Із біографії П. Петерсена

П. Петерсен закінчивши двокласну сільську школу і гімназію у Фленсбурзі, почав вивчати філософію, історію, психологію, теологію, англійську мову та економіку. У жовтні 1908 року він захистив у Йєнському університеті дисертацію на тему "Ідея розвитку у філософії Вундта".

З 1909 р. П. Петерсен почав працювати викладачем старших класів Лейпцизької гімназії, згодом перейшов до школи з підготовки наукових кадрів у Гамбурзі. У цей період розпочав активну участь у русі за реформування школи і у 1911 р. він висловив у пресі й публічних виступах свої погляди на проблеми естетичного виховання, організації трудової школи і виховних закладів сільськогосподарського типу, а також на проблеми експериментальної психології. Водночас співпрацював у німецькій спілці "За шкільну реформу", здійснював педагогічну та організаційну роботу за завданням "Німецького комітету з виховання та освіти", організовував курси з педагогіки та психології для гамбурзьких учителів, працював у Інституті молоді.

У 1920 р. Петерсен увійшов до ради реальної школи у Вінтерхуде (район м. Гамбурга), а пізніше керував нею і невдовзі реформував спочатку в новий тип "німецької середньої школи", а потім у "шкільне товариство" під назвою "Вінтерхуде", яке об'єднало кілька шкіл. Через три роки очолив кафедру педагогіки Йєнського університету, наукова школа якої була відома своїми багатими традиціями і базувалась на ідеях німецького філософа, психолога і педагога Йоганна-Фрідріха Гербарта (1776—1841). Завдяки успішним публічним виступам, публікаціям у пресі та практичній діяльності Петерсен здобув авторитет як учений реформаторського напряму. Своєю метою він вважав створення «вільної від ілюзій», побудованої на філософській основі педагогіки, яка спрямувала б процес освіти, стала "суспільно-соціальною" наукою, що базується на ідеї народності.

Після Другої світової війни він заснував соціально-педагогічний факультет, яким керував до 1948 р. Одночасно докладав багато зусиль для відкриття міжнародного університету в м. Бремені, працював над реалізацією оригінальних ідей щодо створення "автономної від суспільства" педагогіки.

У 1980 р. при університеті м. Тессена було відкрито науковий центр із вивчення та впровадження в практику ідей П. Петерсена.

Концептуальні положення педагогічної технології "Йєна-план-школа"

У першій половині XX ст. заявила про себе нова педагогічна технологія "Йєна-план-школа", а згодом у європейській педагогіці розгорнувся рух, що об'єднав колективи початкових шкіл і дитячих садків, які використовували у своїй роботі технологію відомого німецького педагога, професора Йєнського університету Петера Петерсена (1884 - 1952).

Концептуально педагогічна технологія П. Петерсена була протиставленням традиційній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субординацією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і самостійності, тісного зв'язку батьків, дітей і педагогів.

Петер Петерсен перетворив школу на "місце життя", клас – на "шкільну житлову кімнату", розклад занять – на "ритмічний тижневий план", який раціонально регламентує життя дитини в цьому доброму будинку. Основою виховної програми школи, яка реалізує ідею "спільності і братерства", він вважав гуманістичні взаємини. З огляду на ці орієнтири було визначено такі головні засоби духовно-морального виховання особистості:

- абсолютна відкритість взаємин, що визначає життєвий стиль, культуру, форми життєдіяльності групи і общини загалом;

- взаємодопомога дітей у загартуванні характеру, розвитку і заємовихованні в дусі спільності і братерства;

- право кожної дитини на власну точку зору, свободу висловлювання; визнання рівних прав за всіма: "твоє право може обмежити лише врахування права іншого";

- формування дружелюбства та щирості, чому має сприяти теплота людського спілкування, коли мама може бути поруч у шкільній житловій кімнаті, а батько – поруч із сином у майстерні. Завдяки цьому школа отримує простий, але важливий засіб у завоюванні сердець дітей і батьків;

- обговорення всіх випадків у групі або всією шкільною общиною, коли вчитель лише вчить інших тактовного і справедливого ставлення до свого товариша.

