Тема 14. Мета:Визначити основні принципи та форми здійснення міжнародного кредитування, охарактеризувати основи функціонування світового ринку позикових капіталів

Міжнародний кредит

Мета: Визначити основні принципи та форми здійснення міжнародного кредитування, охарактеризувати основи функціонування світового ринку позикових капіталів.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1.Основні принципи та форми здійснення

міжнародного кредитування…………………………………….30 хв.

2. Світовий ринок позичкових капіталів………………………….30 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1.Основні принципи та форми здійснення міжнародного кредитування

Міжнародний кредит (МК) — це позика у грошовій або товарній формі,.ч к а надається кредитором однієї країни позичальникові іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків.

З позиції економічної теорії сутність МК, його економічний зміст —

це відносини між суб'єктами МЕВ з приводу надання, використання та повернення позики

Головною метою МК є отримання максимального прибутку у вигляді строкового або підприємницького прибутку.

Принципи МК:

1) терміновість — кредити надаються на певний термін;

2) повернення — кредити, які надаються, мають бути обов'язково повер­яет кредиторам;

3) платність — за використання кредитів необхідно платити. На практиці не відсотки за кредит;

4) забезпеченість — одержувач кредиту повинен мати гарантії (матеріальні майно, нерухомість) і банківські гарантії);

5) цільовий характер — МК, як правило, надається для вирішення конкретних документально обґрунтованих задач.

Суб'єкти МК:

1) держава;

2) фірми (підприємства); 3)банки;

4) страхові компанії;

5) транснаціональні компанії (ТНК);

6) державні установи (міністерства);

7) міжнародні організації (МВФ, МБРР);

8) група держав.

Основні функції МК:

1) забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між фінами;

2) сприяння більш ефективному використанню фінансових та товарних ресурсів;

3) сприяння накопиченню фінансових та матеріальних засобів та їх раціональному використанню;

4) прискорення процесу реалізації товарів, розширення кордонів міжна­родної торгівлі;

5) найважливіший метод конкурентної боротьби на світовому ринку;

6) сприяння вирішенню програм структурної перебудови економіки окре­мих країн;

7) зниження платоспроможності країн-позичальників та підвищення рівня їхньої заборгованості кредиторам.

Основні види МК:

I. За цільовим призначенням:

1) зв'язаний МК — кредит, який має чітко визначений цільовий характер,
закріплений у кредитній угоді.

У свою чергу зв'язаний МК ділиться на:

а) комерційний — надається для купівлі певних товарів або здійснення
платежів за послуги;

б) інвестиційний — виділяється для будівництва конкретних об'єктів;

2) фінансовий МК — кредит, який не має строгого цільового призначення і використовується на розсуд позичальника на будь-які цілі.

3) емісія цінних паперів — особливий різновид МК, коли банки виступа­ють як посередники між позичальниками та безпосередніми кредиторами-інвесторами, що розміщують свої кошти у цінні папери.

II. За формами надання:

1) товарний МК — кредит, який надається у вигляді товарів;

2) валютний МК — кредит, який надається у ВКВ або валютних цінностях.

III. За суб'єктами кредитування:

1) приватний МК — кредит, який надається приватними фірмами і банками;

2) урядовий МК — кредит, який надається урядовими кредитними установами;

3) змішаний МК — кредит, який складається із приватних та державних засобів;

4) кредит міжнародних установ — кредит, який надається міжнародними організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР).

IV. За характером забезпечення:

1) забезпечений МК — кредит, який надається під заставу товарно-матері­альних цінностей, комерційних документів;

2) бланковий МК — кредит, який надається без гарантій застави і комер­ційних документів.

V. За термінами:

1) надкороткостроковий МК;

2) короткострокові — надаються на строк до 1 року;

3) середньострокові — надаються на строк від 1 до 5—7 років;

4) довгострокові — надаються на строк понад 5—7 років.

У світовій практиці в сучасних умовах переважають фірмові, банківські, урядові кредити.

Фірмові кредити — позика, яка надається фірмою, зазвичай експортером однієї країни, імпортерові іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Фірмовий кредит здійснюється у двох видах: вексельний та аванс покупця.

Вексель — це письмове зобов'язання про виплату боргу. Вексель буває ггоетий та перевідний.

