Тема 2. Етапи розвитку технологічного підходу

- Еволюція поняття "педагогічна технологія"

- Історія формування технологічного підходу в освіті

- Історичні етапи розвитку педагогічної технології

Література

1. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. / В.П. Беспалько – М.: Педагогика, 1989.

2. Ильевич Г.П. Технологический подход к обучению: традиции и инновации. // Педагогический альманах. № 1/2001.

3. Кларк М. Технология образования или педагогическая технология? // Перспективы. Вопросы образования. – М., 1983. - №2. – с. 78.

4. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. / А.С. Нісімчук, О.С. Падалка, О.Т. Шпак – К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000. – 368 с.

5. Падалка О.С., Нісімчук А.С. Дидактично-технологічна підготовка магістрів: прикладний аспект. / О.С. Падалка, А.С. Нісімчук - Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2004.

6. Пєхота О.М. Освітні технології: Навчально-методичний посібник. / О.М. Пєхота - К.: АСК, 2002.

7. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія: Посібник. / І.Ф. Прокопенко, В.І. Євдокимов – Х.: Основа, 1995.

8. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. Учебное пособие. / Г.К. Селевко - М.: Народное образование, 1998.

Термін " технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність".

У тлумачному словнику технологія - це сукупність виробничих методів та процесів у певній галузі виробництва, а також наукове пояснення способів виробництва.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про суть педагогічної технології віднайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій та асоціацій. Її суть зводиться до зіткнення двох різних точок зору:

- педагогічна технологія розглядається як комплекс сучасних технологічних засобів навчання;

- педагогічна технологія є процесом комунікації;

Окрему групу становлять автори, які поєднують у поняття "педагогічна технологія" засоби та процес навчання. Історичні етапи здійснення технологічного підходу, впливають і на сучасні погляди щодо розуміння поняття "педагогічна технологія". Зазначені крайні точки зору є показником того, що не має єдності в поглядах різних дослідників із цього питання, що певною мірою спирається й на їх розуміння ролі та місця технічних засобів навчання в педагогічному процесі. Кожен із зазначених підходів має обґрунтування і відповідає за часом відповідним етапам розвитку уявлень про суть технологічного підходу. Спробуємо зробити екскурс в історію виникнення й становлення у педагогічній науці даного терміну та одночасно визначимо його роль у реформуванні системи освіти.

Термін "технологія" історично став поширюватись в галузі промислового виробництва, де результатом є матеріальні продукти. Поступово він став еволюціонувати й поширюватись за межі виробничих конвеєрів. У середині ХХ століття активно розвивались маркетингові технології, що виявились тотожними за своїм змістом технологіям на виробництві, оскільки в обох випадках передбачалось виконання певної послідовної процедури із гарантуванням конкретизованих результатів. Принципова різниця полягала лише у виході за межі матеріального виробництва. Саме ж значення технології у даному випадку залишилось незмінним – невипадково обрана послідовність дій, що забезпечують прогнозовані результати. Одночасно у широкий обіг увійшов термін "PR - технології" увібравши у собі спеціальні прийоми з формування у свідомості конкретних верств населення спеціально змодельованої громадської думки, позиції, ціннісного ставлення.

На педагогіці, як науці про навчання, виховання й розвиток особистості теж позначився вплив технологічного підходу. Поняття " педагогічна технологія" останнім часом дедалі більше поширюється у науці й освіті. Його варіанти – "педагогічна технологія", "технологія навчання", "освітні технології", "технології в навчанні", "технології в освіті" – широко вживаються у науково-педагогічній літературі й мають понад 300 визначень. Така кількість формулювань залежить від різних тлумачень авторів структури й компонентів освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття "педагогічна технологія" дає можливість прогнозувати технологічні тенденції в освіті.

У Росії термін " педагогічна технологія" було уведено в обіг на початку ХХ століття. У 20-ті роки в працях з педології, що здебільшого ґрунтувались на працях із рефлексології (І. Павлов, В. Бехтерев, С. Шацький) уводиться термін "педагогічна техніка", тлумачення якого міститься у Педагогічній енциклопедії 30-х років. Низький рівень розвитку педагогічної науки на початку ХХ століття обумовив одночасно розвиток багатьох напрямків педагогічних досліджень та присутність різних поглядів на розв’язання типових задач, формулювання визначень, уведення в обіг нових термінів. У даному випадку відсутність єдиної позиції у розумінні основних термінів і понять призвело до виникнення окремого напрямку науково-педагогічних досліджень, що увібрали у собі надбання театральної педагогіки й передового педагогічного досвіду.

