Тема 10 10 страница

Мінімальний період охорони:

■ патентів — 20 років з моменту подачі заяви на патент;

■ товарних знаків — 7 років з моменту початкової реєстрації і кожного поновлення реєстрації. Реєстрація відновлюється на невизначений термін;

■ промислових зразків — щонайменше 10 років.

Власники прав інтелектуальної власності втрачають своє право, якщо закінчується термін захисту. Після цього ПІВ можуть використовуватися будь-яким членом суспільства без звертання за дозволом до будь-якого власника права власності.

З метою забезпечення того, щоб поліпшений і посилений захист ПІВ не позначався негативно на передачі технологій на розумних комерційних умовах, передбачається, що країни можуть вживати відповідні заходи, включаючи заходи законодавчого характеру, для запобігання власниками інтелектуальної власно­сті зловживання своїми правами, а також прийняттю практики, яка стримує торгівлю чи несприятливо впливає на передачу технологій.

В Угоді сформульовані зобов'язання урядів країн-членів передбачати у своєму національному законодавстві процедури і гарантії, спрямовані на те, щоб забезпечити ефективну реалізацію ПІВ. Вимоги до процедур:

• повинні бути справедливими і ґрунтуватися на принципах рівноправності;

• не повинні бути складними, дорогими, встановлювати нереальні терміни, вести до необгрунтованих затримок;

• повинні передбачати можливість звертання в судові інстанції для перегляду остаточних адміністративних рішень і право виносити спірні питання на судові розгляди.

6. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні

В Україні до товарів високотехнологічного експорту відносяться групи 84-90 за товарною класифікаційною схемою Єдиного митного тарифу України, що грунтується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів (ГС):

■ машини та устаткування;

■ електричні машини;

■ локомотиви залізничні і рухомий склад, трамваї та ін.;

■ засоби наземного транспорту, крім залізничного;

■ літальні, космічні апарати, їх частини;

■ судна, човни, інші плавучі засоби;

■ прилади.

Відсутність окремих вітчизняних наукоємних товарів компенсується за рахунок імпорту. Так, середня частка наукоємних товарів у загальному обсязі експорту в 2006 р. дорівнювала 14,5 %, а в загальному обсязі імпорту — 30,4 %. Це свідчить про те, що середній рівень «інтелектуалізації» вітчизняного імпорту вищий за середній рівень «інтелектуалізації» вітчизняного експорту на 15,9 відсоткових пункта. Це є індикатором певної імпортозалежності України в сегменті високотехнологічних товарів.

У чотирьох груп товарів (машини та устаткування; електроте­хнічні машини; засоби наземного транспорту, крім залізничного; прилади) коефіцієнти покриття імпорту експортом значно менші одиниці — в середньому на рівні 0,41. Найнижчі значення коефіцієнтів має група приладів — 0,22, однак спостерігається тенденція щодо поступового збільшення значень цього коефіцієнта.

Таким чином, на вітчизняних ринках цих груп високотехнологічних товарів панують закордонні, а не українські виробники, тобто внутрішній ринок України формується без урахування потреб пріоритетного розвитку його наукоємного сегмента.

На українському ринку технологічних послуг виділяються чотири групи послуг із узагальненої класифікації послуг зовнішньоекономічної діяльності: комп'ютерні послуги, роялті та ліцензійні платежі, науково-дослідні та дослідно-конструкторські послуги, послуги в архітектурних, інженерних та інших технічних галузях.

У 2006 р. частка експорту технологічних послуг у загальному обсязі послуг дорівнювала 13,7%, а частка імпорту — 31,1 %, тобто набагато більше, що свідчить про існування певної імпор-тозалежності країни і від технологічних послуг. Коефіцієнт покриття імпорту технологічних послуг їх експортом дорівнює 0,86. На низький рівень цього коефіцієнта насамперед впливає низька конкурентоспроможність науково-дослідних послуг та послуг у технічних галузях [http://www.ukrstat.gov.ua]. Наведені дані свідчать про недостатній розвиток технологічних послуг у країні. В результаті витрачаються чималі кошти на імпорт цих послуг.

