. Соч.– Т. 1.– С. 158.

[10] Кримінальний кодекс РФ 1996 р. нормативно закріпив принципи своєї побудови та реалізації основних положень.

[11] Див., напр. Келина С. Г., Кудрявцев В. Н. Принципы советского уголовного права.– М., 1988; Филимонов В. Д. Принципы уголовного права.– М., 2002.

[12] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 68.

[13] Владимиров Л. Е. Учебник русского уоголовного права. Общая часть.– Х., 1889.– С. 22.

[14] Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права.– К., 1891.– С. 174.

[15] Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права.– К.– СПб.– Х., 1903.– С. 79.

[16] Таганциев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 141.

[17] Уголовное право. Часть общая.– М., 1938.

[18] Див. напр., Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання».

[19] Див. Європейську конвенцію про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.

[20] Див. напр.: Таганцев Н. С. Цит. праця.– С. 326–336.

[21] Інформаційний сервер «Ліга» www.lica.com.ua. Рішення по криміналь­них справах.– 1999 р.

[22] Інформаційний сервер «Ліга» www.lica.com.ua. Рішення по криміналь­них справах.– 1999 р.

[23] Таганцев Н. С. Цит. праця.– С. 1.

[24] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 83, 84.

[25] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 235.

[26] Сергиевский Н. Д. Русское уголовное право.– Часть общая.– Изд. десятое.– СПб., 1913.– С. 45–47.

[27] Таганцев Н. С. Цит. праця.– С. 346.

[28] Карний кодекс та Право про переступи.– Краків – Львів, 1943.

[29] Уголовный кодекс УССР. Официальный текст с изменениями на 1 июня 1942 г.– М.

[30] Див. поняття «ознака» в сучасній українській мові: «Риса, властивість, особливість кого-, чого-небудь; прикмета, особливість…» (Новий тлумачний словник української мови.– Т. 3.– К., 1998.– С. 83).

[31] Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина.– К., 2000.– С. 48.

[32] Коржанський М. Й. Цит. праця.– С. 79.

[33] Подібної точки зору дотримуються і автори фундаментальної монографії «Уголовное право Украинской ССР на современном этапе». Часть общая.– К., 1985.– С. 34.

[34] Коржанський М. Й. Цит. праця.– С. 81.

[35] Інформаційний сервер «Ліга». www.search.liga.kiev.ua. Рішення по кримінальних справах за 1996 р.

[36] Там само. Рішення по кримінальних справах за 1996 р. Див. також ухвалу Харківського обласного суду по справі О. від14 жовтня 1997. Там само. Рішення по кримінальних справах за 1997 р.

[37] Новий тлумачний словник української мови.– С. 439.

[38] Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву.– М., 1961.– С. 276.

[39] Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления.– М., 1957.– С. 67; Його ж. Состав преступления по советскому уголовному праву.– М., 1951.– С. 93.

[40] Герцензон А. А. Понятие преступления в советском уголовном праве.– М., 1955.– С. 46–47.

[41] Існують і інші, менш поширені точки зору з цього приводу.

[42] Інформаційний сервер «Нормативні акти України». www.nau.ua. Рішення Конституційного Суду України.

[43] Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса.– М., 1968.–
Т. 1.– С. 89.

[44] Розраховано за даними судової статистики за 2001 р. Див.: Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2000 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України.– 2002.– № 4 (32).– С. 15–24. У відомостях, наведених цит. виданням, міститься помилка – загальний відсоток у табл. 4, на підставі якої здійснювались розрахунки, не дорівнює 100%.

[45] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 90.

[46] Владимиров Л. Е. Цит. праця.– С. 36.

[47] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 265.

[48] Бєлогриць-Котляревський Л. С. Цит. праця.– С. 105.

[49] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 366.

[50] Матишевський П. С. Цит. праця.– С. 156–157.

[51] Коржанський М. Й. Цит. праця.– С. 98–99.

[52] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 280.

[53] Бєлогриць-Котляревський Л. С. Цит. праця.– С. 161.

[54] Сергієвський Н. Д. Цит. праця.– С. 243–244.

[55] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 484.

[56] Пионтковский А. А. Уголовное право РСФСР. Часть общая.– М., 1924.– С. 129–130.

[57] Див. напр., Трайнин А. Н. Цит. праця. Состав преступления по советскому уголовному праву; Його ж. Цит. праця. Общее учение о составе преступления; Никифоров Б. С. Объект преступления.– М., 1960; Пионтков-
ский А. А. Цит. праця. Учение о преступлении по советскому уголовному праву; Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве.– К., 1988, та ін.