Простий вексель — це письмове зобов'язання про виплату боргу, який тисується та підписується боржником.

Перевідний вексель — виписується та підписується кредитором і являє собою наказ боржникові про виплату у вказаний термін визначеної суми третій особі — ремітенту.

Тепер розглянемо суть вексельного кредиту.

Вексельний кредит передбачає, що експортер виставляє перевідний векскль на імпортера, який, отримавши комерційні документи, оплачує вексель у визнаний у ньому термін.

Умови дії вексельного кредиту:

1) термін надання кредиту до 1 року — під сировину, матеріал;

2) термін надання кредиту до 3—7 років — під машини, обладнання;

3) постійний кредит надається експортером імпортерові за наявності стабільних зв'язків між ними;

4) вексельний кредит надається у товарній формі.

Фірмовий кредит (аванс покупця) полягає у кредитуванні імпортером експортера. Умови фірмового кредиту (аванс покупця):

1) кредит надається у грошовій формі;

2) термін кредиту від 3 до 7 років;

3) надається під купівлю машин, обладнання, транспортні засоби;

4) обсяг кредиту 10—15 % вартості контракту. Переваги фірмового кредиту:

1) незалежність від державного регулювання кредитування експорту;

2) невтручання державних органів у комерційні (кредитні) угоди;

3) розширення можливостей використання кредитних ресурсів фірм, компаній.

Недоліки фірмового кредиту:

1) обмеженість термінів і розмірів кредитів, які надаються;

2) пов'язаність імпортера з окремими постачальником;

3) більш висока ціна товару, який купується в кредит, порівняно з товаром,:й купується за готівку;

4) великий фінансовий та комерційний ризик експортера та імпортера;

5) погіршення платоспроможності кредитора.

Банківські кредити діляться на:

Умови короткострокового банківського кредиту:

1) надається у грошовій формі;

2) термін надання кредиту — до 1 року;

3) надається під заставу матеріальних цінностей;

4) надається під заставу товарних і платіжних документів. Короткостроковий кредит використовується для фінансування товарів та

послуг.

Середньостроковий банківський кредит (форфетування) — це кредиту­вання банками експорту шляхом купівлі векселів та інших боргових зобов'я­зань. Умови цього кредиту:

1) застосовується при купівлі машин та обладнання;

2) термін дії — 5—7 років;

3) надається у грошовій формі.

Довгостроковий банківський кредит надається банком на тривалий пері­од. Умови довгострокового банківського кредиту:

1) термін — понад 5 років;

2) надається суб'єктам ЗЕД під купівлю машин, обладнання, будівництво господарських об'єктів;

3) обсяг кредиту — до 85 % вартості контракту;

4) 15 % вартості контракту кредитоодержувач повинен попередньо за­платити готівкою.

Урядові кредити надаються у вигляді урядових державних позик. Умови:

1) надаються пільгові кредити;

2) надаються безвідсоткові кредити;

3) надаються кредити без повернення;

4) термін — декілька десятків років;

5) надаються під конкретні проекти економічного розвитку окремих країн, на купівлю товарів.

Таким чином, МК є різних видів. Завдяки функціонуванню цих видів МК і здійснюється міжнародний рух капіталу (МРК). Одним із найважливіших напрямів МРК є формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів (СРПК).

2. Світовий ринок позичкових капіталів

Світовий ринок позичкового капіталу — це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників та кредиторів різних країн.

Головна мета СРПК — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

Виходячи з особливостей, які характеризують розвиток СРПК, у ньому виділяють 4 структури:

1) функціональну;

3) інституціональну;

4) географічну;

5) валютну.

Перейдемо до розгляду кожної структури СРПК:

І. Зміст функціональної структури СРПК розкривається у такій схемі:

Світовий грошовий ринок — це попит та пропозиція капіталу, який функціонує як міжнародний купівельний та платіжний засіб.

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових операцій переважно між банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами.

Світовий грошовий ринок включає міжбанківський ринок.

Міжбанківський ринок — це сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позик на суму не менше 1 млн дол. США.

Міжбанківський ринок виконує такі функції:

1) ефективно перерозподіляє банківський капітал;

2) забезпечує раціональне використання сумарних ресурсів банків;

3) дає змогу знизити витрати та управляти валютним ризиком. Переходимо до розгляду світового ринку капіталів.