Технологічні послуги часто не знаходять споживача через по­гано організовану рекламу і недостатнє вивчення кон'юнктури ринку таких видів послуг. Подолати ці недоліки допомагають постійно діючі міжнародні ви-ставки-ярмарки, які призначені, зокрема, показати потенційним партнерам можливості виконавців послуг у розвитку науково-технічного співробітництва.

В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцен­зійної торгівлі. Переважна більшість закуплених у зарубіжних країнах ліцензій має технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцензійних угод на право використання різних об'єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2 % займають винаходи, 14 % — ноу-хау і 44 % послуги типу «інжиніринг» [34, с 170].

Намітилася тенденція поліпшення структури закуплених ліцензій. Щорічно зростає частка більш цінних об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами, і зменшується частка безпатентних послуг. Прибуток від реалізації продукції, виготовленої на основі ліцензій, зріс за останні роки більше ніж утричі.

Українськими міжгалузевими об'єднаннями, консорціумами, асоціаціями, акціонерними товариствами, торговельними будинками та іншими організаціями, створеними на добровільній основі, ліцензійними договорами забезпечено 63,3 % загального прибутку від використання зарубіжних ліцензій. Проте приблизно 1/5 діючих технологічних ліцензій не призводить до економічного зростання виробництва. Закуплені ліцензії часто виявляються нерентабельними. Так, найбільших збитків у розмірі 3,3 млн грн зазнало ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» при використанні одержаного із США ноу-хау, в якого строк дії ліцензійного договору закінчився ще в 1980р.

Серед продукції, що виробляється за ліцензійними договора­ми, вищу рентабельність (902,7 %) має продукція ЗАТ «Луганський трубний завод», що виробляється на основі ліцензійного договору з Італією. Строк окупності витрат менше одного року мали лише 26 % з усіх діючих ліцензій, за якими було організовано виробництво певних видів продукції.

Кількість проданих ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності також зростає. Основним ліцензіатом України є Росія (близько 33,9 % проданих за кордон ліцензій). Продають ліцензії також у Польщу, Китай, Молдову, США, Іран, Південну Корею, Сирію, Нідерланди та ще в 13 країн світу.

Серед продаж вітчизняних ліцензій переважає частка безпатентних об'єктів інтелектуальної власності, зокрема інжиніринг та ноу-хау. Слід відзначити при цьому, що за статистичною звітністю 62,3 % продаж залишились неоплаченими.

Україна має зв'язки з багатьма країнами світу щодо експорту ліцензійної продукції. Найбільша його частка припадає на Росію і Білорусь, а найменша — на США. Це свідчить про відносно низький рівень технологічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентоспроможність. У високо-розвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об'єктів інтелектуальної власності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцензійними договорами об'єктів (у середньому 44,3 %) відноситься до екологічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що найбільше користується попитом за кордоном ліцензійна продукція, що пов'язана з ресурсозберігаючими технологіями. Але темпи передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових речо­вин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямами інтелектуальної власності розвивається ще досить слабко.

Міжнародні транспортні відносини

Мета: Виділити специфіку міжнародних транспортних послуг. Охарактеризувати основні види транспорту в міжнародних транспортних відносинах та розкрити їх переваги, недоліки та механізм регулювання.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Специфіка міжнародних транспортних відносин……………..25 хв.

2. Загальна характеристика основних видів

міжнародних транспортних відносин …………………………35 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1. Загальна характеристика світового транспорту

Транспорт — це галузь матеріального виробництва, що забезпечує перевезення пасажирів і вантажів. Існують такі види транспорту: наземний (поділяється на автомобільний, залізничний, трубопровідний і гужовий), повітряний — авіаційний, водний (поділяється на річковий і морський). До транспорту дехто зараховує лінії електропередач (оскільки ними передається не що інше як енергія). За призначенням виокремлюють транспорт загального користування, що обслуговує сферу обігу і населення, транспорт незагального користування (внутрішньовиробничі переміщення сировини, напівфабрикатів, готових виробів тощо), а також транспорт особистого користування.

