Стародавня Індія

Модуль 1.3

Зміст дидактичної одиниці

1. Формування держави та періодизація її історії.
2. Особливості державно­го устрою Стародавньої Індії.
3. Соціальна структура індійського суспіль­ства.
4. Судоустрій та судочинство.
5. Право стародавньої Індії. Закони Ману та їх характеристика.

Джерела права:

1. Артхашастра, или Наука политики /Пер. с санскрита В.И. Вострякова, Е.Е. Обермиллера, Б.В. Семичева.- М., Л., 1959; М., 1993.
2. Законы Ману / Пер С.Л. Зльмановича, испр. и доп. С.Т. Ильиным.- М., 1960.
3. "Область деятельности судей": Книга "Артхашастры" / Пер. А.А. Вигасина и А.М. Самозванцева // Вигасин А.А., Самозванцев А.М. "Артхашастра". Проблемы социальной структуры и права.— М., 1984.
4. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие.— М.: Гардарика, 1998.
5. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батыра, Е.В. Поликарповой.- М.: Юрист, 1996.

Основна література:

1. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. К.И. Батыра.- М.: Юрист, 1998.
2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.- К.: Атіка, 2001.
3. История государства и права зарубежных стран: В 2 т./ Под ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой.— М.: Изд-во МГУ, 1991.
4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.
5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.
6. Федоров К.М. История государства и права зарубежных стран.— Л.: Изд-во ЛГУ, 1977.
7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М» Юрист, 1996.
8. Шевченко 0.0. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Вигасин А.А. "Устав о рабах" в Артхашастре Каутильи // ВДИ.—1976.- № 4.
2. Гусева Н.Е. Индуизм. История формирования, культовая практика.— М., 1977.
3. Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока.— М., 1983.
4. Ильин Г.Ф. Основные проблемы рабства в Древней Индии // История и культура Древней Индии.— М., 1963.
5. Крашенинникова Н.А. Индусское право: история и современность.— М., 1982.
6. Кузнецов А.А. Эволюция индийской касты.— М., 1983.
7. Самозванцев А.М. Правовой текст дхармашастры.— М., 1991.
8. Самозванцев А.М. Теория собственности в Древней Индии.— М., 1978.

Матеріали для вивчення:

Держава. Історія Стародавньої Індії поділяється на два значних періоди: харапську і ведичну цивілізації. Перший із них знають сьогодні як період протоіндуської культури, що виникла близько 5 тис. років тому. Рештки матеріальної культури, що збереглися з тієї далекої епохи, вказу­ють на пережитки матріархату і на обожнення царської влади.

Другий період пов'язаний із розселенням у цьому районі арійських племен, які проникли до Індії із північного заходу у XIV—XIII ст.ст. до н. е.

Перші державні утворення склалися у Стародавній Індії у І тис. до н. е. на основі окремих племен або союзів племен у формі племінних держав. Це були невеликі утворення, в яких органи племінного управління переро­стали в органи державної влади через традиційну перехідну форму — військову демократію. Новоутворені держави були монархіями, де головну роль відігравали брахмани, або кшатрійськими олігархічними респуб­ліками, де політична влада належала військовій силі кшатріїв. Раджі, котрі спочатку фігурують як племінні вожді, стають спадковими царями. Органи Родового ладу перетворюються в органи державного управління.

Державний устрій. В епоху династії Маур'їв у Стародавній Індії склалися такі органи центральної влади:

• цар — стояв на чолі державного апарату, в його руках зосереджувалася законодавча влада; виконував роль верховного судді, призначав найвищих державних чиновників; влада царя передавалася у спадок; цар призначав ще за життя спадкоємцем престолу одного зі своїх синів;

• паришад — дорадчий орган царя, до складу якого входили царські вельможі, чиновники вищого рангу; здійснювали контроль за всією систе­мою управління та виконанням царських наказів;

• раджа-сабха — дорадчий орган, який складався із державних чи­новників, представників міського та сільського населення;

• таємна рада — царська рада, до якої входили найбільш довірені до царя особи.

Місцеве управління сформулювалося відповідно до адміністра­тивно-територіального поділу Стародавньої Індії і набуло такого вигляду:

— головні провінції — їх було п'ять — мали автономний статус; їх очолювали царевичі, яким належало охороняти територію, збирати подат­ки, організовувати будівельні роботи;

— інші провінції — очолювали великі державні чиновники;

— області — виділяють чотири види сільських областей: на 800, 400, 200 і 10 поселень. На чолі області стояв староста, який стежив за поряд­ком в общині, організовував збір податків;

— округи — в головних містах округів функціонували канцелярії;

— села — очолював староста; на нього покладалися: повідомлення владі про злочини, збір натуральних податків; за службу царю отримував земельний наділ.