[58] Див. Коржанський М. Й. Цит. праця. Уголовне право України; Кримінальне право України. Загальна частина.– К.– Х., 2001 та ін.

[59] Матишевський П. С. Цит. праця.– С. 68.

[60] Матишевський П. С. Цит. праця.– С. 68.

[61] Цит. Кримінальне право України.– К.– Х.– С. 92.

[62] Цит. Кримінальне право України.– К.– Х.– С. 92.

[63] Матишевський П. С. Цит. праця.– С. 71.

[64] Декриміналізація – це вивід об’єкта з кола прийнятих під кримінально-правову охорону тобто визнання діяння незлочинним.

[65] Криміналізація – процес, протилежний декриміналізації, який полягає
у прийнятті об’єкта під кримінально-правову охорону, визнання діяння злочином.

[66] Див. роботи М. Д. Дурманова, Б. С. Нікіфорова, А. А. Піонтковського, В. Я. Тація, А. М. Трайніна та ін.

[67] Матишевський П. М. Цит. праця.– С. 74.

[68] Коржанський М. Й. Цит. праця.– С. 129.

[69] Див. Криволапов Г. Г. Объект и предмет посягательства, приобретения или сбыта имущества, заведомо добытого преступным путем: Сб. статей адъюнктов и соискателей.– М., 1966.– С. 105; Коржанський М. Й. Цит. праця.– С. 131; Советское Уголовное право. Часть Общая.– М., 1982.– С. 100; Учебник уголовного права. Общая часть.– М., 1996.– С. 88, та ін.

[70] Див. Кримінальне право України.– К.– Х.– С. 96.

[71] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 91.

[72] Там само.– С. 130–132.

[73] Кістяківський О. Ф. Цит. праця.– С. 265.

[74] Бєлогриць-Котляревський Л. С. Цит. праця.– С. 105, 166.

[75] Єсіпов В. В. Очерк русского уголовного права.– М., 1904.– С. 34, 287–301.

[76] Сергієвський М. Д. Цит. праця.– С. 287–298.

[77] Таганцев М. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 633–679.

[78] Уголовное право.– М., 1938.– С. 248–256.

[79] Уголовное право. Часть общая.– М., 1939.– С. 169–177.

[80] Трайнін А. Н. Общее учение о составе преступления.– С. 131–190.

[81] Піонтковський А. А. Учение о преступлении.– М., 1961.– С. 155–182.

[82] Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах.– Х., 2003.– С. 91. (Надалі.– «Збірник…»).

[83] Інформаційний сайт «Ліга». www.lica.com.ua. Рішення по кримінальних справах за 1998 р.

[84] Інформаційний сайт «Ліга». www.lica.com.ua. Рішення по кримінальних справах за 1998 р.

[85] Необхідна умова без якої не може бути… (лат.)

[86] Див. цит.: Збірник....– С. 99.

[87] Цит. Российское законодательство Х–ХХ веков.: Т. 1.– С. 47.

[88] Цит. Российское законодательство Х–ХХ веков.: Т. 1.– С. 353.

[89] СУ РСФСР.– 1918.– № 16.– Ст. 227.

[90] СУ РСФСР.– 1920.– № 13.– Ст. 83.

[91] СЗ УССР.– 1920.– № 15.– Т. 281.

[92] Вісті ВУЦВК.– 1921.– 9 липня.

[93] Вісті ВУЦВК.– 1923.– 19 січня.

[94] Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины.– 1925.– 16.– Ст. 118.

[95] СЗ УРСР.– 1935.– № 10.– Ст. 85.

[96] СЗ УРСР.– 1935.– № 10.– Ст. 49.

[97] Розраховано за: Преступность в Украине. Бюллетень законодательства и юридической практики Украины.– 1994.– № 2.– С. 164–165 та Статистичний бюлетень за 2001 р.– К.,– 2002.– С. 187.

[98] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 151–152.

[99] Михеев Р. И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве.– Владивосток. 1983.

[100] За нашими даними кількість таких осіб у середовищі неповнолітніх злочинців сягає 78%.

[101] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 145.

[102] Період, під час якого не спостерігаються прояви психічного захворювання.

[103] Ємельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями.– Саратов. 1980.

[104] Статистичний бюлетень 2001 р.– К., 2001.– С. 189.

[105] Статистичний бюлетень за січень – вересень 2002 р.– К., 2002.– С. 85.

[106] Лазарев А. М. Субъект преступления.– М., 1981.– С. 47.

[107] Орлов В. С. Субъект преступления.– М., 1958.– С. 76.