Педагогічна техніка визначається як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Поняття "педагогічна техніка" торкається комплексу вмінь, прийомів учителя користуватися своїм психофізіологічним апаратом з метою досягнення максимального педагогічного впливу на особистість вихованця. Цей термін розкриває одну зі складових педагогічної майстерності вчителя, а його аналіз дає підстави для висновків, що вже у 30-ті роки ХХ століття у педагогіці були реалізовані спроби моделювати прийоми цілеспрямованого педагогічного впливу. У цьому контексті педагогічна думка в Росії випередила передовий педагогічний досвід того періоду у світовому вимірі.

Окремої уваги заслуговує педагогічний досвід А. Макаренка створення дитячого виховного колективу і пов’язаний із цим термін "технологія виховання". Уведення у науковий обіг терміну "технологія виховання" прямо пов’язується із педагогічним досвідом А. Макаренка, термін "педагогічна техніка" отримав поширення саме завдяки Антону Семеновичу. На жаль, термін не набув широкого вжитку, хоча водночас науковці різних країн визнають накопичений А. Макаренком досвід організації процесу перевиховання й упроваджують окремі елементи його технології. З позиції сучасного рівня розвитку педагогічної науки теорія і практика організації виховної роботи в колективі, створена А. Макаренком, є технологією ураховуючи загальні ознаки зазначеного досвіду.

Приблизно у той же час (середина 20-х рр. ХХ століття) американцем С. Прессі був розроблений механічний пристрій для перевірки якості виконання контрольних завдань. Створивши кілька таких пристроїв, С. Прессі побачив у них дещо більше, ніж звичайні машини для автоматизованого опитування. Він оцінив їх як внесок у технічну революцію окресливши перспективи системи освіти, яка належить до крупних галузей індустрії, а тому має запроваджувати методи масового виробництва. Науковцем було зроблено припущення, що в системі освіти цілком можлива своя технологічна революція, яка допоможе досягти ефективної загальної освіти.

Зовнішньо різні підходи вирішення актуальних на початку ХХ століття завдань, що стояли перед системами освіти різних країн, як це можна побачити з наведених прикладів, внутрішньо мали одну спільну тенденцію. В обох прикладах педагогічні пошуки характеризувались тенденцією забезпечити у глобальному масштабі високі показники якості знань. І хоча практичні рекомендації визначали різні шляхи реорганізації традиційних підходів до організації освітнього процесу, їх об’єднувала ідея пошуку універсальних методів та засобів підвищення ефективності зазначеного процесу.

За наявності перелічених передумов та напрямків розвитку педагогічних технологій історично вважається, що технологічну революцію в освіті започаткувало впровадження в освітніх закладах перших програм аудіовізуального навчання у 30-х роках ХХ століття. Чинником для зазначених інновацій стала усвідомлена потреба підвищувати рівень якості освіти, а пропоновані програми завдяки підвищенню рівня наочності у навчанні забезпечили потрібний ефект. Це стало поштовхом до дискусії, що триває дотепер, про суть, предмет, концепції, джерела розвитку нової галузі педагогічної науки та нової дисципліни – педагогічної технології. У центрі дискусії знаходиться понятійний апарат численних видань із проблем педагогічної технології, а сам феномен педагогічної технології у світовому освітньому просторі досліджують розгалужені національні і локальні центри, асоціації й інститути, де здійснюється професійна підготовка педагогів-технологів.

Еволюція терміну "педагогічна технологія" невід’ємно пов’язується з основними етапами упровадження у практику організації педагогічного процесу інновацій, що тлумачились педагогічною спільнотою як педагогічні технології. Умовно дослідники (В. Беспалько, М. Кларін, А. Нісімчук, О. Пєхота) виокремлюють кілька основних історичних етапів.

З позиції широкого упровадження у практику організації педагогічного процесу нових ідей перший період розвитку і відповідно еволюції поняття "педагогічна технологія"припадає на 30-50-ті рр. ХХ століття. Для нього характерне впровадження в практику школи різноманітних технічних засобів подання інформації – відтворення звуку, проекції зображень, що об'єднуються поняттям "аудіовізуальні засоби". Хоча технічні засоби навчання, що прийшли в тогочасну школу мали своїм першим призначенням побутове використання (програвачі, проектори, телевізори тощо), їх застосування в процесі навчання було незвичним, новим явищем, що давало відчутні позитивні результати внаслідок унаочнення інформації, залучення до процесів сприйняття зорового каналу, який, як відомо, діє в п’ять разів ефективніше, ніж слуховий. Широкий спектр технічних засобів навчання, які упродовж кількох десятиліть упроваджувались у навчальний процес, еволюціонували і удосконалювались дали підстави для тлумачення терміна "технологія в освіті" як досягнення інженерної думки, що має втілення у навчальний процес.

