Етапи розвитку світового туризму 2 страница

При лікуванні грязями застосовують їх дію:

— теплову (грязі вирізняються високою теплоємністю та довше зберігають температуру, що сприяє розширенню судин і відповідно прискорюється кровообіг та процеси обміну речовин);

— механічну (завдяки пластичності шар грязі здавлює тканини та сприяє проникненню тепла у внутрішні органи);

— хімічну (неорганічні й органічні біоактивні речовини позитивно впливають на кровообіг, обмін речовин, живлення організму та зміцнення імунної системи);

— місцеву (адсорбційні властивості грязей у формі аплікацій, що робляться на хвору ділянку шкіри з протизапальною, знеболювальною та розсмоктувальною метою застосовуються при видаленні хвороботворних мікроорганізмів).

Біотичні туристичні ресурси - це сукупність флори і фауни, що може бути використана для задоволення потреб туристів (оздоровлення, лікування, естетичної насолоди та духовного розвитку).

До біотичних туристичних ресурсів відносяться:

рекреаційні ліси,

ботанічні сади,

парки,

зоопарки,

природно-заповідний фонд

мисливські господарства.

Особливо слід підкреслити значення рослинного покриву ландшафтів для оздоровлення людського організму, що відбувається завдяки іонізації та фітонцидним властивостям відповідної флори.

Іонізація - це процес утворення іонів у повітряному середовищі, що має очисну дію на організм людини, а фітонциди - це легкі речовини, які мають стерилізуючу дію на певні шкідливі мікроорганізми.

Рельєф - це сукупність різних утворень земної поверхні: гори, каньйони, скелі, печери тощо, - що є складовою ландшафту.

За наявності певних позитивних характеристик рельєф може виступати туристичним ресурсом і використовуватися при організації відповідних видів туризму. Наприклад, для альпінізму, гірського туризму використовується гірський рельєф, для спелеотуризму - печери тощо.

Сукупність усіх туристичних ресурсів певної території складає ландшафт. Він об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних факторів, які утворюють ландшафт.

Залежно від певних ознак, ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гірські тощо.

Історико-культурні ресурси - складова рекреаційно-туристичних ресурсів, яка представлена сукупністю пам'яток матеріальної та духовної культури, створених людством у процесі історичного розвитку, що є об'єктами туристського інтересу.

До найбільш важливих історико-культурних туристичних ресурсів відносяться

архітектурні,

археологічні,

історичні та етнографічні об'єкти,

елементи духовної культури, як-то:

фольклор і традиції,

центри прикладного мистецтва та ремесел,

заклади культури, що включають

- театри,

- музеї, - які набувають все більшого значення із зростанням рівня освіти та пізнавальних потреб населення.

Сумарні оцінки історико-культурних ресурсів, які мають певний пізнавальний інтерес, надають можливість поділити їх на три категорії:

— до першої категорії відносяться об'єкти світового та державного значення, які становлять особливо значний інтерес для туристів, як правило, це всі пам'ятки, що входять до Списку світової спадщини ЮНЕСКО;

— до другої - об'єкти державного значення, що викликають значний пізнавальний інтерес у туристів;

— до третьої - об'єкти, які мають незначний інтерес для туристів.

Зрозуміло, що історико-культурні туристичні ресурси представлені не тільки пам'ятками матеріальної культури. Важливою складовою історико-культурних ресурсів є духовна культура, яка включає в себе

- систему цінностей,

- традиції,

- вірування,

- фольклор, що, в свою чергу, впливають на спосіб життя та побут певного народу або етносу. Комплекс складових духовної культури, що притаманні даному етносу, формують унікальне поєднання відповідних складових етнічної культури, що, в свою чергу, може розглядатись, як туристичний ресурс, увага до якого зростає з кожним роком.

Туристична інфраструктура - сукупність додаткових структур, що забезпечують стабільне функціонування туристичних комплексів.

Вона включає систему: шляхів сполучення, закладів розміщення, транспортних засобів, комунальне обслуговування, а також соціокультурне середовище, що їх оточує.