Світовий ринок капіталів — це попит та пропозиція капіталу для фінансування капіталовкладень. Світовий ринок капіталів — джерело довгострокових інвестиційних ресурсів.

Світовий ринок капіталів ділиться на:

1) світовий кредитний ринок;

2) світовий ринок цінних паперів.

Світовий кредитний ринок — це сукупність кредитних відносин, які функціонують у масштабах світового господарства, або попит та пропозиція кредиту у міжнародній сфері.

Світовий ринок цінних паперів — це попит та пропозиція цінних паперів ній, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні.

Основні тенденції розвитку функціональної структури світового ринку позичкових капіталів:

1) розвивається процес сек'юритизації, тобто поступове переключення позильника із кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів (у першу чергу облігацій);

2) активізація ринку цінних паперів.

II. Інституціональна структура світового ринку позичкового капталу відображає відносини між професійними посередниками, позичальни­ками і кредиторами різних країн.

До професійних посередників належать:

• транснаціональні банки;

• фінансові компанії;

• фондові біржі;

• інші кредитно-фінансові установи.

До позичальників і кредиторів належать:

• офіційні інститути (центральні банки, державні установи, міністерства, міжнародні організації тощо);

• приватні фірми, банки, особи;

• страхові компанії;

• пенсійні фонди.

Головними позичальниками в сучасних умовах на світовому ринку капі­талів є:. ТНК;

• державні органи (національні банки);

• регіональні організації (ЄС, НАФТА).

Основні тенденції розвитку інституціональної структури світового ринку позичкового капіталу:

1) зменшення ролі банків;

2) підвищення ролі держави в експорті капіталів, яке виявляється в:

а) сприянні експортові капіталу;

б) регулюванні експорту капіталу;

в) безпосередній участі в експорті капіталу.

3) підвищення ролі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР,
ЄБРР).

III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу

відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу пере­важно через міжнародні фінансові центри.

Передумови формування міжнародних фінансових центрів:

• високий рівень розвитку країни;

• активна участь в міжнародних економічних відносинах;

• високорозвинений національний ринок капіталів;

• ліберальне (пільгове) валютне та податкове законодавство;

• вигідне географічне розташування;

• політична стабільність.

Основні міжнародні фінансові центри.

1. Головним фінансовим центром світового співтовариства є Нью-Йорк. Тут діє найбільша у світі фондова біржа, основною функцією якої є реалізація цінних паперів.

2. Основним європейським фінансовим центром є Лондон. Він займає пер­ше місце у світі за обсягом валютних та кредитних операцій.

3. Важливими фінансовими центрами є Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург. Вони спеціалізуються на короткострокових та середньострокових кредитних операціях.

4. Суттєву роль у світі відіграють такі фінансові центри, як Токіо, Сінга­пур, Гонконг, Бахрейн. їхня спеціалізація — кредитні операції.

5. Латиноамериканський фінансовий центр (Панама, Багамські, Кайманові, Нідерландські та Антильські острови). Одержав назву "офшор", тобто його фінансові операції не підпадають під національне регулювання.

Офшорна зона дослівно перекладається "за берегом".

Офшорна компанія — компанія, створена у державі або окремому регіоні, який має особливе податкове законодавство стосовно компаній, що вилучають прибуток на їхній території.

Тенденції розвитку географічної структури світового ринку позичкового капіталу:

1) перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються;

2) посилення руху приватного капіталу між економічно розвиненими краї­нами;

3) зниження на ринках капіталу частки країн, що розвиваються.

В цілому географічна структура світового ринку позичкового капіталу характеризується такими даними: у 80-ті роки XX ст. на економічний розви­ток країни припадало 81 % загального обсягу світового ринку позичкового капіталу, на країни, що розвиваються — 6 %, на східноєвропейські країни — З % і на міжнародні організації — 10 %, а в 90-ті роки:

• розвинуті країни — 90 %;

• країни, що розвиваються — 5 %;

• східноєвропейські країни — 1 %;

• міжнародні організації — 4 %.

IV. Валютна структура світового ринку позичкового капіталу скла­дається з таких елементів:

1) національні ринки;

2) міжнародні ринки;

3) європейські ринки.

Національний ринок валюти характеризується використанням національ­ної валюти окремої країни.