Об’єктивна оцінка першого етапу розвитку освітніх технологій показує, що офіційна педагогічна наука того часу ще не розрізняла такі суттєві аспекти організації навчального процесу, як упровадження нових технічних пристроїв та інноваційних ідей щодо організації навчального процесу чи педагогічної взаємодії в межах традиційної системи навчання. Аудіовізуальні засоби подання інформації одночасно із підвищення рівня наочності забезпечили ріст якості засвоєння інформації і на кілька десятиліть вирішили основне завдання, що було передумовою їх запровадження – підвищення якості знань. Термін "педагогічна техніка" у педагогіці залишився на достатньо тривалий час неуживаним до моменту розробки теоретичних та практичних аспектів педагогічної майстерності вчителя.

Початок другого періоду припадає на 50-60-ті роки ХХ століття, що було тісно пов’язано із поширенням принципово нової ідеї організації навчання – програмованим навчанням. Передумовою його упровадження стало усвідомлення педагогічними колами об’єктивної потреби пошуку шляхів підвищення якості результатів освітнього процесу. Так само, як і у 20-30-х роках ХХ століття, різниця між фактичними показниками якості освітнього процесу та бажаними стала отримувати загрозливі розміри, що а упровадження нових технічних засобі подання інформації вже не вирішувало цієї проблеми.

Організація програмованого навчання передбачала створення спеціального навчально-методичного забезпечення для самостійного вивчення матеріалу, здобуття умінь розв’язувати практичні задачі у межах пропонованого навчального курсу. Внесок програмованого навчання у розвиток освітніх технологій оцінюється як революційний, оскільки саме у цей момент наукова педагогіка отримала у широкий обіг ідею врахування індивідуальних особливостей учнів з метою забезпечення їх успішного навчання. Зміни стосувались створення спеціальних програмованих підручників, що у певній мірі продовжувало традиції першого етапу розвитку технологій в освіті. Одночасно із цим ефект від упровадження ідей програмованого навчання виявився значно ефективнішим, ніж у разі упровадження простого технічного пристрою. Критичний аналіз дав можливість науковцям виділити важливу складову успіху програмованого навчання – забезпечення активної, самостійної навчальної діяльності учня.

З точки зору розуміння освітянами суті педагогічної технології другий етап еволюції зазначеного поняття характеризується тенденцією до зміни поглядів. Від використання технічних приладів у навчальному процесі у цей час відбувся перехід до ідей організації педагогічної взаємодії у навчальному процесі, що було пов’язано зі створенням і поширенням програмного навчання. У межах програмованого навчання висувалася вимога суворого врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Звернення уваги на такі відмінності сприяло усвідомленню факту, що процес навчання визначає його методику і є критерієм успіху. Логічним результатом стало поглиблення індивідуалізації та персоніфікації навчального процесу, що мало за мету створення необхідних і достатніх умов самостійної навчальної діяльності із гарантуванням особистого руху до знань, пошуку способів розв’язання типових задач з метою формування особистого досвіду їх вирішення.

Пошук шляхів підвищення якості освіти на другому етапі розвитку освітніх технологій завдяки поширенню ідеї організації освітнього процесу спираючись саме на програмоване навчання відкрив принципово нові напрямки реалізації даного завдання. Як засіб індивідуалізації навчання навчальна програма була поділена на порції, до яких було укладено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, аудіовізуальні та інші засоби навчання. Ці порції дістали назви " модулів", "одиниць навчання", "навчальних пакетів". Домінуючою стала ідея теоретичної розробки та практичної реалізації раціонально організованого особистісно орієнтованого процесу навчання. Педагогічним науковим знанням відводилася провідна, визначальна роль, а технічному забезпеченню процесу навчання – друге місце. За таких умов технологічний підхід отримав близьке до сучасного тлумачення визначення. У його основі науковці вбачали необхідність побудови алгоритму послідовних дій, що забезпечували б очікуваний результат – підвищення ефективності процесу навчання.

