Понятійно-категоріальний апарат теорії соціальної роботи

Зокрема, на сучасному етапі розвитку теорії У понятійно-термінологічному словнику із соціальної роботи соціальна робота як наука визначається як вид діяльності, функція якої полягає у виробленні і теоретичній систематизації знань про соціальну сферу [Козубовська].

Вирішення проблем населення потребує використання сукупності різноманітних знань та застосування широкої низки методів. Це означає, що соціальна робота - інтегрована діяльність, а наука, що вивчає її, носить комплексний характер. Оскільки соціальна робота включає в себе різноманітні знання багатьох галузей, виникає необхідність інтегрувати теоретичні різнопредметні засади, а також виробити комплексний підхід та комплексні методи. Для досягнення поставлених завдань і виділилася така дисципліна як теорія соціальної роботи.

Теорія соціальної роботи – це сукупність поглядів та уявлень по використанню та поясненню явищ і процесів, соціальних відносин, що виникають під впливом діяльності соціальних служб та органів соціального захисту населення. Тобто це – форма організації наукового знання про зв'язки та відносини, що виникають при вирішенні різноманітних соціально-психологічних проблем людей.

Виходячи з того, що соціальна робота покликана вирішувати різноманітні соціальні, психологічні, деякі медичні, економічні, правові та інші проблеми, можна говорити про міждисциплінарний характер науки, а, отже, і її інтегрований зміст.

Відтак, теорія соціальної роботи – це інтегрована наука про закономірності та принципи розвитку соціальних процесів та відносин під впливом психолого-педагогічних, правових, соціальних та управлінських факторів при захисті прав і свобод громадян у суспільстві.

Науковий статус теорії соціальної роботи підтверджується наявністю основних структурних ознак (критеріїв) наук: наявність власного об'єкта, предмета дослідження, специфічних закономірностей, властивих предмету дослідження, специфічних методів та принципів дослідницької діяльності, а також власного понятійного апарату. Разом із цим, існують певні розбіжності у трактуванні різними науковцями вище зазначених критеріїв, що пов'язано, великою мірою, з великою різноманітністю методологічних підходів, застосовуваних у сучасній соціальній роботі.

соціальної роботи як науки відсутнє однозначне трактування її об’єкту та предмету.

М.В.Фірсов виділяє три підходи до теоретичної схеми соціальної роботи: індивідуальний (особистісний), соцієтальний, соціально-діяльнісний.

Індивідуальний (особистісний) підхід орієнтує теорію соціальної роботи на дослідження особистості в контексті проблем з групою, суспільством, соціальних дезадаптивних та девіаційних процесів. Соціальна робота – „сприяння людям у вирішенні їх особистих проблем”.

Соцієтальний підхід в якості базової схеми розглядає всю сукупність соціальних зв’язків та відносин. Об’єктом соціальної роботи за такого підходу виступає „взаємодія людини з собою, іншими людьми, соціумом, предметом – особистісний і соціальний захист/самозахист людини” (І.Зимня). Є.І.Холостова в якості об’єкта виділяє соціальні зв’язки, а предмета – індивідуальні, сімейні, соціально-екологічні, соціально-економічні проблеми, проблеми соціальної стратифікації, поведінкового функціонування, комунікації, структур влади та ін.

Діяльнісний підхід основний акцент у дослідженнях робить на діяльнісній сутності соціальної роботи, що визначається як різновид соціальної діяльності, як система соціального захисту, як діяльність державних організацій та окремих осіб по наданню допомоги, як діяльність по відновленню та збереженню психоментальних та соцієтальних зв’язків індивіда та середовища. Зокрема, Л.Гуслякова вважає, що предметом теорії соціальної роботи виступають закономірності становлення і реалізація життєвих сил, індивідуальної та соціальної суб’єктності індивіда та групи, а також механізми, що забезпечують захист особистості та групи від соціальних негараздів [].

Закономірності теорії соціальної роботи найбільш повно виражають в інтегрованому вигляді характер та спрямованість сукупності соціальних зв'язків та явищ, дотичних до соціальної ситуації.