Інфраструктури ресурси виступають складовою частиною господарського потенціалу, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку даної території, можливості забезпечення реалізації туристсько-рекреаційної діяльності.

До найбільш важливих складових туристичної інфраструктури відносяться:

система гостинності (розміщення, харчування, розваги);

транспортна система (транспортні засоби та комунікації);

система туристичних підприємств (туристичні оператори, туристичні агенти і т.д.).

Гостинність – це сукупність засобів розміщення, харчування та розваг для туристів, а також традиції прийому гостей у різних культурах.

Створення спеціалізованої мережі з надання послуг гостинності пов'язане з появою масового попиту, тобто з помітним збільшенням потоків подорожан. Сучасний процес подорожування неможливо уявити без транспортної системи, завдяки якій мандрівки стають більш комфортними та скорочуються витрати часу на дорогу.

Правильність вибору виду перевезення багато в чому визначає ефективність подорожі та досягнення мети.

Класифікувати транспорті засоби та відповідні їм перевезення можна за багатьма ознаками, але в найпростішому варіанті - це наземні, повітряні та водні.

Транспорті подорожі можна класифікувати за видом транспорту: автотранспортні, авіаційні, водні та залізничні.

Основними вимогами в туризмі до сучасної транспортної системи є: швидкість, безпечність, екологічність, комфортність, привабливість, місткість, вартість тощо.

Транспортний комплекс за сучасних умов функціонування економіки країни є транспортно-логістичною системою, призначеною для виконання перевезень, в межах якої взаємодіють транспортні засоби, шляхи сполучення та інфраструктура різних видів транспорту. Розвиток і стан транспортного комплексу є пріоритетним напрямком діяльності уряду країни, оскільки забезпечує функціонування економіки в і цілому та туризму зокрема.

Наступною важливою складовою туристичної інфраструктури є система підприємств, що виробляютьтуристичний продукт і реалізують його споживачеві. Саме від їх роботи багато в чому залежить задоволення запитів туристів, формування відповідних турів та їх реалізація. Ефективність роботи туристичних підприємств залежить від багатьох чинників, зокрема: державної політики, рівня розвитку матеріально-технічної бази, наявності відповідних туристичних ресурсів, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

Література:

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України. - К., 2001.-395 с.

2. Гуляев В.Г. Организация туристической деятель-ности. М., 1996. - 307 с.

3. Аюбіцева О.О., Папкова Е.В., Стафійчук В.І. Туристичні ресурси України. - К., 2007. – 369c.

4. Стафійчук В.І. Рекреалогія. - К., 2006. - 264 с.

5. Туристичні ресурси України. 36. наук. ст. - К., 1996. -349 с.

Лекція №3: Туристичні формальності та глобалізація

План

1. Туристичні формальності

2. Туризм і глобалізація.

1. Туристичні формальності

Міжнародний туризм передбачає поїздки людей за межі країни постійного проживання. Перетин державного кордону для них пов'язаний із певними формальностями:

оформленням закордонних паспортів та віз,

проходженням митних процедур,

прикордонним та санітарно-епідеміологічним контролем.

Ці правила вводяться державою з метою:

- боротьби з протиправною міграцією,

- міжнародним тероризмом,

- торгівлею наркотиками,

- проституцією тощо і. і забезпечують встановлений порядок в'їзду до країни та виїзду з неї.

Спеціальні служби перевіряють дотримання подорожуючими особами паспортно-візового режиму, вимог санітарного контролю, правил та умов ввозу (вивозу) за кордон речей, товарів, валюти та проведення операцій з обміну її.

Спрощення формальностей має прямий вплив на міжнародні туристські потоки, полегшуючи, а іноді навіть, навпаки, ускладнюючи пересування людей.

Не сприяє збільшенню туристичних подорожей: важка процедура оформлення виїзних документів, порушення встановлених термінів їх розгляду;

у сфері валютного контролю - введення жорстких обмежень на обмін валюти, від чого залежить рівень споживання товарів та послуг туристами.