На початку 60-х років термін "педагогічна технологія" став часто уживаним на сторінках багатьох педагогічних журналів. У США це журнал "Педагогічна технологія", у Великій Британії, Японії, Італії – "Педагогічна технологія та програмоване навчання". 1967 року в Англії створено Національну раду з педагогічної технології, у США – Інститут педагогічної технології. Тоді виникло загальне спрямування на "технологічне" розуміння повністю програмованого навчального процесу. Отже програмований підхід передбачав уведення упорядкованого набору дидактичних матеріалів, що було занадто спрощеним розумінням програмованого навчання. На протиставлення йому було запропоновано "технологічне" розуміння повністю розробленої програми навчання, якою передбачалося:

- постановка повного набору навчальних цілей;

- добір критеріїв їх оцінювання;

- чітке визначення умов навчання.

Разом ці складові утворювали поняття "повністю відтворюваного навчального набору".

Присутність у навчальному процесі технічних засобів починаючи із першого періоду розвитку технологічного підходу в освіті стало важливим аспектом еволюції освітніх технологій. Технічні засоби навчання, у свою чергу, також еволюціонували упродовж зазначених етапів і втративши провідну роль в організації освітнього процесу залишились важливою складовою реалізації окремих технологій.

На другому етапі розвитку освітніх технологій ідея програмованого навчання стала стимулом для створення нових технічних засобів, що забезпечували її реалізацію. Було створено нові аудіовізуальні засоби спеціального призначення, що забезпечували зворотній зв'язок, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. Отже, у цей період сформувалась тенденція розрізняти у межах технологічного підходу такі терміни, як "технологія навчання" і "технічні засоби навчання", хоча до цього часу вони вважались тотожними. Під "технологією в освіти" стали розуміти науковий опис (сукупність засобів і методів) педагогічного процесу, слідування чому дає запланований результат. Саму технологію навчального процесу починають розробляти на основі системного підходу. Для дослідників педагогічна технологія – це вивчення, розробка й запровадження принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки. Якісно змінилось і ставлення до технічних засобів навчання: відтепер вони не мали провідної ролі в розвитку педагогічних технологій, а здійснювали технічне забезпечення нових педагогічних ідей, концепцій, підходів.

Надалі розвиток технологічного підходу в освіті відбувався у межах окреслених на момент на другому етапі перспективних напрямків. Упродовж 70-80-х років ХХ століття відбулося розширення матеріальної бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти та програмованого навчання, фундамент педагогічної технології надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керівництва пізнавальною діяльністю, організація навчального процесу, наукова організація педагогічної праці). Це спричинило суттєві зміни у методичній основі педагогічної технології, що на практиці мало тенденцію до здійснення переходу від вербального до аудіовізуального навчання. Відтоді стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, синхронізатори звука й зображення.

Окремо слід зупинитись на питанні професійної підготовки фахівців (педагогів-технологів), що також припадає на цей період. У межах педагогічної науки та провідних науково-теоретичних розробок питання професійної підготовки педагогів, які мали здійснювати реалізацію педагогічної технології, набули важливого значення. Офіційні підручники з педагогіки дедалі більше стали приділяти уваги складовим професійної педагогічної майстерності вчителя, умовам його ефективної роботи. Результатом зазначених пошуків стали підручники й посібники з "основ педагогічної майстерності", численні поради початківцям як підготувати й провести сучасний урок, здійснювати диференційований підхід у навчанні та вихованні.

Таким чином, у межах технологічного підходу на другому етапі його розвитку сформувалась спрямованість вирішувати дидактичні проблеми в руслі керівництва навчальним процесом із чітко заданими цілями. Досягнення поставлених цілей обумовлювалось чіткістю їх описання та визначення. Нове розуміння педагогічної технології вже перестало бути просто застосуванням технічних засобів навчання, а стало процесом визначення принципів і розробки прийомів оптимізації освітнього процесу завдяки аналізу фактів, що підвищують ефективність освітнього процесу, шляхом конструювання й запровадження прийомів і матеріалів, а також оцінюванням методів, що запроваджуються.

Розпочата на другому етапі розвитку освітніх технологій дискусія про суть педагогічної технології триває близько 50-ті років і віднайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій та асоціацій. Зміст зазначеної дискусії зводиться до зіткнення двох різних точок зору:

- педагогічна технологія розглядається як комплекс сучасних технологічних засобів навчання;

- педагогічна технологія є процесом комунікації.

Окрему групу становлять автори, які поєднують у поняття "педагогічна технологія" засоби та процес навчання. Історичні етапи здійснення технологічного підходу, впливають і на сучасні погляди щодо розуміння поняття "педагогічна технологія". Зазначені крайні точки зору є показником відсутності єдності в поглядах різних дослідників із цього питання, що певною мірою спирається й на їх розуміння ролі та місця технічних засобів навчання. Кожен із зазначених підходів має обґрунтування і відповідає за часом відповідним етапам розвитку уявлень про суть технологічного підходу.