Маючи тісні зв'язки із загально соціальними та загально психологічними законами, закономірності соціальної роботи, тим не менше, мають свою специфіку. Вони відображують закономірності функціонування та розвитку суб'єкта/об'єкта соціальної роботи, суттєві особливості суб'єкт-суб'єктної взаємодії в контексті соціальної роботи, особливості організації практичної діяльності в соціальній сфері на макро-, мезо- і мікрорівнях (закономірності формування механізму соціального управління в системі соціальної роботи, закономірності формування та споживання соціальних послуг, закономірності психосоціального впливу довкілля на клієнта, закономірності організації соціальної роботи з різними соціальними групами і т.д.) [Волгоград].

Загалом, на думку російських авторів (М.В. Ромм, Т.А. Ромм, С.І. Григор'єв та ін.), закономірності соціальної роботи умовно можна поділити на дві групи:

1. Закономірності функціонування і розвитку суб'єкта соціальної роботи.

2. Суттєві взаємозв'язки між суб'єктом та об'єктом соціальної діяльності та їх діалектика.

Не викликає сумнівів, що до основних закономірностей варто віднести взаємозв'язок соціальної політики держави і змісту соціальної роботи в суспільстві; взаємозв'язок між цілями соціального розвитку і рівнем розвитку соціальної роботи та інші.

Специфіка методів, що використовуються в соціальній роботі, полягає в їх міждисциплінарності, що визначається універсальним характером соціальної роботи. Зокрема, виділяють соціально-економічні, психолого-педагогічні, соціально-правові та організаційні методи соціальної роботи.

У зарубіжних джерелах зустрічаємо посилання на так звані “виключно методи теорії соціальної роботи”, до яких відносять: “написання соціальних біографій”, “комплексне психосоціальне моделювання”, “дослідження в дії”, “складання екологічних схем” та ін.

Методи дослідження соціальної роботи великою мірою зумовлюються специфікою об'єкта дослідження, характером поставлених задач, спеціалізацією соціального працівника, структурою соціальних служб тощо.

Принципи теорії соціальної роботивиступають важливими структурними елементами логічних форм наукової теорії і засадничими правилами емпіричної діяльності. Розглянемо класифікацію принципів теорії соціальної роботи, запропоновану Л.Г. Гусляковою [].

Загальнофілософські принципи, покладені в основу усіх суспільних та гуманітарних наук: принцип детермінізму, принцип відображення, принцип розвитку, принцип єдності свідомості і діяльності, принцип історизму, принцип нерозривної єдності індивіда та соціального середовища та ін.

Соціально-політичні принципи виражають обумовлювання соціальної роботи в суспільстві особливостями соціальної політики конкретної держави: демократизм змісту і методів соціальної роботи, законність та справедливість діяльності соціального працівника, єдність загальнодержавного та регіонального підходів у формулюванні цілей соціальної роботи та ін.

Організаційні принципи віддзеркалюють складність та багатоманітність організаційних, функціонально-ієрархічних зв'язків і відносин: принцип єдності прав та обов'язків, принцип компетентності кадрів та ін.

Психолого-педагогічні принципи складають зміст вимог до вибору засобів психолого-педагогічного впливу та взаємодії з клієнтом: принцип індивідуального підходу, цілеспрямованість і адресність соціальної роботи, принцип комплексної оцінки потреб клієнта та ін.

Специфічні принципи теорії соціальної роботи визначають основні правила діяльності у сфері надання соціальних послуг: принцип універсальності, принцип охорони соціальних прав, соціального реагування, принцип профілактичної спрямованості, клієнтоцентризму, максимізації соціальних ресурсів тощо.

Загальновідомо, що структуроутворюючим елементом будь-якої науки виступають поняття та категорії. Найбільш важливі, узагальнюючі поняття науки, що складають основу її апарату, носять назву категорій.