[108] Фильдштейн Г. С. Природа умысла.– М., 1898.– С. 2.

[109] Рарог А. М. Вина в советском уголовном праве.– Саратов, 1987.– С. 7.

[110] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 143.

[111] Там само.– С. 150.

[112] Владимиров Л. Е. Цит. праця.– С. 83.

[113] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 312.

[114] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1. 1902.– С. 562.

[115] Цит. Российское законодательство Х–ХХ веков.– М., 1984.– Т. 1.– С. 64.

[116] Цит. Российское законодательство Х–ХХ веков.– М., 1984.– Т. 34.

[117] Там само.– Т. 4.

[118] Див. напр., Піонтковський А. А. Цит. праця.– 1961; Дагель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и ее установление.– Воронеж.– 1974.

[119] Цит. праця. Дагель П. С., Котов Д. П. – С. 40–41.

[120] Слід додати ще і в низці випадків відповідного емоційного стану винного.

[121] Цит. праця. Кримінальне право України. Загальна частина.– К.– Х.– С. 142.

[122] Толковий словарь живого русского языка.– СПб.– 1882.– Т. 1.– С. 204.

[123] Новий тлумачний словник української мови.– К.– 1998.– Т. 1.–
С. 312–313.

[124] Курс советского уголовного права.– М.– 1970.– Т. 2.– С. 257.

[125] Утевский Б. С. Вина в советском уголовном праве.– М.– 1950.

[126] Там само.– С. 59.

[127] Юридична енциклопедія.– К., 1998.– Т. 1.– С. 516.

[128] Красиков Ю. А. Субъективная сторона преступления. Лекция.– М.– 1996.– С. 11.

[129] Красиков Ю. А. Цит. праця.– С. 14.

[130] Цит. Збірник…– С. 232.

[131] Красіков Ю. А. Цит. праця.– С. 19; Рарог О. І. – Цит. праця.–
С. 34.

[132] Красіков Ю. А. Цит. праця.– С. 20.

[133] Там само.

[134] Филимонов В. Д. Общественная опасность личности преступника.– Томск, 1970.– С. 139–145.

[135] Інформаційний портал «Ліга». www.lica.com.ua. Рішення за 1995 р. Там же див. також Ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 15 квітня 1999 р. по справі С. В.

[136] Таганцев Н. С. Цит. паця.– Т. 1.– С. 604–605.

[137] Квашис В. Е. Преступная неосторожность. Социально-правовые и криминологические проблемы.– Владивосток, 1986.

[138] Див. напр. Дагель П. С. Неосторожность.Уголовно-правовые и криминологические проблемы.– М., 1977.

[139] Див. напр. Загородников Н. И. Советское уголовное право. Части Общая и Особенная.– М., 1975.

[140] Архів Дрогобицького міського суду за 1971 р.

[141] Не можна погодитись з Ю. А. Красіковим, який вказує, що вольовий момент злочинної недбалості полягає в тому, що винний, маючи реальну можливість недопустити злочинні наслідки вчиненого діяння, не вживає відповідних заходів для недопущення їх настання. Такий підхід вбачається помилковим, тому що у формулі злочинної недбалості законодавець взагалі не визначає, як винний ставиться до наслідків. Див. Красиков Ю. А. Цит. праця.– С. 30.

[142] Рарог О. І. Цит. праця.– С. 50–51.

[143] Красіков Ю. А. Цит. праця.– С.31.

[144] Рарог О. І. Цит. праця.– С. 57.

[145] Звичайно це не стосується рефлекторних дій.

[146]Див. праці Ю. М. Антоняна, М. М. Бабаєва, М. І. Бажанова, Б. С. Волкова, П. С. Дагеля, А. П. Закалюка, А. Ф. Зелінського, К. Є. Ігошева,
І. І. Карпєца, М. Й. Коржанського, М. В. Костицького, В. М. Кудрявцева,
П. С. Матишевського, П. П. Михайленка, Г. М. Міньковського, В. Я. Тація, А. П. Тузова та ін.

[147] Лукашева О. А. Мотивы и поведение человека в правовой сфере // Советское государство и право.– 1972.– № 8.

[148] Див. напр., Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.– К., 2001.– С. 656; Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину.– К., 2002.

[149] Красіков Ю. А. Цит. праця.– С. 35–36.

[150] Цит. Кримінальне право України. Загальна частина.– К.–Х.– С. 163.

[151] Ситковская О. Д. Аффект. Криминально-психологическое исследование.– М., 2001.– С. 33–34.