Розглянемо базові визначення, розтлумачені дослідниками зазначеної проблеми.

Із погляду М. Кларка, директора аудіовізуального центру Лондонського університету, початковий зміст педагогічної технології зводиться до застосування в освіті винаходів, промислових виробів і процесів, що належать до продуктів технологічної революції і є промисловими виробами. Приведене визначення є прикладом застарілих вже на другому етапі розвитку технологічного підходу в освіті поглядів, але одночасно вказує на присутність такого ставлення до суті технологій в освіті.

Другий етап розвитку технологічного підходу в освіті цікавий з позиції історико-педагогічного аналізу еволюції поглядів на зазначену проблему, оскільки саме в цей час зустрічаються визначення, що намагаються об’єднати радикально протилежні точки зору. Наприклад, Ф. Персиваль та Г. Еллінгтон вважали, що до технології освіти, крім засобів, входять "невідчутні" аспекти (чи, інакше, "супутні засоби"). До них належать ідеї й досвід, виведені з таких різних галузей знань, як психологія, соціологія, професійний менеджмент і системний аналіз у поєднанні з удосконаленнями у більш технічних галузях, таких, як оптика, акустика, мікроелектроніка, що використовуються для розробки методик оптимального засвоєння знань. Дослідника фактично здійснили спробу одночасно розглянути нові на той момент підходи щодо планування освітнього процесу й прогнозування його результатів, але одночасно із цим автори залишаються на попередніх позиціях розглядати технологіями в освіті саме новітні технічні прилади.

Терміном "технологія в освіті", із погляду цих науковців, охоплюються будь-які засоби надання інформації, тобто технологіями в освіті можуть бути, наприклад, аудіовізуальні засоби унаочнення в навчанні, так і самостійні засоби подання інформації.

Комісія з технології навчання США 1970 року зазначила, що технологія навчання має двоїсту природу: це – засоби, породжені технологічною революцією, і які можуть бути застосовані з навчальною метою, а також систематична діяльність із планування, здійснення оцінювання всього навчального процесу, яка викладена в термінах специфічної мети й заснована на результатах дослідження навчального процесу та комунікації й використовує поєднання людських і матеріальних ресурсів для досягнення ефективного навчання.

Така специфічна позиція певний час існувала на початку другого етапу розвитку технологічного підходу в освіті. Науковці одночасно наполягали на необхідності урахування індивідуальних особливостей учнів, створення у навчальному процесі сприятливих умов для продуктивної самостійної діяльності, що згідно із новими поглядами підвищувало шанси на успішне засвоєння знань та способів діяльності, але усталені упродовж попередніх десятиліть підходи розглядати технічні засоби навчання утіленням технологій в освіті не відкидались як застарілі. Відтак, наведене тлумачення освітніх технологій містить поєднання разом із традиційним застосуванням технічних засобів у навчанні здійснення системного підходу щодо планування навчального процесу. Воно дає можливість осягнути можливості та межі впровадження педагогічної технології.

У 60-ті роки, коли відбувалося становлення педагогічної технології, чимало авторів особливо не розрізняли технології навчання, навчальної технології й педагогічної технології. Терпимість до різних формулювань простежується на тлі загальної тенденції переходу до розумінняпедагогічної технології як застосування педагогічних засобів навчання, що посилюють ефективність навчального процесу.

Дальші уточнення визначення терміна тривали у 70-і роки, але ще багато авторів припускаються нечіткого, двозначного тлумачення терміна. Однією з причин такої тривалої дискусії є непрофесійний погляд на проблему внаслідок низького рівня розвитку педагогічної науки. Логічні й зрозумілі в наш час вимоги суворого врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів на початку другого етапу розвитку технологічного підходу були радикально новими поглядами на вирішення традиційних задач. Не слід оминати увагою й той факт, що офіційна педагогіка і педагогічна практика до 60-70-х років ХХ століття існували здебільшого як незалежні складові освітньої системи. Внаслідок цього сформувались дві основні точки зору: педагоги-технологи вважали технологію процесом чи способом виконання освітніх завдань, а педагогічна громадськість розглядала технологію здебільшого апаратурою для навчального процесу.