Митні декларації та огляди також; можуть виступати стримуючим фактором та призвести до скорочення туристичних поїздок.

Національні туристичні адміністрації та більшість міжнародних організацій додали спрощення формальностей до переліку своїх завдань. Однією з перших цю проблему порушила Міжнародна організація цивільної авіації, яка ще в 1944 році на Чикагській конференції запропонувала уніфікувати закордоні паспорти. Пізніше, в 50-90-х роках, питання прикордонного, митного, медичного контролю знайшли відображення в найважливіших документах Ради митного співробітництва, Міжнародної морської організації, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародної організації праці тощо.

Туристичні формальності - це обов'язкові з точки зору законності та встановленого порядку дії, пов'язані з оформленням та здійсненням закордонної туристичної подорожі, а також процедури, пов'язані з перетином кордону.

Усі формальності в туристичній діяльності умовно можна поділити на декілька груп: оформлення паспорта і візи; митні формальності; валютний контроль та порядок обміну валюти; страхування туристів (соціальний захист);

екологічний і санітарний контроль; прикордонний контроль (режим в'їзду та виїзду).

Всесвітня туристична організація, надаючи особливу увагу спрощенню туристичних формальностей, розробила та прийняла певний пакет рекомендацій щодо деяких з них: паспортних; візових; валютних; митних; страхування туристів і надання їм медичної допомоги.

Ці рекомендації виходять із загальних положень про права людини на свободу пересування, принципів спрощення туристичних формальностей, сформульованих у Будапештській конвенції, які знайшли відображення в Гаагській декларації з туризму.

Туристичні формальності, пов'язані із перетином державних кордонів, є невід'ємною частиною міжнародного туризму та є головною його особливістю. Чим глибші відмінності грошових систем держав, чим більше перешкод на шляху вільного пересування людей, чим значніші мовні бар'єри, які хоч і не відносяться до туристичних формальностей, але роз'єднують народи, здійснюють помітний вплив на розвиток туристських контактів, тим суттєвіша відмінність міжнародного туризму від внутрішнього.

Паспортні та візові формальності пов'язані перш за все із здійсненням закордонної подорожі. Видача фізичній особі закордонного паспорта свідчить про те, що держава дозволяє їй виїзд за кордон, а видача віз іноземними представництвами (посольствами та консульствами) відповідно до міждержавних угод та певного візового режиму з рядом країн свідчить про те, що уряди не заперечують щодо в'їзду певних фізичних осіб на територію цих країн.

У розвинених країнах світу (Велика Британія, США, Франція, Нідерланди та ін.) для здійснення закордонної подорожі достатньо основного паспорта.

Для отримання закордонного паспорта фізична особа, яка досягла віку 18 років, має звернутись до місцевої паспортної служби та подати відповідний перелік документів і заплатити державне мито.

Виданий паспорт не повинен мати технічних дефектів, як-то підклеєної фотографії, пошкоджених сторінок, змазаних записів та печаток.

За непроходження туристом паспортного контролю через вищевказані дефекти туристична фірма відповідальності не несе.

Візові формальності пов'язані в першу чергу з отриманням в'їзних і транзитних віз.

Візові вимоги для громадян України

Віза - це відмітка в паспорті, поставлена дипломатичними представництвами (посольствами чи консульствами) іноземних держав, що дає право фізичній особі на тимчасове перебування на території певної держави або проїзд через її територію (транзитна віза).

Усі візи можна класифікувати за наступними критеріями:

— метою подорожі;

— терміном перебування;

— кількістю поїздок.

За метою подорожі візи поділяються на:

— службові;

— туристичні;

— гостьові.

За терміном перебування розрізняють:

— короткострокові;

— довготермінові;

За кількістю поїздок візи поділяються на:

— одноразові;

— багаторазові (мультивізи).

Туристичні візи видаються з метою здійснення туристичної подорожі, вони, як правило, одноразові та короткострокові (до одного місяця). Винятком щодо терміну поїздки може бути віза, видана з метою здійснення освітнього туру (до 6 місяців).

