Німеччина

Модуль 4.4

Навчальний блок IV

Додаток А

Додатки

Відповіді на питання для самоконтролю:

1. Декларація прав людини і громадянина була прийнята 26 серпня 1789 р.; серед основних принципів, закладених у документі, були: свобо­да, власність, безпека, опір гнобленню тощо.
2. Принцип "король царює лише в силу закону" фактично означав ліквідацію абсолютної влади монарха, який повинен був приносити прися­гу "на вірність нації і закону", його титул звучав як "король французів" а витрати обмежувалися цивільним листом, затвердженим законодавчою владою.
3. До складу французького парламенту входили фейяни (представники великої буржуазії, ліберальні дворяни та ін.), жирондисти (висловлювали інтереси радикальних торгово-промислових кіл), якобінці (ліворадикаль­не, революційне угруповання).
4. Переворот Бонапарта було здійснено 9 листопада 1799 року.
5. Конституція 1875р. складалася з трьох основних документів: Зако­ну від 24 лютого 1875р. — про організацію Сенату, Закону від 25 лютого 1875р. — про організацію державної влади та Закону від 16 липня 1875р. — про відносини між державними владами.

Зміст дидактичної одиниці

Державний лад Німеччини до об'єднання. Падіння "Священної римсь­кої імперії германської нації". Форми наступних об'єднань германських держав на початку XIX ст. Перші конституції германських держав. Вплив революції 1848р. на подальший розвиток германського конституціалізму. Прусська конституція 1850р. Франкфуртська конституція Германсько) імперії 1849р. Боротьба Пруссії за гегемонію в Німеччині. Утворення Північно-Германського союзу. Конституція та розвиток державного ладу Германської імперії. Конституція Германської імперії 1871р. Політичний режим кайзерівської Німеччини.

Джерела права:

1. Конституции и законодательные акты буржуазных стран XVII—XIX в.в.— М., 1957.
2. Собрание конституционных актов Германии.— М., 1905.
3. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.
4. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.

2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.

3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спе­ціальності 6.060101 "Правознавство".— Черкаси, 2003.

4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.

5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.

6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.

7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.

8. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособ.- М., 2003.

9. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Бабанцев Н.Ф. Некоторые вопросы государственного строя Германской империи (1871 —1911) // Вестник ЛГУ. Серия "Экономика, философия, право".- Вып. 2.- 1972.- № 11.

2. Бабанцев Н.Ф., Прокопьев В.П. Германская империя 1871—1919 г.г.— Красноярск, 1984.

3. Ивин Ю.Е. Абсолютизм в Германии в XVII—XIX в.в. // Новая и новейшая история.- 1990.- № 4.

4. Кастель Е.Р. Федерализм и становление буржуазного государства в Германии (1815 - середина 1860-х г.г.) // Правоведение.- 1992.- № 4

Матеріали для вивчення:

"Священна римська імперія германської нації" лише формально була єдиною державою, включаючи, крім імперських володінь, 7 курфюршеств, 300 володінь імперських князів, єпископів, абатів, території вільних міст, формально залежних від імператора, і безліч інших фео­дальних володінь.

Імперія скріплялася не економічною міццю або загальноімперськими органами управління, а культурною, мовною та іншою єдністю її народів.

Фактором, який все більше впливав на внутріполітичне життя імперії, стає монархічна Пруссія. Цьому сприяла прогресивна політика "освіченого абсолютизму", яка проводилася прусським королем Фрідріхом II (1740-1786). Вона супроводжувалася упорядкуванням державних фінансів та судочинства, ослабленням внутрімитних, цехових та інших феодально-бюрократичних обмежень. Пруссія перша з германських держав увела загальне початкове навчання (1763) та уніфікувала своє право (1781 — Цивільно-процесуальний кодекс, 1793 — Судовий статут, 1794 — Загальне земське уложення).

Падіння "Священної римської імперії германської нації" стало прямим наслідком переможних наполеонівських війн, у результаті яких була зміне­на політична карта Європи, а Німеччина отримала подальший імпульс розвитку капіталізму:

Ø було ліквідовано безліч дрібних володінь;

Ø створено королівство Вестфалія;

Ø у 1806 році 16 прирейнських держав були об'єднані в "Рейнський союз", який оголосив про свій вихід з імперії, що обумовило її розпад.