На підтвердження цього існують чимало визначень, яким властива одна істотна помилка – у них ідеться про посилання ефективності навчання, але не визначаються методи досягнення цього. Автори писали про ефективність застосування нових технічних засобів; про додаткові наукові знання, про умови ефективного засвоєння навчального матеріалу; систему дій по плануванню, забезпечення й оцінювання всього процесу навчання, а також використання людських і матеріальних ресурсів для досягнення ефективного навчання.

Так, С. Споулінг (США) визначив технологію навчання як цілісний процес визначення мети, постійне оновлення навчальних планів і програм; тестування альтернативних стратегій і навчального матеріалу, оцінювання педагогічних систем у цілому та постановку мети навчання заново, як тільки з'явиться нова інформація про ефективність педагогічних систем.

П. Мітчел сформулював на підставі аналізу понад 100 досліджень й монографій із цієї тематики визначення, згідно з яким педагогічна технологія розглядається як галузь досліджень і практики (у межах систем освіти), що має зв'язки (відносини) із усіма аспектами організації педагогічних систем і процедурою розподілу ресурсів для досягнення специфічних і потенційно відтворюваних педагогічних результатів.

1979 року Асоціація з педагогічних комунікацій і технології США опублікувала "офіційне" визначення педагогічної технології як комплексного, інтегративного процесу, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем планування, оцінювання й керівництва розв’язання проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань. Визначення виявилось таким загальним і всеосяжним, що подальші його зміни відбувались лише по лінії уточнення визначень педагогічної технології та її спеціалізації.

У 80-х роках розпочався сучасний етап в еволюції поняття "педагогічна технологія", що обумовлено розширенням сфери застосування даного терміну одночасно зі змінами у його розумінні. Від здійснення функції обслуговування процесу навчання педагогічна технологія на сучасному етапі перейшла до інших важливих функцій, а саме: планування, організації процесу навчання, розробка методів і навчальних засобів, що дають можливість реалізувати генетично закладену програму розвитку особистості. Із початком третього етапу розвитку педагогічної технології прихильники технічних засобів зміняли свої категоричні погляди і визнали факт провідної ролі теоретичної розробки та планування процесу навчання.

Принципові зміни, у порівнянні із другим етапом розвитку педагогічних технологій, закладені у розумінні суті технологічного підходу й очікуваннях результатів, що є наслідками застосування освітніх технологій. У відповідності до розуміння педагогічної технології як спеціально організованого процесу досягнення чітко визначених, гарантованих і відтворюваних педагогічних результатів відбулося переосмислення ролі теоретичних розробок у межах педагогічної науки, що спрямовані на удосконалення, модернізацію, оптимізацію освітнього процесу.

Нововведення у практику організації освітнього процесу у вигляді освітніх технологій стали проходили через ряд послідовних етапів науково-теоретичного обґрунтування з урахуванням їх комплексного впливу на педагогічну систему. Суттєві зміни торкнулись також розуміння структури педагогічної системи, особливостей її функціонування й взаємозалежностей між теоретично виділеними її компонентами.

Комплексний характер педагогічних підходів щодо створення ефективної структури педагогічної системи, дослідження можливості коригуючого впливу з метою забезпечення очікуваних педагогічних результатів, практична реалізація теоретично розроблених положень стали рисами сучасного етапу розвитку педагогічних технологій. Одночасно із цим еволюція поняття "педагогічна технологія" не зупинилась. Численні наукові праці, нові підручники й навчальні посібники пропонують нові оригінальні визначення даного терміну. Більшість з них умовно можна об’єднати у групу, що підтримує вже усталені "класичні" для третього етапу розвитку освітніх технологій погляди.

У глосарії термінів (Париж, ЮНЕСКО, 1986) у первісному розумінні педагогічна технологія означає застосування з педагогічною метою засобів, породжених революцією в галузі комунікації, таких, як аудіовізуальні засоби, телебачення, комп'ютери й інші види засобів.

У новому й широкому розумінні (ЮНЕСКО) це – систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти. У цьому розумінні теоретичним інструментом педагогічної технології є системний аналіз.

Істотною зміною у підходах щодо розуміння суті технологічного підходу в освіті стало усвідомлення об’єктивного існування педагогічної системи – сукупності елементів, що знаходяться у постійному взаємозв’язку і взаємодії у процесі досягнення запланованих педагогічних результатів. Наочно проілюструвати дану позицію можна з допомогою ряду визначень педагогічної технології у 80-х роках ХХ століття, що зустрічаємо у працях вітчизняних учених. Так, Ф. Янушкевич (1971 р.) визначає педагогічною технологією систему вказівок, що у разі використання сучасних методів та засобів навчання мають забезпечити підготовку фахівця необхідного профілю у короткі терміни з оптимальними витратами часу та коштів

Л. Фрідман, Б. Пальчевський (1973 р.) визначають педагогічну технологію як сукупність навчальних ситуацій, що покликані реалізувати педагогічну систему.