Шляхи сполучення, транспортні підприємства і транспортні засоби утворюють разом світову транспорту систему. На світовому транспорті працює 100 млн чол. Загальна довжина транспортної мережі (не враховуючи морських ліній) становить 35 млн км. Щороку у світі всі види транспорту перевозять 100 млрд тонн вантажів і понад 1 трлн пасажирів. За значенням у структурі вантажообороту види транспорту розподілилися в такій послідовності: морський, залізничний, автомобільний, нафтотрубопровідний, газопровідний, внутрішній водний, повітряний.

Спостерігається своєрідна спеціалізація транспорту. Наприклад, автомобільний транспорт перевозить більшість пасажирів і вантажів на короткі та середні відстані. Міжконтинентальні перевезення вантажів в основному виконуються морським транспортом. Трубопровідний транспорт найефективніший у разі транспортування газу і нафти по суші.

В умовах науково-технічного прогресу збільшилася пропускна здатність транспортних шляхів, з'явилися нові транспортні засоби, збільшилася їх місткість і швидкість пересування. Великого поширення набула, зокрема, контейнеризація перевезень, яка сприяла підвищенню продуктивності праці на транспорті у кілька разів завдяки спрощенню вантажно-розвантажувальних операцій.

Примітивні транспортні засоби пересування з'явилися ще за часів первіснообщинного ладу. З розвитком виробничих сил і внаслідок суспільного поділу праці розвивались і вдосконалю­вались транспортні засоби. Виокремлення транспорту в особ­ливу галузь виробництва почалось у XV-XVI ст. і завершило­ся з переходом від мануфактурного до великого машинного виробництва, тобто наприкінці XVIII ст. Великі географічні відкриття зробили великий внесок у створення світової транспортної мережі. Проте ця мережа остаточно сформувалася у XX ст. Саме у XX ст. з'явився повітряний транспорт і набув поширення трубопровідний.

В економічно розвинутих країнах транспортна система найдосконаліша. На ці країни припадає основна маса світового вантажообороту і левова частка світової транспортної мережі. Найрозвинутіша транспортна мережа у країнах Заходу, дещо поступається їй транспортна мережа Східної Європи та Росії, менш розвинута вона в Азії, Африці і Латинській Америці.

2.Загальна характеристика основних видів міжнародних транспортних відносин

Перший автомобіль з паровим двигуном побудував у 1769 р. французький інженер Н. Кюньо. Рухався він зі швидкістю 4 км/год. Автомобіль з двигуном внутрішнього згоряння створили в 1885-1887 pp. у Німеччині конструктори Г. Даймлер (1834-1900) і К. Бенц (1844-1929). Кожен з них до створення авто­мобіля йшов своїм шляхом.

Автомобільна промисловість виникла наприкінці XIX ст. у Франції, Німеччині, СІЛА, Великій Британії. У 1903 р. на американських підприємствах компанії "Форд мотор" почали масово (на конвеєрі) випускати автомобіль "Форд" моделі "Т".

Нині загальна протяжність світових автомобільних шляхів з твердим покриттям становить понад 20 млн км, найгустіша їх мережа в Західній Європі. У світі налічується понад 600 млн автомобілів, і щороку ця цифра збільшується. Близько 80 % їх

кількості зосереджено у США, Японії та Західній Європі. 50 % жителів цих країн мають автомобілі. У країнах, що розви­ваються, цей показник значно менший і в середньому становить 1 %. Навіть у таких порівняно розвинутих країнах, як Мексика і Бразилія, цей показник не перевищує 6 %.

У розрахунку на 1000 жителів найбільша кількість авто­мобілів припадає на США, ФРН, Нову Зеландію, Канаду, Австралію, Швейцарію, Швецію, Італію, Францію. Сучасний автомобільний транспорт постійно технічно переоснащується і вдосконалюється, внаслідок чого з'являються потужніші, швидкісніші, комфортабельніші та ефективніші автомобілі.

