Поняття та ознаки злочину. Згідно з ст.11 КК України злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом суспільна небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність)

Згідно з ст.11 КК України злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом суспільна небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Злочин виявляється в суспільне небезпечній поведінці особи — діянні, яке може виражатися в дії або бездіяльності. Злочинна дія — це активна форма поведінки особи (вбивство, крадіжка,); злочинна бездіяльність — це пасивна форма поведінки особи, що пов'язана з невчиненням дій, які вона могла вчинити в силу закону або взятого на себе зобов'язання (наприклад, ненадання допомоги хворому медичним працівником, що призвело до його смерті). За КК України думки та наміри особи вчинити злочин, не реалізовані у конкретній суспільне небезпечній дії або бездіяльності, злочином не визнаються.

Злочин характеризується такими ознаками, як:

- суспільна небезпечність;

- протиправність;

- винність;

- караність.

Суспільна небезпечність — це об'єктивна властивість злочину створювати загрозу, спричинення шкоди об'єктам кримінально-правової охорони; це така ознака злочину, яка вказує на його суттєву шкоду для суспільства.

Суспільна небезпечність характеризується характером суспільної небезпечності (це якісний показник, що визначається тією або іншою групою суспільних відносин, на які посягає злочин (власність, здоров'я або життя особи та ін.)) та ступенем суспільної небезпечності (кількісний показник, який залежить від форми вини, мотиву вчинення злочину, способу його скоєння, обстановки та стадії вчинення злочину, тяжкості злочинних наслідків тощо).

В залежності від характеру та ступеня суспільної небезпечності всі передбачені кримінальним законодавством злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (наприклад, розголошення комерційної таємниці, невиплата заробітної плати).

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строк не більше п'яти років (наприклад, вбивство через необережність, підміна дитини, вимагання).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років (наприклад, захоплення заручників, терористичний акт).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строк понад десять років або довічного позбавлення волі (наприклад, державна зрада, умисне вбивство двох або більше осіб).

Наступною обов'язковою ознакою злочину є його кримінальна протиправність (протизаконність). Це означає, що конкретне суспільнснеоезпечне діяння визнається злочином лише в тому випадку, коли воно передбачене як злочин в діючому кримінальному законі. Стосовно названих вище ознак злочину слід зауважити, що існують обставини, які виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння, тобто виключають злочинність діяння.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 36 КК України).

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення (ст. З ~ КК України).

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ст. 38 КК України).

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 КК України).

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена п ід безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ (розпорядження) (ст. 41 КК України).

Не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільне корисної мети (ст. 42 КК України).

Не визнається злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності (ст. 43 КК України).

Винність як ознака злочину полягає у наявності в особи відповідного психічного ставлення (свідомості і волі) до вчиненої дії або бездіяльності. Це ставлення може виявлятися у формі умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості та злочинної недбалості). Отже, вина є єдиною підставою кримінальної відповідальності за конкретно вчинений злочин. Так, ст. 2 КК України наголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність та її види Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Караність означає, що особа за скоєний злочин повинна понести кару у відповідності до закону (позбавлення волі, виправні роботи, штраф тощо).

Для того, щоб діяння було визнане злочином, потрібна наявність усіх перерахованих ознак у сукупності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість вважати скоєне діяння злочином.

2. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова

Стадії вчинення злочину — це певні етапи підготовки і здійснення умисного злочину, що розрізняються за характером дій на кожному етапі.

Існує три стадії вчинення злочину: готування, замах і закінчений злочин. Готування до злочину та замах на злочин визнаються незакінченим злочином.

Першою стадією злочину є готування. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також: інше умисне створення умов для вчинення злочину ст. 14 КК України). При цьому підшукування припускає будь-який спосіб набуття (наприклад, купівля, викрадення), а пристосування — будь-який спосіб виготовлення знарядь чи засобів вчинення злочину або видозміни, переробки, ремонту предметів для здійснення злочину (наприклад, перероблення мисливської рушниці в обріз).

Засобами вчинення злочину є предмети, документи і пристосування, які полегшують його здійснення. Знаряддя вчинення злочину — це різні предмети, які безпосередньо застосовуються для здійснення злочинних дій (наприклад, ніж для заподіяння тілесних ушкоджень).

Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину розуміють дії, спрямовані на реалізацію злочинного задуму (розробка плану, вивчення місця вчинення злочину, усунення перешкод для здійснення злочину тощо).

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ст. 15 КК України).

Розрізняють замах закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Наприклад, ^лсоба з метою вбивства стріляла у потерпілого, але від поранення його смерть не настала.

Замах на вчинення злочину є незакінченим. якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила сіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (наприклад, в момент замаху на вбивство у зинного відібрали ніж).

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за ст.14 або 15 КК і за цією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Закінченим, злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, гередбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України (ст. 13 КК України).

За моментом закінчення злочини, ознаки яких описані в диспозиції Особливої частини КК, поділяються на матеріальні і формальні. В матеріальних складах злочину моментом його закінчення є реальне заподіяння винним шкідливих наслідків (наприклад, при вбивстві - настання смерті потерпілого). В формальних складах злочинів моментом їх закінчення є вчинення дій, які заборонені диспозицією відповідної статті, незалежне» настання наслідків (наприклад, розбій).

Незакінченому злочину властива так звана добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлював можливість доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України).