[152] Формулювання використані автором для підкреслення ілюстративності характеристики варіантів скоєння злочинів, і в жодному випадку не можуть використовуватись як наукові дефініції. Звичайно, існують і інші варіанти ситуацій: напр., декілька злочинів – декілька суб’єктів і т. ін.

[153] Передумисним визнавався злочин, учинений з прямим заздалегідь обдуманим, конкретизованим умислом.

[154] Цит. Российское законодательство Х–ХХ веков.– Т. 6.–С. 174–175.

[155] Спасович В. Цит. праця.– С. 409–411.

[156] Владимиров Л. Є. Цит. праця.– С. 97–107.

[157] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 489–528.

[158] Бєлогриць-Котляревский Л. С. Цит. праця.– С. 167–187.

[159] Єсіпов В. В. Цит. праця.– С. 299–317.

[160] Сергієвський Н. Д. Цит. праця.– С. 299–312.

[161] Таганцев Н. С. Цит. праця. Т. 1.– С. 679–734.

[162] Трайнин А. Н. Состав преступления по советскому уголовному праву.– М., 1951.

[163] Шаргородский М. Д. Вопросы общей части уголовного права.– Л., 1955.

[164] Дурманов Н. Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву.– М., 1955.

[165] Тишкевич И. С. Приготовление и покушение по уголовному праву.– М., 1958.

[166] Пионтковский А. А. Учение о преступлении.– М., 1961.

[167] Тихий В. П. Стадії вчинення злочину.– Х., 1996.

[168] Козлов В. П. Учение о стадиях преступления.– СПб., 2002. Назаренко Г. В., Ситникова А. И. Неоконченное преступление и его виды.– М., 2003.

[169] Див.: Єсіпов В. В. Цит. праця.– С. 300–301.

[170] Варто зауважити, що Єсіпов В. В. пов’язував це з реальністю загрози, яка містилась у виявленому умислі, а не просто з його проявом назовні.

[171] Тихий В. П. Питання застосування норм кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України. Науково-практичні коментарі.– 2002.– № 1.– С. 70.

[172] Цит. Збірник....– С. 236–237.

[173] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. за ред. М. І. Мельника та М. І. Хавронюка (коментар до статей 129, 195, 345, 378 КК).– К., 2001.– С. 867.

[174] Матишевський П. С. Цит. праця. Кримінальне право України. Загальна частина.– 2001.– С. 156.

[175] Див. розд. 11.

[176] Цит. Российское законодательство... Т. 7.– С. 175.

[177] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 409.

[178] Там само.

[179] Таганцев Н. С. Цит. праця.– С.– 731.

[180] Владимиров В. В. Цит. праця.– С. 106.

[181] Кістяківский А. Ф. Цит. праця.– С. 511.

[182] Бєлогриць-Котляревский Л. С. Цит. праця.– С. 183–184.

[183] Цит. Уголовное право.Часть общая. 1938.– С. 302–303.

[184] Цит. Уголовное право. Часть общая. 1939.– С. 229.

[185] Шаргородський М. Д. Цит. праця.– С. 126–129.

[186] Дурманова Н. Д. Цит. праця.

[187] Дурманова Н. Д. Цит. праця.– С. 53.

[188] Тишкевич И. С. Цит. праця.

[189] Там само.– С. 9.

[190] Піонтковський А. А. Цит. праця.– С. 493.

[191] Цит. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе.Часть общая.– С. 230.

[192] Цит. праця.– С. 156–157.

[193] Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України.– К., 2001.– С. 280–282.

[194] Цит. Кримінальне право України. Загальна частина.– К.–Х., 2001.

[195] Слід звернути увагу, на те, що і КК України і дефініції бігатьох авторів говорять про ознаки, складу злочину, які визначені у відповідній статті Особливої частини КК. Вбачається, що такий підхід є не зовсім коректним. Стаття Особливої частини КК може містити в собі не одну, а декілька правових норм, причому кожна з них може мати свою відмінну будову за моментом закінчення. Наприклад, ст. 371 КК «Завідомо незаконні затримання, привід або арешт» містить у собі три правових норми, з яких дві перед­бачені частинами 1 та 2, сконструйовані за моментом закінчення, як формальні, а одна (ч. 3) – матеріальна. Тому слід вести мову не про статтю, а про норму КК.

[196] Розглядаючи це питання, Пленум Верховного Суду України в Постанові № 12 від 25.12.92 (п. 6) «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» зазначив: «Крадіжку і грабіж належить вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо)». (Цит. Збірник...– С. 117).