У системі методів і прийомів виховання П. Петерсен відстоював невербальні способи впливу на дітей, він виступав проти зауважень у словесній формі, вважаючи їх невиправданими і безглуздими. Людське слово, на його думку, завжди викликає відповідну реакцію у формі вибачення, виправдання або протидії. Тихе, безсловесне взаєморозуміння є кращим, ніж розмови про те, що повинно бути ліквідовано. Будь-яка практична дія щодо виправлення вчинку морально набагато цінніша, ніж словесне виправдання.

Петер Петерсен спирався на індивідуальності дітей, вірив у невичерпні виховні можливості навколишнього середовища. Головне, на його погляд, щоб розвиток дитини відбувався в контексті гуманізації внутрішкільних відносин на основі визнання унікальності кожного людського життя, виховання гуманних почуттів, відповідальності за інших, відстоювання свободи і самодіяльності, права на індивідуальну творчість кожної дитини.

Ядром шкільної общини він вважав базову групу, або штам-групу (нім. Stamm – рід, плем'я), - соціальне утворення, що планомірно діє під керівництвом вихователя задля духовного єднання дітей і характеризується вільною динамікою внутрішньої структури. Гетерогенні штам-групи, що об'єднують дітей різного віку, станів, здібностей, замінюють традиційні класи. Структуру школи П. Петерсена утворюють такі базові групи:

- молодша (1– 3 рік навчання);

- середня (4 – 6 рік навчання);

- старша (7 – 8 рік навчання);

- молодіжна (9 – 10 рік навчання).

У штам-групах старші діти є опікунами молодших, допомагають їм у підготовці до занять. Через рік найстарші переходять до наступної базової групи, в якій вважаються найменшими. Спілкуючись один з одним, допомагаючи і приймаючи допомогу, діти опановують навички спільної діяльності, вміння організовувати роботу свою і підопічних. Старших приваблює можливість покерувати, відповідальність за малюків їх дисциплінує, а необхідність бути для них авторитетними активізує успіхи у навчанні.

Основний принцип внутрішньої динаміки групи полягає у вільній активності дітей, які працюють цілком самостійно відповідно до своїх індивідуальних запитів і потреб. "Йєна-план-школа" не передбачає жодних прийомів, здатних погасити природну моторику, вільну активність дітей. Головний закон групи проголошує: "У приміщенні повинно відбуватися лише те, що відповідає спільним побажанням і прагненням, що надає порядку, моральності і краси спільній праці і проживанню". Діти на власному досвіді пізнають не лише свободу, а й межі її, які визначають такі чинники: врахування рівних прав і обов'язків усіх товаришів;

- просторові обмеження, пов'язані з обмеженістю приміщення;

- певна кількість навчальних посібників і матеріалів, що вимагає взаємних поступок і черговості в їх користуванні.

З першого дня перебування у школі дитину знайомлять з її обов'язками, прийнятими формами спілкування і поводження. А завдяки спеціальним вправам у свідомості й поведінці дитини закріплюються правила доброго тону, шкільний етикет (взаємне привітання, дотримання тиші тощо).

Для наведення зовнішнього порядку в приміщенні необхідно використовувати ігри, змагання, часто з годинником у руці. При цьому вихователь має супроводжувати їх привітним тоном, одночасно виявляючи послідовність і наполегливість у своїх вимогах.

Для підсилення духовної близькості дітей різновікової групи у школі П. Петерсена було запроваджено своєрідний патронаж – інститут "хрещених" – піклування старших учнів про кожного новенького малюка, який ознайомлюється з життям шкільної громади. На всіх спільних урочистостях старші сидять разом зі своїми "хрещеними дітьми" на певних місцях, це є почесним у шкільній общині.