Добровільність полягає у відмові від продовження злочинної діяльності за власною волею особи фізичного та психічного примусу з боку інших осіб.

Остаточність відмови —це безповоротність прийнятого рішення про припинення попередньої злочинної діяльності, тобто особа відмовляється надалі повертатись до вчинення цього злочину.

Добровільна відмова можлива лише щодо злочину, вчинюваного з прямим умислом. Мотиви відмови можуть бути будь-якими — сором, жалість до потерпілого тощо.

3. Поняття неосудності

Згідно зі ст.18 КК України, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у виш. якого може наставати кримінальна відповідальність.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльї та керувати ними (ч.І ст.19 КК України). Тобто осудність є передумовою вини та ознакою суб'єкта злочину і характеризується таким психічним станом, у якому особа в момент вчинення суспільне небезпечного діяння здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Кримінальному закону відоме поняття "обмежена осудність". Обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний в неї психічний розлад, не була здатна повною усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ст. 20 КК України). Визнання особи обмежено осудною не звільняє її від кримінальної відповідальності.

Ч. 2 ст. 19 КК України наголошує, що не піддягає кримінальній відповідальності особа, яка в момент вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Отже, неосудність — це неспромолсність особи внаслідок розладу психічної діяльності усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент вчинення злочину. Вчинення злочину в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності винної особи в зв'язку з відсутністю її вини.

Неосудність має місце за наявності двох критеріїв — медичного та юридичного.

Медичний критерій визначає можливі психічні захворювання:

• хронічне психічне захворювання — це психічне захворювання тривалого характеру з тенденцією до наростання хворобливих явищ: шизофренія, паранойя, маніакально-депресивний психоз, епілепсія);

• тимчасовий розлад психічної діяльності — психічні захворювання, які характеризуються раптовим початком, швидким розвитком, відносно нетривалим протіканням і закінчуються повним одужанням особи, алкогольний
психоз, біла гарячка тощо;

• недоумство — це хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності: ідіотія, імбецильність, дебільність;

• інший хворобливий стан психіки—тяжкі форми психопатій, душевні розлади,.

Медичний критерій є лише можливим і необхідним джерелом неосудності, який повністю не визначає встановлення факту неосудності особи.

Юридичний критерій неосудності передбачає наявність двох ознак: інтелектуальної — нездатність особи усвідомлювати свої дії, нерозуміння нею фактичної сторони своєї поведінки, а також вольової - нездатності керувати своїми діями (особа може розуміти суспільне небезпечний характер своїх дій, але не може утриматись від їх вчинення через непереборний хворобливий потяг).

Особа може бути визнана неосудною лише на підставі рішення суду, який враховує при вирішенні таких питань висновок судово-психіатричної експертизи.

4. Співучасть у вчиненні злочину

Співучастю у злочині е умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК України). Характерними ознаками співучасті є:

- участь у злочині двох і більше осіб;

- спільність їх діяльності, тобто взаємна обумовленість злочинних дій, єдиний для них злочинний результат, причинний зв'язок між діяннями кожного співучасника і злочинним результатом;

- спільність їх умислу.

В залежності від функцій, які мають співучасники, розрізняють виконавця, організатора, підбурювача та пособника.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що згідно з законом не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, зчинила злочин.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу, злочинну організацію чи керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Безперечно, що ні організатор, ні підбурювач, ні пособник безпосередньо не беруть участь в скоєнні злочину, але останній стає можливим саме завдяки зусиллям всіх співучасників. Не обов'язково, щоб у кожному випадку співучасті у скоєнні злочину мали місце всі види співучасників. У скоєнні злочину можуть брати участь, наприклад, організатор і виконавець, підбурювач і виконавець.

За стійкістю організованості співучасників розрізняють такі форми співучасті: співучасть без попередньої змови, співучасть за попередньою змовою, організована група, злочинна організація.

Так, злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (Інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднання» декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися) для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасникам» цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпеченні функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

5. Кримінальне покарання: поняття та види

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ст.50 КК України).

Характерними ознаками кримінального покарання є:

- публічний характер (суд приймає рішення про призначення того чи іншого покарання винній особі від імені держави);

- покарання передбачено тільки кримінальним законом і застосовується за вчинення особою конкретного злочину;

- покарання призначається тільки за вироком суду;

- є карою винної особи за вчинений нею злочин;

- носить суворо особистий характер;

- застосування покарання тягне за собою судимість;

- є правовою оцінкою вчиненого злочину та особи злочинця.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарання:

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо не передбачено Іншого. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із відповідним розрахунком (наприклад, десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян) (ст.53 КК України).

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.54 КК України).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ст.55 КК України).

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин І відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ст.56 КК України).

Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадитьсі відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду зг дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також де військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ст.57 КК України).

Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк (ст.58 КК України).

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, сул повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст.59 КК України).

Арешт — це тримання засудженого в умовах ізоляції, що встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років (ст.60 КК України).

Обмеження волі — це тримання особи в кримінальна-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обоє 'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І і II групи (ст.61 КК України).

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ст.62 КК України).

Позбавлення волі — це ізоляція засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років (ст.63 КК України).

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановления вироку (ст.64 КК України).

Відповідно до ст.52 КК України покарання діляться на основні, додаткові та змішані, що можуть бути як основними, так і додатковими.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Так, за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених Кодексом.

При призначенні покарання суд повинен враховувати обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. 66, 67 ККУ).

Дата добавления: 2014-12-10