Протекторат Кромвеля

АНГЛІЯ

Модуль 4.1

ДЕРЖАВА І ПРАВО НОВОГО ЧАСУ

Навчальний блок IV

Зміст дидактичної одиниці

1. Революція XVII ст. в Англії. Особливості та основні етапи англійської буржуазної революції.
2. Політичні течії. Пресвітеріанство. Індепенденти. Левелери.
3. Зміни форми держави. Реставрація монархії.
4. Основні конституційні акти.
5. Розвиток конституційної монархії.
6. Становлення "відповідального уряду". Подальша еволюція форми держави.
7. Реформи місцевого управління та суду.

Джерела права:

1. Дмитриевский Н.П. Законодательство Английской революции 1640— 1660 гг. - М., Л., 1946.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія / Під ред. В.Д. Гончаренко. - К., 2002.

3. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII-XIX вв.- М., 1957.

4. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.

5. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юрид. вузів та ф-тів.- К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.

2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.

3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спеціальності 6.060101 „Правознавство”. - Черкаси, 2003.

4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.

5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків-Право, 2001.

6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.

7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.

8. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: учеб. пособие.- М., 2003.

9. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн,— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Англия в эпоху абсолютизма (Статьи и источники) / Под ред. Ю.М. Сапрыкина.— М., 1984.

2. Брага М.А. Кромвель и его время.— М.: Изд-во полит. лит., 1976.

3. Бромхэд П. Эволюция британской конституции.— М., 1978.

4. Косиков В.А., Посредников В.А. Возникновение парламентаризма и сословной монархии в Англии: Учебно-методическое пособие для практ. занятий по истории средних веков.— Донецк: Юго-восток, 1997.

5. Лузин В.В. Принцип разделения властей как основа конституционализма США, Великобритании и Франции.— Н.Новгород, 1997.

6. Тревельян Дж. М. Социальная история Англии.— М., 1959.

7. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие.— М.: Гардарика, 1998.

Матеріали для вивчення:

Буржуазні держава та право Англії виникли в ході двох англійських революцій XVII ст., які отримали назви "Великий заколот" та "Славна революція".

Ідеологічну форму руху становили лозунги реформ панівної церкви та відродження "давніх звичаїв та вільностей", характерні для соціальних рухів середньовіччя.

Основні особливості англійської буржуазної революції були обумовлені своєрідною, але історично закономірною для Англії розстановкою соціально-політичних сил:

— англійська буржуазія виступила проти феодальної монархії, Феодального дворянства та панівної церкви не в союзі з народом, о в союзі з джентрі;

— розкол англійського дворянства та перехід його більшої частини до табору опозиції дозволили ще недостатньо сильній буржуазії одержати перемогу над абсолютизмом.

Цей союз надав англійській революції незавершеного характеру, обумовив обмеженість соціально-економічних та політичних завоювань:

— збереження великого землеволодіння англійських лендлордів;

— розв'язання аграрного питання без наділення землею селянства;

— розділ влади між буржуазією та земельною аристократією, при збереженні за останньою визначальної ролі.

У результаті в Англії була встановлена конституційна монархія якої зберігалася сильна королівська влада, палата лордів, таємна рад

У ході революції визначилися два протилежних табори, які уособлювали різні політичні та релігійні концепції, різні соціальні інтереси.

Реакційний табір	Революційний табір (пуритани)
склад:	склад:
• феодальне дворянство; • англіканське духовенство	• джентрі; • буржуазія
Вимоги:	Вимоги:
• збереження феодальних порядків та церкви	• буржуазні перетворення під знаком "очищення" церкви; • завершення реформації; • створення нової церкви
У ході революції в таборі пуритан остаточно визначилися три основні течії: пресвітеріани, індепенденти, левелери.
Течія	Соціальний склад	Вимоги
Пресвітеріани	Велика буржуазія, верхівка джентрі	• Обмеження королівського свавілля; • встановлення конституційної монархії; • очищення церкви від пережитків католицизму, її реформа за Готландським зразком та затвердження на чолі церковно-адміністративних округ пресвітерів з числа найбільш заможних громадян
Індепенденти	Середнє та дрібне дворянство, середні шари міської буржуазії	• Встановлення обмеженої монархії; • визнання невід'ємних прав та свобод підданих; • ліквідація централізованої церкви та створення незалежних від адміністративного апарату місцевих релігійних общин
Левелери	Ремісники, селяни	• Ідея народного суверенітету; • загальна рівність; • проголошення республіки; • встановлення загального чоловічого виборчого права; • повернення „огороджених земель”; • реформа складної та громіздкої системи "загального права"
Дигери (виділилися з левелерів)	Найбідніше селянство, пролетаріат	• Ліквідація приватної власності на землю та предмети споживання

Революція розвивалася у вигляді традиційного протистояння короля та парламенту. Частина революційної програми була підготовлена парламентською опозицією ще в 20-х роках XVII ст.

У Петиції про права 1628 р. були відображені основні політичні (про права короля щодо життя та майна підданих) та соціальні (про недоторканність приватної власності) питання революції.

Вимоги парламентської опозиції призвели до розпуску парламенту та тривалого безпарламентського правління Карла І (1629—1640). Протягом цього часу були введені нові побори та штрафи для поповнення скарбниці, уведені надзвичайні суди для придушення невдоволення.

Розпочата війна з Шотландією обумовила скликання так званого Довгого парламенту (1640 — 1653). Панівне становище в ньому займали пресвітеріани. Протягом 1640 —1641 рр. парламент добився права на імпічмент посадових осіб, висунув вимогу про скликання парламенту один раз на три роки, а при небажанні короля — іншими особами: перами, шерифами або самостійно; крім того, був прийнятий закон, який забороняв призупиняти, відкладати засідання та розпускати Довгий парламент інакше, ніж актом самого парламенту.