Суспільний лад. Соціальна структура тогочасного вільного насе­лення в Індії була достатньо оригінальною і поділялася на чотири основних стани (варни):

— брахмани (жерці, священнослужителі) — створені із вуст Бога. Вони вважалися "двічі народженими" й мали статус напівбогів. Основною їх діяльністю було навчання та пізнання "сутності буття", виконання жер­товних обрядів тощо. Вони вважалися недоторканними, користувалися великою пошаною, вважалося, що все на світі — власність брахмана і він має право на все;

— кшатрії — створені з рук Бога. До цієї варни належали царі та заможні можновладці. Згідно із Законами Ману вони охороняли підда­них, роздавали милостиню, займалися "земними утіхами". Саме представ­ники цієї варни очолювали державу;

— вайшії — створені зі стегон Бога. Вони випасали худобу, вели торгівлю, займалися ремеслом та землеробством.

— шудри — створені зі стопи Бога. Згідно із Законами Ману їм відводилося лише одне заняття - служити першим трьом варнам з покорою. До варни шудри належали особи із числа підкорених народів, а також переселенці, відірвані від роду і племені.

Брахмани, кшатрії і вайшії вважалися "двічі народженими", адже, крім природного народження, вони ще проходили ритуал входження до своєї варни, чого не робили шудри.

Слід зазначити, що такий розподіл стосувався лише вільного населен­ня. Поряд із ними в Індії також існували раби, які вважалися річчю і не мали жодних прав. Раби поділялися на сім категорій:

— взяті у полон;

— куплені;

— подаровані;

— отримані у спадок;

— народжені від рабині;

— які стали рабами внаслідок боргу та внаслідок покарання.

В індійському суспільстві склалися такі прошарки населення, які не потрапляли ні до вільних, ні до рабів. їх називали парії (недоторканні). До цієї категорії належали діти, що народилися від змішаних шлюбів. Вони становили найбільш принижену групу тогочасного суспільства. "Місце про­живання їхнє поза межами поселення, — читаємо у Законах Ману, — одягом їхнім може бути лише одяг мертвих, їсти вони можуть лише із черепків, прикраси носити лише із заліза". Статус паріїв був ледь вищий від рабів, які, в свою чергу, перебували на становищі домашніх тварин. Нащадки рабині вважалися власністю її господаря.

Разом з тим в Індії існувало законодавство, яке обмежувало всевладдя господаря над рабом. Закон забороняв продавати дітей-рабів окремо від батьків. Вони могли мати сім'ї, власність, право спадкування і бути влас­ником отриманих подарунків.

Судоустрій та судочинство. У Стародавній Індії існували дві системи судів: царські та общинні. Царський суд був вищою інстанцією країни. Його очолював сам цар, а в засіданні брали участь брахмани та радники або замість них — судова колегія (сабха), що складалася із при­значених царем брахмана і трьох суддів. Царю дозволялося оголошувати щорічну амністію. Правові норми в суді тлумачив брахман, у крайньому випадку кшатрій або вайшія.

Общинні суди створювалися у сільській місцевості з розрахунку один суд на десять сіл. Як у селі, так і в місті судді розглядали справи у складі колегії із трьох осіб. Кримінальні справи розглядалися спеціальними суддями.

На суді заборонялося свідчити родичам, жінкам, ворогам, зацікавле­ним особам, давати свідчення представникам нижчої варни проти вищої.

Дозволялося самоуправство (кулачне право), проте з дотриманням певних умов. Кредитор міг захоплювати синів, тварин, взяти в облогу буди­нок боржника. Застосовувати фізичну силу, у тому числі й бити, креди­тор мав право до того часу, поки боржник не поверне борг.

Доказами на суді вважалися: "очевидність", наприклад затримання зло­чинця на місці вчинення злочину; власне зізнання; покази свідків; "суди божі", тобто ордалії.

Втеча позивача чи відповідача від суду означала визнання вини і тягла за собою постанову обвинувачувального вироку. При постанові вироку враховувалися насамперед варнова належність звинуваченого і потерпіло­го, а також стать, вік, родинні зв'язки сторін, мотиви і обставини здійснення злочину. За загальним правилом високий варновий статус зменшував відпо­відальність злочинця, однак існував єдиний виняток, за яким на злодія-брахмана накладався значно більший штраф, ніж на шудру.

Дата добавления: 2014-12-10