Видача туристичної візи здійснюється іноземними представництвами за заявками туристичних фірм відповідно до замовлення та за умови передоплати клієнтом подорожі згідно з обраним маршрутом і в підтверджений стороною, яка приймає, термін.

Оформлення візи здійснюється в термін від кількох днів до декількох місяців. Якщо на території країни немає відповідного іноземного представництва через відсутність дипломатичних зв'язків, то туристична віза видається посольством, яке знаходиться на території країни - посередника, тобто країна-посередник має дипломатичні відносини з обома, що приймає та підправляє туриста.

Консульський збір за оформлення візи в різних країнах різний, до того ж, його розмір постійно змінюється.

Перелік необхідних для видачі візи документів - теж різний, відповідно до міждержавних угод та практики, що склалася, але для отримання візи завжди обов'язковим є подача закордонного паспорта, анкети з фотографією.

З певними країнами існує так званий безвізовий режим. Для здійснення поїздки до країни, що має З Україною безвізовий режим, необхідно мати мінімум - основні документи: закордонний паспорт та ваучер, що підтверджує туристський статус фізичної особи.

У ряді країн туристичні візи можна отримати в пунктах прибуття туристів до країни перебування (як правило, в аеропортах, морських портах тощо). Серед країн, що практикують вищезгадану форму візового контролю можна назвати Таїланд, Туреччину, Єгипет, Туніс та інші.

Туристична фірма не відповідає за відмову іноземного представництва у видачі візи певній фізичній особі або групі осіб. Притому отриманий моральний і матеріальний збиток може бути компенсований тільки страховою компанією в разі внесення вищеназваного випадку в договір страхування.

У наш час майже всі західноєвропейські країни об'єднані відповідно до Шенгенської угоди в єдину Шенгенську зону, на території якої діє Шенгенська віза, що передбачає вільний перетин кордонів країн Шенгенської зони.

Митний контроль здійснюється при перетині туристами кордону з метою перевірки провозу фізичними особами певної кількості відповідних речей або валюти, які підлягають обов'язковому декларуванню або стягненню мита.

Митний контроль здійснюється митними службами перед перетином туристами кордону. Згідно з встановленими в Україні правилами та інструкціями обов'язковому письмовому декларуванню підлягають:антикваріат,

культурно-історичні цінності, твори мистецтва, на вивіз яких з країни необхідно мати відповідний дозвіл Міністерства культури і туризму, коштовності, валюта готівкою у розмірі, що перевищує 2000 доларів США,

зброя, на перевезення якої теж необхідно мати дозвіл відповідних органів (МВС), ліки, що містять наркотичні речовини.

Туристи, які перевозять вищезгадані предмети обов'язково мають проходити так званий «червоний коридор» при цьому повинні заповнити митну декларацію встановленої форми і точно вказати речі, які перевозяться, в якій кількості (без виправлень) і поставити дату та свій підпис. Цю декларацію слід зберігати до закінчення подорожі.

Ті ж туристи, які не перевозять речей, що підлягають обов'язковому письмовому декларуванню, можуть користуватися при здійсненні митного контролю «зеленим коридором» і усно декларувати ті речі, про які запитує представник митної служби.

Речі, що перевозяться у великій кількості та призначені для комерційної та виробничої діяльності, обов'язково підлягають письмовому декларуванню та сплаті мита.

Митна вартість товару визначається згідно з відповідними документами (чеками, накладними, і т.д.), при цьому митну вартість свого товару повинен підтвердити і сам турист. При визначенні митної вартості товарів враховується їх ціна, країна виробництва, час виготовлення, інші чинники.

Валютний контроль здійснюється митними органами з метою перевірки дотримання фізичними особами встановленого на території певної країни порядку щодо ввозу та вивозу валюти.