Програмним документом революції стала Велика Ремострація — 1 грудня 1641 р. Згідно з нею король повинен був призначати тільки тих осіб, яким парламент мав підстави довіряти. Але король відмовився затвердити цей документ, оскільки це було втручанням у його прерогативу.

Акти парламенту 1641 р. були спрямовані на обмеження абсолютної влади короля й означали перехід до певного різновиду конституційної монархії, але громадянські війни 1642—1647 та 1648—1649 рр. перешкодили їй затвердитися.

4 січня 1649 року (після завершення війни та полону короля) палата общин оголосила себе носієм верховної влади в Англії, постанови якої мали силу закону без згоди короля та палати лордів.

19 травня 1649 року після суду над королем та його страти в країні офіційно була закріплена республіканська форма правління. Верховною владою в державі проголошувалися "Представники народу в парламенті", вищим виконавчим органом стала Державна рада, яка була підзвітна парламенту. Однак фактичне керівництво здійснювала військова рада на чолі з О. Кромвелем.

Встановлення республіки можна було б вважати вершиною революції, але це призвело до загострення соціальної боротьби та встановлення диктатури, прихованої проголошенням "протекторату" Кромвеля 1653 р. Рада офіцерів підготувала проект акту про нову форму правління — "Засіб управління".

Після смерті О. Кромвеля 1660 р. була реставрована монархія на чолі з династією Стюартів.

Згідно із задумами правлячої верхівки джентрі та буржуазії монархія повинна була стали конституційною та гарантувати незмінність основних завоювань революції.

Але намагання Карла II та його наступника Якова II відновити абсолютну монархію, а також симпатії монархів до католицизму викликали широке невдоволення в країні.

Одночасно відбулося розмежування парламенту на дві партії: торі та віги. Певним успіхом опозиції у боротьбі з проявами королівського свавілля стало прийняття Акта про краще забезпечення свободи підданого та про попередження ув'язнення за морями (Наbеаs Соrpus Аmеndmеnt Асt) 1679 р., який передбачав:

— обмеження таємної розправи короля з прибічниками опозиції;

— спрощення та впорядкування процедури отримання судового наказу про попередню доставку арештованої особи до суду для вирішення питання про перебування її під вартою.

Закон містив ряд принципів справедливого та демократичного правосуддя, але мав і певні недоліки:

— обмеження прав осіб, звинувачених у тяжких кримінальних злочинах;

— для звільнення "на поруки" потрібна була велика грошова сума;

— дія закону могла бути призупинена парламентом.

1688 року відбувся двірцевий переворот, який отримав назву "Славна революція". Вона завершила оформлення компромісу між фактично панівною у найважливіших сферах життя суспільства буржуазією та офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада в центрі та на місцях залишалася в основному в руках знатних землевласників в обмін на гарантії дотримання інтересів фінансової верхівки буржуазії.

Найважливішим політичним результатом такого компромісу стало затвердження в Англії конституційної монархії, що було закріплено у двох актах парламенту: Біллі про права 1689 р. та Акті про улаштування 1701 р.

Таким чином, на межі XVII—XVIII ст.ст. в Англії отримали оформлення найважливіші інститути буржуазного державного права: верховенство парламенту в законодавчій сфері; визнання за парламентом виняткового права вотувати бюджет та визначати військовий контингент; затвердження принципу незмінності суддів.

Головними напрямами еволюції британської монархії протягом XVIII ст., що заклали основи британської моделі парламентаризму, були:

— подальше обмеження королівської влади;

— затвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої та законодавчої влади — становлення "відповідального уряду".

Особливістю було те, що це фіксувалося не новими конституційними актами, а склалося у процесі політичної практики як результат суперництва двох партій за право формувати "уряд його величності".

Англійська конституція завдяки цьому набула унікальної форми та змісту, тому що в якості джерел, крім актів парламенту та судових прецедентів, з'явилися конституційні звичаї — "конвенціональні норми".

Монарх — глава держави — поступово перетворювався в номінального главу виконавчої влади. 1707 р. припинило застосовуватися право абсолютного вето. Під час правління Георга І (1714 -1727) відбулися самовідсторонення короля від участі у справах, концентрація влади в руках

прем'єр-міністра, кабінет почав працювати самостійно, але від імені його величності. Пізніше з'явилася максима: "Король царює, але не управляє"

Змінилися взаємовідносини кабінету та парламенту: акти 1705-1707 дозволили міністрам бути обраними до нижньої палати та представляв там кабінет; акти 1708—1715 рр. увели принцип формування кабінету на однопартійній основі; кабінет повинна була формувати партія, яка пере могла на виборах; у випадку втрати кабінетом довіри з боку парламенту він повинен був піти у відставку, потрібен був розпуск палати общин та нові вибори.

Отже, у XVIII ст. сформувалися такі риси британського парламентаризму, як партійне правління та регулярна зміна кабінету залежно від його політики.

До 1835 р. в Англії залишалася стара система місцевого управління У 1835 р. в інтересах буржуазії була проведена реформа міського самоуправління: управління містом переходило до виборних міських рад; у виборах мали право брати участь усі особи обох статей, які сплачували податки; міська рада обирала мера міста терміном на один рік. Однак муніципальна реформа не зачепила управління графствами.

У XVIII—XIX ст.ст. поряд з еволюцією форми правління та політичного режиму відбулися зміни в державному устрої країни.

Дата добавления: 2014-12-10