Використання рейкового транспорту, який приводився в дію мускульною силою людини або тварини, відоме людству ще з XVI ст. Залізничний транспорт виник у першій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком великої промисловості, зокрема кам'яновугільної і металургійної.

Піонером парового залізничного транспорту вважається англійський винахідник Дж. Стефенсон (1781-1848). Він почав будувати паровози з 1814 р. і створив перші придатні на прак­тиці моделі. Побудував першу залізницю загального користування Дарлінгтон — Стоктон (відкрита у 1825 р.). Свою відому модель паровоза "Ракета" Дж. Стефенсон створив у 1829 р. Ця модель стала прототипом парових локомотивів. Паровоз "Ракета" тягнув вагон з 36 пасажирами і рухався з небаченою до того швидкістю — 38 км/год.

Інший англійський винахідник Р. Тревітік створив безрейковий паровий візок (1801-1803 pp.), а в 1803 р. — паровоз для залізничної колії (випробуваний у 1804 p.).

Російські винахідники — кріпаки заводчиків Демидових батько (1774-1842) і син (1803-1849) Є. і М. Черепанови - по­будували перший у Росії паровоз (1833-1834) і залізницю про­тяжністю 3,5 км.

У 1830 р. в Англії запрацювала залізниця між Ліверпулем і Манчестером. На будівництві залізниць у Великій Британії в 1847 р. працювало 250 тис. землекопів. За станом на 1851 р. залізниці існували у 18 країнах світу, в тому числі у 1851 р. була введена в експлуатацію двоколійна залізниця протяжністю 650 км між Петербургом і Москвою, яка була тоді найдовшою в світі. Протяжність залізниць у Росії в 1861 р. становила 1500 верст, в Англії — у 10 разів більше.

У 1850-1900 pp. протяжність залізниць збільшилася: в Німеччині у 9 разів, у Франції — в 13, а в Росії — більш як у 100 разів. У 1869 р. була побудована перша трансконтиненталь­на лінія між Нью-Йорком і Сан-Франциско. Лінія Москва — Смоленськ — Мінськ — Брест — Варшава була збудована в 1871-1872 pp., залізниця Рига- Орел - у 1868-1871 pp.

У США в 1850-1860 pp. було побудовано 34 тис. км за­лізниць.

Дешевий залізничний транспорт сприяв усуненню регіональних відмінностей у Європі. Цей вид транспорту, зокрема, стимулював розвиток курортного бізнесу у Швейцарії та Середземномор'ї.

Нині в країнах Заходу протяжність залізничної мережі зменшується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспорту, який здатний виконувати перевезення за принципом "від дверей — до дверей". Водночас у багатьох країнах протяжність залізничної мережі збільшується. Це, як правило, відбувається у великих за площею країнах, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, зокрема, у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай щороку будує 1 тис. км залізниць.

У світі налічується понад 1,2 млн км залізниць загального користування, з них 200 тис. км електрифіковані.

Найдовша мережа залізниць у США (200 тис. км), на другому місці — Канада (90 тис. км), не набагато відстає Росія (87 тис. км). Значна протяжність залізничної мережі також в Індії (63 тис. км), Китаї (53 тис. км), ФРН (45 тис. км), Аргентині (40 тис. км), Австралії (36 тис. км), Франції (34 тис. км), Бразилії (31 тис. км).

Протяжність залізничної мережі не дає повного уявлення про розвиток цього виду транспорту через неоднакові території країн. Тому для характеристики мережі застосовують такий показник, як щільність (протяжність мережі ділять на площу території країни). За цим показником лідирує Німеччина, у якій на 1000 кв. км території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізничної мережі також у Польщі (80), Японії (75), Великій Британії (70), Італії (65), Франції (60). В інших країнах світу, в тому числі в економічно розвинутих, щільність дещо менша.

Залізниці як колишнього СРСР, так і нинішньої Росії використовуються дуже інтенсивно. Наприклад, на частку СРСР припадало лише 12 % залізничної мережі світу, але частка вантажообороту становила понад 50 %. Залізничний транспорт СРСР забезпечував і левову частку пасажиропе-ревезень.