Після поразки Пруссії у війні з Францією відродження країни почалося з ряду буржуазних реформ:

Ø 1807р. була ліквідована особиста залежність селян та введе­на вільна купівля-продаж землі;

Ø 1811р. був прийнятий указ про умови викупу "селянських пла­тежів та повинностей", у тому числі панщини;

Ø дворянство отримало право займатися підприємницькою діяль­ністю;

Ø було введено нове оподаткування, яке поширилося і на дворян;

Ø була здійснена секуляризація церковних земель;

Ø були скасовані цехові обмеження;

Ø були засновані міністерства;

Ø уведені початки міського самоврядування та новий територі­альний поділ на провінції;

Ø проведено реорганізацію армії.

Кінець доби наполеонівських війн в Європі ознаменувався створенням нового об'єднання германських держав, правовою основою якого став Союзний акт 1815 року.

До складу Германського союзу увійшли:

1. Австрія.
2. Пруссія.
3. 35 суверенних монархій.
4. Чотири вільних міста.

У Союзі не було:

1) міцних економічних зв'язків;

2) єдиного законодавства;

3) загальних фінансів;

4) дипломатичної служби;

5) загальних центральних органів влади, крім Союзного сейму, до якого входили представники урядів держав союзу.

З 1816-го по 1847 рік у більшості германських держав були прийняті перші конституції, в основному у формі октроїруваних (тобто дарованих монархами) хартій. Але в Австрії та Пруссії — найбільших монархіях того часу — конституції так і не були прийняті.

Необхідність створення єдиної держави стала очевидною в середині XIX ст. у зв'язку із завершенням промислового перевороту, який почався в Німеччині ще до революції, та за умов збереження феодального укладу на селі.

Досягнення державної єдності Німеччини стало одним з найважливі­ших завдань буржуазно-демократичної революції 1848 року.

У ході революції сформувалося два табори:

Ліберальна буржуазія	Дрібнобуржуазна демократія
	Обстоювала ідею створення федераль­ної конституційної монархії з лібера­льним режимом під егідою Австрії чи Пруссії	Виступала за необмежену свободу асо­ціацій, озброєння народу, повну свобо­ду слова та друку, ліквідацію усіх при­вілеїв дворянства та феодальних відно­син на селі; виступала проти гегемонії Австрії та Пруссії.

Революція сприяла прийняттю Франкфуртської конституції Германсь­кої імперії 1849р. та Прусської конституції 1850 року.

Головним досягненням Конституції 1849р., яка внесла значний вклад у розвиток германського конституціоналізму, була розробка правових основ такої моделі федеральної держави, яка найбільше враховувала істо­ричні, політичні, соціальні умови та завдання, що стояли перед об'єднаною Німеччиною.

Конституція передбачала введення єдиного громадянства та створення єдиного правового простору, закріпивши право і зобов'язання імперії "ви­давати загальні уложення цивільного, торгового, весільного та криміналь­ного права".

Згідно з конституцією структура державного устрою Німеч­чини повинна була бути такою:

Однак основним недоліком Конституції стало те, що вона так і зали­шилася "списаним аркушем паперу".

Боротьба Пруссії за гегемонію в Німеччині почалася з утвердження її лідерства у формуванні єдиного німецького економічного простору, що дало змогу їй значною мірою подолати місцевий сепаратизм.

Підсумком об'єднавчої політики Пруссії стало створення 1834р. Мит­ного союзу германських держав. У 1847р. на конференції Митного союзу був прийнятий Загальногерманський вексельний устав. У 1861р. було прийняте Загальногерманське торгове уложення. У цьому ж році Пруссія виступила з ідеєю реформи Германського союзу, за створення "національного представництва при центральному органі Союзу". Але з 60-х рр. XIX ст. Пруссія все частіше починає використовувати силу для встановлення своєї гегемонії. В результаті у 1866р. був ліквідований Германський союз та створений Північно-Германський союз.

У 1867р. була прийнята конституція Північно-Германського союзу, згідно з якою президенту Союзу — прусському королю — була надана вся повнота виконавчої влади і ряд інших важливих повноважень.

На підставі загального виборчого права був створений Загальносоюз­ний рейхстаг.

Головним виконавцем об'єднання Німеччини став Отто фон Бісмарк, який проводив його "залізом та кров'ю".

Завершенню об'єднання Німеччини сприяла перемога у франко-прусській війні (1871), відторгнення Ельзасу та Лотарингії на користь Німеччини, виплата контрибуції в розмірі 5 млрд. франків.

"Оборонні договори" Північно-Германського союзу з Баденом, Бава­рією, Вюртембергом, Гессен-Дармштадтом стали правовою основою їхнього вступу до нового союзу, перетвореного в 1871р. на Германську імперію.