Згідно з діючим законодавством України на вивіз валюти готівкою більше, ніж: дві тисячі доларів США, необхідно мати довідку з банку або тревел-чеки на відповідну суму чи кредитні картки. Ні довідка, ні тревел-чеки не підлягають передачі другим особам. Якщо турист не має довідки з банку на вивіз валюти готівкою або тревел-чеки, то надлишок готівки має бути зданий на зберігання відповідним органам. Якщо ж турист буде перевозити готівку понад встановлену кількість, не маючи відповідних документів, то така валюта підлягає конфіскації.

У багатьох країнах світу для туристів немає обмежень на ввіз-вивіз валюти та інших платіжних засобів через свої кордони (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Португалія, Швейцарія, США, Канада, Японія). Майже всі країни СНД ввели обмеження на ввіз-вивіз валюти, як іноземної, так і національної, крім країн Прибалтики.

Для зручності грошових розрахунків туристам краще скористатися дорожніми чеками або кредитними картками.

В Західній Європі з метою заохочення туристів існує система пільгових покупок без податку ТFS (tax-free). Так, при покупці товару після пред'явлення документа туристу видається чек, при виїзді з країни на ньому ставиться відмітка, після чого йому виплачується різниця між: вартістю товару та сумою ПДВ і комісійних, що складає приблизно 10-20 % від вартості товару.

Така система пільг має обмеження по мінімальній сумі покупок в одному магазині.

Страхування туристів відповідно до міжнародних діючих угод передбачає:

— розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з органами охорони здоров'я у справі надання достатньої туристичної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам;

— укладання дво- та багатосторонніх державних договорів на медичне страхуванню та надання медичної допомоги всім без винятку туристам;

— у разі захворювання в тяжкій формі або смерті негайне повідомлення до консульства та родичам;

— перевезення тіла на батьківщину або його поховання;

— швидке оформлення необхідних документів за форс-мажорних обставин;

— гарантування безпеки подорожей.

Під безпекою подорожі розуміють особисту безпеку туристів, збереження їх майна, організації та проведення подорожей в екологічно чистих місцевостях. Таким чином, страхування туристів є частиною заходів гарантування безпеки туристів.

Страхування буває обов'язковим або добровільним. За видами воно поділяється на страхування самого туриста, його майна, медичне страхування. Специфічними видами страхування є страхування на випадок затримки транспорту, поганої погоди під час перебування застрахованої особи на відпочинку, а також ненадання або неналежне надання туристських послуг, вказаних у путівці або ваучері.

У більшості країн світу передбачено обов'язкове страхування автотуристів.

Отримуючи страховий поліс турист обов'язково має звернути увагу на:

— правильність написання даних, а саме імені, прізвища, серії та номера закордонного паспорта;

— термін перебування за кордоном;

— яка страхова сума вказана в полісі (для Західної Європи вона має бути не менше 30 тисяч євро, для країн близького зарубіжжя достатньо 10 тисяч євро).

У страховому полісі, який є договором між: страховою компанією та клієнтом, обов'язково обумовлюються чіткі умови страхування, а саме:

— на яку допомогу може розраховувати клієнт;

— що є страховим випадком;

— дії клієнта при настанні страхового випадку.

Вартість страхового полісу залежить від суми страхового покриття, терміну перебування за кордоном, країни перебування, віку туриста, мети поїздки та виду туризму (страховий поліс буде коштувати дорожче для деяких видів туризму, таких як гірськолижний, сафарі, екстремальний, оскільки ці види туризму більш пов'язані з ризиком для життя і здоров'я туриста), кількості осіб, які від'їжджають (сімейні пари та групові поїздки).

Є випадки, коли страхова компанія відмовляє у виплаті компенсації. Згідно з законом та правилами страхування це може бути при порушенні клієнтом умов договору. Одним із таких порушень є відсутність реєстрації страхового випадку, а саме: клієнт не повідомляє страховій або компанії-асистенту про свій випадок і вирішує проблему самостійно, а при поверненні додому надає документи на компенсацію. Це є грубим порушенням і серйозною причиною для відмови. Якщо клієнт дотримується рекомендацій, які обов'язково вказані в полісі, виконує всі умови угоди, то ніяких проблем або непорозумінь при виплаті страхової суми не відбувається.