Понятійно-категоріальний апарат теорії соціальної роботи можна розбити на декілька великих груп:

- найбільш загальні поняття та категорії, що характеризують соціальну роботу взагалі (як науку та вид професійної діяльності) та використовуються суміжними науками. Наприклад, соціум, соціальна політика, психосоціальна проблема, громада, особистість, соціалізація тощо;

- поняття, що характеризують конкретні проблеми та способи дій у соціальній роботі, а також структуру органів соціальної роботи. Зокрема, система соціального захисту, девіантна поведінка, безпритульність, стаціонарні заклади, функціональні обмеження, оцінка потреб, екологічна мапа та ін.;

- специфічні поняття та категорії, що використовуються у конкретній галузі соціальної роботи, наприклад, в системі соціального захисту населення: соціальні послуги, соціальні гарантії, акт обстеження матеріально-побутових умов та ін.

Таким чином, теорія соціальної роботи – самостійна галузь соціально-гуманітарного знання в системі наук, їй властиві всі структурні елементи наукового знання (понятійно-категоріальний апарат, закономірності, принципи, об'єкт, предмет дослідження), інтегративність і прикладна спрямованість.

На сучасному етапі можна виділити такі пріоритетні напрями досліджень у галузі теорії соціальної роботи:

- дослідження методологічних проблем теорії соціальної роботи (предметно-об'єктні зв'язки, структура наукового знання у галузі соціальної роботи, науковий статус теорії соціальної роботи та її місце в загальній системі наук);

- комплексні дослідження соціальних проблем різних груп населення;

- багатоаспектне дослідження процесів соціальних девіацій у суспільстві (бідність, бездомність, соціальне сирітство, безробіття, насильство, залежність, легка поведінка і т.д.);

- розробка технологій профілактики, соціальної підтримки і реабілітації осіб та сімей з “груп соціального ризику” (малозабезпечені, неповні сім'ї, багатодітні сім'ї, бездомні і т.д.);

- міждисциплінарні дослідження теорії і практики соціальної роботи (соціально-економічна підтримка, медико-соціальна, психосоціальна, соціально-педагогічна, соціально-правова, соціально-побутова робота);

- дослідження у галузі теорії і методики соціальної роботи в різних сферах життєдіяльності людини (соціальна робота в громаді, на виробництві, в системі освіти, в системі соціального захисту населення тощо);

- дослідження у галузі соціального адміністрування (розробка соціальних програм і проектів, наукових основ структури соціальних служб, її фінансування, кадрового, науково-методичного й інформаційного забезпечення);

- дослідження проблем професійної діяльності і професійної майстерності спеціалістів із соціальної роботи;

- осмислення вітчизняної практики соціальної роботи;

- дослідження світового досвіду соціальної роботи, аналіз механізмів адаптації до вітчизняних умов та ін [Волгоград].

Соціальна робота як навчальна дисципліна – вид діяльності, мета якої – дати цілісне уявлення про зміст соціальної роботи, її основні напрямки, інструментарій, технології і організацію, навчити методам цієї роботи [Словник Козубовська].

Теорія соціальної роботи як навчальна дисципліна – це систематизоване викладення з навчальними цілями основ теорії і практики соціальної роботи з урахуванням профілю навчального закладу. На відміну від науки, завданнями якої є пізнання недостатньо дослідженої області предметного простору, завдання навчальної дисципліни – донести здобуті наукою знання до студентів у найбільш доступній та прийнятній формі. Наука завжди йде попереду навчальної дисципліни, а за своїм змістом вона збагачена і ширша.

Основне завдання навчального курсу “Теорія соціальної роботи” є формування професійного ставлення до соціальної роботи у майбутніх працівників соціальної сфери, а також розвиток наукового підходу при вирішенні проблем людей.

1.3. Соціальна робота як професійна діяльність: зміст поняття.

Значення цього виду діяльності на сучасному етапі розвитку України

Існує чимало визначень поняття “соціальна робота”. Великою мірою це зумовлено тим, в якому аспекті соціальних зв'язків та проблем використовується даний термін.

Загально прийнято, що діяльність, яка пов'язана із розв'язанням різноманітних психосоціальних та деяких економічних проблем носить назву соціальної роботи.