Виробництво паровозів США припинили в 50-х роках XX ст., Європа — у 60-х роках. У 90-х роках поширилась інформація, що Китай залишився єдиною країною в світі, яка виготовляла невелику кількість паровозів.

Перший електровоз було продемонстровано у Берліні в 1879 р. Спочатку електричний потяг використовувався на міському та приміському транспорті, потім — у метро, а згодом — на магістральних залізницях. Одна з перших електрифікованих заліз­ниць з'явилася в Італії у 1902 р.

У Росії 43 % залізниць електрифіковані. У деяких країнах світу цей показник вищий. Наприклад, у Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці. Інші країни мають такі показники: Нідерланди — 70 %, Швеція — 65 %, Італія — 53 %, Австрія — 50 %, Польща — 46 %, Іспанія — 46 %. У США лише 1 % залізниць електрифіковані. Залізничний транспорт кінця XX ст. за технічним рівнем значно перевищує рівень XIX ст.

У 1964 р. в Японії почали функціонувати швидкісні поїзди ("шинксансен" — куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Згодом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з'явилися комутаторні поїзди {commuter trains), швидкотранзитні легкорейкові системи (light railway rapid-transit systems), потяги, що приводяться в рух стисненим повітрям, тощо.

Трубопровідний транспорт, як і залізничний, з'явився в XIX ст., його появі сприяв розвиток нафтової промисловості. Цей вид транспорту передає на відстань рідкі, газоподібні або тверді продукти по трубопроводах. Призначений здебільшого для транспортування газу (газопровід магістральний), нафти (нафтопровід), твердих матеріалів (гідравлічний і пневматичний). Нині протяжність нафто- і газопроводів у світі становить понад 1,5 млн км, з них 900 тис. км припадає на магістральні газопроводи, а 600 тис. км — на нафто- та продуктопроводи.

Найбільшого поширення цей вид транспорту дістав у США, Росії, Канаді, Китаї, ФРН, Франції, Італії, Саудівській Аравії, Мексиці.

Магістральні газопроводи є підземні, надземні, підводні, тиск транспортного газу — до 75 атмосфер — підтримується газокомпресорними станціями, діаметр труб досягає 1420 мм. Трубопровідний транспорт має досить високі шанси на розви­ток у недалекому майбутньому. Зокрема, у зв'язку з необхідні­стю транспортувати природні багатства з регіону Каспійського моря та Центральної Азії у розвинуті країни Заходу.

Морський транспорт здійснює перевезення вантажів і пасажирів океанами, морями і морськими каналами. Здавна людство використовувало вітрильники. Потім з'явилися судна, що приводилися в дію паровою машиною або турбінами.

Вважають, що найдавнішими морськими суднами були човни (canoes) та плоти (rafts), які використовувалися 60 тис. років тому тодішніми колонізаторами Австралії.

Вітрильники були основним транспортним засобом до середини XIX ст. Тривалий час судна будувалися з дерева. У 1839 р. винайшли спосіб застосування компасів на металевих суднах, що відкрило шлях до широкого використання таких суден для морських перевезень.

У 1778 р. у Франції парове судно "Піроскафф" близько години рухалося проти течії на р. Сона. Перший річковий пароплав колісного типу комерційного застосування за назвою "Клермонт" збудував у 1807 р. у США винахідник Р. Фултон (1765-1815). "Клермонт" за 32 год проти течії та вітру подолав відстань 278 км. Р. Фултон запро­понував свої конструкції торпеди та підводного човна. У 1800 р. від побудував паровий підводний човен "Наутілус", який міг досягати глибини 7,6 м. У 1814 р. винахідник створив перший у світі воєнний корабель "Фултон" з паровим двигуном.

У Росії перший пароплав "Єлизавета" для рейсів між Кронштадтом і Петербургом було збудовано в 1815 р.

У 1838 р. перший пароплав перетнув Атлантику.