Вартість страхового полісу залежить від терміну перебування за кордоном. Одним із найпопулярніших термінів туристичної подорожі є два тижні, як правило, вартість такого полісу з покриттям 30 тисяч євро складає 60 гривень. Але коли таких поїздок протягом року може бути декілька, тоді краще придбати поліс наі рік: для короткотермінових, але частих поїздок за кордон вартість поліса буде складати орієнтовно 100 гривень.

Як правило, маючи страховий поліс, при настанні страхового випадку можна розраховувати на:

— амбулаторне і стаціонарне лікування при раптовому захворюванні та нещасному випадку;

— невідкладну швидку допомогу (в тому числі на місці пригоди);

— медичну евакуацію та видатки на транспортування;

— медикаментозне забезпечення;

— невідкладну стоматологічну допомогу;

— репатріацію;

— видатки на відновлення закордонного паспорта при втраті або його викраденні за кордоном.

Санітарно-епідеміологічний контроль. Під санітарними формальностями розуміють процедури, пов'язані з перевіркою дотримання особами, що перетинають кордон, встановлених вимог із вакцинації.

На десятій асамблеї ВТО в 1995 р. розглядалися заходи щодо охорони здоров'я туристів, безпеки їх подорожей та санітарного контролю за продуктами харчування.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розробила Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздках за кордон, які є практичним керівництвом для туристичних організацій та самих туристів.

ВООЗ також випускає «Епідеміологічний щорічник» та рекомендації, що покликані зменшити можливість розповсюдження шкідливих інфекцій, у тому числі посередництвом туризму.

ВООЗ має робочу угоду з ВТО, згідно з якою поточна інформація про формальності, пов'язані з проходженням санітарного контролю, публікується в щорічному виданні ВТО «Закордонний туризм - прикордонні формальності».

Міжнародні медико-санітарні правила Всесвітньої організації охорони здоров'я діють з 1951 року.

До числа карантинних захворювань міжнародного значення відносяться: чума, віспа, холера, жовта лихоманка.

У відповідних виданнях публікуються списки країн, для подорожі в які необхідне щеплення, що підтверджується сертифікатами встановленого міжнародного зразка (деякі види щеплень згідно з встановленими правилами необхідно зробити за місяць до початку подорожі).

При здійсненні подорожей до країн Африки, Південно-Східної Азії та Південної Америки треба зробити щеплення проти дифтерії та жовтої лихоманки і мати висновок лікаря щодо відсутності протипоказань для подорожі до цих регіонів.

Коли турист збирається відвідати країни Південної та Південно-Східної Азії, необхідно зробити щеплення від холери та малярії.

При виїзді, наприклад, до Сибіру та Камчатки в травні або червні необхідно зробити щеплення проти енцефалітного кліща. Вакцинація оформляється міжнародним сертифікатом, що видається туристу медичним закладом.

Також існують певні медико-санітарні правила, що покликані запобігти небезпечним інфекційним захворюванням при здійсненні подорожі. Ці правила повинні в обов'язковому порядку доводитися туристичними фірмами до відома клієнтів напередодні подорожі у вигляді інформаційного листка, як цього вимагає міжнародний стандарт із туристсько-екскурсійного обслуговування.

Також у типовій формі туристичної путівки або договорі міститься нагадування, що турист повинен ознайомитися з інформацією про країну перебування та особливості поведінки в ній до оплати подорожі, що має бути засвідчено його підписом.

Якщо турист відправляється в подорож з тваринами, то обов'язково треба мати довідку від ветеринара, що тварині зроблені всі необхідні щеплення, а також необхідним є наявність довідки з відповідного клубу, що тварина не є рідкісним екземпляром. Для перевезення екзотичних тварин необхідно мати дозвіл відповідного міністерства чи відомства. Наприклад, Міністерства охорони природи та навколишнього середовища.

2. Туризм і глобалізація.

Однією з тенденцій розвитку світового ринку взагалі та туристичного зокрема є глобалізація.

