НТР та їх роль у розвитку сучасного етапу розвитку

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Масова та елітарна к-ра,проблеми оновлення

Погляди М. Драгоманова з питань к-ри

Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала, прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя. Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.

Центральне місце в поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на взірці європейської науки і культури.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко у повній мірі оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, Джойса, Гессена, Боргеса, Хаколі — поетів-символістів; музики — Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису — кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно — Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедичне освічених універсалів, відчуваючих себе як вдома у всіх сферах культури пройшов. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняльна небагато чисельна еліта.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції.

Явище масової культури в ХХ ст., протистоїть елітарній культурі. Ій притаманні істотні зрушення в умовах життя суспільства та в культурі і пов’язаних з появою і розвитком засобів масової комунікації, індустріально-комерційним типом виробництва і розподілом стандартизованих духовних благ. Для К.м. характерні відносна демократичність, підвищення рівня освіченості мас, вивільнення часу для дозвілля. Використання в сучасному суспільстві засобів масових комунікацій перетворює культуру в своєрідну галузь економіки. Через систему масових комунікацій К.м. охоплює переважну більшість членів суспільства, орієнтує і підпорядковує собі всі сфери людського існування, претендує на охоплення культури усього світу, на його культурну «колонізацію». Серійна продукція К.м. має ряд специфічних ознак, серед яких примітивність характеристики взаємин між людьми; приведення соціальних конфліктів до сюжетно цікавих сутичок «гарних» і «поганих» людей, розважання, сентиментальність, орієнтованість на підсвідомі інстинкти; формування у споживача масової продукції жаги володіння, почуття власності, культів успіху і сильної особистості і, водночас, панування посередності. Ці ознаки характеризують кризовий стан культури ХХ ст. у цілому, але їхня концентрація в масовій продукції духовних благ утворює нову властивість, у порівнянні з класичною елітарною культурою. К.м. стверджує тотожність матеріальних і духовних цінностей, що в однаковій мірі виступають як продукти масового споживання. У цих умовах продукція К.м. стає засобом маніпулювання масовою свідомістю. При загальній орієнтації на масу, механізм дії К.м. здійснює чітке розшарування духовної продукції за типами споживачів, тим самим, здійснюючи соціальну стратифікацію суспільства. К.м. має двоїстий характер.

Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко. Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.

Загальновідомий факт — проникнення техніки у галузі буття тим більший, чим далі просунулась країна на шляху цивілізації західного типу. Технізація життя є невід'ємною стороною сучасної західної культури, засобом і результатом її розвитку. За блага, які несе людям технічний прогрес, приходиться розраховуватися: зростання продуктивності праці — призводить до безробіття; досягнення життєвого комфорту — збільшенням відірваності людини від людини; автомобілізація населення підвищує його мобільність і посилює забруднення атмосфери, губиться природа. Людина перетворюється в раба техніки. Панування техніки над людиною призводить до того, що вона сама набуває рис машини, стає автоматом, що функціонує у відповідності з вимогами технічного середовища, в якому воно знаходиться. Таким чином у цих умовах зав'язується боротьба між двома протилежними установками: технізацією та анти техніцизмом

Нині одні вчені розцінюють зустріч культури із сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її катастрофу, інші вбачають у цьому народження нової культури і відповідно нового етапу цивілізації. Так, розбіжність, що виявилася між культурою і цивілізацією в XX ст., помітив російський філософ М. Бердяев (1874-1948). Стурбований нестримною технізацією людського життя, вчений вважав, що питання техніки – це питання про долю людства, оскільки культура втрачає свою “живу душу”, своє природно-органічне начало.

Епоха НТР, особливо нинішня її стадія, коли комп´ютер та Інтернет входять у повсякденне життя мільйонів людей, породжує масу питань і суперечностей. Роль техніки полягає вже не у вивільненні фізичних сил людини, полегшенні її праці, а у фактичній заміні людських зусиль у галузях інтелектуальної, аналітичної, а, можливо, й духовної діяльності. В останні роки життя академік М. Амосов неодноразово підкреслював, що сучасна наука має вже досить серйозні розробки в галузі штучного інтелекту і, можливо, не за горами його створення. Вже постають питання про етичні норми наукових розробок у галузі комп´ютеризації та генетики. У наш час виникає небезпека роботизації людини, організації її матеріального і духовного життя за чисто технічною ознакою.

Інтенсифікація праці багатьох людей, вузька спеціалізація, постійне занурення у світ техніки призводять до фізичного і морального виснаження. У такому стані подекуди починають діяти лише інстинкти. Розвиток засобів масової комунікації, реклами, попкультури показують, що свідомістю багатьох людей вже сьогодні можливо маніпулювати, насаджуючи певні стереотипи поведінки та психології. Небезпечною тенденцією розвитку суспільства, особливо в розвинутих країнах, є включення людей у процес бездумного споживання матеріальних благ, далеких від реальних потреб.

20. Релігія в духовній спадщині людства.

Нетрадиційні культи і неорелігії, незважаючи на відносно значну їх поширеність серед частини населення і велику різноманітність, не визначають релігійної ситуації у сучасній Україні. Абсолютна більшість віруючих вважають себе прихильниками традиційних релігій, головним чином — християнства. Проте ця обставина не може бути суттєвою перешкодою на шляху реалізації усіма релігіями, традиційними і нетрадиційними, своєї культурологічної функції. Релігієзнавство не заперечує наявності у релігії такої функції. Навпаки, воно досліджує релігію як феномен культури, як сукупність загальнолюдських матеріальних і духовних цінностей.

В релігії вбачають такі загальнолюдські цінності, як її моральну і соціально-патріотичну функції; наполегливі заклики до соборності, до миру між народами, до усунення з життя людей воєн і збройних конфліктів, міжнародного і внутрішнього тероризму, насилля у всіх його формах; чудову релігійну літературу, архітектуру, скульптуру, живопис і музику видатних майстрів світового мистецтва на релігійні сюжети; релігійні благодійницькі акції — допомогу бідним, приниженим і скривдженим тощо.

У будь-яких суспільно-економічних формаціях релігія стає важливим засобом освячення існуючих соціальних порядків. З цією метою вона активно використовується державою, панівними верствами. В класових суспільствах релігія є не лише важливою складовою духовної культури, а й може стати її домінантою. У цьому разі в системі цінностей духовної культури релігійні цінності посідають провідні, головні позиції, і це накладає відбиток на всю культуру й суспільну свідомість у цілому (філософію, мистецтво, мораль).

Об'єктом релігійної віри та поклоніння можуть бути лише явища культури. Людина обожнює не природу взагалі, а лише ту її частину, яка міститься у процесі її особистої життєдіяльності, тобто лише окремі явища свого культурного простору. Це стосується і суспільного життя людини. Об'єктом поклоніння є не Бог, а лише ідея Бога. Різноманітні уявлення про надприродне в релігії завжди матеріалізовані у символах, скульптурах, іконах, піснях, молитвах, образах тощо. Все це форми культури. Християнин у своїй вірі має справу не з реальною істотою, а лише з уявою про Бога. В Євангелії він читає не слово самого Христа, а лише розповіді євангелістів про вчення Ісуса Христа. Отже, ідея Бога, що виникла у свідомості людей, існує як дійсно людська ідея, що виражена в культурній формі. В культі релігійна людина має справу суто лише з культурним «двійником», символом природних і суспільних явищ. Отже, релігія вторинна, похідний чинник еволюції

культури.

Дата добавления: 2014-12-16