18 січня 1871р. у Версальському палаці король Пруссії був проголо­шений германським імператором під іменем Вільгельма І.

У 1871р. була прийнята Конституція Германської імперії, яка значною мірою відтворила конституцію Північно-Германського союзу та врахувала договори з південно-германськими державами.

Особливістю Конституції 1871р. було те, що в її тексті не було ні декларації, ні глави, присвяченої правам та свободам німців, зате була стаття, присвячена "військовій справі імперії".

Державний устрій Німецької імперії 1871 року

Політичний режим Німеччини XIX ст. змінювався залежно від тієї полі тики, яку проводив її канцлер. Тому час правління Бісмарка часто визначають суперечливими поняттями: "революція згори", "державний соціалізм" "реакційний мілітаризм", "бонапартизм".

Справді, в Німеччині XIX ст. було розв'язане головне завдання буржуазної революції — об'єднання країни, що сприяло її бурхливому роз­витку. Для перших років правління Бісмарка характерним було переважан­ня ліберальних методів та засобів здійснення державної влади. Але ситу­ація змінилася в 1878 р. Застій в економіці, економічні труднощі, зрос­тання впливу соціалістів, успіхи опозиційних партій на виборах до рейх­стагу визначили різкий поворот уряду вправо. Уряд Бісмарка висунув проекти кардинальної фінансово-економічної реформи, переходу від вільної торгівлі до протекціонізму, до посилення державного втручання не тільки в економіку, айв інші сфери життя.

Наприкінці 80-х рр. виявилася безперспективність управління громадсь­ким та політичним життям Німеччини за допомогою репресивних законів та непослідовних поступок робітничому руху. Соціальна політика Бісмарка зайшла в глухий кут, що врешті-решт призвело до відставки "залізного канцлера".

У період канцлерства Бісмарка під впливом Пруссії в Європі був ство­рений той тип міжнародних відносин, який увійшов у історію XIX — почат­ку XX ст. під назвою "озброєний мир", сутність якого полягала у систе­матичній підготовці до локальних воєн, а пізніше до світової.

Значна активізація агресивної мілітаристської політики Вільгельма II перед Першою світовою війною призвела до нових змін політичного ре­жиму в країні, до нових репресивних законів. Як показала історія, все це призвело лише до того, що з часом розгорнувся масовий антимілітарист­ський, антивоєнний рух, постала загроза революції. Уряд пішов на прого­лошення політики "парламентаризації влади", на розширення прав рейх­стагу, обмеження влади кайзера та канцлера, на встановлення контролю над генштабом, але все це було вже зайвим — почалася революція і Вільгельм II був змушений відректися від престолу.

Питання для самоконтролю:

1. Що стало основним фактором, який спричинив розпад "Священної римської імперії германської нації"?
2. В якому році було утворено Германську імперію?
3. Хто з урядовців Німеччини XIX ст. проводив політику об'єднання країни "залізом та кров'ю"?
4. Назвіть причини падіння "Священної римської імперії германської нації".
5. До складу якого об'єднання входили Австрія, Пруссія, ще 35 суверен­них монархій та чотири вільних міста?
6. Як можна охарактеризувати політичний режим кайзерівської Німеч­чини?

Глосарій термінів та понять:

Рейнський союз — об'єднання 1806 р., до якого увійшли 16 фор­мально незалежних прирейнських держав (з часом кількість країн збільши­лася); формально виник як союз монархій, які мали державний суверені­тет, але їхні відносини з Наполеоном будувалися на сюзеренно-васальних зв'язках залежності, протекторату.

Ландтаг — станово-представницький орган, який був створений на підставі конституційного акта Великого герцогства Баденського.

Рейхстаг — згідно з Конституцією Північно-Германського союзу 1867 р., орган законодавчої влади; формувався на основі загального виборчого права, мав виняткове право вотувати податки, був під контро­лем імператора.

СДРП — Соціал-демократична робітнича партія, створена у 1869 р.; її поява була обумовлена зростанням промислового пролетаріату Німеччи­ни у другій половині XIX століття.

СЄПН — Соціалістична єдина партія Німеччини, створена у 1875 р. у результаті об'єднання СДРП і Всегерманського робітничого союзу; зго­дом стає на чолі міжнародного робітничого руху.

Імперський канцлер — втілював у своїй особі уряд імперії; з 1862-го по 1890 рік цю посаду обіймав міністр-президент Пруссії Отто фон Бісмарк; єдиний імперський міністр; голова бундесрату.

Дата добавления: 2014-12-10