Міжнародний ринок валюти — це сукупність національних ринків валю­ти. На ньому використовуються національні валюти (ВКВ), міжнародні ко­лективні валюти (СДР, ЕКЮ, евро).

Євроринок валюти являє собою грошові засоби у валютах, які функціону­ють як позичковий капітал поза країною їхнього походження. Це виявля­ється, наприклад, у використанні доларів США за межами США (зокрема у Європі — євродолар, евромарки).

Основні тенденції розвитку валютної структури світового ринку позич­кового капіталу:

1) підвищення ролі евровалют. Розмір нових емісій облігаційних позик на Євроринку в сучасних умовах у 3,7 раза більший за нові емісії іноземних облігацій на національних ринках капіталу;

2) зниження ролі долара США. У 80-ті роки XX ст. на нього припадало 3/4 усіх зарубіжних банківських активів, а в сучасних умовах — всього 59 %. Відповідно підвищилась частка інших валют:

• німецької марки — до 13 %;

• японської єни — до 7 %;

• швейцарського франка — до 5 %.

Основні особливості розвитку міжнародних фінансових ринків у сучасних умовах:

• лібералізація (зменшення контролю) національних та міжнародних фінан­сових ринків, в умовах посилення міжнародного контролю за легальністю фінансових трансакцій;

• міжнародна фінансова інтеграція як системна взаємодія та взаємоза­лежність національних та міжнародних фінансових ринків (міжнародна мобільність капіталу, міжнародні системи міжбанківських трансакцій, елект­ронні системи здійснення валютних угод, міжнародні електронні системи трансакцій з фінансовими інструментами);

• поширення функціональних міжнародних електронних платіжних та фінансових систем (кредитні картки, міжнародні електронні гроші, системи валютного дилінгу, електронні системи операцій з фінансовими інструмента­ми), які дають можливість безпосереднього трансграничного доступу для різних суб'єктів ринку;

• розширення можливостей трансграничного доступу до національних та міжнародних фінансових ринків на основі сучасних систем телекомунікацій;

• зростання можливостей швидкого переміщення міжнародної ліквідності між різними сегментами міжнародних ринків (валютний, фінансовий, коротко- та довгострокових фінансових інструментів, строковий;

• поширення глобальних та гібридних фінансових інструментів (глобальні облігації, глобальні депозитарні розписки, та ін.);

• стрімке зростання ринків похідних (строкових) фінансових інструментів, їх диверсифікація та міжнародний обіг;

• поширення міжнародного проектного та консорціального фінансування, особливо великомасштабних міжнародних інвестиційних проектів, в тому числі шляхом поєднання прямих інвестицій, інструментів боргового фінансування, міжнародного лізингу та ін.;

• стрімке зростання обсягів міжнародних злиттів та поглинань, які стали основною формою прямих іноземних інвестицій;

• поширення неінвестиційних форм транснаціоналізації, таких як міжна­родні та глобальні альянси.

Інформаційні технології стали важливим чинником глобальної мобільності капіталу та інтеграції фінансових ринків:

• посилення ролі інформаційних технологій, а не виробничого капіталу, як вирішального фактора зростання продуктивності праці у розвинутих країнах;

• як фактор транспарентності ринку, конкуренції та лібералізації руху ресурсів, товарів та послуг на основі доступності та повноти інформації;

• як засіб створення національних, регіональних та глобальних інформа­ційних та телекомунікаційних систем (інфраструктур), які відіграють інте­граційну роль в економічному розвитку та фінансовій інтеграції;

• як фактор інтенсивного розвитку транснаціональних корпорацій та транс­національних альянсів, особливо у сфері послуг;

• як засіб здійснення прямих трансграничних трансакцій між суб'єктами, що належать до різних країн;

• як основа формування нових бізнес-моделей та технологій, таких як міжнародні електронні платіжні системи, електронна торгівля, міжнародний електронний банкінг та електронні фінанси.

Таким чином, розглянуті проблеми, які розкривають зміст, форми, структури, види МРК, характеризують найважливіші напрями розвитку МЕВ. Ці відносини діють у сфері валютно-фінансових зв'язків країн світового співтовариства. Суттєве значення для їх більш повного вивчення мають розгляд питань про сутність і особливості фунікціонування світової валютної системи.

Дата добавления: 2014-12-10