Перший трансатлантичний корабель "Грейт Істерн" був гібридом 6-мачтового вітрильника і пароплава. На одну добу він потребував 330 т вугілля, а в бункерах містилося 12 тис. т. Такої кількості вистачало для подолання відстані від Англії до Індії. Атлантичний океан корабель долав за 11 діб, перевозячи 4 тис. пасажирів.

Нині на кораблях використовують дизельні, ядерні, теплові двигуни. Найінтенсивніші вантажопотоки йдуть через Атлантичний океан, на другому місці — Тихий, на третьому — Індійський океан.

Нині морський транспорт мало використовують для міжконтинентальних перевезень пасажирів у зв'язку з розвитком авіації. Частка морського транспорту у структурі вантажо­перевезень світу наприкінці XX ст. становила понад 60 %.

У світі існує понад 80 тис. суден різних типів. На щоглах морсь­ких суден майорять прапори понад 160 держав світу. Найбільший морський флот мають Ліберія і Панама, хоча під ліберійськими і панамськими прапорами плавають кораблі, власники яких перебувають у США, Японії, Норвегії, ФРН, Великої Британії. Це пояснюється тим, що панамські і ліберійські прапори вважаються "дешевшими", тобто власники кораблів під одним з таких пра­порів можуть уникати податків, не дотримуватися вимог трудо­вого законодавства і заходів з безпеки суден, які були б неминучими, якби судна реєструвалися в економічно розвинутих країнах.

Для вантажоперевезень використовують наливні і суховантажні судна.

Велике значення для розвитку морського транспорту мають Суецький і Панамський канали. Вони значно скорочують шлях: у першому випадку — між Атлантичним і Індійськими океанами, а в другому — між Тихим і Атлантичним. Суецький канал був відкритий 17 листопада 1869 р. Панамський канал почала будувати Франція (1879), але через крах французької компанії право на спорудження Панамського каналу перейш­ло до СІЛА. Перше судно пройшло ним у 1914 р.

На земній кулі налічується майже три тисячі морських портів. Вантажооборот близько ЗО портів перевищує щорічно 50 млн т. Це справжні суперпорти. Найбільший порт світу — Роттердам (Нідерланди).

Суперпортів немає в Україні та інших державах СНД, але до цього показника наближується Новоросійськ.

Морські порти бувають універсальними (приймають і відправляють найрізноманітніші вантажі) та спеціалізованими (наприклад, порти з експорту залізної руди, нафти). Такі порти є в країнах, що розвиваються, і в розвинутих країнах.

Морські порти розміщуються в глибоководних гаванях, неглибоких затоках, на берегових рівнинах, в естуаріях судноп­лавних річок. Понад 60 % перевезень у сфері міжнародної торгівлі забезпечує морський транспорт.

Загальна протяжність ліній внутрішнього водного транспорту (на річках, озерах, каналах) у світі перевищує 550 тис. км. Цей вид транспорту розвинутий у США, Росії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Китаї. У багатьох країнах він практично відсутній з огляду на природні умови (Японія, Куба, Монголія). У світі налічується близько двохсот міжнародних річок. Це, зокрема, Дунай, у басейні якого розташовані 14 держав Євро­пи, а також Рейн, Амазонка, Замбезі, Ніл, Конго та ін.

Десята частина внутрішніх водних шляхів припадає на поліпшені людиною ділянки. Це річки із шлюзами, а також канали (шлюзовані та каналізовані ріки).

Озерне судноплавство особливо поширене у СІЛА та Ка­наді. Морські судна по річці Святого Лаврентія та Великих озе­рах заходять углиб Американського континенту на 4 тис. км.

Виник у державах Європи та Америки після Першої світової війни.

Основне призначення повітряного транспорту — швидкісне перевезення пасажирів, пошти, вантажів і багажу. На­прикінці 50-х — початку 60-х років XX ст. на цивільному по­вітряному транспорті почалася ера реактивної авіації, завдяки якій збільшилися швидкість, комфортність, пасажиро- і ванта­жомісткість.