Глобалізація - це процес розвитку цивілізації, наслідком якого є утворення транснаціональних корпорацій, які створюють відповідну монополію в певній сфері діяльності на міжнародному ринку, як правило шляхом поширення відповідних мереж та стирання культурних відмінностей між; народами.

Причинами процесів глобалізації є концентрація виробництва та централізація капіталу, що призвело до створення транснаціональних компаній (ТНК). Їх виробничі системи не збігаються з державними кордонами, і своїми мережами вони покрили значну частину світового простору. У XX ст. ТНК перейшли від однонаціональності капіталів і сепаратної діяльності до політики співробітництва та реалізації спільних проектів. Саме ця тенденція виявляється у створенні глобальних союзів корпорацій. Зараз ТНК відіграють активну роль у глобальних інтеграційних процесах.

Транснаціональні корпорації в туризмі - це форма організації туристичної діяльності, що базується на концентрації виробництва туристичного продукту та централізації капіталу, що виходить за межі національних кордонів.

Формування ТНК визначається характером процесу концентрації виробництва та централізації капіталу. Основними заходами на шляху формування транснаціональних корпорацій є:

1. укрупнення одиничних об'єктів (наприклад, нарощування потужностей готелів і утворення готельних ланцюгів);

2. злиття туристичних фірм у межах однієї з підгалузей, наприклад, туристична фірма ТУІ (ФРН), що виникла в результаті злиття декількох подібних і контролює близько 1/3 національного туристичного ринку;

3. між галузеве злиття як функціонально пов'язаних, так і не зв'язаних економічних об'єктів, наприклад, купівля авіалініями ТВА (США) зарубіжних готелів корпорації «Хілтон» і створення нового монополістичного туристичного об'єднання «Хілтон інтернешнл».

Сутність глобальних союзів проявляється в об'єднанні людських, фінансових, науково-технічних ресурсів різними фірмами для досягнення певних цілей найбільш ефективним шляхом - за допомогою співробітництва. Вони спільно використовують досягнення кожної із сторін учасників розподіляють витрати та ризики, пов'язані з реалізацією загальних програм.

Швидке збільшення їх кількості відбувається під впливом ряду чинників, серед яких вирішальний вплив має загострення конкуренції на світових ринках. Воно має місце не тільки між компаніями розвинених країн. Дуже небезпечними їх суперниками стають фірми із нових індустріальних країн, які поступово завойовують все більше «ніш» на світових ринках. У готельному господарстві це - готельні ланцюги, які належать Сянгану (Гонконгу): «Шангрі-Ла», «Регал Хоутелз», «Мандарин Орієнтл».

Створення глобальних союзів відбувається в різних секторах індустрії туризму. Яскравим прикладом дієвості подібних об'єднань є глобальні комп'ютерні системи бронювання туристських послуг. Завдяки їм зовнішні системи зв'язку авіакомпаній були з'єднані з комплексом комп'ютерних мереж; готелів, турагентств, транспортних компаній. Вони дозволяють забронювати пакети туристських послуг або окремі їх елементи - від авіаперельотів і розміщення в готелях до квитків у театр і страхових полісів.

Однією із найбільших та найвідоміших комп'ютерних систем бронювання туристських послуг є «Амадеус» і «Уорлдспен» є «Галілео Інтернешнл». ЇЇ візитною карткою стали потужна інформаційна база, широкі можливості резервування та значна гнучкість.

У сучасному вигляді «Галілео Інтернешнл» існує з 1993 року в результаті злиття двох електронних систем бронювання - «Галілео» і «Ков'я Аполло». Засновниками об'єднаної мережі виступили північноамериканські та європейські авіаперевізники. На рівних паях вони сформували установчий фонд нової компанії у розмірі 1,5 млрд. американських доларів. У 1997 р. вона мала 120 тис. терміналів, охоплювала 500 авіакомпаній, 31 тис. готелів, 44 фірми по прокату автомобілів. Число її абонентів досягло 42 тис.

Дата добавления: 2014-12-10