Внутрішнє життя базової групи характеризується "вільною грою сил", яка полягає у формуванні значної кількості груп одного столика – створених на основі взаємних симпатій, спільних інтересів, діяльності, яка вимагає колективних зусиль мікрогруп. Такі групи дуже динамічні, їх чисельність, склад, ролі організаторів і виконавців у них змінюються залежно від виду діяльності. Наприклад, лідер однієї мікрогрупи може бути лише активним виконавцем в іншій мікрогрупі й зовсім пасивним спостерігачем у третій. Динаміка у групах одного столика здебільшого зумовлена зміною взаємних симпатій і прихильностей у процесі розвитку їх учасників.

"Йєна-план-школа" базується на дотриманні таких основних принципів:

- Кожний із нас унікальний.

- Кожний має право розвивати свою особистість незалежно від раси, статі, національності, соціального становища, релігії.

- Для розвитку індивідуальності кожному необхідно особисто взаємодіяти з матеріальним і духовним світом, соціальним і культурним оточенням.

- Кожний є цілісною особистістю.

- Люди повинні працювати над створенням суспільства, в якому поважають цінність і гідність кожної особистості. Люди повинні працювати над створенням такого суспільства, в якому суперечності між індивідами або групами людей розв'язуються справедливо і конструктивно.

- Необхідно використовувати природні й культурні ресурси відповідально перед майбутніми поколіннями.

- Школа — це організація, якій властиві відносне самоуправління і взаємодія людей, що мають відношення до педагогічного процесу.

- Зміст шкільної програми визначається потребами, інтересами дітей та основами культури, які вважаються у суспільстві необхідними для розвитку особистості.

- Викладання має здійснюватися шляхом створення навчальних ситуацій.

- Процеси викладання та вивчення складаються з ритмічного повторення основних видів діяльності: діалогу, гри, праці, свята.

- Діти навчаються у різновікових групах.

- У школі мають чергуватися розвивальне навчання, вільна гра і самостійне вивчення навчального матеріалу.

- У процесі навчання найважливішим елементом є робота в групах.

- Школа – це структура, яка постійно перебуває у пошуку і змінюється.

Отже, "Йєна-план-школа" виходить із цілісного, універсального знання про дитину, надає пріоритетного значення не лише внутрішнім механізмам її розвитку, а й процесу соціалізації, ролі середовища, яке виховує і навчає. Технологія Петерсена розглядає культивування общинності як умову виховання індивідуальності в процесі колективної життєдіяльності, конструює школу як дослідне поле для розвитку дитини, як життєвий простір для її входження в соціум.

Особливості змісту технології "Йєна-план-школа"

П. Петерсен розглядав навчальне життя як "світ ситуацій", які створюють для дітей певні проблеми і природно спонукають до їх вивчення. Тому, на його думку, турбота про забезпечення необхідного мінімуму знань ("залізний склад знань") має поєднуватися із системною працею, спрямованою на загальний розвиток дитини і підготовку її до орієнтування в навколишньому середовищі. Навчання він вважав вторинним процесом, підкореним головній виховній ідеї шкільної громади, сукупністю "продуманих і осмислених занять, що формують свідомість, уміння і навички, які сповнені любов'ю до життя і виховним смислом".

За переконаннями П. Петерсена, такі форми навчання, як бесіда, трудова діяльність, слід поєднувати з іграми і святами, які переважають у житті дітей дошкільного віку. Без них "нормативне" навчання, шкільні роки дитини будуть неповноцінними. Тому "Йєна-план-школи" активно використовують ігрові форми занять з різноманітним матеріалом включаючи тренінгові ігри з використанням лічби, музики, поезії; популярні ритмічні й спортивні ігри, які повторюються впродовж усього шкільного періоду, рухливі ігри на перервах і в позаурочний час.

Система "Йєна-план-школа" ґрунтується на використанні діалогічних форм і методів навчання, під час реалізації яких учень є рівноцінним партнером учителя. Йдеться передусім про такі форми і методи:

- розмова у "колі" під час "тижневого старту" (початку навчального тижня). Такі розмови присвячені темам, які хвилюють дітей, кожен може розповісти про свої проблеми, одержати допомогу не лише від учителя, а й від товаришів;

- навчальна бесіда на прогулянках і екскурсіях. Метою її є усвідомлене сприйняття учнями навколишнього світу, взаємозв'язків у ньому, набуття індивідуального досвіду на основі знання у простій, зрозумілій і доступній формі. Бесіда не повинна бути моралізаторською, нудним повчанням для дитини;

- діалог під час групової роботи за одним столиком. Його учасники обговорюють різні теми, зокрема способи використання певного навчального завдання.