Авіацію почали широко використовувати у 20-х роках, хоча ідея польотів у повітрі існувала здавна. У XVII ст. було зроблено важливий висновок — мускульний політ людини неможливий. Винайдення у XVIII ст. парової машини і швидкий її розвиток привели в XIX ст. до спроб створити літальний апарат з паросиловою установкою. Вперше це зробив російський винахідник О. Можайський. У 1882-1884 pp. апарат було побудовано і випробувано під час руління на землі і в нетривалому польоті. У 1894 р. англієць X. Максим випробував літак з паросиловою установкою і під час першої спроби зазнав аварії.

Наприкінці XIX ст. з'явилися двигуни внутрішнього згоряння, придатні для використання в транспортних силових установках. Двигун автомобільного типу встановили на побудо­ваному ними літаку льотчики брати Райт. У 1903 р. їхній літак здійснив політ на 260 м. Схема братів Райт не дістала розвитку, але в них були послідовники. У 1909 р. Л. Блеріо на літаку своєї конструкції перелетів Ла-Манш. Проте розвиток авіації оплачу­вався численними жертвами, оскільки не було розроблено нау­кових основ літакобудування. Дж. Кейлі в Англії, О. Лілієнталь у Німеччині, С. Ленглі в США та інші виконували аналітичні й експериментальні дослідження з теорії польоту. Творцем сучас­ної аеродинаміки є М. Жуковський, з його ініціативи у 1902 р. була побудована перша аеродинамічна труба.

Завдяки працям М. Жуковського стало можливо конструювати літаки на науковій основі, що сприяло успіхам авіаційної науки і швидкому розвитку авіації.

Польоти на повітряних кулях відомі ще з кінця XVIII ст. Аеростати, що керуються і обладнані двигуном, називаються дирижаблями. Перший політ на дирижаблі з паровим двигуном здійснив француз А. Жиффар у 1852 р. До 50-х років XX ст. дирижаблі використовувалися для перевезення пасажирів і вантажів, а також у військових цілях. Після серії катастроф, пов'язаних з використанням легкозаймистого водню для наповнення оболонки, престиж і привабливість дирижаблів були серйозно підірвані. Починаючи з 70-х років виробництво дирижаблів відновлено (наприклад, у Франції і ФРН). У США дирижаблі, наповнені незаймистим газом гелієм, використовувалися береговою охороною для патрулювання. Нині дирижаблі застосовуються там у рекламних цілях і для фотографування поверхні планети.

Пол Корну (Paul Cornu) вперше підняв вертоліт у повітря на висоту ЗО см у 1907 р. Першим практично спроможним -, вертольотом вважається модель американця російського походження Ігоря Івановича Сікорського (1889-1972), яку він створив у 1939 р.

Протяжність повітряних шляхів світу становить близь­ко 8 млн км.

Нині в країнах світу функціонує близько 600 міжнародних аеропортів. Щорічно понад 100 млн пасажирів перевозяться літаками. Окремі аеропорти справді велетенські. Наприклад, у міжнародному аеропорту ім. Дж. Кеннеді (Нью-Йорк) щодня злітають понад 1000 літаків. Аеропорти є великими підприєм­ствами, на яких працюють тисячі людей.

Багато міжнародних аеропортів займають великі площі, наприклад, лондонський міжнародний аеропорт Хітроу має площу 1141га. Навколо аеропортів розміщуються служби обслуго­вування, вантажні склади, пасажирські термінали тощо.

У міжнародному аеропорту, призначеному для обслуговування літаків, що належать двом або більше країнам, мають бути щонайменше одна смуга приземлення-зльоту завдовжки понад 2550 м, митна та імміграційна служби, підприємства громадського харчування та ін.

Міжнародний бізнес

Мета: Розкрити суть і мотивацію міжнародного бізнесу, назвати види міжнародного бізнесу його суб᾿єктів і об᾿єктів. Охарактеризувати рівні регулювання міжнародного бізнесу.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Суть і мотивація міжнародного бізнесу………………………….10 хв.

2. Види міжнародного бізнесу……………………………………….20 хв.

3. Основні суб'єкти міжнародного бізнесу…………………………20 хв.

4. Рівні правового регулювання міжнародного бізнесу…………..10 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Дата добавления: 2014-12-10