В. Беспалько (1989 р.) зазначає, що педагогічна технологія є змістовною технікою реалізації навчально-виховного процесу.

М. Кларін (1989 р.) зазначає, що педагогічна технологія представляє собою конструювання навчального процесу з гарантованим досягненням мети.

В. Башарін (1993 р.) визначає педагогічною технологією процес досягнення гарантованих, відтворюваних та запланованих педагогічних результатів

Б. Ліхачов (1995 р.) розкриває зміст педагогічної технології як систему психолого-педагогічних настанов у виховному процесі.

Г. Селевко (1999 р.) зазначає, що педагогічна технологія є наукою удосконалення навчання.

Л. Столяренко (2000 р.) визначає педагогічну технологію як послідовний і безперервний рух компонентів, етапів педагогічного процесу.

А. Нісімчук (2000 р.) зазначає, що педагогічна технологія є наукою про розвиток, освіту, навчання і виховання особистості школяра на основі позитивних загальнолюдських якостей та досягнень педагогічної думки, а також основ інформатики

Таким чином, більшість визначень мають спільну рису: зміст педагогічної технології містить проект (модель) обґрунтованої, логічної, послідовної педагогічної системи, що реалізується у практичній діяльності викладачів. Через аналіз взаємозв'язку засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого впливу на навчальну аудиторію відбувається гарантоване досягнення наперед заданих цілей навчального процесу. Даний підхід відповідає логіці послідовного використання у педагогічному процесі системного підходу.

У той же час, багаторічний шлях розвитку теорії та практики створення та використання освітніх технологій показав, що на сучасному етапі не можна розглядати освітню технологію лише у якості однієї з педагогічних дисциплін або у якості напрямку оптимізації практики організації навчального процесу. Сучасна технологія в освіті передбачає об’єднання усіх відомих напрямків (від теоретичних розробок щодо пояснення ефективності окремих авторських технологій до практичних пошуків удосконалення педагогічної взаємодії в навчальному процесі) модернізації педагогічної системи спираючись на вивчення особливостей взаємодії її елементів. Це означає, що компоненти педагогічної системи мають утворюватись із дотриманням логічного ланцюга: чітке та умотивоване визначення освітніх цілей, відповідне формування змісту освіти із конкретизацією вибору адекватних форм організації навчального процесу, методів та засобів його реалізації. При цьому слід враховувати рівень кваліфікації педагогічного персоналу та методи оцінки отриманих результатів. Остання вимога є особливо актуальною в умовах ринкових відносин, оскільки традиційна система освіти має схильність здебільшого оцінювати якість набутих фактологічних знань та типових умінь, у той час як ринок праці очікує у першу чергу ступінь прагматичності знань та уміння творчо застосовувати їх у повсякденних робочих ситуаціях.

Історія розвитку та формування в сучасному розумінні поняття "педагогічна технологія" у світовому освітньому просторі невід'ємно пов'язана із виникненням і поступовим упровадженням технологічного підходу в освіті. Усвідомлення необхідності технологізації процесу навчання виникло воднораз із усвідомленням того, що, із одного боку, кінцевий результат (знання, уміння, навички) можна сформувати різними шляхами, а, із іншого, – від вибору певної методики залежить швидкість і якість кінцевого результату. На цей факт науковці звертали увагу щоразу, коли виникала нова форма організації навчання чи новітня ефективна авторська методика.

Важливою ознакою сучасності є реалізація системного підходу до організації навчального процесу. Його суть полягає у виділенні і всебічному вивченні основних елементів педагогічної системи, прогнозування можливих результатів застосування різних форм, методів, прийомів педагогічного впливу. Моделювання процесу розвитку учня за таких умов є більш повним, всеосяжним і стає максимально наближеним до реальних результатів навчального процесу.

Передумовою розвитку системного підходу в освіті стала загальна тенденція педагогічної науки другої половини ХХ століття до поступового збільшення питомої ваги так званих задач синтезу, під час вирішення яких науковці переходять від пояснення об’єктивних явищ до прогнозування, моделювання та порівняльно-аналітичної діяльності з метою побудування нових моделей, систем тощо. Аналіз історико-педагогічної спадщини свідчить про невпинність процесу оновлення системи освіти, перманентний характер виникнення педагогічних винаходів, вдосконалень, відкриттів.