[197] Див. Постанову Пленуму Верховного Суду № 5 від 20.04.02 р. п. 10. «Про судову практику в справах про хабарництво» – Інформаційний
сайт nau.com.ua. Див. також ухвалу колегії в кримінальних справах Вер-
ховного Суду України від 02.12.99 р. Інформаційний сайт «Ліга» www.search.liga.kiev.ua. Рішення за 1999 р.

[198] Матишевський П. С. Цит. праця.– 2001.– С. 95.

[199] Коржанський М. Й. Цит. праця. Кримінальне право і законодавство України.– С. 281.

[200] У теорії кримінального права незакінчена злочинна діяльність має також назву «попередня злочинна діяльність». Цей термін визначає ті самі види злочинної поведінки і є синонімом.

[201] Тихий В. П. Цит. праця. Застосування норм...– С. 71.

[202] Див. Тишкевич И. С. Цит. праця.; Курс советского уголовного права.– Т. 2.– М., 1970; Фрис П. Л. К вопросу об уголовной ответственности за приготовление к преступлению // Актуальные проблемы применения уголовного законодательства в деятельности органов внутренних дел.– М., Академия МВД СССР, 1984.– С. 34–35; Фріс П., Матусевич Г. Про процес десоціалізації особи неповнолітніх правопорушників // Радянське право.– 1983. № 10.– С. 56–58, та ін.

[203] Про поняття діяльного каяття та його характеристики див. Сабитов Р. А. Посткриминальное поведение (понятие, регулирование, последствия).– Томск: Изд-во Томского ун-та, 1985; Його ж: Уголовно-правовое значение посткриминального поведения. Лекция.– Омск: Изд-во Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1985; Його ж; Квалификация поведения лица после совершения им преступления. – Омск: Изд-во Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1985. Фріс П. Л. Постзлочинна поведінка як об’єкт правового регулювання та її врахування в правозастосувальній та профілактичній діяльності (постановка питання) // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей викладачів та аспірантів юридичного факультету Парикарпатського університету ім. В. Сте­фаника.– 2000.– Вип. IV.– С. 105–119.

[204] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 176–178.

[205] Владимиров Л. Е. Цит. праця.– С. 108–109.

[206] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 529.

[207] Бєлогриць-Котляревський Л. С. Цит. праця.– С. 205.

[208] Сергіевский Н. Д. Цит. праця.– С. 313.

[209] Таганцев Н. С. Цит. праця.– Т. 1.– С. 734 та ін.

[210] Цит. Уголовное право. Часть общая.– 1938.– С. 314.

[211] Утевский Б. С. Соучастие в преступлении.– М., 1938.– С. 70–71.

[212] Трайнин О. Н. Учение о соучастии.– М., 1941.– С. 70–71.

[213] Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву.– К., 1969; Його ж. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы.– К., 1986.

[214] Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии…– С. 58. Такої ж точки зору дотримувався і ряд інших дослідників цього питання. Див. напр., Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении.– М., 1974.– С. 12., який визначав її як «совершение умышленного преступления совместными сознательно объединенными деяниями двух или более лиц».

[215] Цит. Российское законодательство Х–ХХ веков.– Т. 1.

[216] Там само.– Т. 3.

[217] Там само.– Т. 4.– С. 362.

[218] Сумісність має як об’єктивні, так і суб’єктивні характеристики. Останні розглядатимуться при аналізі суб’єктивної ознаки співучасті.

[219] Спасович В. Д. Цит. праця.– С. 177–178.

[220] Кістяківський А. Ф. Цит. праця.– С. 345–236.

[221] Бєлогриць-Котляревський Л. Е. Цит. праця.– С. 213.

[222] Таганцев Н. С. Цит. праця.– С. 735.

[223] Єсіпов В. В. Цит. праця.– С. 201.

[224] Бажанов М. И. Уголовное право Украины.– Днепропетровск, 1992.– С. 84–86.

[225] Цит. Збірник...– С. 125.

[226] Хохряков Г. В. Мафия в СССР: вымыслы, домыслы, факты // Юность.– 1983.– № 3.– С. 85–91. Існують і інші схеми побудови ОЗ, ніж запропонована Г. В. Хохряковим, однак всі вони мають у своїй основі саме пірамідальну вертикаль.

[227] Від accеssorіuі (лат.) – додатковий.

[228] Офіційний сервер Верховної Ради України www.rada.kiev.ua.

[229] Цит. Збірник...– С. 278.

[230] Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.kiev.ua. Рішення по кримінальних справах за 1998 р.

[231] Цит. Збірник...– С. 266.

[232] Спасович В. Д. Цит. праця.– С.422.

[233] Владимиров Л. Е. Цит. праця.– С. 107.

Дата добавления: 2014-12-10