Особливо ефективним П. Петерсен вважав навчання в діяльності, у процесі якого дитина виявляє особливості різних предметів та явищ навколишнього світу, відкриває нові аспекти їх природи. Головне, щоб запитання, які виникають у дитини, переростали у припущення про можливі шляхи розв'язання виявлених нею протиріч і проблем.

П. Петерсен виступав проти оцінок та свідоцтв, які створюють неправильну мотивацію до учіння. Водночас він визнавав, що дитина схильна до оцінювання і повинна його вимагати, оскільки потребує впевненості щодо власного зростання і прогресу. У школах, які працюють за технологією "Йєна-план-школа", усі роботи дітей виставляються на публічний огляд і оцінюються учнями (взаємно), а також викладачами, відвідувачами ("про себе"), адже вже самі роботи красномовно свідчать про індивідуальну успішність. Завершенням навчального року є детальна характеристика кожного вихованця, яку складає вчитель: об'єктивний звіт для батьків і суб'єктивний звіт для дитини. Для об'єктивного звіту використовують спостереження і судження вчителів, які навчають дитину протягом року. Такий звіт дає змогу побачити особливості, нахили, обдарованість школяра, спрямувати спільні зусилля батьків і педагогів на забезпечення сприятливих умов для індивідуального розвитку дітей.

На основі об'єктивного звіту класний керівник складає для кожної дитини суб'єктивний звіт, у якому зазначає те, що, за його переконанням, вправлятиме на неї виховний вплив.

Навчальний матеріал інтегрований тематично, і його зміст у перші роки навчання значною мірою визначається інтересами самих дітей. З часом він усе більше залежить від педагога.

Домашні завдання діти отримують не кожний день, а відразу на цілий тиждень. Вони передбачають розв'язання кількох задач і прикладів, написання твору, розповіді, виготовлення саморобки, підготовку малюнка тощо.

У групі вільно формуються підгрупи за інтересами, віком, їх склад змінюється залежно від видів навчальної роботи та успіхів учнів. Такі підгрупи виконують завдання-проекти: облаштування експозиції, конструювання моделі, підготовку виступу. Парами учні виконують завдання з правопису, що дає змогу забезпечити взаємоперевірку якості виконання завдань. Під час занять активно використовуються вправи, навчальні ігри, групове обговорення дитячих робіт, різних аспектів шкільного життя. Особлива роль відводиться відкриттю навчального тижня, підбиттю його результатів, звітним виставкам, загальношкільним зборам, роботі з батьками.

День у "Йєна-план-школі" обов'язково охоплює чотири компоненти: гру, бесіду, працю, свято. Всі ці види діяльності вважаються особливо значущими для дитини, тому завдання педагогів полягає в оптимальному поєднанні їх у шкільному житті.

Після кожного уроку діти (1—3 рік навчання) переходять в інше класне приміщення, де їх зустрічають різні вчителі. Через два-три уроки вони збираються штам-групою у своїй кімнаті, обмінюються враженнями від уроків, виконують тижневе комплексне завдання на спеціально видрукуваному окремому листку для кожного учня.

Педагогіка общинності набуває особливої актуальності у зв'язку з прийнятими в Україні концепціями національного, громадянського виховання та необхідності взаємодії батьків, освітніх закладів і громадськості у вихованні дітей і молоді.

Запитання для самоконтролю

1. Опишіть основні принципи організації шкільного життя у "Йєна-план-школі".

2. Дайте характеристику можливостям самопізнання та саморозвитку учня в умовах навчання у "Йєна-план-школі".

3. Форми організації навчання у "Йєна-план-школі".

4. Виховний потенціал "Йєна-план-школи".

Дата добавления: 2014-12-10