У той же час усі спроби поліпшення якості знань до 50-60-х років ХХ століття мали ситуативний, безсистемний підхід у своїй основі, не спирались на дані фундаментальних досліджень, а навпаки – базувались на власних філософсько-педагогічних поглядах освітян. Прикладами можуть слугувати численні успішні спроби створення нових форм педагогічної взаємодії Марії Монтессорі, Рудольфа Штайнера, Пітера Петерсона, Селестена Френе, Жана-Овіда-Декролі, Джона Дьюї, Антона Макаренка. Плеяда видатних педагогів-практиків на власному прикладі ситуативно реформували усталені форми педагогічної взаємодії у навчальному процесі, видозмінювали комплекс методів і засобів організації навчально-виховного процесу і таким чином показували перспективні шляхи розвитку систем освіти. Зазначеним підходам бракувало системного аналізу, що дозволив би виділити справжні причинно-наслідкові зв’язки і таким чином зробити більш ґрунтовні пропозиції щодо оновлення педагогічної науки і практики у широкому вжитку.

З появою аналітичних досліджень зазначених педагогічних винаходів педагогічні дослідження перейшовши у методологічну площину дали поштовх розвитку саме системного підходу, про що свідчить також зростання порівняльно-типологічних досліджень, виникнення задач синтезу. Зіна типу науково-педагогічних задач поступово призвела і до зміни послідовності предметів дослідження.

Методологічно синтез будується на основі функціонального представлення об’єкта дослідження, а саме: з допомогою системи функції різні особливості об’єкта дослідження синтезуються у цілісну картину. Сукупність взаємозв’язків як функціональної взаємодії компонентів системи дозволяє створити комплексне уявлення про об’єкт як ієрархічно упорядковану систему. На наступному рівні структурування з’являється можливість створити модель організації структури об’єкта. Вивчення проблеми упорядкованості та організованості прияє розширенню уявлень про зв’язки та їх типології, сприяє переходу на цій основі до поняття педагогічної системи, як центрального поняття системного підходу.

З методологічного погляду існує два основних підходи до вивчення педагогічної системи.

Згідно з одним із них вивчаються саме питання цілісності, а метою дослідження стає виділення специфічних механізмів та зв’язків цілісності об’єкта, а також суттєвих характерних форм взаємодії цілісного об’єкта із середовищем. Даний підхід притаманний сучасним науково-педагогічним дослідженням (В. Беспалько, М. Кларін, О. Пєхота). Науковці виходять із суттєвих ознак педагогічної системи, виділяють її основні структурні елементи і ураховуючи цілісність та окремі особливості проявлення педагогічної системи, як єдиного цілого функціонуючого за власними законами організму, створюють прогноз результатів педагогічного впливу.

Інший підхід стосується численних науково-педагогічних досліджень другої половини ХХ століття, що вивчали навально-виховний процес як цілісну систему. Згідно із цими дослідженнями (Ю. Бабанський, М. Данілов, В. Ільїн, В. Коротов, В. Раєвський, Б. Ліхачов) було виділено функції та ознаки педагогічної системи.

У результаті, системою було визначено виділена на основі певних ознак упорядкована множина взаємопов’язаних елементів, що об’єднуються спільною метою функціонування та єдності керівництва, що проявляються у взаємодії із зовнішнім середовищем у вигляді цілісного явища. Було виділено ряд закономірностей та ознак педагогічної системи, з’ясовано штучність педагогічної системи як такої, що є цілеспрямовано організованою під впливом об’єктивних законів розвитку суспільства. Одночасно із цим педагогічна система була визнана частиною соціальної системи, що розвивається під контролем та впливом суспільства. Формування суспільного замовлення з боку суспільства тягне за собою відповідне формування педагогічної системи.

У той же час, проведені дослідження виявили й іншу важливу закономірність функціонування педагогічної системи. Так, "безсистемний" підхід адаптації та перебудови педагогічної системи з метою покращення якості результатів її функціонування, що традиційно мав втілення на практиці у вигляді окремих спроб удосконалити окремі компоненти педагогічної системи (покращення матеріальної бази, підвищення якості підготовки вчителів та рівня їх заробітної плати), не призвів до суттєвих якісних змін.

Суттєві якісні зміни педагогічна система стала отримувати внаслідок реалізації наукового підходу до вивчення її сутності, структури та особливостей. Запропоновані А. Уємовим загальні характеристики системного підходу у разі опису педагогічно системи зводяться до наступних положень.

Дата добавления: 2014-12-10