Резолюцією № 67, прийнятою Радою Європи, соціальна робота визначається як професійна діяльність, спрямована на сприяння кращій адаптації індивідів, сімей та груп до соціального середовища, в якому вони проживають, а також на розвиток самоповаги та самовідповідальності людей. Крім того, соціальна робота передбачає використання можливостей людських міжособистісних відносин та ресурсів, що надаються спільностями людей.

У російському словнику-довіднику із соціальної роботи знаходимо інше визначення: “ Соціальна робота – це професійна діяльність, що має за мету сприяння людям, соціальним групам у подоланні особистісних та соціальних проблем шляхом підтримки, захисту, корекції та реабілітації” [].

Ширшим, але близьким за змістом, є визначення російського вченого А.Ляшенко, який зазначає, що “ соціальна робота – це професійна діяльність, яка здійснюється професійно підготовленими спеціалістами, їх помічниками і спрямована на надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї, групі осіб, які попали у важку для них ситуацію, шляхом інформування, консультування, натуральної чи фінансової допомоги, соціальної реабілітації, догляду, обслуговування, педагогічної і психологічної підтримки тощо” [].

Подібне тлумачення знаходимо і в понятійно-термінологічному словнику із соціальної роботи за редакцією українських фахівців І.І. Козубовської та І.І. Миговича: “Соціальна робота -професійна діяльність, направлена на допомогу людям у переборенні серйозних соціальних проблем, в якій використовується широкий спектр спеціалізованих прийомів та методів”. Ці ж автори розглядають також поняття “ соціальна робота як вид діяльності - вид професійної діяльності, спрямованої на задоволення соціально гарантованих і особистісних інтересів і потреб різних груп населення, на створення умов, які б сприяли відновленню або покращенню здатності людей до соціального функціонування” [].

Інші вітчизняні вчені (В.Андрущенко, М. Лукашевич та ін.) пов'язують соціальну роботу з соціалізаційними процесами, вказуючи на те, що “ соціальна робота – це професійна діяльність організацій, груп і окремих індивідів з метою надання допомоги у здійсненні соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутністю належних умов або особистих вад у суспільстві їх соціалізація утруднюється або набуває зворотного напряму (десоціалізації)” [].

Міжнародна асоціація соціальних працівників пропонує наступне розуміння соціальної роботи: “ Професія “соціальний працівник” заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення людського життя... Соціальна робота має місце там, де відбуваються численні комплексні взаємодії між людьми та їхнім середовищем. Місія соціальної роботи – надавати можливість людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем та зміни. Соціальні працівники, таким чином, є “агентами” змін у суспільстві, а також у житті людей, сімей та громад, якими вони послуговуються” [].

Узагальнивши зміст цих та цілої низки інших визначень соціальної роботи як професійної діяльності, можемо відмітити, що вони включають три основні аспекти. По-перше, соціальна робота розглядається як один із інститутів ресоціалізації осіб, що з ряду обставин не в змозі самостійно вирішувати завдання соціалізації на певному етапі життєвого шляху. По-друге, соціальна робота полягає у наданні допомоги окремій людині чи групі осіб, які опинилися у скрутній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та використання інших видів послуг професійно підготовленими соціальними працівниками. По-третє, надання підтримки, допомоги у ресоціалізації вимагає актуалізації потенціалу самодопомоги осіб, котрі опинилися у скрутній життєвій ситуації – клієнтів соціальної роботи. Реалізація цих завдань можлива за умови взаємної активності, спільної діяльності соціального працівника і клієнта - основних суб'єктів професійної інтеракції у соціальній роботі.

Значення цього виду діяльності на сучасному етапі розвитку українського суспільства важко переоцінити. Скрутне матеріальне становище та зубожіння великої частки населення, високий рівень безробіття, переоцінка суспільних цінностей, складна демографічна ситуація, ріст злочинності – даний перелік проблем можна продовжити. Ось чому все більшої актуальності набуває питання щодо професійного вирішення проблем людей, створення системи наукових і практичних знань, за допомогою яких можна було б ефективно регулювати суспільні відносини в Україні з урахуванням специфіки розвитку нашої держави та враховуючи зарубіжні здобутки.

Дата добавления: 2014-12-10